Жити не для свята і помпез параду –
У мільйонних митях жити, як в одній.
Пити, як бальзам, терпку первинну правду
І вростати цупко в сухожилля днів.
(Євген Сверстюк)
31 травня 2009 року з ініціативи Української греко-католицької церкви св. Миколая у Берліні для всієї української громади Берліну було організовано зустріч з Євгеном Сверстюком,
видатним сучасним українським публіцистом і літературознавцем, лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка, кавалером ордена Свободи, дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США), Президентом Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції, Президентом Українського Пен-клубу, незмінним редактором і засновником християнської газети „Наша віра“, активним учасником національно-демократичного руху, одним з його інтелектуальних лідерів.
Сама зустріч відбулася у церкві, в місці, де людина зустрічається з чимось чистим і назайманим, де вона відверта сама з собою. Це підкреслив і сам гість, бо мова йшла про гідність і любов, відданість і духовність, про щось надзвичайно цінне для людини. А про Євгена Сверстюка можна сказати без перебільшення: він є «совістю нашої нації». Понад півстоліття він задавав моральні орієнтири і сьогодні відстоює громадянську позицію українця.
Перед людьми стояв скромний сивоголовий чоловік. Таким він є завжди: спокійний, врівноважений, доброзичливий, людина віри і обов’язку. Говорив просто і в той же час якось незвичайно. Його мова, лагідна та мелодійна, звучала, неначе чиста джерельна вода, слова, правдиві та відверті, полонили серця слухачів та захоплювали їх. Він розповідав про ті далекі роки, про те, що відстоювали «шістдесятники», про своїх друзів, про ідеї, про людей, які були тоді молодими та завзятими, які намагалися щось змінити у суспільстві. Розповідав не про себе, а про інших. Та як мова зайшла про роки ув’язнення та заслання, очі Євгена Сверстюка наповнилися слізьми.
Коли з залу пролунало питання: «Євгене Олександровичу, якби Ви змогли повернути час назад, чи хотіли б Ви у своєму житті щось змінити, зробити по-іншому?», гість відповів зразу, навіть не задумуючись: «Звичайно, ні! У нас і не було іншого вибору.» А чи так воно? Чи справді не було у Євгена Сверстюка іншого вибору? Вибір завжди є, але питання полягає в тому, чи він для людини правильний, чи зможе людина узгодити його зі своєю совістю, чи вважатиме себе гідною – називатися Людиною!
Євген Сверстюк вчить жити так, як говориш, а говорити те, що думаєш. Це такі прості істини, але так важко їх дотримуватися. Доля його була важкою, та він любив її, несучи свій хрест без нарікань і жалю. У Євгена Сверстюка справді не було вибору – він жив так, як йому підказувало його серце, йшов тією вузькою тернистою дорогою назустріч долі, яку вибрав сам. І якби він мав можливість вибирати знову, то вибрав би той же шлях.
Євген Сверстюк належить до тих людей, які навіть у нелюдських умовах життя, на каторзі і засланні, у стражданнях не відреклися від своїх поглядів і ідеалів. Так писав Василь Стус:
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Велика заслуга Євгена Сверстюка перед українським народом полягає в тому, що він як критик і публіцист самовіддано виступає за ідею духовності у формуванні людини, нації, суспільства, підкреслює її безсумнівний пріоритет у всій системі цінностей суспільного буття. Сьогодні це вже загальновизнано – бездуховність їсть наше суспільство, немов та іржа. Проти неї треба боротися. І саме він, Євген Сверстюк, бив на сполох вже давно, навіть тоді, коли за такі ідеї йому дорого прийшлося заплатити. Відповідаючи на запитання, які його ідеали втілилися в життя, Євген Олександрович сказав: «Ми жили в рабстві. А сьогодні живемо в незалежній державі. Про це тоді ми і мріяти не могли. Та головна біда нині – занепад духу, брак волі до боротьби, брак справжньої непохитно-тривкої віри”.
Зустріч з Євгеном Сверстюком принесла українській громаді в Берліні надзвичайну радість. Спілкуючись з батьками дітей, що відвідують українську суботню Школу рідного слова, яка діє при церкві, почула надзвичайно вдячні слова від Галини Арндт: «Яка гарна зустріч! Це щастя, що я сюди потрапила і мала змогу спілкуватися з такою надзвичайною і в той же час звичайною і простою людиною». Члени громади та інші учасники зустрічі висловили щиру вдячність парохові церкви св. Миколая о. Сергію Данківу за запрошення Євгена Сверстюка до громади та організацію зустрічі.
Євген Олександрович і нині багато працює. Він – доктор філософії, захистив докторат на тему “Українська література і християнська традиція” у стінах Українського вільного університету в Мюнхені. Українська суботня Школа рідного слова домовилася з Євгеном Олександровичем про наступну зустріч з вчителями, з всіма тими, хто цікавиться питаннями українського літературознавства, а зокрема дослідженням творчості Т. Шевченка та М. Гоголя.
Ольга Булл,
керівник української суботньої Школи рідного слова
при Українській греко-католицькій церкві св. Миколая в Берліні
Берлін, Німеччина
Хата скраю Hata skraju 