“Про таке відношення до дітей українців…”

http://www.pravda.com.ua/news/2013/05/27/6990763/

Volodymyrovytsh _ 27.05.2013 12:24

Дорогий Юрій!
Я так звертаюсь до Вас тому, що наші мами є двоєрідні сестри і я набагато старший по віку.
У мене велика біда- на початку того року Німецький уряд запросив нас з дружиною для консультацій.
Нашу дитину, хлопчика 8 років викрали поліцаї і німецькі чиновники. Мене і дружину жорстоко побили. Ніяких офіційних причин захоплення дитини до цих пір немає. Дитину утримують у дитячому інтернаті, в умовах тюрми найжорстокішого режиму (в гірштх умовах, аніж Вас!) – його щоденно б”ють, не дають побачень з батьками, щотижнево відбирають кров, проводять психіатричне кодування, проводять спеціальне голодування. Вільям-Валерій втратив більше 25 кг, не надають ніякої лікарської допомоги. Про таке відношення до дітей українців Ви знаєте самі, подібне було із Вашим сином. Ви їдете на консультації до фрау Меркель! Попросіть відпустити невинну дитину

Юрій Луценко : “Я зараз у Берліні, оскільки маю запрошення офісу канцлера Німеччини “

http://www.radiosvoboda.org

27.05.2013

Київ – Юрій Луценко найближчим часом планує повернутися в Україну і організувати круглий стіл для написання плану «третьої української республіки». Про це він заявив в інтерв’ю Радіо Свобода. Луценко запевняє, що не планує створювати нової політичної сили чи громадської організації і хоче стати посередником між народом та лідерами опозиції.

– Зараз в Україні перебуває місія Квасневського-Кокса. Багато хто в ЄС та Україні пов’язує Ваше звільнення із діяльністю цієї місії. Чи насправді це так?

– Місія Квасневського-Кокса зробила величезну річ, оскільки вони були прямими комунікаторами з українською владою, яка є дуже дивною з точки зору цивілізованого світу. Тут дуже важко працювати людям, які звикли до правил та норм, до дотримання слова, до певних високих стандартів цивілізованого життя. Але потрібно пам’ятати і те, що за місією Квасневського-Кокса стоїть величезна потуга західної цивілізації, західного політикуму, які також доклали величезних зусиль для нормалізації ситуації в Україні, зокрема, і з питаннями політв’язнів. Величезну роль відігравали і керівник Єврокомсії, і Європарламенту, і канцлер Німеччини, і президент Польщі, і керівництво США. Але Кокс і Квасневський були тими людьми, які акумулювали в собі всі ті зусилля західного світу щодо повернення України на цивілізований, демократичний шлях розвитку.

“Юлія живе в Німеччині (Мюнхен, Берлін)”

Дмитро Десятерик

Художниця і письменниця Юлія Кісіна народилася, виросла і написала свої перші твори у Києві. На жаль, як часто буває з талановитими земляками, її подальше становлення відбувалося за кордоном. З кінця 1980-х Юлія брала участь у неофіційному літературному житті Москви і Ленінграда, публікувалася в самвидаві — у легендарних нині журналах «Место печати» і «Митин журнал», вчилася на сценарному факультеті ВДІКу і пізніше — в Академії витончених мистецтв у Мюнхені. У стилі Кісіної тих років постмодерністська гра з мовою і формою тексту несподівано і химерно поєднувалася зі змістовною метафізикою. З 1991 року Юлія живе в Німеччині (Мюнхен, Берлін), де стала відома завдяки винайденому нею жанру «перформативної фотографії», низці художніх акцій і публікаціям декількох книг німецькою мовою (зокрема дитячих казок). Була удостоєна стипендії імені Юргена Понто. 2003 року була ініціатором міжнародного фестивалю «Мистецтво і злочин» у театрі «Хеббель» у Берліні.

“про документальні фонди бібліотеки й архіву УВУ широким колам користувачів в Україні та за її межами”

http://www.ufu-muenchen.de/

Унікальна спадщина української еміґрації в архіві УВУ 

Український вільний університет у Мюнхені спільно з Українським науковим інститутом Гарвардського університету працює над реалізацією міжнародного проекту «Феномен етнічної самоідентифікації й виживання в контексті повоєнної Європи: Унікальна культурна спадщина української еміґрації в архіві Українського вільного університету в Мюнхені».

У рамках реалізації цього проекту, який сприяє збереженню унікальної джерельної спадщини українського народу та представленню інформації про документальні фонди бібліотеки й архіву УВУ широким колам користувачів в Україні та за її межами

“Передмістя Мюнхену, у родині померлого активіста УНР, що ще тоді емігрував на Захід.”

http://trigub.do.am/publ/1-1-0-268

Віктор Тригуб, редактор міжнародного козацького журналу «Нова Січ» та «Музеї України», засновник віртуального Музею Гетьмана Мазепи

 

Ми вже звикли до всієї цієї містики. Скарби, загадки, операції спецслужб, дивні експонати, загадкова зброя… Була карколомна історія з двома ймовірними, до того невідомими портретами Мазепи. Один вигулькнув у США, інший у Німеччині. Передмістя Мюнхену, у родині померлого активіста УНР, що ще тоді емігрував на Захід.

Про портрети багато писали. Виникла ціла дискусія… Власник полотна Микола Кайзер, говорить про дві спроби викрадення, шантаж…

Аби убезпечитися від несподіванок, картину упакували і зберігали в спеціальному банківському сейфі.

Уявіть собі здивування пана Миколи, коли днями він відкрив сейф і побачив, що полотно вкрите якимись незрозумілими плямами, потекло і дивна субстанція дає ледве чутний запах квітів.

Запросили співробітників банку. Картину сфотографували, уважно оглянули. Ніяких видимих пошкоджень не було. Акуратно протерли і знову помістили до сейфу.

Версій виникло чимало

“Барон М.Василько помер 2 серпня 1924 р. в німецькій курортній місцевості Райхенгаль.”

http://www.archives.gov.ua/Publicat/Researches/MaterialyConfer_07.php

Дипломатична діяльність Української Народної Республіки у листуванні Миколи Василька
(за документами ЦДАВО України)

У багатогранній діяльності української дипломатії доби визвольних змагань вагоме місце посідало зовнішньополітичне представництво Української Народної Республіки у країнах Центральної та Західної Європи. Слід зауважити, що саме за доби Директорії, спираючись на діяльність попередніх державних утворень і незважаючи на несприятливі зовнішньополітичні умови, вдалося розбудувати якнайширшу мережу своїх дипломатичних представництв у десятках країн світу та інтегрувати справу боротьби українського народу за свою державність у світовий зовнішньополітичний контекст.

Одним із традиційних центрів міжнародних зв’язків в Європі вважалась Швейцарія. Дипломатичне представництво України в цій країні могло стати трампліном для зав’язання контактів з державами Антанти, а також з усім західноєвропейським світом. Посада дипломатичного представника УНР у цій країні стала однією з ключових з огляду на те, що Україна, втрачаючи свої шанси на отримання міжнародного визнання країнами Антанти, прагнула одержати підтримку нейтральних країн. Дипломатичне представництво України в Швейцарії було створено ще за часів гетьмана П.Скоропадського.