1 липня 2009 року о 19.30 год зустріч ініціативної групи з створення координаційної ради українців в Берліні

Зустріч ініціативної групи  відбудеться  в середу 1 липня 2009 року о 19. 30.

Місце зустрічі: ресторан “Heidelbeere” , що в будинку з тризубом.
Адреса: Heidelbergerpl. 1, S-Bahn Heidelberger Platz.

Stadtplan

Досвід минулих років показав, що дискоординація і погана поінформованість одні одних про плановані виступи, зустрічі з видатними особистостями, зібрання з нагоди тих чи інших дат, та інші українські заходи в Берліні призводить до накладки подій і навіть повної їх несумісності один з одним. Це грає не на користь не тільки організаторам подій, але й потенційним учасникам, що часто опиняються перед вибором, коли важко вирішити, куди власне податися. В результаті, ходиться не на події за інтересами, але з почуттям солідарності з організатором, до кола якого формально відніс себе українець.

Іншим аспектом є замкнутість  діаспорського культурного кола саме на собі і вузькому колі тих, для кого власне організовуються подію. Запрошені гості з України чи інших місць дивуються, як і чому в великому і культурному місті Берлін на культурний захід збирається обмежена кількість глядачів. Причиною часто є не стільки не бажання українців бути присутніми на заходах, але неможливість присутності із-за поганої поінформованості чи знову ж таки накладки однієї події на іншу.

Для покращення ситуації пропонується створити незалежну Інформаційно-Координаційну Раду, до якої ввійшли би організатори подій і  ті бажаючі, що відчувають в собі компетенцію координувати (увага: не керувати!)

Український тризуб у Берліні

Олександер Проскура

Джерело: Газета “Наша Віра”, квітень (203), 2005 рік

В столиці Німеччини в затишному районі Вільмерсдорф є будинок, який дивує і викликає захоплення: досить велика будівля складної архітектури у горішній частині фасаду прикрашена стилізованим зображенням Тризуба з мечем. Зробивши світлини будинку та Тризуба і, показуючи їх берлінським приятелям, я розпитував їх, що вони могли б про це розповісти. Сам по собі факт виявився для них цікавим, проте жодної інформації я не отримав. Справі  допомогла видрукована берлінським Сенатом книга „Українці в Берліні“ (Ukrainer in Berlin). Ця змістовна книга з передмовою Гюнтера Пінінґа з’явилась у 2004 році, її уклали Марія Шеврекуко і Людмила Кузнєцова. Завдяки люб’язності пані М.Шеврекуко та пана Г.Нойфельда додаткову інформацію про український Тризуб в німецькій столиці автор знайшов також в інших друкованих джерелах в бібліотеках Берліна.
Отже, спершу дещо про Тризуб та далі про його берлінську історію. Національний знак або герб, як відомо, створюється протягом століть. Він входить у свідомість народу як певна дорогоцінна традиція, що має зв’язок з національним і державним життям та відчуттям цілісности і єдности всього народу. Герб наочними засобами символізує походження, розвиток, менталітет, а також  культурну спрямованість і геополітику народу.
З дослідницьких джерел відомими є кілька історичних варіянтів нашого національного герба. За князівської пори гербами Руси-України були Двозуб або Тризуб. Саме ці символи стали державним знаком київської княжої династії Рюриковичів. Коли київський князь Володомир Великий  у 988 році прийняв християнство, то він посередині Двозуба додав хрест як промовистий знак посвяти Руси. Так з’явився варіянт Тризуба з хрестом. Цей символ карбувався на монетах київських князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Завдяки могутності київських князів Тризуб в Х-ХIII століттях був поширений в Европі від Криму до Новгорода і від Кавказу до Франції та Швеції. Він зображений на склепі родича Володимира Великого – Св. Ерика в Швеції. До Франції він потрапив в родовому знаку дочки Ярослава Мудрого – французької королеви Анни. До Новгорода його принесли придворні князя Ярослава, коли князь побував там у юності.

Василь Стус і німецька література. Відношення поета до Ґете і Рільке.

Леонід Рудницький.

[  Текст доповіді виголошеної на науковій конференції присвяченій
Василеві Стусові 31 жовтня 1985 року на Українському Католицькому Університеті у Філядельфії. ]

Відносно невелика літературна спадщина Василя Стуса включає низку віршів, у яких відбиваються творчі імпульси німецьких поетів, головно Ґете і Рільке, котрих він згідно з власними твердженнями найбільше любив. Один вірш присвячений Ґете та низку перекладів з творчости різних німецьких поетів, між ними Ґете, Рільке і Ґотфрід Бонн, сконфіскувало КДБ при одному із численних обшуків. З видрукованих перекладів із німецької поезії є один вірш поетеси Рагель Варнгаґен фон Ензе (1771-1833) п. н. «Мої мерці» і три сонети Рільке. Крім того нам відомо, що Стус цікавився творчістю модерних і сучасних поетів-письменників Німеччини, як це твердять Ґанс Крістоф Бух у зворушливій статті на сторінках тижневика Die Zeit,³⁹ Надія Світлична в статті про Стуса в тижневику «Українське слово»,⁴⁰ та й сам Стус у своїх листах до однієї німкені, яка з ним переписувалася.⁴¹

Коли взяти до уваги цю так, як уже згадано, відносно малу поетичну спадщину Стуса (а її квантитативна обмеженість обумовлена фактом, що поет був засуджений разом на 23 роки у’вязнення і заслання, з чого він уже відбув 13 років, на протязі яких важко хворів, як і фактом, що багато його віршів сконфісковано), то бачимо, що німецька література відіграє в ній велику ролю, і що наша тема заслуговує на більш докладну аналізу, яка причиниться до кращого зрозуміння творчости поета.

Та доки розглянемо ці прояви німецької поезії, чи може краще кажучи, прояви німецького поетичного світу в творчості Василя Стуса, слід застановитися, звідки взявся у Стуса той нахил до німецької поезії. Тут, очевидно, можна багато б чого довідатися з епістолярної спадщини поета, але, на жаль, нам вона, за маленькими винятками, недоступна. Користуючись доступними листами, есеями та віршами поета, ми можемо зробити певні спостереження, котрі, можливо, більш конкретно скристалізують ставлення поета до німецького світу.

БІБЛІОГРАФІЯ ВАСИЛЯ СТУСА

Джерело: http://exlibris.org.ua

Бібліографія Василя Стуса розміщена за таким пляном:

І. Публікації творів Василя Стуса окремими книгами.

II. Публікації творів письменника у збірниках, окремих книгах, журналах і газетах.

III. Звернення і листи, яких співавтором був В. Стус.

IV. Статті про життя і творчість В. Стуса.

V. Вірші Василя Стуса в перекладі на інші мови.

Перші три розділи подано за хронологічним порядком опубліковання даного твору. Четвертий розділ подано за абеткою. П’ятий – за хронологічним порядком.

Опублікована бібліографія не претендує на вичерпну повноту. В неї не включено віршів у різних періодичних виданнях. Зате включено бібліографію віршів поета перекладених на інші мови.

І. Публікації творів Василя Стуса окремими книгами.

«Зимові дерева». Із вступною статтею Аріядни Шум. – Брюссель, «Література і мистецтво», 1970, 206 стор.

«Свіча в свічаді». Поезії. Упорядкували Марко Царинник і Вольфрам Бургардт. – «Сучасність», 1977, 122 + 4 стор.

«Ein dichter Widerstand». Aus dem Tagebuch des Vassyl Stus. – Hamburg, Gerold & Appel Verlag, 1984, 47 стор. Зміст: Lew Kopelew «Ein poet»; Anna-Halja Horbatsch «Sein Verbrechen ist der Widerstand» (Vorwort); «Aus dem Lagertagebuch des Vassyl Stus»; Уривки з листів від 21 березня і 4 квітня 1977; три вірші «Ein Tisch», «Werde zur Lerabstürzenden Welle», «Für Christine Bremer».

«Палімпсести». Вірші 1971-1979 років. Упорядкувала Надія Світлична. Вступна стаття Юрія Шевельова. – «Сучасність», 1986, 469 + 10 стор.

II. Публікації творів Василя Стуса в окремих виданнях.

«На поетичному турнірі». – «Дніпро», ч. 10, Киів, 1964, жовтень, стор. 150-153.

Василь Стус:”Куди б не закинула доля українця, він усім серцем тужить за Україною”

Ніна Строката. Українському читачеві.

Воістину, сказитись легше, аніж бути собою, бо ані зубила, ані молотка.

З табірного щоденника Василя Стуса.

Куди б не закинула доля українця, він усім серцем тужить за Україною. Тим і прислухається до всього, що дістається з задротованого краю. А це здебільшого скупі вістки про життя тих, кому важко бути українцем на власній – не своїй землі. Та куди більше новин доходить про репресії, про те, що молох ҐУЛАҐу забирає з України сили, які могли б сприяти загальному національному піднесенню.

Зосередження в таборах і тюрмах активного прошарку нації змушує приглядатися до всього, що є дорібком невольницької думки. До того дорібку належать поезія й малюнки, есеї та нотатки, листи й заяви: протестні, інформативні, благальні.

Каральна система СРСР позбавляє змістовних новин і невольника, котрий був воїном свободи, і невольника-інтелектуала. В таких умовах думка й уява обертаються навколо тем з добре знаного минулого, а ідейний та духовний обмін в середовищі запроторених допомагає шліфувати погляди, концепції, світогляд. І може, саме заґратована думка найбільш здатна відтворити дійсність, бо раз-у-раз перевіряє себе в щоденних сутичках з силами тиранії.

Василь Стус був одним з тих, хто в неволі знайшов волю. Тим то й запрошуємо до знайомства з його творчістю й поглядами. Василь устиг сказати про те, хто, як і коли маніпулює громадською думкою; про те, що час кличе мистця на опір та на волячий терпець; про те, що приносить участь в дозволених формах національного життя; про капітулянтів у поезії; про надпотужний тиск над людиною і про те, як важко виробити ідеальний взірець поведінки. Кожен читач Василя Стуса знайде в його невольничих роздумах якусь частину своїх власних роздумів.