Автор: Ольга Самборська, Берлін
Фото: Ольга Самборська
21.11.2016
Листопадового 2016-го року в Берліні „базаарили“ без українців. Що ж то був за „базаар“, який прогавили українці, у репортажі з місця події: виставкового центру „Мессе Берлін“ (www.messe-berlin.de).
Подія з тривіальною і зрозумілою всім і на сході, і на заході назвою Bazaar – Базаар (http://www.bazaar-berlin.de) або по-нашому базар є насправді нічим іншим як звичайним базаром, на якому продається все, пов’язане з модою і вдалою утилізацією творчих ідей.
Продавці з понад 60 країн везуть в Берлін вироби ручного виробництва, жіночі прикраси і аксесуари для щоденного використання, вироби з вовни і бавовни, гончарні і скляні вироби, мідь, дерево і ще багато такого, на що лише здатна людська уява втілити в матерію. Все це виставляється і продається. І так відбувається з 1962 року, наприкінці листопада в передрізвяний час в останній тиждень перед адвентом, ще до того, як в Берліні відкриються рідзвяні базари.
Побачити це диво кожного року приходять побачити близько 40 000 відвідувачів. Кожен відвідувач як правило викладає тут близько 150 Євро, що дає є немало-небагато 4,9 мільйонів Євро товарообігу. Основна мета візиту – купити екзотичний заокеанський подарунок рідним на Різдво і зробити це в теплій приємній атмосфері. Альтернативою залишаються лише вуличні різдвяні базари морозного грудня. Та ще й з постійною загрозою терористичних актів.
Там або тут, не важливо. Головне, що німецький споживач любить інші культури, любить товари з інших країн. І навіть коли місцеві торгівельні центри переповнені високоякісними товарами дорогих марок і фірм, перенасичений досконалістю своїх товарів, свідомий німець радше видасть вдвічі дорожче за домотканий килим або саморобне мило, бо десь підсвідомо знає, що цим робить добру справу, підтримуючи малих підприємців „третіх країн“.
Одним з трендів цьогорічного Базаару був Fair Trade Market або справедливий ринок. Ідеєю такого ринку є справедливе ставлення до місцевих виробників продукції з так званого Півдня, тобто Африки і Південної Америки, шляхом підтримки їх продукції на європейському ринку. Як правило, місцеві виробники не в змозі скласти конкуренцію корпоративним фірмам, які і витісняють перших з ринку. Вже кілька років поспіль на прилавках деяких німецьких супермаркетів почали з’являтися товари з „третіх країн“: кава, чай, цукор, вироби з бамбусу та інші. Як правило, такі товари позначені спеціальним символом „Fair Trade“. Мені видається, що територію дії проекту Fair Trade треба розширити до меж східної Європи. Принаймі, така підтримка не завадила і українському виробнику, який плекає місцевий продукт.
Поруч з „справедливими“ розмістився стенд вишивкою. Ще здалеко я помітила знайомі серцю мотиви.
Думаю, натрапила нарешті на земляків. Земляками виявилися палестинці.
Доа Ваді (Doa Wadi), виконавчий директор Форуму бізнес-жінок Палестини, пояснила, що все це насправді традиційна палестинська вишивка хрестиком, яку в Палестині плекають сторіччями.
В зв’язку з важким положенням жінок в країні, Форум жінок-бізнесменок підтримує місцевих майстринь з вишивки і ткацтва тим, що просуває їх товари на Захід.
Присутні палестинці на виставці в Берліні були вперше і вже завоювали серця німецьких відвідувачів.
Поруч з ними розмістилася німецька організація GYLPA. Закладатель організації Gyalpa Shop und e.V. Ланна Ідрісс ( Lanna Idriss), мати якої сирійка, а тато – німець, створила своєрідний місточок між Сирією і Німеччиною, через який речі ручного вирочництва жінок з розбомблених районів Сирії потрапляють на німецький ринок.
В такий спосіб жінки бодай якось можуть звести кінці з кінцями під час війни, кінця і краю якій не видно. Працюють вони і з сирійськими жінками, які приїхали до Німеччини під час останньої хвилі міграції.
Мене вразила розповідь про домоткані бавовняні рушники, які сирійки тчуть на єдиному в місті вцілілому після бомбардування верстаті. Ці рушники добре продавалися, хоча і коштували близько 30 Євро за одного. Або ж мило з єдиного вцілілого в Алепо його традиційого виробника. Мило з оливкової олії і олії лаврового листа. На вигляд нагадує наше господарське мило. Продавалося за 7 Євро і 50 центів за штуку. Світ перевертається з ніг на голову….
Найбільший простів на базарі здавалося зайняли виробники з Середньої Азії і Монголії.
Тут можна було навіть купити цілу юрту, спакувати і понести додому або відразу зробити собі дім десь поблизу Бундестагу. Коштувала така юрта всього 1500 Євро. І дешево як для хати, і тепло.
Видається, що українцям не варто оминати цей базаар. Якщо в когось виникло бажання просувати український місцевий продукт ручного виробництва на німецький чи-то європейський ринок за принципами справедливого виробництва, то вам однозначно в Берлін. Давайте об’єднувати зусилля для того, що український творчий субстрат пізнали в Європі у повній його красі. Маєте ідеї чи пропозиції, пишіть за електронною адресою info@immigrada.de.
І до наступної зустрічі на базаарі в Берліні, який відбуватиметься з 8-го по 12-те листопада 2017 року.
Хата скраю Hata skraju 