Література: торги продовжуються…


12. – 15. März 2009 – книжкова виставка в Лейпцигу.

13. März, 19:30 Uhr: Wirklichkeit auf Ukrainisch: Lesung und Gespräch mit Serhij Zhadan und Claudia Dathe. Kultautor Serhij Zhadan liest aus seinem neuen Buch “Die Selbstmordrate bei Clowns”. Ort Tapetenwerk, Galerie photan, Lützner Straße 91, 04177 Leipzig

14. März, 14:00 – 15:00 Uhr: Autorenspecial: Der ukrainische Autor Taras Prochasko präsentiert seinen Essay “1989-2009. Wohin treibt Europa?”. Moderation: Olaf Kühl.

Veranstalter Leipziger Buchmesse, Literarisches Colloquium Berlin. Ort: Café Europa, Halle 4, Stand D505.

15. März, 13:00 – 14:00 Uhr: Autorenspecial: Taras Prochasko liest aus seinem neuem Prosawerk “Daraus lassen sich ein paar Geschichten machen”. Taras Prochasko verwandelt ein Familienepos, das Hunderte Geschichten birgt, in lauter erzählerische Extrakte, die eine versunkene Welt und ihre Bewohner heraufbeschwören. Diese Welt heißt Stanislau und liegt im Karpatenvorland. Moderation: Olaf Kühl. Veranstalter: Leipziger Buchmesse, Literarisches Colloquium Berlin. Ort: Café Europa, Halle 4, Stand D505.

Додаю матеріал чотирічної давності про книжкову виставку в Лейпцигу. Інформація, подана в ньому, є досить актуальною, якщо брати до уваги, що українські письменники стали мало не коньюктурними для книжкового ринку Німеччини. Прізвища вже кілька років залишаються незмінними, “в тіні Андруховича”, за словами організаторів виставки. А врешті судіть самі.

Двері в Європу. Вперше за останніх 10 років Україна була представлена на Лейпцизькому книжковому ярмарку Читати далі

Книжковий ярмарок став для Львова його найкращою візитівкою


lvivЛьвів приречений бути одним із великих виставкових центрів. Цю тезу ось уже добрих півтора десятка років повторюють представники місцевої влади. І справді, для цього в «столиці» Галичини є всі підстави: вдале географічне розташування, багата історія виставкової діяльності та наявність відповідних операторів. Головне, що заважає: брак спеціалізованих виставкових об’єктів, фінансова слабкість гравців місцевого ринку. Нерозвиненість інфраструктури (виставкових залів, готелів, доріг тощо), за словами директора ТзОВ «Агентство маркетингу та розвитку» Тараса Ващука, призводить до того, що сьогодні регіон, як і вся Україна, підбирає «крихти зі столу світової економіки».

Славне минуле

Кажуть, що виставка — це, передусім, відображення реального стану економіки в державі, регіоні. Таким чином, Львівщина непогано будує житло, замінює вікна й двері, дбає про електрику, деревообробку, туризм. А тим часом у регіоні слабко представлені наука, промисловість, культура. Занепадає автомобілебудування, меблева галузь. Ледь жевріє реклама, дизайн, сільське господарство. Втім, таке порівняння лише частково відбиває реальний стан справ. Чимало місцевих підприємств жодного разу не брали участі у виставкових заходах, оскільки вважають це марним витрачанням коштів і часу. Але ж потенційні можливості Львова як виставкового центру ще на початку XIX ст. належно оцінила австрійська влада. Читати далі

Благодійна акція – передача літератури місцевій українській громаді


У РАМКАХ “ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ” ПРОЙДЕ БЛАГОДІЙНА АКЦІЯ – ПЕРЕДАЧА ЛІТЕРАТУРИ МІСЦЕВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ГРОМАДІ

Жоден книжковий форум не може похвалитися такою давньою історію, яку має Франкфуртський ярмарок. Вперше він відбувся в 1574 році, після того, як Йоханес Гутенберг заснував поблизу міста книжкову друкарню. До XVII століття Франкфурт-на-Майні залишався центральним виставковим центром Європи. В XVIII столітті через політичні та культурні зміни ця роль відійшла Лейпцигу. Але після війни в 1949 році традиція проведення книжкової виставки в Франкфурті відродилася. І ось упродовж останніх шести десятиліть щорічно в жовтні у Франкфурті збираються тисячі видавців, представників книжкових фірм і літературних агенцій з усіх континентів. Україна вшістнадцяте братиме участь у цьому престижному міжнародному заході. Про особливість цього книжкового форуму ми попросили розповісти керівника робочої групи з підготовки та участі у Франкфуртському ярмарку, тимчасово виконуючого обов’язки голови Держкомтелерадіо Анатолія Мураховського.-

Кожен видавець, яку країну він би не представляв, мріє стати учасником Франкфуртського міжнародного книжкового ярмарку. Читати далі

Українська студентка з Російської імперії у Відні ніяковіє


Мою увагу привернула наступна цитата: “В оповіданні “Товаришки” Олена Пчілка (321 — 325) змальовує, як Люба, українська студентка з Російської імперії у Відні, ніяковіє перед галичанином Бучинським, який вільно розмовляє на будь-яку тему по-українському, а їй доводиться спершу думати по-російському і щойно тоді намагатися перекласти свої думки на українську, але при тому їй не раз просто бракує українських слів. Оповідання, скажете? Так, але воно таки змальовує реальний стан української літературної мови в Галичині та в Центральній Україні в ті часи”

Чи тільки в ті часи? Питання до сучасних студентів Берліна з колишньої Російсько-совєтської мперії.Як воно думається, якою мовою?

До вашої уваги стаття, звідки взяти вищенаведена цитата. Може вона зацікавить і вас?

Андрій ГОРНЯТКЕВИЧ

ЩО АБО ХТО СПРАВДІ ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ? (Сучасність, 2000, 4 квітень, с.146-153.) Стан і статус української мови — тема, щодо якої готовий висловити свою думку чи не кожен мешканець країни, від президента Кучми (якому належить тонке розрізнення між “офіційною” та “державною” мовами) до рядового українця, чи то пак представника народу України. Тож не дивно, беручи до уваги кардинальне політичне значення мовного питання, що охочих до дискусії куди більше, ніж самих тільки дипломованих мовознавців держави. Нещодавно в цій дискусії забрав слово академік П. П. Толочко, видавши книжечку “Що або хто загрожує українській мові?” [П. П. Толочко. Що або хто загрожує українській мові? Читати далі

Тавро «російщини» ще довго тяжітиме на багатьох українських діячах


Коли в кінці 1993 року я вперше побував в Німеччині, мені поталанило в Мюнхені познайомитися з цікавими, мудрими українцями, емігрантами другої хвилі еміграції. Однією з цих особистостей була радіожурналіст української програми радіо «Свобода», пані Ганна Бойчук, донька знаменитого українського художника-графіка Михайла Бойчука, знищеного сталінським режимом. Коли я попросив показати мені Мюнхен і місця пов’язані з Україною і українцями, то вона найперше розповіла мені про внучку Великого Київського Князя Ярослава Мудрого і показала місцевість, де молилася і прославилася як свята, ця велика і Свята Праведниця, молились також на могилі великого провідника ОУН Степана Бандери. З її розповідей я довідався, що діти й онуки Ярослава Мудрого залишили глибокий слід в історії Західної Європи. Нащадки князя Ярослава, як володаря наймогутнішої держави Європи на протязі другої половини XI початку XII століття займали досить визначні місця в політичному і духовному житті великих європейських держав. Всі, хто цікавиться історією України, добре знають про долю доньки Ярослава Мудрого Анни, яка в 1050 році одружилася з королем Франції Генріхом І, і в 50-60-і роки XI століття відігравала, можна сказати, керівну роль в політичному житті цієї могутньої європейської держави. Відомо, що на багатьох державних актах, виданих французьким королем Генріхом І, крім його підпису є такі слова: «за згодою, королеви Анни». Вона опікала досить довго свого малолітнього сина, короля Філіпа І, який правив у Франції з 1060 до 1108 року. Анна мала ще сина і доньку Едігну. Ще до приходу Едігни в Баварію, її тітка, одна з доньок Ярослава Мудрого, Анастазія по дорозі на батьківщину свого чоловіка, угорського короля Андрія, заснувала на Закарпатті, на Чернечій горі, поблизу Мукачева, український монастир. Читати далі

Едігна — донька Анни Ярославни


Георгій КОСИХ. — «Урядовий Кур’єр», 26 лютого 2009 року

Сьогодні у баварському селі Пух неподалік від Мюнхена урочистий день. Не тільки пухівчани, а й численні гості зблизька і здалека вшановують пам’ять померлої там 26 лютого 1109 року блаженної Едігни. Такі урочистості по праву могли б проходити тепер і в Києві: адже Едігна була дочкою французької королеви Анни Ярославни й онукою великого київського князя Ярослава Мудрого. Факт, на жаль, маловідомий не тільки пересічним українцям, а й титулованим історикам. ПРОГАЛИНА В ЛІТОПИСАХ? Із підручників історії відомо, що король Генріх Перший, який правив Францією в 1031-1060 роках, і його друга дружина Анна мали трьох синів. Первісток Філіпп семирічним був коронований як співправитель, а вже через рік після несподіваної смерті батька став одноосібним власником французької корони під іменем Філіппа Першого. Середній син, названий на честь діда по батьковій лінії Робертом, пішов з життя підлітком. А молодший – Гуго, одружившись на багатій спадкоємиці – дочці графа Вермандуа, став одним з найбільших землевласників, а згодом здобув славу у хрестових походах і отримав наймення “Великий”. Проте літописці (в усякому разі абсолютна їх більшість) обходять у своїх анналах факт, що в королівській сім’ї була ще й донька, котру назвали Едігна, що латинською означає “достойна”. Її дивовижне життя і благі діяння показали: батьки не помилилися у виборі імені. Про незвичайну долю Едігни з уст в уста ходила легенда, яка передавалася від покоління до покоління, але не на її батьківщині, а далеко на схід від французького кордону. Перша письмова згадка про Едігну належить баварському придворному історіографу Йоганну Авентіну. Читати далі

Голос звелів їй залишитися там, де одночасно задзвонить дзвін і заспіває півень


Доedignaчка Анни Руської – королеви Французької, онука київського князя Ярослава Мудрого – Едігна проповідувала Слово Боже у Баварії. У перекладі з латинської «Едігна» означає «надзвичайно гідна». Вона служила Богові у селі Пух – Фюрстенфельдбрук, що в 30 кілометрах від Мюнхена. Як свідчать літописи – дочка Ярослава Мудрого Анна Ярославна приїхала до Франції з фундаментальною на ті часи освітою, вільно володіла декількома мовами, зокрема грецьким і латинським. Її дитинство проходило в атмосфері підйому Київської Русі. Освіченість, мудрість і висока культура вирізняли її серед оточення короля і залишитися в історії не тільки завдяки високому стану королеви. Після смерті чоловіка – короля Генріха I – виконувала обов’язки правительки Франції разом з своїм малолітнім сином – королем Пилипом. Вона підписувала державні документи «Анна Реґіна» і робила написи рідною мовою Читати далі