“что остается бедному вояжеру…”

http://magazines.russ.ru/

Пропонуємо дещо інший погляд росіянки на Берлін в порівнянні з попередньоподаним матеріалом про “російський підхід” “германского похода”. Погляди так само різні як і люди. Але життя російської діаспори і української в її межах все ж стає зрозумілішим на фоні таких матеріалів, бо там, де росіяни, там і крутяться руськоязичні українці.

ред.

Татьяна Вольтская

Берлин: попытка пейзажа

“Записки рускаго путешественника” написаны, Стерн тоже отъездил свое, не говоря о постсоветских толпах, в одночасье наводнивших шар земной, оставляя за собою жирный типографский след, — что остается бедному вояжеру, на минуту оторвавшемуся от ветки родимой, чтобы катиться зачем-то по европейским дорогам, ночуя под случайным кровом, заглядывая в чужое окно?

“Ця збірка казок зроблена розумом та серцем”

Ось вам ідея до втілення в Німеччині. Численним перекладачам і мовникам замість сваритися можна подбати про видання німецько-українського збірки чи казок, чи творів наших письменників.

ред.

Автор: Мар’яна Яворська

«Язиката Хвеська» заговорила італійською

http://www.dw-world.de/

В Італії вийшла двомовна збірка українських казок. Для батьків українських дітей, що виростають в Італії, вона стане справжньою знахідкою, адже допомагатиме не лише опановувати італійську, але й не забувати українську.

В Італії нині мешкає чимало українських дітлахів – тих, що прижджають сюди зі своїми батьками-заробітчанами

Про “спасителів німецької літератури”

http://www.nbuv.gov.ua
© Веремієнко Т., 2009
УДК 821.112.2.09
Імена сучасників у німецькій художній літературі
Тетяна Веремієнко,
бібліотекар відділу документів
іноземними мовами Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Гмирьова

Невже ми переживаємо розквіт німецької літератури?

Письменник Дітер Веллерсхофф вважає, що так. Згадуючи свій
літературний дебют у 50—60-х роках минулого століття, він зазначає:
“Сьогодні набагато більше письменників, ніж тоді. Зараз їх у три,
ні, у п’ять разів більше”.1 “Німці знову стали масово читати своїх
авторів, чого не було у 60-х роках чи взагалі ніколи”2, — із
захопленням пише газета “Süddeutsche Zeitung”. Сучасна німецька
література, безперечно, переживає злет. Немалу роль у цьому
процесі зіграла і Німецька книжкова премія, заснована у 2005 році,
яка присуджується автору кращого роману незадовго до початку
Франкфуртського ярмарку.

ЛітераДура – це унікальна можливість зручно ЧИТАТИ книжки

Дорогий Друже,

Запрошуємо Тебе взяти участь в роботі нового літературного сайту ЛітераДура – місці зустрічі для людей, які люблять книжку: люблять її читати, писати, малювати, рвати, люблять на ній їсти, пити, з нею спати і на ній засинати. Тому тут знайдуть цікаве для себе: діти і дорослі, читачі і письменники, видавці і продавці, геї та спудеї, “всіх інших перелічити просто неможливо”.
Бо:

ЛітераДура – це унікальна можливість зручно ЧИТАТИ книжки, перегортаючи сторінки рідкісних документів і нових, ще не надрукованих, публікацій. Бо де ще Ти зможеш погортати сторінки автентичних збірок поезій Антонича чи найновішого роману Іздрика, німецькі архівні матеріали про діяльність ОУН-УПА чи перші україномовні комікси радянської епохи?

Василь Махно про особливості літературної еміграції

http://www.dt.ua

Сучасна українська література, створена в Україні, перенасичена соціальними та політичним контекстами і жахливо, катастрофічно категорична. Складається враження, існує якесь загальне замовлення, завдяки якому за межами соціально-політичної риторики ти не можеш вважатися письменником. Це риса російської культури, типова для пострадянського простору; її, звичайно, уникають або неокласики, або марґінали (які б виглядали цілком повноцінними у будь-якій цивілізованій країні), що сприймають мистецтво слова більш абстраговано.

Невже матеріальне бере гору над духовним, і важливі тепер тільки прибутки, а краса, віра в Бога, натхнення жертовність має опинитися десь на задвірках життя?

Дорогі брати і сестри!

Українці!

Я, Галина Манів (Кирієнко), поетеса, член Національної спілки письменників України, звертаюся до всіх, небайдужих до майбутнього України (а яке майбутнє може бути у тих, хто не дбає про культуру, у тих, хто не вшановує пам’яті героїв?). Всі ми вміємо дуже добре говорити про любов до Батьківщини. А чи здатні довести це справою?

Ось мій гіркий досвід. Рік тому впорядкувала 3-й збірник із серії „Сучасна українська християнська поезія”. До нього увійшли чудові вірші Ю. Липи, Стефановича, Мазуренко, Ольжича, Теліги, Маланюка, Стуса, Лесіва, Сокульського, Красівського, Світличного, Мельничука, Іллі, Лиші та ще багатьох поетів. Подано і біографії авторів, полум’яних борців за волю України. Крім того, що це висока поезія, це ще й унікальний досвід християн в умовах гонінь. Досвід сучасності. Я сподівалася знайти відгук у суспільстві. Натомість, скрізь зустрічаю відмову. Одні видавництва мотивують своє небажання друкувати книжку тим, що часи важкі, а поезія – річ неприбуткова. Інші кажуть, що тема завузька. Фонди, до яких я зверталася, взагалі не відповідають. Невже нікому не потрібна ця книжка? Невже матеріальне бере гору над духовним, і важливі тепер тільки прибутки, а краса, віра в Бога, натхнення жертовність має опинитися десь на задвірках життя?