Про це я дізналася з репортажу корреспондента 1+1 для українського телебачення. І не тільки дізналась, але і пережила певне дежавю. Саме в той час, коли журналістка робила своє глоріальне інтев’ю про “Шо” (Trio Scho), я спостерігала за виступом тріо, непідозрюючи, що зі мною концерт дивитиметься вся Україна.
На вулиці погода була не з приємних. Холод пробирався до кісток, як це він вміє робити тільки в сирому Берліні. Люди зазвичай рятувалися глювайн, тобто теплим різдвяним напоєм підігрітого червоного вина. Я привезла свою родину в собачий холод, щоб показати їм українську групу “Шо”. Україну показати не довелось, проте Одесу – так. Майже по пісні “Я вам не скажу про всю Одессу, вся Одесса очень велика…”. Така велика, що і Україну ту непомітно стало. Південноукраїнські мотиви з совєтським присмаком загасили настальгію за Союзом нерушимим, що обіцяв не повертатися. Та не зігріли нічим новим, жевріючим у майбутнє. Хлопці і самі добре промерзли. Репертуар був антикваріатним, як і сивий різдв’яний базар. На любителя виявився і перший, і другий. Мої діти дізнались, які пісні оточували маму в минулому. Мені ж хотілось їм привідкрити сьогоднішню українську культуру, якої так не вистачає тут. Афіші ж твердо настоюють на своєму: концерти Тріо “Шо”
“”Трио Шо” со своей программой “Одесса” представляет нам русские песни последнего века. Многостороннее трио играет все начиная с русских романсов до «Советского рок’н’рола» все что пожелает сердце. ” (з реклами…)
Зорепад був щедрим.
ред. Хати скраю