Міжнародний Європейський Рух в Україні


Міжнародний Європейський Рух (European Movement International) створено у 1948 році. Засновниками Європейського Руху були такі видатні діячі новітньої історії як Конрад Аденауер, Уінстон Черчілль, Гарольд Макміллан, Франсуа Міттеран, Поль-Генрі Спаак, Альберт Коппе, Альт’єро Спінеллі. Європейський Рух зіграв визначну роль у заснуванні Ради Європи та стояв у витоків створення Європейського Союзу. Європейський Рух очолювали такі визначні європейські політичні діячі як Уінстон Черчілль, Поль-Генрі Спаак, Волтер Галльштайн, Жан Рей, Ґастон Торн, Маріо Соарез, Валері Жискар д’Естен та Хосе-Марія Жіль Роблес.

Першим найвагомішим досягненням Європейського Руху було створення Ради Європи у травні 1949 року, а також створення “College d’Europe” (Університет Європи) в Брюзі та Європейського Культурного Центру в Женеві.
Найважливішим завданням ЄР протягом свого існування була розробка планів та проектів для урядів та створення мобілізаційної мережі у європейських країнах. Сьогодні Європейський Рух об’єднує 41 Національну Раду та 21 асоціацію в країнах Європи, до її складу входять лідери країн-членів ЄС, країн-кандидатів на вступ до ЄС, а також країн, що не є кандидатами. Головний офіс МЄР знаходиться у м. Брюссель, Бельгія. Чинним президентом Європейського Руху є екс-президент Європейського Парламенту Пет Кокс. (Pat Cox)
Європейський Рух в Україні (European Movement Ukraine) зареєстрований Міністерством Юстиції України 3 грудня 2003р. як Всеукраїнська громадська організація та є офіційним представництвом та Українською Національною Радою Міжнародного Європейського Руху. Продовжувати читання Міжнародний Європейський Рух в Україні

24 червня 2009 р. о 18.00 год “Чи відбулася в Україні мирна революція в 1989-1990?”


sverstjuk+Ukraine Kompetenz Zentrum a.g. та ОSTEUROPA – ZENTRUM BERLIN

запрошує всіх, хто цікавиться історією правозахисного руху в Україні, на зустріч з українським дисидентом-шістдесятником, публіцистом і літературознавцем Євгеном Сверстюком. Ця зустріч має на меті ознайомити німецьке коло зацікавлених з історією дисиденства в Україні до 1991 року. Тема зустрічі “Чи  відбулася в Україні мирна революція в 1989-1990?” Чи пам’ятають самі українці про свою історію чи зроблять вигляд, що в нас нічого не було і всьому маємо завдячувати пану Горбачову? Чи варто проводити паралелі з мирними революціями інших країн, що знаменували падіння Берлінської стіни, 20-річчя чого зараз відзначають в Європі?

Коли: 24 червня 2009 р. о 18.00 год.

Місце: Europasaal, Europäisches Informationszentrum Berlin, Voßstr. 22

10117 Berlin-Mitte (Nähe Potsdamer Platz)europasaal

Історія українського правозахисту сповнена драматичних сторінок. Імена українських шістдесятників проте досі не достатньо відомі тим, хто боровся по той бік Залізної завіси. Це Василь Стус, Алла Горська, Олекса Тихий та сотні безневинно страчених в сталінських таборах. Їх близьким соратником по боротьбі був Євген Сверстюк, що 12 років свого життя провів в таборах ГУЛАГу. Продовжувати читання 24 червня 2009 р. о 18.00 год “Чи відбулася в Україні мирна революція в 1989-1990?”

Василь ЛІСОВИЙ. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ


Словом “дисидент” (від лат. dissidens – незгідний), яке в своєму історичному значенні застосовувалось як назва для єретиків, стали називати осіб, які в 60-х – на поч. 80-х рр. в СРСР та інших країнах «соціалістичного табору» піддавали сумніву та критикували офіційну комуністичну ідеологію та політику. Збільшення кількості осіб, які у 60 – 80-х рр. відкрито висловлювали незгоду з офіційною ідеологією та політикою, та тих, що так чи інакше солідаризувалися з ними, дало підставу говорити про “дисидентський рух” в СРСР. Самі учасники цього руху не використовували слово “дисидент” як самоназву: використання цього слова має західне походження. Більшість учасників українського Д. р (що пізніше набув характеру правозахисного), пройшли крізь різного роду переслідування, звільнення з навчальних закладів, позбавлення праці, найактивніші з них – крізь табори, тюрми та заслання. Деякі з них загинули у таборах: Ю. Литвин, В. Марченко, В. Стус, О. Тихий. Окремі були кинуті в психлікарні, стали жертвами злочинної психіатрії (Л. Плющ, В. Рубан, М. Плахотнюк, М. Якубівський). Учасників руху можна поділити на дві групи: тих, хто публічно (відкрито) критикував офіційну ідеологію та політику – письмово або усно; тих, хто виготовляв, переховував та поширював позацензурну літературу (так званий “самвидав”). Ці дві групи діяли в оточенні “пасивних” учасників – тих, які знали про діяльність осіб із названих двох груп, спілкувалися з ними, симпатизували їхнім ідеям (а нерідко дотримувалися навіть радикальніших поглядів) та були читачами позацензурної літератури. Найбільшого поширення Д. р. набрав в Україні, Росії, Естонії, Латвії, Литві та меншою мірою у Вірменії та Грузії.

Дисидентський рух хоча й містив політичний складник, але його підґрунтям був інтелектуально-культурний рух. Українська інтелігенція, скориставшись процесом десталінізації, започаткованим відомим виступом М. Хрущова на 20-му з’їзді КПРС у 1956 р., започаткувала нову спробу національно-культурного відродження, названого рухом «шістдесятників». Цим словом стали позначати тих представників творчої інтелігенції, які намагались модернізувати українську культуру і мали мужність своєю творчістю чинити опір владі, яка кваліфікувала їхню творчість як ідеологічно ворожу. Це призвело до поєднання інтелектуально-культурного руху з громадянсько-політичною дією, що дає підставу називати цей рух рухом опору російському шовінізму та комуністичному тоталітаризму. У словесному мистецтві попереду йшла поезія (Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський та ін.), Продовжувати читання Василь ЛІСОВИЙ. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ