Запізнілий некролог пам’яті Анатолія Пономаренка.

«З життя пішов високопрофесійний дипломат, справжній патріот, глибоко порядна людина. Важко переоцінити роль Анатолія Георгійовича Пономаренка у розвитку сучасної української дипломатії, зміцненні позицій нашої держави на міжнародній арені», – йдеться у співчутті Глави держави Ющенка з приводу смерті колишнього посла України в ФРН, який 20 травня 2008 року помер у Швеції, де він перебував на посаді посла України.

Богдан Осадчук, –

«Я, наприклад, вважаю, що одним з найкращих дипломатів, найкращим послом України був Анатолій Пономаренко».

Українська діаспора підтримує цю думку. Від особистості посла і від того, як до нього ставиться його українська діаспора в країні перебування, залежить продуктивність діаспорського життя. А від останнього і імідж України закордоном, носієм якого частково є і діаспора. Є посол і діаспора одним цілим, є виконання дипломатичної місії посольства і діаспори закордоном ефективним. Коли посол відмежовується і створює «придворних» з вибраних індивідуумів, страждає передусім імідж України, а потім і імідж самого посла як і посольства в цілому. «Перед послом стоїть завдання не тільки врегульовувати міждержавні звязки, але й урегульовувати суто особисті стосунки між емігрантськими групами взагалі й окремими лідерами цих груп зокрема, не допускати розбрату між українцями в чужій країні”, – вважає д.і.н. професор Петро Брицький, аналізуючи діяльність посла УНР в Німеччині Романа Смаль-Стоцького, якому вдалося згуртувати діаспору під час перебування дипломатичним представником Західно-Української Народної Республіки в Німеччині.

Анатолій Пономаренко зміг викликати неабияку довіру і повагу у діаспорян-українців за час його перебування на посаді Повноважного і Надзвичайного посла України в ФРН з 1997 року по 2004 роки.

Коротко про Анатолія Пономаренко і його позицію в посиланнях, що зафіксовані в медійних публікація .

Анатолій Пономаренко народився 4 березня 1947 року в місті Євпаторії.

Закінчив Кримський державний педагогічний інститут, факультет іноземних мов, а в 1987 – Дипломатичну академію МЗС СРСР у Москві.

Кандидат історичних наук. Працював у посольстві СРСР в Індії, в МЗС УРСР, в консульстві СРСР в Мюнхені, в МЗС України. Був послом у Німеччині, а в грудні 2006 року призначений послом у Королівстві Швеції.

Дипломатична кар’єра

1978 – 1983 рр.	– 2-й секретар Посольства СРСР в Індії
1983 – 1984 рр.	– 2-й секретар, Міністерство закордонних справ УРСР
1984 – 1987 рр.	– слухач, Дипломатичної академії МЗС СРСР
1987 – 1989 рр.	– 1-й секретар, МЗС УРСР
1989 – 1992 рр.	– консул Ґенерального консульства СРСР у м.Мюнхені, ФРН
1992 – 1994 рр.	– Ґененеральний консул, Ґенеральне консульство України в м.Мюнхені, ФРН
1994 – 1995 рр.	– завідуючий відділом країн Західної Европи, МЗС України
1995 – 1996 рр.	– заступник начальника Управління країн Европи та Америки, МЗС України
1996 – 1997 рр.	– Начальник Управління країн Европи та Америки, МЗС України
1997 –2004 рр.	– Надзвичайний і Повноважний Посол України у Федеративній Республіці Німеччина.
2004 – 2006 рр.	– Директор Другого територіального департаменту, член Колеґії, МЗС України.
В грудні 2006 року	– Указом Президента України призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Королівстві Швеція
22 січня 2007 року	– вручив ввірчі грамоти Королю Швеції Карлу XVI Густаву

Дипломатичний ранґ – Надзвичайний і Повноважний Посол України (1999 р.)

Нагороджений Орденом “За заслуги” III ст. (2007 р.).

Володів анґлійською, німецькою мовами.

Анатолій Пономаренко: Щоб зрозуміти менталітет німецького народу, достатньо … послухати його оперу

Чи варто так старанно облаштовувати наші західні кордони? —
запитує посол України в Німеччині Анатолій ПОНОМАРЕНКО

Німці готові співпрацювати з нами заради ствердження основ громадянського суспільства в Україні

Анатолій Пономаренко: МИ ПРИРЕЧЕНІ... ЙТИ ЦИМ ШЛЯХОМ

Остання згадка про діяльність Анатолія Пономаренка вже на посаді посла України в Швеції в прессі

Перший візит українського премьера в Швецію зірвано.

Українському послу в Швеції було всього 61 рік.

Світла память про Анатолія Пономаренка як гарну людину і посла залишиться як серед українських діаспорян Берліна, так і на сторінках історії української спільноти Німеччини.

“Так мало ще зроблено дла вшанування його пам”яті в Німеччині”,-говорить пан Володимир Романчук, активний учасник і творець діаспорського життя українців Берліна. “П”ять літ ми зустрічались. То був Посол, який відновлював діяльнісь української Амбасади в Берліні. /Перша була за УНР в 1918 до 1923/.Час Його служби – це цілий розділ в найновішій історії берлінських українців. Наше знайомство починалось від грудня 1999 року. Перша пам”ятна скромна зустріч для обговорення справ громадсько-церковних. В січні 2004 році велелюдне прощальне приняття на закінчення служби як посла. Серед присутніх між іншими був присутній міністр закордонних справ Дітріх Геншер, кораїнський єпископ з кількома священниками, і зо два десятки парафіяльного народу. А на принятті загалом кількасот осіб. Анатолій Григорович знайшов час на поговірку про вважливість видавання “Християнського Голосу”, пам”яткове фото. Протягом літ перебування пана Пономаренка на посаді посла було стільки подій, зустрічей, розмов, /також журналістичних/…То був час інтенсивний і повний надій на краще. Здавалось нові літа принесуть нові досягнення. Дійсність принесла занепад у відносинах посольство-громада. Якесь дивне протегування поодиноких осіб через якісь пів-фіктивні приватні “організації” з хитрими назвами. Останні п”ять літ контрасту з хорошим минулим ще сильніше підкреслюють успішність діяльності Посла, який відновив присутність української дипломатії в Берліні. Саме минуло 90 років від першої присутності наших дипломатів”, поділився спогадами пан Романчук.

В память Анатолія Пономаренка вийшла стаття в газеті “Християнський голос”, написана Володимиром Романчуком (див.далі внизу)

Посмертна згадка.

Др Анатолій Пономаренко – Посол України в Німеччині до 2004р

Коли дійшла вістка, що бувший Посол України в Німеччині помер несподівано у Стокгольмі – зразу жаль і думки: Україна втратила видатного дипломата, а українська громада в Німеччині щирого прихильника і друга. Втратили ми також надію на Його повернення ше на один час служби до Німеччини, в якій залишив по собі прекрасні спомини як дипломат і як людина великого формату. Його досвід, український патріотизм, були на найвищому рівні. В Берліні помічалось Його велике заангажовання у ладнання дружніх відносин Посольства з громадою, з Церквою. Вже з перших місяців своєї служби в Берліні став постійним членом берлінської парафії. Бував часто на богослуженнях з нагоди різних свят і подій, бував разом зі своєю родиною і співробітнитками. Від початку служби в Берліні /вересень 1999/ був відкритий на зустрічі, розмови з представниками церковного сесредовища. Дбав про присутність людей з невеличкої ще тоді берлінської громади на заходах організованих Посольством а на загальних приняттях звертався до присутніх українців з привітанням по-українські . Якщо через професійні обов“язки на богослуження запізнився – постарався оправдати хоча би приватно, своє опізнення. Так ретельний підхід до обов“язків відносно Церкви, викликав і здивування але й, подив для людини яка ж вийшла з „радянської школи“, починала в Союзі професійну працю і силою обставин не могла бути зв“язана з релігійними традиціями.

Про справи церковні доводилось часто з Ним говорити, навіть більше як з іншими особами, бо тоді продовжувалась ще криза без постійного священника, а про відкривання самостійної парафії в Берліні, взагалі ніхто й не згадував. Саме від Нього довелось почути вперше: „побачите, ще разом будемо відкривати нову українську парафію в Берліні“. Сказав це десь на рік до події і воно видалось перебілшеним оптимізмом, як то буває при зустрічах. Розмови були приязні, з увагою ставився навіть до нереальних пропозицій, пояснюючи вічливо чому нп. Неможливо надіятись на затруднення св“ященника у Посольстві. У тій мірі, після років подив для такої Людини зростає.

Його діяльність притягала людей до Церкви і записалась в громадському житті золотими буквами. Був членом громади не лише символічно.

Розумів значення видавництв, для для розвитку громадського життя дяспори і охоче входив в контакт з кореспондентами, представниками радіо преси, а навіть сам висилав матеріали до Християнського Голосу.

Багато зусиль вкладав у зміцнення українсько-німецьких дружніх відносин, розбудову політичних економічних і культурних звязків.

За Його часів вібувалось в Берліні багато важливих подій з яких найвизначніші були Дні культури України в Німеччині в 2001р. З участью тодішнього Міністра культури Богдана Ступки.

Подбав, щоб кожний український політик будучи в Берліні відвідав могилу Євгена Петрушевича покладючи вінок для вшанування історії визвольних змагань і Президента Західньоукраїнської Републіки. Були там нагоди для зустрічей громади з українським політиками в тому числі і Віктором Ющенком тодішнім Прем“єрміністром.

Мав приязні зв“язки з німецькими та іншими політиками, як раніший міністр закордоних справ Дітрих Геншер, чи Посол Польщі Андржей Бирт, з яким виступаючи у публічному дялозі з нагоди показу фільму „Вогнем і мечем“ дали хороший приклад формування приязних польсько-українських відносин попри трагічну історію.

Після Його виїзду з Берліна, відчувся протягом літ виразний недостаток таких контактів з церковною громадою, де Посол після Богослужень сідав серед людей, давав інформацію про актальні події в Україні /нп. результати виборів/, або склавши святосні побажання, продовжив спільно святкування. Був доступним,відкритим і на поважні розмови в Посольстві, і на звичайні контакти „при чарці“ від свята, чи на прняттях.

Був хорошим прикладом, як важливу роль відіграє властива Людина з правильним розумінням своєї місії.

Його трагічно передчасний вчідхід з життя це тяжка і боляча втрата ідля України і для української громади в Німеччині.

Така особистість заслуговує на те, щоб вшановуючи Пам“ять популяризувати, досягнення у формуванні відносин українсько-німецьких.

Володимир Романчук