“держава отримала нові символи на експорт – Спритка та Гарнюню.”

Уже друга спроба покращити імідж України, яка обертається конфузом. Жодних тендерів, кілька місяців мозкового штурму і держава отримала нові символи на експорт – Спритка та Гарнюню. І хоча критики закидають їм генетичні відхилення та шароварщину, захисники кивають на попередню спробу МЗС покращити реноме України. У 2005 Україна витратила 2,5 млн доларів

“на популяризацію України за кордоном всього 8 млн грн.”

http://www.tyzhden.ua

Рекламувати Україну за кордоном будуть Гарнюня і Спритко

Міністерство закордонних справ представило стратегію позиціонування України за кордоном. Мета проекту – сформувати позитивний імідж країни, підвищити її туристичну та інвестиційну привабливість.

Розробка стратегії обійшлася МЗС у 100 тисяч доларів. Для реалізації заходів стратегії щорічно буде потрібно близько 35 млн доларів.

Вона має на увазі просування України як бренду – зі своїм логотипом, слоганом, ключовими текстовими повідомленнями. Розробляла стратегію компанія CFC Consulting.

В якості слогану пропонується використовувати фразу “Ukraine. Moving in the fast lane” (“Україна. Рухаючись у швидкісній смузі”)

Катрін Гартман:”В Німеччині вивчати українську, це все одно, що вирощувати орхідеї”

Потрібен український Ґете-Інститут

Роман Гончаренко

http://www.dw-world.de

Попри загальне покращання ситуації, німецько-українські відносини в галузі культури розвиваються асиметрично. Катрін Гартман:

«В Україні німецька – друга за значенням іноземна мова після англійської. Мовні курси Гете-інституту переповнені. В Німеччині вивчати українську, це все одно, що вирощувати орхідеї. Це екзотика. Можливостей вивчати українську дуже мало. Це ж стосується і загальної поінформованості. Українці більше знають про Німеччину, ніж навпаки».

Такий стан справ має різні причини, каже Гартман. Одна з них – відсутність українського еквіваленту німецького Ґете-Інституту – установи, що поширює німецьку культуру за кордоном. Гартман:

«Українські політики повинні усвідомити, що в Німеччині є інтерес до України і сприяти виступам українських митців у ФРН. В останні роки уряд займається власними проблемами, хоча це не лише в Україні так. В інших країнах культура теж не стоїть на першому місці. Хоча з іншого боку, якщо українські лідери говорять про євроінтеграцію, то не варто недооцінювати освітню та культурну політику».

Культура – жертва фінансової кризи?

Катрін Гартман писала своє дослідження ще до світової фінансової кризи. Тепер ця криза змушує по-іншому дивитися на багато речей, в тому числі на культуру. Не секрет, що в скрутні економічні часи культура стає першою жертвою заощадження. Чи є небезпека, що нинішня фінансова криза може загальмувати розвиток культурних відносин між Україною та Німеччиною? Катрін Гартман:

«З одного боку, культура потребує грошей. Ці гроші дає бізнес. Якщо в бізнесу справи кепські, то й культурі буде не дуже добре. З іншого боку, нинішню кризу порівнюють із кризою 20-х і 30-х років минулого століття. Тоді, незважаючи на економічні складнощі, культурне життя було дуже цікавим і бурхливим. Я сподіваюсь, що ця криза не матиме негативних наслідків для українсько-німецьких культурних відносин».

Ще раз про Інформаційно-культурні центри за кордоном

Редакція “Хати скраю” подає червговий матеріал на тему організації інформаційно-культурного центру як політичної акції закордоном. Як ми вже багато разів наголошували на віртуальних шпальтах нашого видання, тема інформаційно-культурної позиції українців в Берліні (закордоном) не вирішена. Держава веде політику організації інформаційно-культурних центріів (агенцій) при посольствах України і консульських установах (див. внизу). Попри енергомічність  чи заощадження коштів така  політика ніякої користі не несе.

Залежний або вкрапкований до посольтва інформаційно-культурний центр втрачає свою харизму, бо не є самостійним, видимим і самоорганізаційним. Якщо це центр, то він має бути самостійним і незалежним. Якщо це інформаційна агенція, то вона не має бути підконтрольною державній дипломатичній установі закордоном. Якщо це культурна організація, яка проводить культурні заходи для себе і для держави проживання, то цим мали би займатимя українці діаспори, причому на професійній основі. Останні живуть і будуть жити в країні проживання, їм не загрожує дипломатична ротація, їм мало би бути краще видно і відповідно вони мали би бути більше зацікавлені у впроваджені відповідного іміджу України закордоном, ніж посольський працівник, який сюгодні тут, завтра там.

Апендиксові до посольств інформаційно-культурні агенції ще й шкодять формуванню української діаспори як громадсько-політичної одиниці

Якими нас бачать у Європі або “Недобра слава”

ТСН-Тиждень: репортаж про те, Якою іноземці бачать Україну?

Автор: Наталія Фібріг

Оператор: Ілля Лєвінтов

Анонсний стендап: Від житниці Європи до розплідника смертельних інфекцій – Україна очима іноземців

Студія: Ми їм покажемо! Уряд стартував направлену імідж-кампанію України в європейських ЗМІ. Відеоролик в ,,, хвилини має переконати іноземців в гостинності української землі та народу. Натомість за кордоном про нас уже склалися інші стійкі стереотипи: зубожіння,корупція, безлад. А ще – країни з найшвидшими темпами розвитку СНІДу та туберкульозу. Наталія Фібріг покаже картину, яка вималювалася про Україну за кордоном.

Кадри з фільму, музика, СНХ режисера за кадром.

Карстен Гайн, режисер: Уперше я потрапив в Україну в 2003. Я знімав документальний фільм. Прорвався до центру СНІДу в Одесі. Це був шок. Я не вірив очам. У 21 столітті, в Європі! хворі на СНІД помирали в нелюдських умовах і без знеболювального

Кор.з.к. Від тієї поїздки німецький режисер Карстен Гайн оговтувався довго. Під враженням завершив роботу над першою стрічкою. У 2004 році фільм під назвою «Ми не хочемо помирати ТАК» вийшов на на німецькі телеекрани. Про те, як Україна бореться не з хворобою, а хворими пояснює режисер.

“Вимога до влади одна: створити мережу представництв у вигляді українських культурних центрів, які й займатимуться іміджем”

Графіка: Андрій Єрмоленко

Образ без образ

Джерело: http://www.ut.net.uа

Для отримання політичних та економічних перемог у світі Україні та українцям потрібно відмити свій імідж

Дністровий (Астаф’єв) Анатолій

Імідж – матерія дуже тонка, бо залежна від іншої, не менш тонкої, – людських уявлень. Картинка, яку ми створимо про себе, і стане основним джерелом спри­ймання нас у світі, що приховуватиме наші вади і, навпаки, возвеличуватиме чесноти. Низка країн добре це усвідомлюють, а тому плекання свого іміджу давно переведено в ранг політтехнології, що здатна зробити погоду на міжнародному рівні.

Таким шляхом пішла навіть непримітна Албанія, яка своє травматичне соціалістичне минуле, а також національну культуру позиціонує як «загадку Європи», чим і приваблює туристів. На думку історика Андрія Портнова, подібну іміджеву стратегію має формувати й Україна.

УКРАЇНСЬКИЙ КВАЗІМОДО

Оглядаючись на 20 років державного будівництва України, на думку спадає сумний образ Квазімодо із «Собору Паризької богоматері» Гюго. Гидкий, незграбний, демонічний ззовні й чистий та людяний всередині.