“не порозумівшись з іншими організаціями, це середовище ОУНР-УГВР почало в Авґсбурґу організувати Центральне Представництво Української Еміграції”

Ред. продовжує публікувати матеріали про історію української діаспори Німеччини, яка тісно повязана з історією ОУН і ПУН, ЦПУЕ, пізніше ЦПУН та інших. Поскіьки не існує одного погляду на розвиток української повоєнної діаспори закордоном, то доцільний є подання різних точок зору.

ред.

Автор: Петро Мірчук

http://www.ukrcenter.com
МЕЛЬНИКІВСЬКИЙ ЧИРЯК
Кінець другої світової війни застав поверх два мільйони молодих українців обох полів у Німеччині, куди вони були заслані в часі війни на примусові, невільничі роботи. Усі вони, з одної сторони – були раді чимскорше повернутися домів, а з другої – зі страху перед московським ярмом, були готові залишатися на еміграції. Розгул большевицьких “репатріяційних місій” стероризував більшість з них, тим більше, що англійські й американські власті ішли зразу большевикам назустріч і змушували всіх повертатися “на родіну”. Сподіючись, що при добровільному повороті большевики дозволять їм повернутися справді домів і залишать їх там у спокою, тоді, коли при примусовому пішлють усіх на Сибір, величезна більшість тих примусових робітників повернулася. Але кругло чверть мільйона таки залишилися як “неповоротці”, або “ді-пі” /”дісплейсд персонс”/ на території західньої Німеччини й Австрії.

“У нас, в управлении “К” было специальное отделение…, которое вело дела украинских националистов за границей. “

http://www.agentura.ru

КГБ против ОУН: история политических убийств

Сергей Кулида, “Досье секретных служб”

К Организации украинских националистов (ОУН) можно относиться по-разному, принимая или не приемля ее идеи и концепции, методы и цели борьбы. Однако трудно отказать ОУН в устремленности и жертвенности в деле национально-освободительного движения украинского народа, корни которого уходят во времена запорожского казачества. И прежде чем делать выводы, не лишне еще раз взглянуть на вопрос “украинского национализма”, не вырывая его из контекста истории. Привитое нам негативное, а точнее – имперское отношение к понятию “национализм” и “национально-освободительная борьба”, в случае если эти понятия относятся не к народам Африки, Азии и Латинской Америки, а к народам бывших союзных республик, привело к тому, что Украине было отказано в праве на национальное самосознание и самоопределение. При этом мы, возможно, забываем, что Западная Украина была насильственно присоединена к СССР в самом начале второй мировой войны и сопротивление коммунистическому режиму, как режиму-завоевателю, там было особенно упорным.

КГБ і діаспора Німеччини очима колишнього розвідника Володимира Дубовенко (рос.)

http://www.facts.kiev.ua

“УБИЙЦУ СТЕПАНА БАНДЕРЫ НЕМЕЦКОЙ ПОЛИЦИИ СОВЕТОВАЛИ ИСКАТЬ… В УКРАИНСКОМ НАРОДНОМ ХОРЕ ГРИГОРИЯ ВЕРЕВКИ”

Ветеран-разведчик Владимир Дубовенко, долгие годы работавший в Комитете госбезопасности УССР, поделился своими воспоминаниями с читателями “ФАКТОВ”

Марина ЕВГРАШИНА  “ФАКТЫ” Марина ПРЕПОТЕНСКАЯ  специально для “ФАКТОВ”

Те, кто связал свою жизнь с разведкой уже в независимой Украине, отмечают свой профессиональный праздник в сентябре. Ветераны же советской разведки вспоминают былое в декабрьские дни. И есть что послушать!

Владимир же Дубовенко, пришедший в разведку 50 лет назад, свои воспоминания положил на бумагу. Книга его вот-вот выйдет, а пока он согласился кое-что вспомнить такое, что в книгу не вошло.

“Под лозунгом укрепления советско-немецкой дружбы старший советник начальника местного управления… изнасиловал его жену”

Бандерівці і мельниківці помирилися

12.06.2004 13:43

Микола Плав’юк: “Усі вже зрозуміли, що будь-які розколи йдуть на користь ворогам української справи”
Андрій Гайдамаха: “Історія с історія. Те, що було в минулому, вже не викреслиш, але це належить досліджувати науковцям”

Конгрес українських націоналістів, Всеукраїнське об’єднання “Свобода” (колишня СНПУ), а також Організація українських націоналістів та Організація українських націоналістів (революційна) вирішили об’єднатися. У заяві, яку підписали їхні лідери, йдеться про те, що ідейною засадою нової структури стануть ідейні засади ОУН, створеної в 1929 році. Також у заяві сказано, що на виборах 2004 року націоналісти мають намір підтримати Віктора Ющенка.

Досягнуті домовленості примітні ще й тим, що про спільну політичну діяльність домовилися багаторічні опоненти — бандерівці і мельниківці. Після розколу ОУН у 1940 році це, мабуть, перший випадок, коли дві конфліктуючі гілки українського націоналізму об’єднали свої зусилля для політичної боротьби за власне українську (а не діаспорну) справу. Що спонукало їх до цього? Про це розмірковують останній президент УНР в екзилі, голова Проводу Організації українських націоналістів (М) Микола Плав’юк та голова Організації українських націоналістів (революційної) Андрій Гайдамаха.

Що для вашої політичної сили визначальним при Підписанні цієї об’єднавчої угоди?

А. Гайдамаха: — У націоналістичному середовищі вже давно дійшли розуміння, що потрібна присутність націоналістів у виборчому процесі. Тому ми і керівництво наших організацій вирішили, що така з’ява якраз на часі, тим більше, що під час виборчої кампанії з’являються всякі самозванці, псевдонаціоналістичні структури. Щоб люди знали, хто є справжніми націоналістами, ми й підписали цю угоду.
М. Плав’юк: — Наш Провід ОУН протягом десятиліть активно пропагував ідею консолідації націоналістів. Не завжди ми знаходили розуміння партнерів. Але успіхи таки були — наприклад, за ініціативою полковника Андрія Мельника в 1967 році відбувся перший Світовий конгрес вільних українців.