Архів теґу: неоконсерватизм

“Процеси “компенсації” за тривале приниження набули активного зворотного руху”


Чи загрожує неоконсерватизм Європі?

У статті американської журналістки Джудіт Демпсі з “The International Herald Tribune” “У Східній Європі піднімає голову новий консерватизм” (“День”, № 172 від 10.10.07) піднята глобальна і важлива проблема. Аналізуючи політичну ситуацію у країнах Середньої Європи (яку за застарілою традицією чомусь називає Східною), а саме у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині і Болгарії, авторка з насторогою сприймає такі явища, як посилення правих рухів та ідеологій у цих державах, говорить про ці тенденції як про щось хворобливе і хибне. Основні вади середньоєвропейських консерваторів, на її думку, зводяться до наступного: 1) вони заграють з націоналізмом, з його радикальними течіями; 2) вони замало наслідують політику західноєвропейських консерваторів типу канцлера Німеччини Ангели Меркель, французького президента Ніколя Саркозі чи лідера британської консервативної партії Девіда Кемерона, які виразно лібералізували свої ідеології; 3) вони опираються західним глобальним тенденціям до тотального секуляризму, соціальної лібе¬ральності і споживацтва, загалом не приймають модернізації, культури постмодернізму; 4) вони прагнуть опертися на традиції своїх національних консервативних партій міжвоєнної доби, які були скомпрометовані співпрацею з фашизмом.

На нашу думку, такий погляд на складні і багатовимірні процеси суспільно-економічного, політичного, культурного, соціо-психологічного і духовного змісту є дещо спрощеним і тенденційним. Перша заувага: усі народи Середньої Європи, як і народи пострадянського простору, у комуністичний період своєї історії (1945-1990 рр.) зазнали не тільки руйнування правно-демократичних форм суспільного життя, на чому наголошує Дж. Демпсі, а й, що для них є дуже болючим, форм національної ідентичності, зазнали національного приниження і забуття своїх традицій. При чому деякі народи (хорвати, словенці, словаки, боснійці, македонці, албанці (в Косово), чорногорці) пережили, образно кажучи, подвійне приниження і руйнування своєї ідентичності: не тільки з боку комуністичного тоталітаризму, а ще через гегемонію панівних у їхніх колишніх державах (Чехословаччині і Югославії) націй – чеської і сербської. Закономірно, що тепер, відколи ці народи опинилися у вільних суспільно-правових умовах, процеси “компенсації” за тривале приниження набули активного зворотного руху. Приблизно такі ж почуття та тенденції охопили більшість націй пострадянського простору.

Заувага друга: консерватизм Середньої і Східної (тобто на просторі колишнього СРСР) Європи не може цілковито наслідувати політику західних консерваторів, бо його джерела, особливості і завдання мають дещо інші засади і цілі. Національна ідентичність головних народів Західної Європи (англійців, французів, німців, іспанців, голландців, шведів і т.д.), як це показано у вже класичній праці британського політолога Е. Сміта “Національна ідентичність”, формувалася здебільшого через правові функції міцних держав. Тобто західні нації були у свій час (ХVІ-ХVІІІ ст.) сплавлені силою монархічної влади, стабільним правопорядком та державними інституціями. Натомість середньо і східноєвропейські народи, через те, що їхні держави були поруйновані імперськими сусідами, йшли до своєї міцної національної ідентичності складними і важкими шляхами національного відродження, тобто поступового нагромадження знань та ідеологем про власну історію, мову, культуру, звичаї і т.ін. Їхній націоналізм постав не завдяки державним системам, а всупереч їм. Продовжувати читання “Процеси “компенсації” за тривале приниження набули активного зворотного руху”