Ольга Самборська для “Материнки”
Українська колискова – це частина материнської і батьківської душі, переданій дитині. Це не просто пісня. Це акт вдиху в дитину тієї любові, яка передається по родинній ліній з родини в родину, від одного покоління в інше. І так до бескінечності. Щоправда, якщо цей процес не перерветься якоюсь глобалізаційною інтервенцією як- то захоплення контакту з дитиною іноземними медійними каналами, відчуження української культури в умовах закордоння, заміна колискової “бейбісіттерською”-прислугою тощо. Не співається тоді не лише колискова, але й душа в дитину залишається неперелитою. Дитяча душа залишається незаповненою. Цей святий акт “переливання” важко описати словами, але можна показати.
Можна не навчити дитини української мови. Важко іноді буває в умовах закордону. Можна їй не показати Україну. Важко іноді буває з умовами. Можна не дати дитині навіть українське ім’ я. Важко буває з компромісами. Але якщо перелити в неї українську душу, то дитина пізніше сама вивчить мову, сама знайде дорогу в Україну, сама вибере собі українське ім’ я. В ній говоритиме душа, що вібрує на частотах неабиякої доброти, щиросердечності і відкритості. Ця душа не шукала ніколи користі. Ця душа пригортала до себе кожного, хто потребував тепла і любові. Її проте рідко хто пригортав. Ця душа натерпілася до самого краю, але і в терпінні вигострила свою духовну силу і чистоту. За суспільними схемами, що регламентують поведінку людини, важко знайти дискурс про важливість духовного розвитку. Особливо закордоном він випав з порядку денного. Тут все записано в томи законів. В лабіринтах правил заблукали страчені і нікому не потрібна душі живих.
В умовах здичавілого капіталізму і зорієнтованої на вигоду і прибуток з їх побічним ефектом – жадібністю, наші діти стоять перед загрозою не пізнати те, що ще вдалося пізнати нам. Якщо зараз ланцюжок перерветься, то летіти нашим дітям у безодню духовної зубожілості. Ніякі мудро писані закони і правила не можуть навчити дітей бути духовними. Це можна лише передати через відчуття і присутність контакту між батьками і дитиною. Тоді вогонь живий від вас передасться дітям, а від них і вашим внукам.
В умовах закордону, коли в родинах часто один з батьків українець, а інший іноземець, то відповідальнісь на українця в передачі дитині духовної спадщини свого народу, своєї автентики іноді є важким завданням. Тут би самому не розчинитися в інтреграційних пастках.Тоді лише згадується роман Юрія Мушкетика “І один в полі воїн”. Добре, коли інша половина розуміє потреби для дитини ввібрати дві культури. Часто так стається, що українську душу намагаються загнати в глухий кут, вписати в схеми, методики і дидактики, абсолютно чужі українському духу. Чужа територія і чужа теорія. Нам залишається практика.
І тоді для матері чи батька є один вихід: пригорнути до себе дитину і заспівати їй українську пісню, українську колискову. Вкрапнути в неї зернятко душі і залишити на проростання. І воно рано чи пізно проросте.
Наше заняття почнемо з колискової, яка особисто мене і моїх дітей супроводжує вже довгі роки. Це всім відома колискова Анатолія Сухого Спи маленький козачок у виконанні автора і
Спи маленький козачок у виконанні Росави.
Цю пісню я вперше почула в записах “Рутенії” в кінці 80-х. Тоді вже був у розпалі студенський рух (http://revnagraniti.wordpress.com) за незалежність України. Об’єднання “Громада” збиралося у нашому гуртожитку студмістечка Київського університету. Група “Рутенія” була душею студенського руху. Серед студентів ходили касетні записи Анатолія Сухохо і Кості Єрофеєва. Там і “козачок”. Він хоч і був колисковою, але настільки западав в душу і дорослого, що кожен з задоволенням слухав її як улюблений хіт. Ця пісня ввібрала в себе дух самого першого майдану 90х.
Пізніше я позайомилась ближче з Толіком Сухим і ця пісня стала вже дійсно персоніфікованою частиною мого пісенного архіву. Наші діти виростали разом і колискова їх супроводжувала. На цій колисковій виростали спочатку Зоряна, а тепер вже і Вадим – мої діти. Вони вже тисячу раз слухали і переслухали її від мене перед сном, але ні разу я від них не чула, щоб більше не співати. Скоріще навпаки: “Мамо, іще раз”.
Цього разу я пропоную її вам, якщо ще хтось не знає “козачка”.
Від батьків ж очікуватиму, щоб ви поділилися своїми колисанками. Було б гарно, якби ви навіть заспівали її разом з дитиною. А ще краще, якби ви навчили нас своєї улюбленої колисанки.
Отож чекаємо на вас в понеділок, 9.11.2009 в 17.00 в кім. 402
Для тих, хто не зможе бути присутнім, поділіться будь-ласка, своєю колисковою на цій сторінці (в коментарях).
А поки корисні віртуальні посилання-помічники
Спи, маленський козачок
Українська колискова
Гурт “Соколи” – Мова колискова
Росава→ Колисанки
Колисанки (2004)
і на любителя страшилка від з Росії прибулого Олега Скрипки: Колискова
Подобається це:
Подобається Завантаження…
Шановні батьки і діти!
Український дитячий центр “Материнка” вітає всіх маленьких українців-берлінців і їх батьків з Днем знань 1 вересня і запрошує всіх в суботу 5 вересня 2009 року на першу в новому навчальному році інформативну зустріч дітей і батьків за святковим родинним сніданком з 11 год. до 13 год., кім. 402, 2 поверх, Familien Zentrum Mehringdamm (Mehringdamm 114, U6 Platz der Luftbrücke). Більше інформації за тел. 01775495465, 030 69518122
Хата скраю Hata skraju 