Чи не захворіла б Леся Українка ще раз в Берліні, якби дізналася…

…що робиться навколо її славного імені. Редакція щойно отримала листа-запит від сусідів-діаспорян з Польщі такого змісту: “А можете нам написати про ситуацію з таблицею Лесі Українки? Знаємо, що дошку зробили в Україні і вона в посольстві. Її мали вже відкрити, але посольство наполягає, щоб її відкрив президент Янукович, коли буде в Берліні. Діаспора цього не хоче, після витівок президента і нової влади. Посольство не віддає таблиці.

Де сховатись «од українсько-російського невежества»

Оксана Забужко в своїй книжці “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” підводить нас до  тієї проблеми, яка на зломі століть ще видавалась такою, від якої можна було втекти. Закордоном можна було передихнути від наступу “українсько-російського невежества”. Сьогодні, коли нові століття починають свій злам і вже йде  незворотній процес “прогресуючой духовної ентропії” (О. Забужко), куди сховатися від цього “невежества”?  Лесю, але тобі повезло з Берліном і закордоном взагалі тоді, на зламі епох. А нам залишається це лиш константувати факт безсилля перед “культурним” безкультур’ям .

На прохання тих, хто на Лесиному вечорі не зміг пролистати книжку Оксани Забужко, бо та була заклеєна скотчем і невідривна від того місця, де її приліпили, друкуємо пролог з книжки. Бажаючі можуть позичити книгу для читанння з бібліотеки Ukraine Kompetenz Zentrum

ОКСАНА ЗАБУЖКО.

Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій . Пролог

Вечера на хуторе близ Диканьки

Земляцтво українське в Берліні можна назвати таким тільки з великим бажанням таке бачити тут. Земля, яка залишилась в минулому, і яка всіх ніби об’єднувала, бул одна: Україна. А коли її залишили і приїхали в Європу, то виявивилось, що складалася вона з острівців. На кожному з них свої закони і поняття. Звідси, з чужини, кожен острівець розрісся до рівня мегаконгломерату, на якому мало не тримається вся планета Земля. Чернівці, Луцьк, Путівль чи Полтава, Заліщики чи Жмеринка – великі острівці, що пробили берлінський асфальт. А через його тріщини повилазили настояні на віках упердження малих сіл і містечок з їх обмеженністю, віддаленністю від основних центрів культури. Йдеться відверто про провінціоналізм.

“Це, на мою думку, чи не найбезпорадніше, що з’являлось в ефірі…” (Отар Довженко)

Велика хвора.

Отар Довженко 30.04.2008

Фільм про Лесю Українку (проект «Великі українці», виробництво «07 продакшн», телеканал «Інтер») розрахований на співчуття пенсіонерів-іпохондриків.

Минулого тижня, насолоджуючись ліричним, глибоким і, сказати б, стильним документальним фільмом про Григорія Сковороду із серії «Великі українці», я подумав: це найкраще, що мені доводилось бачити на телеканалі «Інтер». Після перегляду 29 квітня стрічки про Лесю Українку, «адвокатами» якої були театральний режисер Роман Віктюк та актриса Ада Роговцева,  можу сказати протилежне: це, на мою думку, чи не найбезпорадніше, що з’являлось в ефірі каналу, який дивиться чверть українських телеглядачів. Чомусь видається, що, коли б це був фільм стороннього виробника, група «Інтер» не купила б його навіть для демонстрації вночі на каналі К2.

Як було Ларисі Косач-Квітці в Берліні?

Дещо про перебування Лариси Косач-Квітки в Берліні,  взятого з інтернету:

110 років тому авторка “Лісової пісні” зустрілась в Умані з німецьким хірургом. “Здоров’я моє добре, т.є. я була трохи простудилася після Уманя (тоді капосно було надворі!) захрипла сильно, але то вже минулось, та й взагалі то було пусте, головно, що припадків не було, може, через те, що настрій у мене “повышенный” після розмови з Бергманом”, – писала 110 років тому своїй матері Леся Українка. Грудень 1898 року був не схожий на теперішній. У листі до свого друга Михайла Павлика поетеса описує, що небо було холодним, низько обвішаним сірими хмарами, безперервно сипало мокрим, лапатим снігом… Що ж змусило хворобливу жінку в таку погоду вирушити у подорож? Як це не дивно, бажання вилікуватися.