” Український інститут національної пам’яті звертається до нащадків діячів Української революції 1917-1921 рр. з проханням…”


http://upi.org.ua

Український інститут національної пам’яті звертається до нащадків діячів Української революції 1917-1921 рр. з проханням встановити контакти з працівниками Інституту для можливого надання будь-яких матеріалів (фотографій, документів, спогадів, листів, ін.) про життя та діяльність борців за вільну Україну.
Однією із найцікавіших та найгероїчніших сторінок історії України є період 1917-1921 років, коли внаслідок революційних подій постала Українська держава. У буремних подіях одна одну змінювали влада Української Центральної Ради, Української держави Гетьмана Павла Скоропадського, Директорії УНР, виникла Західно-Українська Народна Республіка, приходили, відступали і знову приходили більшовики, розвинувся масовий національно-визвольний рух.
На початку 1920-х років на більшості територій України встановився тоталітарний більшовицький режим. Згодом, його очільники зробили усе, щоби знищити пам’ять про роки Української революції 1917-1921 років та її учасників. Читати далі

“як Сербиненко зробить опір і не видасть грошей”


Продовжуючи дослідження діяльності Андрія Сербиненка в Берліні (див. “Під час зустрічі від пані Мінері ми дізналися, що родина Сербіненко втратила слід прадіда Андрія ще в 20-их роках”), Op-ed з поданого  внизу листування встановила, що Андрій Сербиненко відіграв певну роль в житті Володимира Винниченка. Згідно статті “Сербиненко Андрій Миронович – український громадсько-політичний діяч. Член Селянської спілки і Центральної Ради. Кооператор, власник книгарні в Берліні з 1920 р. Від Дніпросоюзу в 1920 р. за дорученням уряду УНР був одним з організаторів Об’єднання центральних українських кооперативів, яке проіснувало до 1923 р. Займався перевезенням і реалізацією книжок в Україні. Автор брошури “Кооперація на селі”(1919).”

Op-ed

Надія МИРОНЕЦЬ (Київ)
ЛИСТИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
ДО ЮРІЯ ТИЩЕНКА (СІРОГО)
(1919–1920 РОКИ)

http://www.nbuv.gov.ua
Талановитого українського письменника і відомого громадсько-політичного
діяча Володимира Кириловича Винниченка (1880–1951) пов’язували багато років
плідної співпраці і щирого приятелювання з видавцем і публіцистом Юрієм
Пилиповичем Тищенком Читати далі

“Під час зустрічі від пані Мінері ми дізналися, що родина Сербіненко втратила слід прадіда Андрія ще в 20-их роках”


 

Андрій Сербіненко (зліва) з сином, Берлін 1936

Андрій Сербіненко (зліва) з сином, Берлін 1936

27 листопада 2010 року до ред. Op-Ed завітала пранучка Андрія Сербіненка Флоренс Мінері з Франції. Нагадаємо, що до ред. звернулися нащадки Андрія Сербіненка з проханням допомогти відшукати могилу прадіда Андрія Сербіненка (див. https://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2010/11/10/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%B0%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%B2-%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BB/)

Під час зустрічі від пані Мінері ми дізналися, що родина Сербіненко втратила слід прадіда Андрія ще в 20-их роках минулого століття. В 1918 році родина Сербіненків (Андрій і його дружина (Чернов?) з двома дітьми Володимиром і Сергієм) переїхали з Києва до Парижу. В 20-их роках Андрій Сербіненко залишив дружину з дітьми і переїхав до Берліна. Після цього про долю батька діти більше нічого не знають. В родині пізніше про діда не говорилось. Правнучка Флоренс плутається в здогадках, де можливо знайти могилу прадіда. Мати Флоренс, Крістіане, вона ж дочка Володимира, сина Андрія Сербенко, мало чим може допомогти донці з пошуками. Першим місцем, куди подалася Флоренс на пошуки, став Берлін. Тут вона і звернулася до нашої редакції. Редакційне дослідження медійних джерел виявило, що Андрій Сербіненко був очільникомТорговельної комісії УНР в Берліні і мав книжковий магазин. Саме про це ред. І повідомила Флоренс. Така висока позиція прадіда Андрія здивувала Флоренс, яка немала жодної уяви про його політичну діяльність. Єдина, що повідомила Флоренс, що прадід здається писав книжки або був журналістом, що не є підтвердженим.

Ми скористалися можливістю сконтактувати зі старожилом української діаспори Берліна професором Богданом Осадчуком. Він повідомив, що дійсно він знав чоловіка на ім”я Сербіненко, який мав український книжковий магазин в Берліні. Пан Осадчук часто відвідував цей магазин, де купував старі українські книжки. Магазин знаходився десь між вокзалом Zoo i Nollendorfplatz. Решту інформації порадив шукати в довоєнних телефонних книжках. Більше нічого про долю Андрія Сербіненка пан професор не повідомив.

Андрій Сербіненко з синами Володимиром і Сергієм, Франція 1929 рік

Андрій Сербіненко з синами Володимиром і Сергієм, Франція 1929 рік

Отже, багато залишається ще не дослідженним. Читати далі

“древляни є першими, хто масово ухилявся від надмірного оподаткування в Київський Русі та чинив опір податківцям.”


Постійна адреса статті в Інтернеті: http://www.marazm.org.ua/index.html?/tax/4_86.html
ВПЛИВ НАДМІРНИХ ПОДАТКІВ НА ІСТОРІЮ. ЕКСПЕРТИ: УКРАЇНА – ПОДАТКОВЕ ПЕКЛО

Як свідчить світовий досвід, вилучення державою у платника податків 30 — 40% його доходів призводить до скорочення інвестицій в економіку. А вилучення 40—50% доходу i більше взагалі зупиняє розширення виробництва.

В. Соловйов пише: “В следующем, по счету летописца, году (884) Олег пошел на северян, победил их и наложил дань легкую; эта легкость должна объясняться малым сопротивлением северян, которые платили дань козарам и, следовательно, могли легко согласиться платить ее русскому князю; с своей стороны Олег должен был наложить на них только легкую дань, чтобы показать им выгоду русской зависимости перед козарской; он, по преданию, говорил северянам: “Я враг козарам, а вовсе не вам”. Радимичи, платившие также дань козарам, в следующем году не оказали никакого сопротивления Олегу, он послал спросить у них: “Кому даете дань?” Те отвечали: “Козарам”. “Не давайте козарам, – велел сказать им Олег, – а давайте лучше мне”, и радимичи стали платить русскому князю те же два шля- га от рала, которые давали козарам. Таким чином податки зіграли чи не головну роль в об’єднанні словянських племен в Кивську Русь. Читати далі

Жалобне слово голови Спілки української молоді в Німеччині (СУМ) Андрія Несмачого пам’яті Івана Бобина


19 листопада 2010 року українська громада Німеччини попрощалася з паном Іваном Бобином, довголітнім членом Спілки української молоді в Німеччині, засновником і головою товариства “Україна” і невтомним трудівником на діаспорські ниві. Подаємо жалобне слово голови Спілки української молоді в Німеччині (СУМ) Андрія Несмачого пам’яті пані Івана Бобина.

ред.

Всечесніші отці, Преподобні сестри, Горем засмучена родино: Друже Славік з Дружиною, Подруго Ірко, Внуки Роман, Сaня, Раїсa, Тарас, Борис і Маріо, Дорогі Правнуки, Жалібна громадо, Дорогі Подруги і друзі!
“Бо всім одна є ціль життя:
Віддати душу Богу.
Лети ж, душе, в небесний край,
Дорога то безпечна,
Там вічний і блаженний рай,
Свята жизнь безконечна.“
Отримавши вістку про смерть пана Івана Бобина, нас усіх огорнув великий біль та жаль! Читати далі

11.11.10 помер Іван Бобин


До ред. надійшла сумна новина про смерть нашого активного співрозмовника і додавача цікавих архівних матеріалів, які ми публікували на “Хаті скраю”, Івана Бобина. Завдяки Івану Бобину ред. вдалося розплутати клубок-таємницю навколо Центрального Предаставництва Українців в Німеччині (ЦПУН) з осідком в Мюнхені. Завдяки йому вдалося дізнатися правду про крах цієї представницької організації українців в Німеччині. Іван Бобин леліяв надію, що на місці заниклого ЦПУН з”явиться нова повноцінна організація українців в Німеччини. Іван Бобин був не лише мрійником. Він систематично надсилав до нашої редакції часописи заснованого ним в 1998 році товариства “Україна”, в яких йшлося про пророблену товариством “Україна” культурно-просвітницьку роботу. В наступний випусках ред. розмістить подальші матеріали про Івана Бобина – визначного діяча української громади Німеччини. Зараз серце  стискається від болю про велику втрату для діаспори українців. Не віриться, що вже не доведеться набрати мюнхенський номер Івана Бобина, почути бадьорий голос і отримати вичерпну відповідь на те чи інше питання чи домовитись про спільні дії. Пригадується приємна співпраця по організації візиту Галини Петросоняк до Мюнхена. Пан Іван не мав проблеми на відміну від інших мюнхенських активістів зателефонувати і запитати про допомогу з контактом на українського поета для днів української культури в Мюнхені. Шкода, ця співпраця так раптово перервалася разом з перераваним життям Івана Бобина.

Вічна пам”ять!

Тарас Ященко:

Привіт, друзі,
маю, на жаль, сумну звістку -11.11.10 з волі Всевишнього помер Пан Іван Бобин…
Ховатимуть 19.11.08 на Вальдфрідгофі – Мюнхен о 9.30 годині.
Царство Небесне Пану Івану!

Олександр Шиян:

“друзі, українські співвітчизники !
маємо , на жаль, сумну звістку – 11.11.10 з волі Всевишнього помер Пан Іван Бобин

Слова співчуття родині , пана Івана Бобина ,

від родини Шиян та членів управи НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНО-ІНФОРМАЦІЙНОГО ЦЕНРУ.

Вічна світла пам‘ять пану Івану Бобину за його невтомну роботу у сприянні  поширенню культурної та духовної спадщини українського народу на території Німеччини.
Ховатимуть 19.11.08 на Вальдфрідгофі – Мюнхен о 9.30 годині.
Царство Небесне Пану Івану!”

“зазначає в інтерв’ю російській службі «Радіо Свобода» журналіст Олександр Сосновський…”