Архів категорії: Особистості

Про “чортеня”.


Джерело: http://olhasamborska.de/2018

Автор: Ольга Самборська, Берлін, 9.07.2018

«Чортеня».

Автор: Ольга Самборська, Берлін, 9.07.2018

Цю постать я свідомо відмовилася фотографувати навіть скрито. Але її образ п‘явкою вчепився в мій мозок і голодно висмоктує з мене комфорт. Спішу викласти все у простір, щоб зупинити цей процес.

Вона вискочила переді мною як чортеня. А може і була ним, хто знає. Перше, що зупинило мої кроки, було вимальоване чорною фарбою обличчя. Такий образ мають шахтарі, коли піднімаються після зміни в шахті на поверхню. Бракувало лише каски. З-під наведених чорним жирним «вуглем» брів визирали маленькі світлі оченята. Це все, що можна було зафіксувати на обличчі «чортеняти». Все інше було чорне. В тон обличчю пасувало вбрання: заковзана жилетка з чорної шерсті, перетягнута чорним паском, під якою нічого не було, чорні легінси. Одна нога була боса, інша – перемотана якимось шматтям. «Чортеня» постійно підстрибувало на одній нозі. Перемотана ганчір‘ям і пластиком нога ковзала по бетонних поверхнях гладко-глянцевої німецької землі і створювала шорохувати звук. Так воно намагалася привернути до себе увагу. Але його ніхто не помічав чи робив вигляд, що не помічає.

Я стояла як вкопана. Мій погляд вп‘ялився в «чортеня». Воно помітило це, але швиденько відстібнуло свій погляд від мого. Його очі нагадували очі персонажу чорта з відомого новорічного фільму «Вечори на хуторі близь Диканьки» – класики совєтсько-української екранізації Гоголя. Вони постійно бігали і не могли ні на секунду зупинитися. В них був виведений на поверхню хаос з хворго головного мозку.

Жахнувшись мого сфокусованого на нього погляду, “чортеня” відскочило і вже за секунду було за багато метрів від мене, впірнувши в двері супермаркету. Я як зачарований Вакула послідувала за ним. Щось мене зачепило в ньому. А може мені було цікаво, що вона робитиме в супермаркеті?

Місцевий діскаунт «Алді» – Норд (північний) –  типовий німецький торгівельний барак – забігаловка за дешевими кормом-поживою для заощадливих мешканців міста відкриває двері кожному. Бери – не хочу – це той принцип, за яким функціонує сітка супермаркитів найбагатшої родини Німеччини Альбрехт (Albrecht). Власне і назва Алді походить від імені родини і означає Албрехт діскаунт. Чого тільки тут не має. Ну хіба-що лише чорти тут не водяться. Поки сюди не вскочило перестріте мною «чортеня».

Захожу до простору «Алді»-бараку і відразу навожу навігацію на страчену постать «чортеняти». Дарма. Від нього і слід простиг або ж воно стерло його своїми ганчірками на одній нозі? Я пробігла поглядом прискіпливо один ряд, другий, третій. Більше рядів в «Алді» не має. Але «чортеняти» теж не має. «От, чорте. Як крізь землю провалилася»-подумала я всерцях. Примітивши мою розгубленість,  в роботу включилася реклама з дешевої продукції супермаркету. Ті, з верхніх полиць, пропонували себе за велику ціну. До дешевших треба було вклонитися, а то і стати на коліна, щоб вони пішли тобі в руки. Найнижчі ціни завжди на найнижчих полицях. І найтемніше світло теж там. Проходжу як тестовий робот поміж рядів, бо знаю, що все одно переможе та реклама і її продукт, розробники якої найхитромудріше придумали, як вплинути на мій мозок і примусити дати команду рукам покласти продукт в купівельний кошик. Коли реклама-продукт мали мене вже в своїх тенетах і я наблизилася за товаром, як біля мене раптом нізвідкіля винирнуло «чортеня». Воно схватило навмання якийсь продукт, покрутило в руках, і шмарило назад. Далі поскакало до розкладки з промисловими товарами. «Алді» відомий своїми пропозиціями одягу, електроніки, меблів, канцтоварів, за якими навіть досі займають черги за багато годин до відкриття магазину, щоб відхватити бажаний лімітований продукт. Це такий собі «совок» в капіталістичних капцях. Він сприймається як данність системи. В совєтський час за товарами «билися», бо їх не було на прилавках. При заваленому товарами капіталізмі «битва» продовжується, тільки тепер за найдешевшим товаром. Марксово-ленінська діалектика живіша всіх живих і навіть пережила всіх «вічно живих». Боротьба класів одні з одними переросла зі загнившого капіталізму і недобродившого комунізму в суміші з помішаним на собі лібералізмом в боротьбу класів з продуктом їх же праці або точніше за володіння ним з метою виживання в умовах повного коктейлю всіх набутих людством систем.  В цій боротьбі гинуть не в крові, але ментально. Ментально поранені відходять першими, залишаючи товарні гори тим, кому вони даються легше.

«Чортеняті» цього всього не було треба. Воно стрибало між рядами супермаркету, перекидало різнокольоровний товар з місця на місце і йшло далі з порожніми руками.  Ніхто її за це не сварив. Реклама її теж не брала.

Місто звикло до божевільних, до психічно-хворих, до блаженних. Їх кількість в урбанному просторі складає вже навіть не одиниці, але десятки, якщо не сотні. Вони як і місцеві пташки, живлять підножним кормом і мають повну свободу лету. Вони вільні від всього: від повинностей, від податків, від сплат до численних нікому не потрібних страховок і страху за виживання. Вони збирають в метро дрібні «шпенде» (пожертви), які не обкладаються податками, і все одно якось виживають як і птахи. А може це про них Ісус казав Від Луки 12:22-34:

«Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!»?

Я не стала більше нічого чекати від мого візиту в супермаркет, бо зрозуміла, що так «чортеня» просто збиває час, якого в нього так багато в розпоряджені. А поруч вовтузилися стресовані німці, яким постійно бракує часу на все і вся, і які навіть не помічали біля себе присутність «чортеняти». Та на це врешті-решт теж треба мати час. А «Час – гроші!» – улюблений німецький вираз. А гроші де? Залишені в діскаунті «Алді», бо їх як і часу у німця постійно не вистачає. Не вистачає, бо решта зароблених грошей йде на оплату несвободи: квартиру, транспортні засоби, нікому не потрібні страховки, кредити, абонементи тощо. Свобода ж – занадто дороге задоволення для німця і на неї не має часу. Чорт його знає, як вийти з цього замкненого кола?
Наступного разу спитаю у «чортеняти», коли побачу. Воно постійно крутиться на пятачку біля Германплятц. А може і ви його зустріните. Зверність увагу, не полініться, бо час – не лише гроші, але і дещо цінніше за це.

“Про нашу мову так мало знають в Берліні “


Ольга Самборська
Foto
Сьогодні отримала подяку від організаторів Мовної виставки в Берліні за доповідь про українську мову в минулу п”ятницю. Найбільшою подякoю для мене була подяка слухачів. Про нашу мову так мало знають в Берліні – моє враження після розмови з слухачами.Liebe Referenten,

eine erfolgreiche 26. EXPOLINGUA Berlin 2013 ging am 17.11.2013 zu Ende und
wir möchten uns heute herzlich bei Ihnen bedanken, dass Sie als Referent des
Vortragsprogramms zur tollen Atmosphäre der diesjährigen Sprachenmesse
beigetragen haben!
12.375 Besucher kamen ins Russische Haus der Wissenschaft und Kultur um sich
beraten und informieren zu lassen. Wir haben auf unserer Website eine
Bildergalerie mit einigen Eindrücken von der EXPOLINGUA Berlin 2013 für Sie
vorbereitet:
www.expolingua.com/expolingua_berlin/de/presse_portal_gallery.php
Wir danken Ihnen nochmals für Ihre Beteiligung am Vortragsprogramm und für
die gute Zusammenarbeit!
Herzliche Grüße von

Ihrem EXPOLINGUA Berlin Team

Foto
Foto

“Юлія живе в Німеччині (Мюнхен, Берлін)”


Художниця і письменниця Юлія Кісіна народилася, виросла і написала свої перші твори у Києві. На жаль, як часто буває з талановитими земляками, її подальше становлення відбувалося за кордоном. З кінця 1980-х Юлія брала участь у неофіційному літературному житті Москви і Ленінграда, публікувалася в самвидаві — у легендарних нині журналах «Место печати» і «Митин журнал», вчилася на сценарному факультеті ВДІКу і пізніше — в Академії витончених мистецтв у Мюнхені. У стилі Кісіної тих років постмодерністська гра з мовою і формою тексту несподівано і химерно поєднувалася зі змістовною метафізикою. З 1991 року Юлія живе в Німеччині (Мюнхен, Берлін), де стала відома завдяки винайденому нею жанру «перформативної фотографії», низці художніх акцій і публікаціям декількох книг німецькою мовою (зокрема дитячих казок). Була удостоєна стипендії імені Юргена Понто. 2003 року була ініціатором міжнародного фестивалю «Мистецтво і злочин» у театрі «Хеббель» у Берліні. Продовжувати читання “Юлія живе в Німеччині (Мюнхен, Берлін)”

“щодо перспектив розвитку Університету”


uvuhttps://www.facebook.com
 
Український Вільний Університет у Мюнхені:
Сьогодення та Перспективи Продовжувати читання “щодо перспектив розвитку Університету”

“Жорж, там знову твої земляки…” або “я того просто не розумію.”


Відомий у Франкфурті-на-Майні як український вільний журналіст і як захисник “нелегальних” українців. Чому саме пан Георгій Жемевка визволяє українських “нелегалів” в Німеччині від штрафних санкцій і покарань, ми говорили з паном Жемевкою в редакції “Іммігради”.
Георгій Жемевка в Берліні, 2011 р.

“Жорж, там знову твої земляки…” або “я того просто не розумію.”

Автор: Ольга Самборська, @Immigrada

Фото автора.

Минулого четверга до Берліна навідався українець з Франкфурта-на-Майні. Метою його перебування в Берліні було оформлення статусу “закордонного українця”. Відразу направився до своєї цілі — посольства України в Німеччині. Дзвінок в перші двері. Зачинено. Дзвінок в другі — зачинено, але голос десь зсередини посольського “бункеру” через зовнішній гучномовець направив пана до дошки об’яв біля вхідних дверей посольства. З’ясувалось, для того, щоб відвідувач з написаного на дошці дізнався про вихідний день посольства — четвер! Чолов’яга з багатодесятилітнім досвідом проживання в Німеччині і німецьким громадянством, нахмурив спочатку брови. Але все ж був українцем, то лиш іронічно посміхнувся із жалості над тими, хто ще має звичку примітивно поводитися з людьми. Звався той пан – Георгій Жемевка. Продовжувати читання “Жорж, там знову твої земляки…” або “я того просто не розумію.”

“Про долю німецько-американсько-української родини, про їх гуманітарну діяльність в Україні і громадянську позицію в справі Івана Дем’янюка в цій статті.”


Нелюдське відношення в ім’я людяності? /Unmenschlich behandelt in Name der Menschlichkeit/Unhuman treatment in name of humanity?

Редакторка часопису “Імміграда” мала нагоду зустрітися в Берліні з Ульріхом Буш і Вірою Костюк Буш.

Ульріх Буш та Віра Костюк Буш, Берлін, лютий 2011 р.
Ульріх Буш та Віра Костюк Буш, Берлін, лютий 2011 р.

Про долю німецько-американсько-української родини, про їх гуманітарну діяльність в Україні і громадянську позицію в справі Івана Дем’янюка в цій статті.

Авторка: Ольга Самборська

Фото: Ольга Самборська

До затишної кав’ярні в Берліні увійшов високий зі строгим виразом на обличчі чоловік і привітно усміхнена жінка. Продовжувати читання “Про долю німецько-американсько-української родини, про їх гуманітарну діяльність в Україні і громадянську позицію в справі Івана Дем’янюка в цій статті.”