Автор: Ольга Самборська, Берлін, 9.07.2018
«Чортеня».
Автор: Ольга Самборська, Берлін, 9.07.2018
Цю постать я свідомо відмовилася фотографувати навіть скрито. Але її образ п‘явкою вчепився в мій мозок і голодно висмоктує з мене комфорт. Спішу викласти все у простір, щоб зупинити цей процес.
Вона вискочила переді мною як чортеня. А може і була ним, хто знає. Перше, що зупинило мої кроки, було вимальоване чорною фарбою обличчя. Такий образ мають шахтарі, коли піднімаються після зміни в шахті на поверхню. Бракувало лише каски. З-під наведених чорним жирним «вуглем» брів визирали маленькі світлі оченята. Це все, що можна було зафіксувати на обличчі «чортеняти». Все інше було чорне. В тон обличчю пасувало вбрання: заковзана жилетка з чорної шерсті, перетягнута чорним паском, під якою нічого не було, чорні легінси. Одна нога була боса, інша – перемотана якимось шматтям. «Чортеня» постійно підстрибувало на одній нозі. Перемотана ганчір‘ям і пластиком нога ковзала по бетонних поверхнях гладко-глянцевої німецької землі і створювала шорохувати звук. Так воно намагалася привернути до себе увагу. Але його ніхто не помічав чи робив вигляд, що не помічає.
Я стояла як вкопана. Мій погляд вп‘ялився в «чортеня». Воно помітило це, але швиденько відстібнуло свій погляд від мого. Його очі нагадували очі персонажу чорта з відомого новорічного фільму «Вечори на хуторі близь Диканьки» – класики совєтсько-української екранізації Гоголя. Вони постійно бігали і не могли ні на секунду зупинитися. В них був виведений на поверхню хаос з хворго головного мозку.
Жахнувшись мого сфокусованого на нього погляду, “чортеня” відскочило і вже за секунду було за багато метрів від мене, впірнувши в двері супермаркету. Я як зачарований Вакула послідувала за ним. Щось мене зачепило в ньому. А може мені було цікаво, що вона робитиме в супермаркеті?
Місцевий діскаунт «Алді» – Норд (північний) – типовий німецький торгівельний барак – забігаловка за дешевими кормом-поживою для заощадливих мешканців міста відкриває двері кожному. Бери – не хочу – це той принцип, за яким функціонує сітка супермаркитів найбагатшої родини Німеччини Альбрехт (Albrecht). Власне і назва Алді походить від імені родини і означає Албрехт діскаунт. Чого тільки тут не має. Ну хіба-що лише чорти тут не водяться. Поки сюди не вскочило перестріте мною «чортеня».
Захожу до простору «Алді»-бараку і відразу навожу навігацію на страчену постать «чортеняти». Дарма. Від нього і слід простиг або ж воно стерло його своїми ганчірками на одній нозі? Я пробігла поглядом прискіпливо один ряд, другий, третій. Більше рядів в «Алді» не має. Але «чортеняти» теж не має. «От, чорте. Як крізь землю провалилася»-подумала я всерцях. Примітивши мою розгубленість, в роботу включилася реклама з дешевої продукції супермаркету. Ті, з верхніх полиць, пропонували себе за велику ціну. До дешевших треба було вклонитися, а то і стати на коліна, щоб вони пішли тобі в руки. Найнижчі ціни завжди на найнижчих полицях. І найтемніше світло теж там. Проходжу як тестовий робот поміж рядів, бо знаю, що все одно переможе та реклама і її продукт, розробники якої найхитромудріше придумали, як вплинути на мій мозок і примусити дати команду рукам покласти продукт в купівельний кошик. Коли реклама-продукт мали мене вже в своїх тенетах і я наблизилася за товаром, як біля мене раптом нізвідкіля винирнуло «чортеня». Воно схватило навмання якийсь продукт, покрутило в руках, і шмарило назад. Далі поскакало до розкладки з промисловими товарами. «Алді» відомий своїми пропозиціями одягу, електроніки, меблів, канцтоварів, за якими навіть досі займають черги за багато годин до відкриття магазину, щоб відхватити бажаний лімітований продукт. Це такий собі «совок» в капіталістичних капцях. Він сприймається як данність системи. В совєтський час за товарами «билися», бо їх не було на прилавках. При заваленому товарами капіталізмі «битва» продовжується, тільки тепер за найдешевшим товаром. Марксово-ленінська діалектика живіша всіх живих і навіть пережила всіх «вічно живих». Боротьба класів одні з одними переросла зі загнившого капіталізму і недобродившого комунізму в суміші з помішаним на собі лібералізмом в боротьбу класів з продуктом їх же праці або точніше за володіння ним з метою виживання в умовах повного коктейлю всіх набутих людством систем. В цій боротьбі гинуть не в крові, але ментально. Ментально поранені відходять першими, залишаючи товарні гори тим, кому вони даються легше.
«Чортеняті» цього всього не було треба. Воно стрибало між рядами супермаркету, перекидало різнокольоровний товар з місця на місце і йшло далі з порожніми руками. Ніхто її за це не сварив. Реклама її теж не брала.
Місто звикло до божевільних, до психічно-хворих, до блаженних. Їх кількість в урбанному просторі складає вже навіть не одиниці, але десятки, якщо не сотні. Вони як і місцеві пташки, живлять підножним кормом і мають повну свободу лету. Вони вільні від всього: від повинностей, від податків, від сплат до численних нікому не потрібних страховок і страху за виживання. Вони збирають в метро дрібні «шпенде» (пожертви), які не обкладаються податками, і все одно якось виживають як і птахи. А може це про них Ісус казав Від Луки 12:22-34:
«Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!»?
Я не стала більше нічого чекати від мого візиту в супермаркет, бо зрозуміла, що так «чортеня» просто збиває час, якого в нього так багато в розпоряджені. А поруч вовтузилися стресовані німці, яким постійно бракує часу на все і вся, і які навіть не помічали біля себе присутність «чортеняти». Та на це врешті-решт теж треба мати час. А «Час – гроші!» – улюблений німецький вираз. А гроші де? Залишені в діскаунті «Алді», бо їх як і часу у німця постійно не вистачає. Не вистачає, бо решта зароблених грошей йде на оплату несвободи: квартиру, транспортні засоби, нікому не потрібні страховки, кредити, абонементи тощо. Свобода ж – занадто дороге задоволення для німця і на неї не має часу. Чорт його знає, як вийти з цього замкненого кола?
Наступного разу спитаю у «чортеняти», коли побачу. Воно постійно крутиться на пятачку біля Германплятц. А може і ви його зустріните. Зверність увагу, не полініться, бо час – не лише гроші, але і дещо цінніше за це.
Хата скраю Hata skraju 