Хата скраю Hata skraju

Про “чортеня”.


Джерело: http://olhasamborska.de/2018

Автор: Ольга Самборська, Берлін, 9.07.2018

«Чортеня».

Автор: Ольга Самборська, Берлін, 9.07.2018

Цю постать я свідомо відмовилася фотографувати навіть скрито. Але її образ п‘явкою вчепився в мій мозок і голодно висмоктує з мене комфорт. Спішу викласти все у простір, щоб зупинити цей процес.

Вона вискочила переді мною як чортеня. А може і була ним, хто знає. Перше, що зупинило мої кроки, було вимальоване чорною фарбою обличчя. Такий образ мають шахтарі, коли піднімаються після зміни в шахті на поверхню. Бракувало лише каски. З-під наведених чорним жирним «вуглем» брів визирали маленькі світлі оченята. Це все, що можна було зафіксувати на обличчі «чортеняти». Все інше було чорне. В тон обличчю пасувало вбрання: заковзана жилетка з чорної шерсті, перетягнута чорним паском, під якою нічого не було, чорні легінси. Одна нога була боса, інша – перемотана якимось шматтям. «Чортеня» постійно підстрибувало на одній нозі. Перемотана ганчір‘ям і пластиком нога ковзала по бетонних поверхнях гладко-глянцевої німецької землі і створювала шорохувати звук. Так воно намагалася привернути до себе увагу. Але його ніхто не помічав чи робив вигляд, що не помічає.

Я стояла як вкопана. Мій погляд вп‘ялився в «чортеня». Воно помітило це, але швиденько відстібнуло свій погляд від мого. Його очі нагадували очі персонажу чорта з відомого новорічного фільму «Вечори на хуторі близь Диканьки» – класики совєтсько-української екранізації Гоголя. Вони постійно бігали і не могли ні на секунду зупинитися. В них був виведений на поверхню хаос з хворго головного мозку.

Жахнувшись мого сфокусованого на нього погляду, “чортеня” відскочило і вже за секунду було за багато метрів від мене, впірнувши в двері супермаркету. Я як зачарований Вакула послідувала за ним. Щось мене зачепило в ньому. А може мені було цікаво, що вона робитиме в супермаркеті?

Місцевий діскаунт «Алді» – Норд (північний) –  типовий німецький торгівельний барак – забігаловка за дешевими кормом-поживою для заощадливих мешканців міста відкриває двері кожному. Бери – не хочу – це той принцип, за яким функціонує сітка супермаркитів найбагатшої родини Німеччини Альбрехт (Albrecht). Власне і назва Алді походить від імені родини і означає Албрехт діскаунт. Чого тільки тут не має. Ну хіба-що лише чорти тут не водяться. Поки сюди не вскочило перестріте мною «чортеня».

Захожу до простору «Алді»-бараку і відразу навожу навігацію на страчену постать «чортеняти». Дарма. Від нього і слід простиг або ж воно стерло його своїми ганчірками на одній нозі? Я пробігла поглядом прискіпливо один ряд, другий, третій. Більше рядів в «Алді» не має. Але «чортеняти» теж не має. «От, чорте. Як крізь землю провалилася»-подумала я всерцях. Примітивши мою розгубленість,  в роботу включилася реклама з дешевої продукції супермаркету. Ті, з верхніх полиць, пропонували себе за велику ціну. До дешевших треба було вклонитися, а то і стати на коліна, щоб вони пішли тобі в руки. Найнижчі ціни завжди на найнижчих полицях. І найтемніше світло теж там. Проходжу як тестовий робот поміж рядів, бо знаю, що все одно переможе та реклама і її продукт, розробники якої найхитромудріше придумали, як вплинути на мій мозок і примусити дати команду рукам покласти продукт в купівельний кошик. Коли реклама-продукт мали мене вже в своїх тенетах і я наблизилася за товаром, як біля мене раптом нізвідкіля винирнуло «чортеня». Воно схватило навмання якийсь продукт, покрутило в руках, і шмарило назад. Далі поскакало до розкладки з промисловими товарами. «Алді» відомий своїми пропозиціями одягу, електроніки, меблів, канцтоварів, за якими навіть досі займають черги за багато годин до відкриття магазину, щоб відхватити бажаний лімітований продукт. Це такий собі «совок» в капіталістичних капцях. Він сприймається як данність системи. В совєтський час за товарами «билися», бо їх не було на прилавках. При заваленому товарами капіталізмі «битва» продовжується, тільки тепер за найдешевшим товаром. Марксово-ленінська діалектика живіша всіх живих і навіть пережила всіх «вічно живих». Боротьба класів одні з одними переросла зі загнившого капіталізму і недобродившого комунізму в суміші з помішаним на собі лібералізмом в боротьбу класів з продуктом їх же праці або точніше за володіння ним з метою виживання в умовах повного коктейлю всіх набутих людством систем.  В цій боротьбі гинуть не в крові, але ментально. Ментально поранені відходять першими, залишаючи товарні гори тим, кому вони даються легше.

«Чортеняті» цього всього не було треба. Воно стрибало між рядами супермаркету, перекидало різнокольоровний товар з місця на місце і йшло далі з порожніми руками.  Ніхто її за це не сварив. Реклама її теж не брала.

Місто звикло до божевільних, до психічно-хворих, до блаженних. Їх кількість в урбанному просторі складає вже навіть не одиниці, але десятки, якщо не сотні. Вони як і місцеві пташки, живлять підножним кормом і мають повну свободу лету. Вони вільні від всього: від повинностей, від податків, від сплат до численних нікому не потрібних страховок і страху за виживання. Вони збирають в метро дрібні «шпенде» (пожертви), які не обкладаються податками, і все одно якось виживають як і птахи. А може це про них Ісус казав Від Луки 12:22-34:

«Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!»?

Я не стала більше нічого чекати від мого візиту в супермаркет, бо зрозуміла, що так «чортеня» просто збиває час, якого в нього так багато в розпоряджені. А поруч вовтузилися стресовані німці, яким постійно бракує часу на все і вся, і які навіть не помічали біля себе присутність «чортеняти». Та на це врешті-решт теж треба мати час. А «Час – гроші!» – улюблений німецький вираз. А гроші де? Залишені в діскаунті «Алді», бо їх як і часу у німця постійно не вистачає. Не вистачає, бо решта зароблених грошей йде на оплату несвободи: квартиру, транспортні засоби, нікому не потрібні страховки, кредити, абонементи тощо. Свобода ж – занадто дороге задоволення для німця і на неї не має часу. Чорт його знає, як вийти з цього замкненого кола?
Наступного разу спитаю у «чортеняти», коли побачу. Воно постійно крутиться на пятачку біля Германплятц. А може і ви його зустріните. Зверність увагу, не полініться, бо час – не лише гроші, але і дещо цінніше за це.

Ріксдорфівське підвищення (Rixdorfer Höhe).


Автор: Ольга Самборська

Берлін, 23.05.2018

Йшов третів день після карнавальної ночі (вуличної автепарті Карнавалу Культур). Головні вулиці, починаючи з Германнпляцу до Йоркштрассе, якими рухалися строкаті колони берлінських культурних організацій, поволі розчистили місцеві прибиральні служби. На провулки і парки, тротуари і узбіччя, якими снували численні групки супроводжуючих карнавал тусистів, у служб не вистачило не то грошей, не то терпіння, а швидше за все бажання. Парки самотужки відправили на розчистку бригади, яких в простонароді називають «чотириста євро джоб». Ці бригади формують місцеві служби зайнятості, щоб зайняти безробітних роботою, оплачуючи їм мінімальну міс

Bild könnte enthalten: eine oder mehrere Personen, im Freien und Wasser

ячну зарплатню розміром в 400 Євро. Це при умові, що підрядчики зніматимуть соціальне житло і рахуватимуть кожен цент на одяг і їжу і відповідно звітуватимуть за отриману зарплатню. Як платять, так і збирають чотиристаєвроджобісти парками сміття. Вже третій день збирають. Та і збирати є що. Але дякувати Богу, що хоч таке є, бо не будь цих бригад, я зі своїм псем не потрапили б до парку Гасенгайде взагалі.
Обережно як мінним полем проходимо наші улюблені поляни.

Оминаємо залишки скла, щоб не поранитися. Не бажаючи зайвих пригод зі склом, вирішую піднятися на саму вищу точку парку Ріксдорфівське підвищення (Rixdorfer Höhe). “Там би мало бути чисто”, – думаю і вирушаю вгору. Це мої Карпати, хоча не природні, не геологічні. Ріксдорфське підвищення в парку наносили колись під час чистки Берліна від залишків розбомблених будинків німкені, які спокутували дурість своєї країни-агресора у Другій світовій війні. Наносили аж на 68 метрів висотою. Розкинулася ж ця сміттєва купа на 700 тисяч квадратних метрів. Було що збирати, бо американські і радянськи бомбардувальники добре попрацювали. Тоді Берлін був не містом, а решетом. Спочатку його потрібно було розчистити, а потім вже відбудувати. Жінки розчистили. За це їм в 1954 році на вершині штучної гори-підвищення поставили пам‘ятник. На жаль, жіноча доля і в камені жіноча доля. Над пам‘ятником знущалися як хотіли. Після численних актів вандалізму його перенесли вдолину. Сьогодні змарнілий образ жінки-відбудовниці Берліна схований в

Bild könnte enthalten: Pflanze und im Freien

кущах при вході в парк Гасенгайде. А на горі влаштовують фейерверки, техно-парті або просто коляться споживачі наркотичного зілля, яке дуже зручно можна придбати відразу при вході в парк у чорношкірого продавця вищезгаданого товару.
Вранці ж, коли Берлін ще спить, вершина Ріксдорфівської гори-звалища дарує незабутні враження. Тут можна зустріти сонце, яке зазвичай заплутується висотних будинках міста і рідко дивиться берлінцю прямо у вічі. Тут можна привітатися з вітром, якому затісно в промежинах тих самих висоток. А ще тут можна привітатися з купою сміття після чергового відривання-по-повній.
В карнавальну ніч тусовщики дійшли і до Ріксдорфовської гори. Про це розповіли мені полки-пляшки від німецького пива, які привітали мене тут сьогодні. Я остовпіла від побаченого. Це були буквально шиковно вишикувані ряди пляшок у величезній кількості. Може це була якась магічна символіка, яка нагадуавала розстановку “коричневих” в минулих століттях (“коричневими” місцеві називають нацистів)? Кому потрібно було розставляти ці пляшки в такому порядку? Невже стільки пива можна було випити за одну ніч? А може це хтось зробив собі тут схованку, натягавши сюди купу пляшок на «чорн

ий день»?
Разом зі мною одночасно, лише з іншого боку піднялися на гору великі окуляри. Це була молода дівчинаінтелігентного вигляду. За плечима вона мала рюкзак, за яким я зазвичай впізнаю студентів. В руці гойдався великий прозорий кульок для сміття з стрічкою для його затягування. Крізь нього я пом

Bild könnte enthalten: im Freien und Naturітила кілька пластикових пляшок. Випрямлячись від довгого сходження, великі окуляри як і я остовпіли. Полки пляшок струнко вітали не лише мене. Дівчина від шоку присіла на одну з кам’яних брилей, які очевидно замінили жіночий пам‘ятник вандалістам. Вона витягла свою мобілку і так само, як і я, сфотографувала побачене. Можливо вона навіть комусь про це надіслала месседж. Трохи оговтавшись, вона почала збирати пляшки до свого прозор

ого кулька, деякі сунути до рюкзака.
Пляшки були не першої свіжості. Вітер вкрив їх легким шаром пилу. І виглядали вони дійсно як запилені у військових пе

реходах солдати, пошарпані, пересохлі, але браві.
Великі окуляри це не спинило. Дівчина-студентка приєдналася до одного пляшаного полку і як польовий командир посортувала їх у свою тару.

Мені було трохи шкода того, що цюармію пляшок скоро розтягають студенти, пенсіонери, алкоголіки або ті, кому сьогодні не вистачає до хліба. Хай би залишалися вони як пам‘ятник модерного Берліна на самій вищій точці відомого берлінського парку, як пам’ятник склотарі, яка годує і рятує життя багатьом берлінцям двотисячних. Вершина гори для того і існує, щоб на ній встановлювати штоки, прапори, пам‘ятники. Якщо пам‘ятнику жінкам повоєнного Берліна тут не судилося бути, то хай будуть пляшки. Може хтось принаймі п‘є за здоров‘я своїх бабусь?

Kommentare

Фетте йарен зінд ворбай.


Про берлінський “совок”.

Автор: Ольга Самборська

18 травня 2018 року,  Берлін

Фото автора.

Раніше мені здавалося, що “совок” – це явище унікальне, притаманне лише нашій особливій системі раптового переходу від системи прихованого споживання матеріальних благ під ширмою духовної від них відмови. Мимоволі одною ногою опинившись на самому краю землі, яка плекала цю систему, а другою ногою ступивши на початок землі, яка плекала іншу систему відвертого споживання матеріальних благ під ширмою прихованої потреби в духовному споживанні, я зрозуміла, що і та, невідома мені раніше достеменно система, теж має свій “совок”. Йому лише варто дати іншу назву. Це може звучати як “вестерняк”. Йдеться про покоління західних берлінців, яке виросло в ізоляції від зовнішнього світу в умовах “холодної” війни. Воно насолоджувалося всіми благами і привілеями свого особливого заповідного положення в епіцентрі перепалок між Сходом і Заходом, між табором “союзників” і самовідколотого “червого” блоку.

В західному Берліні на відміну від східного (червоного) було все і навіть більше, аніж все. Америка тримала планку високо, щоб не дати тодішньому радянському керівництву вскочити далі, аніж це передбачали відповідні домовленності. Сюди тягали найкращі товари і продукти. Сюди привозили найкращих артистів, музикантів. Сюди “кололи” свободу в таких дозах, щоб “ворог” дивився і заздрив, стискуючи залізні зуби військового монстра Варшавського блоку.

Мало хто думав тоді про побічні ефекти цих високих доз свободи для західних берлінців. Вільне пересування лише в межах свого “острова свободи” під американською і французькою опікою виплекало у західних берлінців характер власної вибранності, вседозволенності і легкої аррогантності по відношенню до східняків (східних берлінців). Вони добре говорили англійською і боялися “русскіх”, вони слухали американську музику, кантрі і вестерн, споживали американське кіно і навчилися їсти поп-корн в кінотеатрах.

І лише в шестидесятих роках багатьом від всього цього стало зле. Молодь піднялася на протести проти американської політики у В”єтнамі і близькому Сході. Дехто подейкує, що це була робота “ворога” зі сходу. Студентські протести шестидесятих додали ще більше “свободи”, яка більше стосувалася сексуальної орієнтації і свободи від повинностей пруського спадку. Культурна ж американо-центриська складова залишилася. Під неї з”являлася німецька поп-музика в стилі кантрі, вестерн. В клубах танцювали буґі, рок-н-ролл, палили американці цигарки. Під парканами молодь кололася наркотиками або в найкращому випадку обкурювался джоінами з коноплі. Життя було безтурботне і насичене задоволеннями. Політики грали в свої ігри, берлінці-західняки — в свої. Західний берлінець жирнів і ставав все більше подібним до американця. Східняк в свою чергу в Берліні носив стандартно покроєне без зайвих акксесуарів дедееро-радянське вбрання, відрізнявся скромністю і легкою боязливістю.

Девяності роки все зрівняли. Східняки розчинилися в західняках. Залишилася лише легка ароґантність останніх по відношенню до перших і хронічна незадоволенність життям у перших. Ті “перші” або східні берлінці мають дещо рацію, бо після падіння Берлінської стіни американцям вже не потрібно було так прикладатися до Берліна. Ґламур і шик потроху стали зі всього спадати. Ціни почали зростати, роботи стало менше, а товари стали доступними для всіх по договірній ціні. Конкуренція між політичними блоками спала, а з нею спала і напруга з цього міста. Натомість народилася настальгія за західним Берліном.

“Фетте йарен зінд ворбай (укр. “жирні роки позаду”) – з сумом в голосі кажуть берлінці. Це звучить приблизно так, як кажуть у нас ті, хто сумує за радянською ковбасою. Саме цю категорію я називаю берлінським або німецьким “совком”. Вони збираються часто разом на свої ретро-концерти, вдягають ковбойські капелюхи і жилетки, шкіряні куртки з тороками і хустки під шию, і співають свої улюблені шляґери. Гелену Фішер, сучасну німецьку поп-зірку, вони не розуміють. А їх не розуміє жодний сучасний берлінець.

Старий кантрі-співак Рольф Шуба (Rolf Schuba), який до свого неприхованого слов”янського імені додав артистичне Ларрі, є одним з тих стовпів минулої доби. Відвідавши його концерт, я зрозуміла, що в Німеччині є свій “совок”. Я його відчула нутром. Цей “совок” на америнканський манер є продуктом свого буремного часу.

Ларрі Шуба як розважальник публіки дозволяє собі неполіткоректні жарти так, як це собі може дозволити лише західний берлінець семидесятих і восьмидесятих. Відверті сексистські ремарки, загравання з публікою, типова стареча критика молодого покоління — це вже не катить, не запалює, не піднімає на ноги звичайного берлінця. На його концерт прийшли лише фани-“ветерани”. Я дивилася на них ззаду, а на мене дивилися ті самі ковбойські атрибути на старечих тілах бабусь і дідусів: шкіряні куртки з тороками, барвисте вбрання, ковбойське взуття. Жіночки завдяки довгому розпущеному волоссю здавалися підлітками. Чоловікам було важко прикинутися хлопаками, бо розмиті образи їх масивних тіл видавали затятих любителів пива і засмажених ковбасок.

Коли вони розверталися до мене обличчям, то це виглядало так, ніби я оглядала фотоальбом “до” і “після”. Ця публіка видається саме застряла якраз у проміжку “до” і “після”. Для мене це і є ознакою “совка”. Берлінського, який нікуди не вписується, але гарно описується.

Рідвяна казка приходить різдвяними ялинками.


Автор: Ольга Самборська, Берлін, грудень 2017

В Берлін знову приходить казка. Приходить тихо поволі мерехтінням чотирьох свічок Адвенту, шурхотом різдвяних календарів і метушнею на різдвяних базарах. Це моя берлінська казка. Я спеціально не залишаю місто в цей час, щоб глибоко прожити цю казку аж до самого її апогею – Різдва Христового. Але цього разу я хочу написати не про берлінську казку, а про подібні казки в інших містах нашої планети. Підштовхнув мене до цієї ідеї написання віртуальний раздвяний календар від видавництва Гуебер (https://www.hueber.de/). 

Це видавництво, яке є родинним підприємством родини Гуебер з 1921 року, спеціалізується в основному на фаховій літературі і матеріалах для вчителів з вивчення іноземних мов. Останнім часом видавництво все більше робить акцент на дигітальних матеріалах і он-лайн публікацях. Мою увагу привернув різдвяний календар від Губер, який надійшов до мого електронного поштового ящика першого грудня. Особливістю цього календаря є те, що “відкриваючи” кожного дня один дигітальний “листочок”, маєш змогу вгадувати, як святкують різдво в світових столицях. В такий спосіб поринаєш в різдвяну атмосферу не лише свого міста, але віртуально на відстані відчуваєш дух святкування Різдва у всьому світі.  Ось як це виглядає.

1 грудня:

Королівська ялинка.

Королевський замок, спадщина Юнеско, створює історичні куліси для різвдяної ялинки цієї європейської столиці. Святий вечір тут святкують з 12-ма стравами. Хто після святкового столу, на якому ви не знайдете м’яса, хоче скоштувати солодощів, може поласувати типовими для цього краю перниками (Pierniki). В якому місті стоїть ця ялинка?

2 грудня:

 Безсонне різдво.

Наприкінці параду Macy’s Thanksgiving Day Parade, який проходить кожного року наприкінці листопаду, до міста приїждає на своєму олені Рудольфові Санта Клаус і починається різдвяна втіха! Кольорові ліхтарики, з любов’ю прикрашені вікна вітрин, блискавичні шоу і звичайно ж найвідоміша ялинка світу на на Рокфеллеровській площі, вражають  відвідувачів зі всього світу.

3 грудня.

Різдвяна ялинка з недоліком.

Один недолік має різдвяна ялинка цього міста. Не вірите? Переконайтеся самі і подивіться на величезну ялинку на Октябрській площі. Саме там, перед палацом Республік, красується цей величний екземпляр. В якому місті в грудні зупиняється подих від величезних різдвяних прикрас на Октябрській площі?

Minsk, Belarus – December 19, 2015: Christmas tree, illuminations and decorations in front of building of the Palace of Republic in Oktyabrskaya Square – famous place in central Minsk, Belarus. Before Christmas tree – Kilometer Zero – iconic sign, designation of zero kilometer road of Belarus

4 грудня.

Рідзво для закоханих.

Різдво тут – це час для закоханих…і полуниць. Подарунки на Різдво тут отримують не від Діда Мороза, але від партнера. Святкують усамітнення вдвох з полуничним тортом.

Можна знайти в цьому місті і різдвяні ялинки. Вони намагаються силою свого освітлення привертати увагу до вже відомих історичних пам’яток міста як, наприклад, Port Tower в порту.

5 грудня.

Різдвяна ялинка для мільйонів.

Видається, що Бетлеємська зірка в наші дні має особливий вплив на туристів: кожен рік мільйони туристів вибираються в цю європейську столицю. Можливо це заради цієї привабливої ялинки перед церкою Матері Божої за Тином (Тинський храм) на кільці старого міста…а разом з тим і полюбуватись відомим палацом на Градчанах. В яке місто напливають туристи?

PRAGUE,CZECH REPUBLIC-JAN 05, 2013: famous Christmas market on Old Town Square, UNESCO, Prague, Czech republic.

6 грудня.
Танці навколо ялинки.
Після різдвяної вечері Julbord з Julskinka і Glögg починаються традиційні танці і пісні навколо ялинки, прикрашеної солом’яними козликами, дощиком і прапорцями. Чи танцюють теж і на біля ялинки на старій площі Stortorget? В якому місті ми знаходимося?

Stortorget square decorated to Christmas time at night, Stockholm, Sweden.

7 грудня.
Різдвяні співи.
Прикраса Syntagma площі – це багато прикрашена рідзвяна ялинка, яка вже одного разу була номінована як найбільша різдвяна ялинка Європи. Хто 24 грудня знаходиться в житлових районах міста, наприклад, Pagrati, може часто зустріти групи дітей, які з барабанами в руках ходять від хати до хати, співаючи колядки (Kalanda). В якому місті це відбувається?
8 грудня.
Лялькова рідзвяна ялинка.
Дуже нетиповим є ця різдвяна ялинка на площі Plaza de Armas перед музеєм Museo Histórico Nacional. Вона прикрашена сотнями лялок з текстилю, зроблених руками місцевих дітей, і є однією в своєму стилі у цілому світі. Для цих дітей Viejito Pascuero напевно запас багато подарунків. В якому місті так творчо прикрашають ялинку?
9 грудня.
 Французька різдвяна ялинка в Америці.
Якщо хтось хоче відпочити від різдвяних клопотів, може знайти на площі Place Royale в історичному старому місті відповідну атмосферу. Святково прибрана ялинка висвічує вогнями перед Notre-Dame-des-Victoires, першою збудованою з каменю церквою Північної Америки. Замість звичного Санти-Клауса тут – в колисці французької цивілізації Північної Америки – можна зустріти  звичайно Пєра Ноеля (Père Noël). В якому місті знаходиться ця різдвяна ялинка?

Place Royale (Royal Plaza) and Notre Dame des Victories Church decorated for Christmas at night – Quebec City, Canada

10 грудня.
Різдвяна ялинка в блискучому одязі з ліхтариків.
Це місто ще називають Римом Східної Європи. У різдвяний час воно дарує своїм мешканцям і гостям різнорідні можливості для проведення вільного часу: скинути набрані від різдвяних кексів зайві кілограми під час різдвяного забігу 17 грудня. Менш спортивні можуть приєднатися до різдвяної ходи через старе місто. Для любителів 3-Д технології проектують різдвяні казки на стіну Собору (Kathedrale), для того щоб надати святкового настрою і разом з тим оглянути розкішну ялинку на Kathedralenplatz! Як називається ця колишня культурна столиця Європи?
11 грудня.

Різдвяний час – час для покупок!

Різдвяні ялинки тут – це в основному без смаку прибрані аксесуари в торгових центрах, де встановлені кондиціонери. Вони майже не надихають місцевих християн на роздумливу атмосферу.

Коли ж хтось все-таки шукає різдвяної атмосфери після вдалого шоппінґу, знайде її тут: перед вражаючими кулісами Petronas Towers різдвяна ялинка виглядає загублено маленькою, але вона висвічує так само гарно, як і її гігантський сусід.

Де ялинка і хмарочос підносяться до неба так гармонійно?

Bottom view of Petronas Towers at sunset and night, Kuala Lumpur, Malaysia.

12 грудня.

Світовий різдвяний рекорд.

Тут ніщо не нагадувало про Різдво, якщо б не святково прибрана рідзвяна ялинка, яка височить між іншими деревами Ibirapuera парку. Святкові дні з тріскотом дрів в каміні і падаючим снігом в цьому місті неможливі, бо лежить воно в південній півкулі.

Зате тут був встановлений різдвяний рекорд? 2013 року в одному з торгівельних центрів міста була встановлена величезна ялинка з запаморочливою висотою в 20 метрів! Про яке місто йдеться?

Christmas tree at Ibirapuera, Sao Paulo city at Brazil.

13 грудня.
Історичне різдво.
Перша згадка про цей різдвяний базар подається в міських свідоцтвах 1393 роком. Різдвяна ж ялинка лише з 19 століття – частина різдвяно прикрашеного Römerplatzes.
Сьогодні цей різдвяний базар є магнітом для відвідувачів – в першу чергу для друзів Quetschemännsche, Brenten і гарячого Ebbelwoi. В якому місті світиться ця різдвяна ялинка?
14 грудня.
Холодне як лід різдво.
Діти тішаться на подарунки від Father Christmas, традиціоналісти – на різдвяну промову від Королеви.
Любителі закоренілих Німфів і Водоліїв не повинні пропустити трідиційне різдвяне плавання в Serpentine Swimming Club. З 1864 року члени клубу кожного 25 грудня противляться холодній як лід воді в Serpentine Lido, пропливаючи дистанцію в 100 ярдів. В якому місті ми знаходимося?

Christmas tree on Waterloo place in 2016, London, England

15 грудня.
Різдвяна ялинка в морі світла.
З традиційного Cavalcade of Lights наприкінці листопада починається велике шоу різдвяної ялинки, яка прикрашає площу Rathausplatz міста, яке ми шукаємо.
Більше 300.000 вогників перетворюють ялинку на один місяць в правдиве світло. Обрамлене світлове свято живою музикою і блискучими салютами. Як називається це місто?
16 грудня.
Багато шуму навколо рідзвяної ялинки.
Надзвичайно гарно бачити різдяну ялинку перед Catedral Nuestra Señora de la Asunción  в цьому маленькому середньо-американському місті. Особливим є святкування богородичних днів перед Griteria, який святкують по всій країні з музикою і салютами 7 грудня.  Люди відкривають свої домівки для гостей, щоб разом прославляти святково прикрашені фігурки Марії.  Як подяку за пісенний супровід паломники отримують від господарів маленькі подарунки.
Як називається це місто, яке має свого двійника в Іспанії?

park central christmas granada nicaragua

Різдво з випивкою.
Більше ніж100 різнокольорових дерев”яних будиночків з традиційними художніми виробами і солодощами привертають увагу відвідувачів Thomas-Markt, найстарішого і найгарнішого різдвяного базару міста.
Там можна зігрітися від морозу гарачим Glögi – типовим для цієї місцевості ґлювайном з водкою. Ой, як смачно! Якщо ж хтось після тестування Glögi побачить на сходах катедрали дві різдвяні ялинки, однозначно має припинити дегустувати Glögi.
Де стоїть ця різдвяна ялинка?

Famous Helsinki Cathedral with Christmas tree at twilight

18 грудня.
Різдвяні ялинка перед казковими кулісами.
Дід Мороз і Снігуронька приїжджають на санях в цю столицю на Балтійському морі, щоб привести слухняним діткам подарунки під різдвяну ялинку.
Старші діти можуть ще раніше Різдва спостерігати казкові куліси численних замків цієї четвертої по великості столиці Європи. Як називається це місто?

Christmas tree near Kazan Cathedral , St Petersburg, Russia

19 грудня.
Листи  Вайнахтсману.
Хто хоче написати листа Père Noël, мусить потрапити на різдвяний базар в Klein-Venedig (інша назва частини міста Krutenau).Тут стоїть поштовий ящик з прямим сполученням з Вайнахтсманом, куди входить і гарантів відповіді на кожен лист!
Якщо хочеться подорожувати як різдвяне бажання, тоді варто пройтися містом, так яка блимаючі ліхтарики на типових промислових будинках і маленькі різдвяні ялинки на вулицях сприяють досконалій різдвяній ідилії. Яке це місто?

Traditional old half-timbered houses in the historic city of Colmar. Decorated and lighted during the Christmas season. Alsace. France.

20 грудня.
Будьте уважними 25 грудня!
Вже 13 листопада починається різдвяний час з дотримання посту і виставлянням різдвяних шопок. Достатньо часу, щоб влаштувати різдвяний візит друзям. Тільки, будь-ласка, не 26 грудня, коли візит друзів може завантажити! Є повір”я, що друзі цього дня своїм візитом можу принести невдачу на цілий наступний рік.
Радимо спільну прогулянку на Prešeren Platz з його затишним освітленням і величною різдвяною ялинкою. В якому місті на Різдво краще зустрічатися за межами дому?

Romantic Ljubljana’s city center decorated for Christmas fairytale. Preseren’s square, Ljubljana, Slovenia, Europe.

21 грудня.
Різдвяна кулька задає тон.
Лише коли стемніє, різдвяна ялинка на площі Puerta de Sol починає свій великий виступ. Тоді з голого металевого помосту постає зелена освічена  в зелений колір з червоними зірочками ялинка, яка викликає у пішоходів приємні різдвяні почуття.
Взагалі Різдво тут – це час вдачі: державна різдвяна лотерея з її найвищою сумою виграшу примушує пульс сильніше битися в зазвичай спокійний час Адвенту, тому що виграш як і Різдво, Паска або день народження всього раз на рік. В якому місті ми знаходимось?

Felipe III statue in the Puerta del Sol of Madrid at Christmas. Some symbols of the city

 22  грудня.

Мирне різдво.

В грудні це місто святкує фествалем фестивалів  в арабському кварталі Wadi Nisnas мирне співіснування Єврейства, Християнства та Ісламу. Hanukkah, Різдво і Ramadan святкують разом мистецтвом, культурою і домашніми виробами. Де стоїть так гармонійно різдвяна ялинка поруч з єврейською Chanukkia?

 

 23 грудня.

Спекотне Різдво.

O Tannenbaum, oh Tannenbaum, wie treu sind deine Blätter, Du grünst nicht nur zur Winterszeit …, але і в 30 грудусів вище нуля в тіні …

Все-таки є підозра, що різдвяна ялинка перед City Hall на площі King George Square все ж пластиковою. Це можна зрозуміти, тому що ялинка довелося б протистояти  літній температурі південної півкулі, де різдво як відомо не біле, але спекотне. В якому місті знаходиться ця ялинка?

BRISBANE, AUS – Dec 11 2015: View of City Hall and King George Square in Brisbane with a Christmas tree.

 

24 грудня.

Повне символів Різдво.

Різдвяна ялинка на цій найкращій площі міста змагається за увагу перехожих зі дзвонами Софіївського Собору. В квартирах міста святкую не так розкішно, але більше символами. Там на Різдво кладуть під обрус трохи сіна, часник і горіхи. Це повинно принести здоров’я і єдність родині. В якому місті стоїть ця ялинка?

 

А може насправді все навпаки: життя – це шоу, а в шоу ми переживаємо життя?


Immigrada Імміґрада

7. Oktober 2016

Hintergrund

Шоу самих-самих.

Автор: Ольга Самборська, Берлін, 7.10.2016

6.10.2016 в берлінському Фрідріхштадтпалаці відбулася премьера нового шоу „THE ONE Grand Show“.

„Як чудово бачити таке фантастичне шоу, яке висмикує тебе з буденності! Так само було в старому Римі: дозволити себе зачарувати. Ми, німці, видресовані значимістю всього, живемо тільки задля роботи. Іноді важливо не бачити все аж так значимо. Дякую, THE ONE!» – такий коментар залишив глядач на сторінці Фріндріхштадтпалацу в соціальних мережах. Що ж було такого в цьому шоу, що змогло висмикнути пересічного німця з усталеної буденності?

Відповідь проста: необмежена нічим і ніким творчість авторів шоу, помножена на безмежні можливості фінансування виробництва шоу (інвестовано 11 мільйонів Євро) і свободолюбиве берлінське повітря. Іншими словами, найбільше шоу (понад 100 задіяних митців з 26 країн), найдорожчі костюмі (500 моделей) від найуспішнішого дизайнера моди Жана-Поля Готьє, найпопулярніші соло-артисти Роман Лоб (Roman Loб) -представляв Німеччину на Євротелебачені в 2012 році) – і швейцарська співачка з найширшим голосовим діапазоном Бріґітта Оелке (Brigitte Oelke) , найвідоміші хореографи, найкращі світлотехніки і звукорежисери. І наостанок, єдина у світі свого роду розсувна сцена. Все це най-, най- в перекладі на німецьку означає «зупер-« (в німецькій вимові згідно лінгвістичного закону Вернера буква «с» на початку слів стає дзвінкою). Саме тому Фрідріхштадтпалац має вже свою усталену назву: «Шоупаласт дер зуперлатівен» або «Шоупалац неперевершених».

Німці дуже люблять все, що має префікс супер-. Навіть у розмові вже давно ввійшло в моду замість звичного «гут» (добре) говорити «супер». « Як справи?», «Супер!» – часто можна почути в супермаркетах з наповненими супертоварами з суперупаковками і суперцінами.

Повертаючись до супершоупалацу, потрібно акцентувати увагу, що бюджет шоу вже в перші тижні більше як наполовину повернувся. Квитків продали на 7 мільйонів Євро. І це при тому, що квитки і далі в продажу аж до закінчення показу шоу в середині 2018 року.

Берлін переживає бум туристів, а Фрідріхштадтпаласт користується цим. Більшість клієнтів палацу – туристи. Його зал може вмістити 20 000 глядачів. До того ж 2015 року газета «Нью Йорк таймс (NEW YORK TIMES) внесла Фрідріхштадтпалац в десятку «Треба побачити» ( „Must-See“). Чи допоможе це Берліну сповнити свою амбіцію стати німецьким Лас Вегасом – спірне питання.

Насправді в Берліні ще живуть особливі духи минулого по обидва боки Берлінської стіни, які і роблять Берлін особливим, неповторним, одним єдиним у своїй іпостасі ( the one). Саме цей аспект дотику до минулого і є змістом великого шоу в центрі Берліна – ґранд-шоу «THE ONE Grand Show».

Постановник шоу Роланд Велке (Roland Welke), відомий шоу-постановник, про своє бачення шоу говорить так: «Те, що на сцені і у фільмі все можливо, можна лише мріяти. Тому я намагаюсь поєднувати тривимірні картини теарту, фільм-еффекти затемнення, лупу часу і необмежені законами природи можливості мрії. Це потік картин, які накладаюся одні на одних, в яких все можливо і нічого не залишається таким, як було.»

Сюжет шоу простий. В підвалі одного залишеного ревю-театру молодь влаштувала гулянку. Один з її учасників раптом починає відчувати ауру старого театру. Поступово минуле з його глянцем і глямуром опановують уяву молодої людини. Все навколо розчиняється, літає, перевертається. Навіть підлога йде з-під ніг. В ці хвилини він чітко відчуває, що йому бракує і чого він постійно шукає – людину, яка йому б багато значила. Ту одну, єдину і неповторну.

Тема сюжету є влучною, бо очевидь проблема пошуку вірної єдиної людини, на яку можна покластися в житті, у молоді є чи не єдиною мрією з тенденцією до неможливості її збування. Втягнуті у вир виживання, конкуренції за місце під небом в екстремально інформативно-технологічному суспільстві з його кітчем матеріального і витісненням духовних потреб, молоді та і не лише молоді люди вже не в змозі прислухатися до зову серця, яке замінило сухе раціо. Така мистецька форма як ревю з його колажем великих шоу-картин, які поєднуються в один сюжет (в даному випадку, минуле театру в уяві молодої людини), є чудовою подорожею прямісінько в людські серця.

Повертаючись до наведеного на початку висловлення-подяки німця в соціальних мережах за чудове шоу, додам: до чого дійшло людство в техногенний час, якщо лише на грандіозних шоу можна пережити сердечні хвилювання з приводу того, чого ж людині насправді бракує і потрібно в житті. А може насправді все навпаки: життя – це шоу, в в шоу ми переживаємо життя?

Більше інформації про шоу можна отримати зі сторінки www.palast.berlin/de/index/shows/the-one-grand-show.

Не обійшлося шоу без участі українських артистів. Дуо Трапец у складі близнят Руслани і Таісії Базалій

Ruslana & Taisiya Bazaliy

викликало неабиякі овації у заховленох їх мистецтвом публіки.

Читати далі

12 січня 2014 р. концерт колядок та щедрівок в Берліні


12 січня 2014 р. після Божественної Літургії - 11:30 год.   Служба Божа починається о 10:00 год.   Чекаємо на вас!   З пошаною   о. Сергій Данків

12 січня 2014 р.
після Божественної Літургії – 11:30 год.
Служба Божа починається о 10:00 год.
Чекаємо на вас!
З пошаною
о. Сергій Данків

 

“закликаємо Вас разом вшанувати пам’ять людей, померлих від трагедії Голодомору 1932-33 рр. в Україні.”


Тут ми зібрали заходи, що організовуютьз цього приводу українці у різних містах Німеччини.

Берлін

21 та 23 листопада закликаємо Вас разом вшанувати пам’ять людей, померлих від трагедії Голодомору 1932-33 рр. в Україні.

21.11 19.00 захід у приміщенні Посольства України в Німеччині. У програмі:  документальний фільм, виставка документів, театральна постановка Dokumentartheaters Berlin.

Вхід вільний, необхідна реєстрація E-mail: i.petrunko@mfa.gov.ua

23. 11 16.00  запалення свічі пам’яті біля Бранденбурських воріт.

Інформація  з офіційної сторінки Посольства України в Німеччині.

Нюрнбенрг

 23 листопада цього року Україна та українська світова спільнота відзначають 80-ту річницю страшної трагедії нашого народу, ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ 32-33р.

“Пшениця – це символ життя, добробуту, духовного багатства. Це зерно, яке впродовж століть пов’язане з існуванням нашої нації.

Читати далі

%d блогерам подобається це: