Ліфт.


 

Джерело: http://olhasamborska.de

Автор: Ольга Самборська

Берлін, 12.07.2018

Коли ліфт піднімає тебе з підземки на поверхню, ти встигаєш лише видихнути прохолодний шарм урбанних (від лат. Urbanus міський) убанних (від. німецького U-Bahn або Untergrundbahn підземні колії) капілярів. На поверхні на тебе вже чекає запилене місто з брудним повітрям, бетонно-асфальтовими сонячними батареями без застосування аккумульованої ними енергії зверху  і захеканими на своїх траєкторіях берлінцями. Сполучення між підземкою і поверхнею не зазначено в жодному з транспортних довідників. Триває воно кілька хвилин і не заслуговує на увагу бути занесеним до транспортних засобів мобільного берлінця. Насправжді ж тут, в цій стальній кабіні об‘ємом два на два метри, можна прожити найцікавіші моменти життя, якщо надати надати цьому бодай якогось значення. Тут час приймає свій особливий сповільнений вимір між двома контрастами: підземний світом урбанки-убанки і світом С-бану (від нім. S-Bahn, штрассен-бан, вуличні колії). Тут перевозять «риб у банці» або пассажирів зі застиглим на обличчях часом в соусі спокою. Явище досить рідке для міста і заслуговує на особливу увагу.

Час у ліфті зупиняється рівно настільки, щоб подолати відстань знизу наверх. За цей час пасажири ліфту мають стояти в положені «струнко», щоб надати місце для всіх бажаючих скористатися послугами ліфту. Досить незвичне для берлінців положення, так само як і позбавленя необхідності зберігати дистанцію протяжністю як мінімум один метр один від одного. Таку розкіш звиклий до окреслених меж берлінець зберігає для себе в банку і біля банкомату, в черзі на вокзалі або просто там, де володіння кредитною карткою вимагає дискретності. Тільки не в ліфті.

Змушений миритися з відсутністю будь-яких бар‘єрів між людськими тілами, пасажир не залишається поза увагою «великого спостерігача» у формі камери спостереження. Як «третє око» вона зиркає на подорожуючих з одного верхнього кутка ліфта. Перед ним можна швиденько потренувати акторські здібності в грі перед камерою, якщо ти в ліфті сам. А можна  і знехтувати такою нагодою, бо маєш її власне на кожному кроці в Берліні. Відео-камери в режимі цілодобового спостереження проводять відео-спостережницькимй кастинґ з кожним, хто відвідує це місто скульптурних ведмедів з піднятими по-кельтські лапами, не запитуючи дотичних про їх бажання бути зафіксованими на камеру. Навіть в ліфті два на два метри ти у фокусі.

Якщо ж маєш тих камер по вуха, можна зайнятися вивченням облич і характерів, які стоять перед тобою на відстані кількох сантиметрів і дихають мало не як під час рятувальних операцій зі зупинки серця: «з рота в рот». Зустріч з твоїм подорожником так само, як і в потязі, може запам‘ятатися на все життя. Триває коротко, але довго тримається в пам‘яті. Я пам‘ятаю майже кожного персонажа моїх ліфтових подорожей. Вони в мене живуть в особливому місці у відділені довготривалої пам‘яті. Я їх іноді виймаю як експонати з музею, стираю з них пил, наглянцовую і кладу назад, щоб пізніше подивитися на них знову. Сьогодні покажу вам нове надходження до моєї колекції.

Вона хекала мені прямо в обличчя. До мене дійшло, що це було саме хекання, коли мої очі намагалися втекти на подальшу відстань, на її шию. Там висів величезний ошийник з шипами, які зазвичай вдягають на собак. Металеві шипи бочилися на мене зі всіх боків, погрожуючи їжачою помстою в разі наближенні до своєї господарки. Тендітна бліда шия господарки ошийника контрастувала з його масивністю, який посунув людську природу його носительки на другий план. На перший план виходив булгаківський персонаж. Його німецьке походження видавав величезний алюмінієвий кулон у формі сердечка. “Собаче серце,” – подумала я.  На бляшковому сердечку було викарбувано: «2016-2022» і номер.  Це ознака реєстрації четверолапого берлінця. Саме так реєструють псів. Я вчепила свій погляд поводком за ошийник, як я це роблю кожного дня зі своїм псем. Хотілося прогулятися з цієї дівчиною з масивним ошийником і реєстраційний номером пса і послухати оповідь її життя, як це часом роблять з випадковим супутником в потязі далекого спрямування. Але час в ліфті сконденсований до мінімуму. За хвилину ліфт вже стояв. Дівчина в ошийнику вистрибнула в обійми панкового Берліна, порядно наслідивши в моїй пам‘яті.

Коли ліфт піднімає тебе з підземки на поверхню, ти встигаєш лише зафіксувати реальність між двома світами, які насправді існують лише в уяві світоносіїв. Реальність ж – вона тут, де застиг час, у ліфті, де кожен у своєму образі як він є в очах іншої особи, у відзеркалені її дзеркальних нейроклітин. Цікаво, якою бачила мене вона, адже «пси» теж мають дзеркальні нейрони.

 

 

Advertisements

Моя хата не скраю


Оля Ревнюк

5 група, 4 курс, ІЖ

Моя хата не скраю

Українські селища та хутори описували класики світової літератури, оспівували в народних піснях та зображували на полотнах. Що вражало тодішніх митців в українському селі? Що захоплювало їх дух і надихало на створення шедеврів?

Ми звикли вважати, що село – це місце, де потрібно важко працювати, не маючи при цьому зручностей, здається, що це щось застаріле й відстале. Говорячи про село, ми малюємо в уяві окультурену місцевість за містом з нерозвиненою інфраструктурою, напіврозваленими хатками та поросятами. Читати далі

“вийшло одне непорозуміння”


Чи є артиклі в українській мові?

http://www.aratta-ukraine.com

Чи є артиклі в українській мові?

Питання, здавалося б, абсурдне. Ні, звичайно, скаже кожний вчитель-мовник, який все життя навчав дітей у школі, викладач педагогічного університету ім. М. Драгоманова або філологічного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка, які готують студентів до майбутньої педагогічної роботи, та навіть Голова правописної комісії Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

В жодній граматиці сучасної української мови артиклі не згадуються, ні в одному підручнику ви їх не знайдете. Читати далі

“Польща, Прибалтика, Румунія і Росія аж до лінії від Ладозького озера до гирла Дніпра були заштриховані червоним як територія розповсюдження німецької прамови на Схід”


http://reff.net.ua

НІМЕЦЬКИЙ МЕНТАЛІТЕТ І ПОХОДЖЕННЯ двох Світових воєн.

Райнер Бендик

Ментальність – це сукупність поглядів і уявлень людей, які знаходять вираз у їх думках і вчинках. Вони втілюються в певнихмоделях сприйняття, надій, думок і поведінки. Учені, що досліджують історію ментальностей, намагаються визначити роль людини як істоти, що мислить, відчуває, що володіє певними потребами та бажаннями в історичному процесі. Наука вивчає варіанти поведінки, вчинків і т.п людей в кожен даний конкретний момент1.
З урахуванням вищесказаного автор цієї статті робить спробупроаналізувати, які специфічно німецькі моделі очікувань і поведінки можуть розглядатися як причини двох світових воєн і як пояснюється самевиникнення такого роду ментальності в німецькому суспільстві. Читати далі