Ріксдорфівське підвищення (Rixdorfer Höhe).

Автор: Ольга Самборська

Берлін, 23.05.2018

Йшов третів день після карнавальної ночі (вуличної автепарті Карнавалу Культур). Головні вулиці, починаючи з Германнпляцу до Йоркштрассе, якими рухалися строкаті колони берлінських культурних організацій, поволі розчистили місцеві прибиральні служби. На провулки і парки, тротуари і узбіччя, якими снували численні групки супроводжуючих карнавал тусистів, у служб не вистачило не то грошей, не то терпіння, а швидше за все бажання. Парки самотужки відправили на розчистку бригади, яких в простонароді називають «чотириста євро джоб». Ці бригади формують місцеві служби зайнятості, щоб зайняти безробітних роботою, оплачуючи їм мінімальну міс

ячну зарплатню розміром в 400 Євро. Це при умові, що підрядчики зніматимуть соціальне житло і рахуватимуть кожен цент на одяг і їжу і відповідно звітуватимуть за отриману зарплатню. Як платять, так і збирають чотиристаєвроджобісти парками сміття. Вже третій день збирають. Та і збирати є що. Але дякувати Богу, що хоч таке є, бо не будь цих бригад, я зі своїм псем не потрапили б до парку Гасенгайде взагалі.
Обережно як мінним полем проходимо наші улюблені поляни.

Оминаємо залишки скла, щоб не поранитися. Не бажаючи зайвих пригод зі склом, вирішую піднятися на саму вищу точку парку Ріксдорфівське підвищення (Rixdorfer Höhe). “Там би мало бути чисто”, – думаю і вирушаю вгору. Це мої Карпати, хоча не природні, не геологічні. Ріксдорфське підвищення в парку наносили колись під час чистки Берліна від залишків розбомблених будинків німкені, які спокутували дурість своєї країни-агресора у Другій світовій війні. Наносили аж на 68 метрів висотою. Розкинулася ж ця сміттєва купа на 700 тисяч квадратних метрів. Було що збирати, бо американські і радянськи бомбардувальники добре попрацювали. Тоді Берлін був не містом, а решетом. Спочатку його потрібно було розчистити, а потім вже відбудувати. Жінки розчистили. За це їм в 1954 році на вершині штучної гори-підвищення поставили пам‘ятник. На жаль, жіноча доля і в камені жіноча доля. Над пам‘ятником знущалися як хотіли. Після численних актів вандалізму його перенесли вдолину. Сьогодні змарнілий образ жінки-відбудовниці Берліна схований в

кущах при вході в парк Гасенгайде. А на горі влаштовують фейерверки, техно-парті або просто коляться споживачі наркотичного зілля, яке дуже зручно можна придбати відразу при вході в парк у чорношкірого продавця вищезгаданого товару.
Вранці ж, коли Берлін ще спить, вершина Ріксдорфівської гори-звалища дарує незабутні враження. Тут можна зустріти сонце, яке зазвичай заплутується висотних будинках міста і рідко дивиться берлінцю прямо у вічі. Тут можна привітатися з вітром, якому затісно в промежинах тих самих висоток. А ще тут можна привітатися з купою сміття після чергового відривання-по-повній.
В карнавальну ніч тусовщики дійшли і до Ріксдорфовської гори. Про це розповіли мені полки-пляшки від німецького пива, які привітали мене тут сьогодні. Я остовпіла від побаченого. Це були буквально шиковно вишикувані ряди пляшок у величезній кількості. Може це була якась магічна символіка, яка нагадуавала розстановку “коричневих” в минулих століттях (“коричневими” місцеві називають нацистів)? Кому потрібно було розставляти ці пляшки в такому порядку? Невже стільки пива можна було випити за одну ніч? А може це хтось зробив собі тут схованку, натягавши сюди купу пляшок на «чорн

ий день»?
Разом зі мною одночасно, лише з іншого боку піднялися на гору великі окуляри. Це була молода дівчинаінтелігентного вигляду. За плечима вона мала рюкзак, за яким я зазвичай впізнаю студентів. В руці гойдався великий прозорий кульок для сміття з стрічкою для його затягування. Крізь нього я пом

ітила кілька пластикових пляшок. Випрямлячись від довгого сходження, великі окуляри як і я остовпіли. Полки пляшок струнко вітали не лише мене. Дівчина від шоку присіла на одну з кам’яних брилей, які очевидно замінили жіночий пам‘ятник вандалістам. Вона витягла свою мобілку і так само, як і я, сфотографувала побачене. Можливо вона навіть комусь про це надіслала месседж. Трохи оговтавшись, вона почала збирати пляшки до свого прозор

ого кулька, деякі сунути до рюкзака.
Пляшки були не першої свіжості. Вітер вкрив їх легким шаром пилу. І виглядали вони дійсно як запилені у військових пе

реходах солдати, пошарпані, пересохлі, але браві.
Великі окуляри це не спинило. Дівчина-студентка приєдналася до одного пляшаного полку і як польовий командир посортувала їх у свою тару.

Мені було трохи шкода того, що цюармію пляшок скоро розтягають студенти, пенсіонери, алкоголіки або ті, кому сьогодні не вистачає до хліба. Хай би залишалися вони як пам‘ятник модерного Берліна на самій вищій точці відомого берлінського парку, як пам’ятник склотарі, яка годує і рятує життя багатьом берлінцям двотисячних. Вершина гори для того і існує, щоб на ній встановлювати штоки, прапори, пам‘ятники. Якщо пам‘ятнику жінкам повоєнного Берліна тут не судилося бути, то хай будуть пляшки. Може хтось принаймі п‘є за здоров‘я своїх бабусь?

Kommentare

Kommentieren …