“Оля приїхала з України, а вони були з Німеччини.”


ДЕНЬ ТРЕТІЙ (15 квітня).

Щоденник презентації проекту «Абетка моєї країни України» у ФРН, яку проводила делегація проекту, сформована з учнів та вчителів українських шкіл, що були залучені до створення цього видання з 14 по 18 квітня у ФРН.

13 знайомство учнів школи Mönchegladbach з Абеткою15 квітня. Понеділок. День третій перебування делегації проекту у ФРН. І як належить для понеділка – початок роботи, яка передбачала в цей день зустріч нашої делегації з учнями та вчителями школи Mönchegladbach. Саме роботи враховуючи, що українські діти, що створювали «Абетку моєї країни України», прибули до Німеччини зовсім не за для розваг, а з місією, яку можна розцінювати не тільки важливою, але й державною. І як інакше, враховуючи головну мету проекту – познайомити дітей та громадян Німеччини з Україною. А головне, довести, що Україна – це дійсно цивілізована країна, яка гідна місця в сім’ї європейських країн. З цього й почала вчитель молодших класів школи № 1 міста Миколаївка Тетяна Попова, враховуючи, що аудиторія цього дня візиту була школярами молодших класів школи Mönchegladbach:

– Доброго дня, діти! Ми приїхали з України та привезли вам дуже цікавий подарунок від дітей та громадян нашої країни у вигляді цієї книжки «Абетка моєї країни України». Ця абетка від А до Я розповідає вам про Україну, з-за чого ми її й назвали Абеткою. А зараз саме цікаве – цю Абетку саме для вас створили, уявіть собі, діти України! І все це заради того, щоб розповісти вам, дітям ФРН про свою країну, познайомити вас з українським народом і запропонувати вам таким чином подружитися.

А далі до німецьких дітей звернулася учениця Скандинавської гімназії Києва Аня Гаган. І звернулася на рідній для них німецькій мові:18 казака про дівчунку з України Олю Попову, що потрапила до Німеччини 1

– Привіт! Мене звуть Аня. На цій презентації мені пощастило представляти від свого імені усіх дітей України. Ми багато чули доброго про вашу країну. Тому у нас до вас з’явилася пропозиція – давайте дружити. Дружити і розповідати один одному про нашi країни та народи. Тільки, цур, ми почнемо першими. Тобто, розповімо вам про нашу Україну, для чого ми написали цю абетку. Написали самі, провівши конкурс з відбору кращих робіт. При цьому ми дуже старалися. Адже більше дізнавшись про Україну, ви напевно теж захочете з нами подружитися, що для всіх нас дуже важливо. Уявіть, якщо ми почнемо дружити з дитинства, то коли станемо дорослими зможемо побудувати світ, в якому не буде страшного слова війна. Уявляєте, як це чудово! Тому, давайте дружити прямо зараз відразу ж після вашого знайомства з нашою Україною.

При цьому слід зазначити, що Аня володіє німецькою мовою майже досконало, що спочатку викликало певний подив у присутніх на цій зустрічі. А потім цей подив переріс в зацікавленість до «Абетки моєї країни України», яку подарували німецькі малечі члени нашої делегації.  Та до України, звідки приїхали такі симпатичні та доброзичливі гості, які так гарно розмовляють німецькою, з-за чого німецькі школярі почали роздивлятися нашу країну на мапі світу.

Ну а далі було знайомство, розповіді про Україну. Потім вже дружнє спілкування, яке завершилося піснями та навіть хороводом дружби, створеним українськими та німець12 знайомство учнів школи Mönchegladbach з Абеткоюкими дітьми під оплески дорослих. І все це було так весело та щиро, що навіть полягло в основу змісту казки, який в мене виник в голові, після того, як я подивився фото з цієї зустрічі. Казки цікавої як для дітей, так і для дорослих, з-за чого я вам її зараз й розповім.

Так ось, в невеличкому місті Миколаївка, що розташоване в Україні на Донеччині жила маленька дівчинка Оля Попова. Олі було усього лише 7 років, вона добре вчилася у школі і незважаючи на те, що була ще маленькою, цікавилася життям різних країн світу та старанно вивчала англійську мову, мріючи, що колись їй доведеться поспілкуватися з дітьми інших країн. В той же час Оля любила свою країну Україну, з-за чого вона й вирішила долучитися до проекту «Абетка моєї країни України», який розповідав дітям самих різних країн світу про її Батьківщину. Окрім цього маленька Боляще й вчилася в музичній школі і окрім українських народних пісень дуже добре грала п’єси Баха та інших німецьких композиторів. Саме це й стало причиною того, що Олю включили до складу делегації проекту «Абетка моєї країни України», яка вирушала до Німеччини за для його презентації.

Німеччина Олі зразу ж сподобалася. Чисте довкілля, красиві будинки та щирі відкриті люди, які їй усміхалися при зустрічі на вулиці. Єдине що засмучувало Олю так це те, що вона їх не розуміла.

«І чому так побудований цей світ? – розмірковувала з цього приводу Оля. – Чому люди розмовляють різними мовами, з-за чого один одного не розуміють?».

Ось з такими думками Оля й прийшла на зустріч з учнями школи Mönchegladbach, куди українську делегацію запросили партнери проекту у Німеччині. Послухавши про що йшла мова під час цього спілкування та дочекавшись закінчення офіційної частини зустрічі, Оля разом з іншими дітьми почали веселе неформальне спілкування, яке все частіше переходило в різні ігри та розваги. Оля підійшла до однієї групки старших учнів, що співали з українськими дітьми якусь веселу пісню. Потім до дітей, що організували турнір з настільного футболу між українською та німецькою командою. Все це було цікаво та весело, але ці діти були старші за неї, з-за чого Оля й не могла з ними розважатися. Тому Оля й вирішила походити по школі в пошуках щось більш цікавого саме для неї.  І о диво – на шкільному подвір’ї Оля побачила дівчат, що грали в її улюблену гру зі скакалкою. Оля зупинилася і з цікавістю почала розглядати, як це вони роблять. Як з’ясувалося, точнісінько так, як і вона зі своїми подругами в Миколаївці. Олі дуже захотілося приєднатися до цієї кампанії. Але як? Дівчатка розмовляли на німецькій мові і вона їх не розуміла. Вона навіть не могла запропонувати їм взяти її до ігри, що звісно ж Олю вкрай засмутило. І тут трапилося неймовірне – дівчата з Німеччини спочатку дружньо помахали їй руками, а потім жестами запропонували приєднатися Олі до їх кампанії. Оля підійшла і вони почали знайомитися, використовуючи жести рук та знайомі слова англійською. Потім таким же чином дівчата пояснили Олі правила їх гри, які трішечки відрізнялися від українських. І вони почали пригати через скалку навіть не згадавши про те, що Оля приїхала з України, а вони були з Німеччини. 24 казака про дівчунку з України Олю Попову, що потрапила до Німеччини 7Ось таким чином ці дівчата й подружилися – дівчинка Оля Попова з України та школярки школи Mönchegladbach з Німеччини10 зустріч з школярами та викладачами школи Mönchegladbach. Подружилися розмовляючи різними мовами, що не завадило цій дружбі. Та що організатор презентації нашого проекту в Німеччини голова правління «Deutsch-Ukrainisches information und kulturzentrum» Олександр Шиян (Дюссельдорф), який навіть долучився до цієї гри, прокоментував наступним чином:

– В нашому житті у відносинах між народами зовсім не важливо, якою мовою ми розмовляємо, чи знаємо ми мову громадянина іншої країни, з яким спілкуємося. У такому випадку більш важливо бажання спілкуватися та розуміти один одного навіть за допомогою жестів. Бажання спілкуватися та дружити, що й пропонує проект «Абетка моєї країни України» дітям країн усього світу.

 

 

 

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s