http://elise.com.ua/ru/content/03zovnishnopolitichna-diyalnist-zakordonnih-ukrayinskih-gromadsko-politichnih-organizatsij-u Зовнішньополітична діяльність закордонних українських громадсько-політичних організацій у повоєнній добі.
Водночас в зарубіжних країнах розпочали працювати культурні, наукові організації, спілки по зв’язках з УРСР. Так, у США і Канаді прогресивні українці-емігранти створили товариства допомоги батьківщині, Лігу американських українців, Канадське товариство. У Аргентині діяли товариства ім. Т.Шевченка, М.В. Лисенка, І.П.Котляревського; у Бразилії – «Червона зоря»; в Уругваї – «Український культурний центр»; у Парагваї — «Слов’янин» та ін.
У повоєнні роки помітну роль почала відігравати народна дипломатія. Набував сили та організаційно зміцнювався рух прихильників миру. Представники України були делеговані на Конгрес захисту миру, що відбувся в серпні 1948р. в польському місті Вроцлаві. Делегація УРСР взяла активну участь у роботі першого всесвітнього конгресу прихильників миру в квітні 1949р. одночасно в Парижі та Празі.
Після закінчення другої світової війни, примусової репатріації радянських громадян до СРСР на еміграції у Західній Німеччині й Австрії залишилось майже 200 тис. українців, більшість з яких походила з Галичини (близько 60 відсотків).
Опіку над емігрантами перебрали міжнародні організації: спочатку УНРРА, а з 1947р. – ІРО. Українці в більших скупченнях створювали українські комітети і організації та проводили різного роду громадську, політичну, культурну, наукову, церковну діяльність. І листопада 1945р. у Ашаффенбурзі (Німеччина) засновано Центральне Представництво української еміграції в Німеччині, діяло Українське Центральне допомогове об’єднання в Австрії. З літа 1947р. розпочався виїзд українців з Німеччини і Австрії до інших країн Західної Європи й за океан.
На еміграції відновили свою діяльність давні політичні партії й організації: ОУН – Андрія Мельника, ОУН – Степана Бандери, УНДО, УПСР, УСДРП, УСРП, а також засновувалися нові: Український національно-державний союз (УНДС, 1946р.), Українська революційно-демократична партія (УРДП) та інші. Для координації роботи українські політичні партії і організації на еміграції підписали 10 червня 1948р. статут Української Національної Ради (УНРади) як українського парламенту з екзекутивою – Виконавчим органом. На першій сесії УНРади 16-20 липня 1948р. її головою обрано Бориса Івацицького. Виконавчий орган очолив Ісаак Мазепа. УНРада стала політичною базою Державного центру Української Народної Республіки на чолі з Андрієм Лівицьким (помер 17 січня 1954р.). Окремо від УНРади діяли Закордонне представництво української головної визвольної ради (УГВР), монархістська група Союз Гетьманців-Державників на чолі з Данилом Скоропадським (колишній гетьман Павло Скоропадський помер 26 квітня 1945р.).
За океаном проводила свою діяльність українська діаспора, яка 21 листопада 1949р. заснувала у Нью-Йорку Пан-Американську українську конференцію (ПАУК) на чолі з Василем Кушнірем. Продовжували свою громадсько-культурну діяльність еміграція у Франції і Бельгії, а також нова добре організована еміграція в Англії, Голландії, Італії та інших західноєвропейських країнах.
На науковому відтинку 16 листопада 1945р. засновано Українську вільну академію наук (УВАН) в Авгсбурзі (Німеччина); відновили свою діяльність Український вільний університет (УВУ) в Мюнхені, та з 1947р. — Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) у Мюнхені, згодом у Сарселі (біля Парижа), яке з квітня 1949р. почало видавати «Енциклопедію українознавства».
Хата скраю Hata skraju 