Моя хата не скраю

Оля Ревнюк

5 група, 4 курс, ІЖ

Моя хата не скраю

Українські селища та хутори описували класики світової літератури, оспівували в народних піснях та зображували на полотнах. Що вражало тодішніх митців в українському селі? Що захоплювало їх дух і надихало на створення шедеврів?

Ми звикли вважати, що село – це місце, де потрібно важко працювати, не маючи при цьому зручностей, здається, що це щось застаріле й відстале. Говорячи про село, ми малюємо в уяві окультурену місцевість за містом з нерозвиненою інфраструктурою, напіврозваленими хатками та поросятами. Десь воно й так, але не повністю. Розуміючи весь сумний стан сучасних сіл, ми також повинні усвідомити, що село – це в першу чергу, господарство, яке годує. В Україні понад 28 000 сіл, чи не кожне з них має свою історію виникнення, своїх корінних жителів, свої звичаї. Деякі з них розрослися до СМТ чи навіть невеликих міст, а деякі – вимерли повністю.

Веселіше йдуть справи з містечками в області. Взяти до прикладу місто Тараща. Площа – 36,96 км², населення – 13000. На території району є підприємства із виробництва м’ясо-молочної продукції, побудована меблева фабрика. Рівень життя значно вищий, ніж в селі. Вищий, та чи європейський це рівень, до якого ми так прагнемо?..

Ербах – німецьке містечко в землі Гессен, район Дармштадт. На площі в 61,53 км², що майже вдвічі більше, ніж в Таращі, проживає близько 14000 осіб. Місту більш ніж 900 років. Структура його швидко розвивалася завдяки графському абатству, яке там оселилося. Після тривалої війни та епідемії чуми у 16 ст. поселення повністю обезлюднилося. Відродження міста дуже повільно, але прогресувало: будувалися храми, розвивалося сільське господарство та виробництво, відкрилися майстерні з обробки слонової кістки та виробів з неї, що й стало символом містечка та його золотою жилою. Пережило воно й розруху Другої світової. Із загальним розвитком Німеччини розвивалася земля Гессен, а в ній і невелике містечко Ербах. Почалися великі зрушення в галузі торгівлі та промисловості. Сюди почали приїжджати мігранти, вони й розвинули існуючу інфраструктуру: фабрики, заводи, школи, дитячі садки, супермаркети, поліклініки, служби захисту населення, усі можливі сервіси.

Тараща ж – центр великого аграрного району. В околицях Таращі проводилася розробка родовищ та видобуток піску, глини та будівельного каменю. У місті також побудована чимала кількість заводів та комбінатів, більшість з них, на жаль, не діє.

Рівень життя в українських селах та малих містах залежить від наближеності до обласного центру. Сучасна молодь усіма силами намагається виїхати до великих міст та столиці, адже не бачить перспективи у рідному поселенні.

Ербах – місто сімейне, люди навпаки переїздять сюди, втомившись від напруги та ажіотажу великого міста. Тут велика кількість сімейних парків та відкритих ресторанів, дитячих майданчиків, спеціально облаштованих магазинів для дітей та інвалідів. Більшість людей знайомі між собою. Звучить як утопічна казка. Але нема у світі нічого ідеального. Не виключення й Ербах. Тут ви не зможете влаштовувати нічні гуляння після дев’ятої вечора, розпивати спиртне на вулицях, потрапити до маркету чи магазину після шостої вечора. Не скористаєтесь ви й громадським транспортом, тому що маєте як мінімум один автомобіль, не відчуєте колориту вуличного туалету, не потрапите у затор, чергу чи яму на дорозі, на тротуарі не побачите такі милі нашому оку недопалки. Жахливо, правда?

Суттєво відрізняється місцевий менталітет від українського. До тебе ніколи через усю вулицю не кричатиме сусід чи знайомий, ви не будете святкувати весілля усім селом, не завітаєте без домовленості в гості. Якщо ви німець, рідко коли ви власноруч коситимете газон чи виноситимете сміття з подвір’я – для цього є спеціальні служби. Раз на тиждень до вас приходитиме прибиральниця, яка робитиме генеральне прибирання. Незважаючи на те, що містечко розкинулося на пагорбах, схожих на славетні українські хутори, ви не побачите маленькі мазані хатки, огороджені тинами та деревами. Німецьке село – це колекція дво- та триповерхових котеджів з невеликим подвір’ям та обов’язково гаражем. Усі дороги асфальтовані або викладені каменем, будинки потопають в квітах, струмки, мости, фонтани, альтанки, парк з оленями – усе це не декорації. Виглядає вражаюче, та трохи штучно.

Риба, звичайно, гниє з голови, але саме хвіст є кермом першої, та й дістається йому більше за інші органи у разі нападу хижака. Хвіст, якщо можна так сказати рибна кінцівка, околиця її тіла. В якому стані український хвіст? Чи можна сказати, що він пасе задніх? В технічному плані, українське село відчутно відстає від європейського побратима. Але якщо розглядати потенціал, варто зазначити, що зарано ставити крапку в історії української провінції. Україна поступово підіймається на рівень високо промислової й аграрної держави. Нам прогнозують передові місця в металургійній, харчовій і навіть нафто-газовій промисловості. Потрібен час на зріст і розвиток. До того ж, на відміну від європейських консервативних суворо правильних селищ, українські мають занадто велику душу, яку не вмістиш у межах території одного села чи міста.

Українське «пан або пропав» не раз грає з нами злий жарт, але така відчайдушність є одночасно й нашим плюсом. Україна – молода держава, якщо дивитися з площини незалежності. Нам потрібно навчитися поєднувати свої нестримні амбіції та, безумовно, очевидний потенціал з недостатністю досвіду й невмінням користуватися правами.

Європа ні в якому разі не страждає від дефіциту духовності чи моралі, а навіть навпаки. Але на відміну від українців, європейська спільнота завжди вирізнялася стриманістю та холодною логікою в розрахунках. На перший погляд байдужість тамтешніх громадян один до одного компенсується на державному рівні. Держави-члени ЄС не розрізняють своїх і чужих проблем, так само й перемогу, навіть маленьку, ділять на всіх. Нам у свою чергу варто повчитися у них цьому, зрозуміти нарешті: якщо в сусіда трава зеленіша – це означає тільки те, що ти недостатньо поливаєш свою траву.

Українці часто продовжують думати, що збережуть себе, живучи за принципом «моя хата скраю…». Що є рушієм таких думок: слов’янська натура чи інстинкт самозбереження, незрілість чи страх відповідальності. Та поки ми на свої теренах продовжуємо «думку гадати», європейці вже усвідомили, що нитка втроє скручена важче рветься й більше потягне.

Сьогоднішні активні спроби України інтегрування в Європу свідчать про те, що ми якоюсь мірою готові до реформ заради покращення рівня життя та сходження на новий етап історії. Очевидно, матеріальне та соціальне благополуччя країни залежить від рівня моральної та інтелектуальної зрілості, досвіду та оновлення свідомості. Тож тільки час покаже чи стануть близнятами українська Тараща та німецький Ербах.