Українські нелегали в Німеччині.


Ред. нагадує, що 18 травня виповнюється друга річниця з дня смерті Інни К., заробітчанки з Тернопільської області, причиною смерті якої було фактичо її нелегальне положення на заробітках в Берліні. Про це ред. писала в матеріалі Так розпорядився Господь.
В неділю, 22 травня 2011 року на Парафії Української греко-католицької церкви Св.Миколая, Waldstr.11, 12847 Berlin по ранковій службі відбудеться поминальна панахида за Інною а також всіма, хто на заробітках втратив найцінніше – життя.
ред.
 
Заробітчани в Україні не те щоб невибрана, а скоріше – забута частина суспільства.”Стаття була вперше надрукована в російськомовному виданні “Рускій Берлін” (http://www.rg-rb.de)
Переклад на українську: Ніна Падун
 
Ольга Самборська, редактор часопису «Імміграда» (Immigrada)Українські нелегали в Німеччині
«Заробітчани»: чесні трудівники, приречені жити у підпіллі.

З травня 2011 року Німеччина відкрита для нової хвилі трудової міграції зі Східної Європи. В силу вступало положення, що гарантує громадянам країн Європейського союзу повну свободу у працевлаштуванні на території всього ЄС. Німецькі фірми мають потребу в 3 мільйонах висококваліфікованих працівників. Для них навіть передбачена спеціальна премія в разі приїзду в країну після травня 2011 року. До Німеччини, за прогнозами Федерального агентства з праці, зі східноєвропейських країн Європейського союзу щорічно буде в’їжджати від 100 до 140 тис. шукачів тимчасової або постійної роботи. Не завжди висококваліфікованої.
Потім нової хвилі спостерігають, затамувавши подих не лише мешканці Німеччини, але і нелегальні мігранти. І в першу чергу українці, для яких Німеччина замінила Україну – матір-годувальницю. За експертними підрахунками, в країнах Європи знаходиться близько 1,7 млн. українських «заробітчан», а в цілому в світі – понад 4,5 млн. Велика частина нелегалів знаходиться в Німеччині.Їх не підраховували. Відомо тільки, що нелегали складають приблизно 70% всієї робочої міграції українців.

«Заробітчанська» економіка

Свою «економіку» українські мігранти, більшість яких родом із Західної України, налагоджували в Німеччині роками. З початку 90-х і до недавнього часу конвеєр нелегальних робочих місць не давав збоїв. Він цілком відповідав вимогам так званої циркулюючої міграції. Якраз її добре апробували в Німеччині. Нелегали створили свою мережу робочих місць, що передаються за принципом естафетної палички серед членів однієї сім’ї, одного села, міста. Місцеві «роботодавці» виробили свою біржу праці «по знайомству».Відрекомендований нелегал має набагато більше шансів отримати «місце», ніж той, що шукає роботу по оголошенню. Поки один член сім’ї зайнятий на роботі у Німеччині, інший член сім’ї «відпочиває» на «зароблені» до тих пір, поки потреба в грошах не вижене його в дорогу. Далі відбувається обмін. Кожен тримає роботу для «родича». Так діє принцип «робочої солідарності» без наявності будь-яких профспілок або робочих осередків. Їх же явно бракує, оскільки нелегали, як соціальний фактор, все ж потребують професійного захисту.
Відомі випадки, коли нелегали безвиїздно живуть і працюють за кордоном понад 20 років і скоро святкуватимуть 20 річницю своєї незалежності від України. Без паперів, без медичної страхівки, без гарантій на пенсію. Деякі викручуються походами до дешевих лікарів, інші користуються послугами Червоного Хреста. А декому доводиться заплатити за «нелегальство» і власним життям.
У 2010 році на четвертій стадії захворювання на рак шлунка до німецьких лікарів по чужій страховій картці звернулася 26-річна українка Інна К. родом з Тернопільської області. Приїхала в Берлін молодою і здоровою, а через три роки поневірянь по «заробітчанським» роботам, додому її везли померти. Німецькі онкологи розвели руками: «Пізно». Вдома її чекала 4-річна дочка, яка бачила згасаючу маму всього два тижні після приїзду з Німеччини. Родичі переконані, що коли б їх дочка мала медичну страхівку в Німеччині і легальний статус, не дійшло б до трагедії.
Німецькі громадські організації, що надають медичну допомогу мігрантам без паперів, вже давно б’ють тривогу з приводу катастрофічного стану охорони здоров’я для мігрантів у Німеччині. Нелегали практично викинуті зі сфери медичного обслуговування.
Найменш захищеними залишається нелегал як в соціальному, так і юридичному плані,а точніше, взагалі незахищеним. Робота, яка виконується українськими нелегалами в Німеччині, найменш кваліфікована, «чорна». У будь-який момент нелегал може бути позбавлений роботи без пояснень і вибачень. Такий підхід закріпився по відношенню до так званих «хатніх робітниць». Вибагливі господарі в будь-який момент можуть «спустити зі сходів» неугідну їм «служницю». Нелегал же радий будь-якій роботі і «панські замашки» приймає за реальність, яку не обійти. Коли б його робота прийняла легальний статус, змінилися б і відносини між роботодавцем і виконавцем праці.

Конкуренція на «чорному ринку»

На «чорному ринку» праці останнім часом з’явилися тенденції до кризи. Все менше «робочих місць» і все більше конкуренції. Все менше німців бажають користуватися послугами нелегальних прибиральниць, нянь, доглядальниць для літніх людей. Одні – через наслідки фінансової кризи, інші уникають порушення закону. Саме для офіційно зареєстрованих фірм з прибирання офісів і житлових приміщень, з надання допомоги по догляду за людьми похилого віку, дуже навіть приємний приплив «офіційних» робітників зі східних країн ЄС.
Чи буде це означати, що нелегальні українці в Німеччині залишаться без роботи? Цілком можливо. Поляки, прибалти, румуни вже не рясніють в «чорному списку» німецької поліції, котра воює з нелегалами. Після входження сусідніх з Україною Польщі, Румунії, Латвії, Литви, Естонії, Словаччини до Європейського співтовариства, громадяни цих країн можуть безперешкодно знаходитися на території Європейського союзу і підробляти в рамках існуючих правил.
Хтось із них подався в Ірландію, Англію,які раніше впустили громадян новоспечених членів Європейського Союзу. Там більш висока оплата праці легальних робітників, хтось вже встиг повернутися звідти, скуштувавши наслідки конкуренції на острові. Ті, хто залишився в Німеччині, поповнили ряди прибуткового бізнесу по догляду за престарілими. Цілі польські родини з одного боку Одера – на вахті по догляду за німецькими самотніми людьми похилого віку по інший його бік. Ну а українцям залишилися крихти в прибиранні ресторанів, квартир, догляду за малими дітьми.
Старе радянське «ми за ціною не постоїмо» іноді винагороджує їх гідною оплатою праці, якщо робота знаходиться у добре заробляючих «роботодавців», але навіть і такі норовлять заощадити на беззахисних трудягах. Відомо багато прикладів, коли українців обводили навколо пальця не тільки колишні радянські співвітчизники, а й «законослухняні» німці. Випадки зникнення фірм, їх самоліквідації або ж відвертої відмови від оплати праці, незахищеного ніякими законами українця, в Німеччині досить часті не тільки для нелегалів, а й для легально працюючих. А спробуй себе захисти перед німецькою юстицією, якщо перед нею самі німці ноги ламають.

В очікуванні змін

Ось і затаїли подих українські нелегали в Німеччині. Вони все ще таять надію, що «нагорі» приймуть важливі безвізові угоди між Україною та Європейським союзом. Тоді розчерком пера вони б з нелегалів перетворилися на легальних громадян європейського простору. На жаль, українські і німецькі уряди все більше дбають про вільне переміщення товарів, ніж людей. Так що, якщо для когось і відкриють кордони, так в першу чергу для обраних груп населення.
Заробітчани в Україні не те щоб невибрана, а скоріше – забута частина суспільства. Правда, про них згадують, коли шукають статті доходів у державну скарбницю. Тоді податки від їх мільйонних перерахувань з-за кордону були б дуже доречні. За даними Національного Національного банку України, щорічно «заробітчани» переводять з-за кордону близько 6 мільярдів доларів, що становить 4,6% від вітчизняного валового продукту.
В іншому, порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. І рятуватися «заробітчани» взялися, але все більше в Італії, Іспанії, Португалії. Там утворилося чимало громадських організацій українських мігрантів. Їм легше піднімати шум. У них хоч сякий-такий, але статус українського мігранта, що дозволяє жити і працювати легально.
У Німеччині ж традиційно нелегалів не бачать. І не те що тільки українці такі непримітні. «У Німеччині міграція не має національності», – розповідав авторові статті Йоахим Зауер (Joachim Sauer) – відповідальний за Україну у благодійній організації «Реновабіс». Тим не менше, саме їх організація виступила ініціатором проекту з вивчення стану української трудової міграції. У 2010 році в українські села Західної України їздили 13 німецьких дослідників, які до того ж проживали в родинах мігрантів. Мета – наукове вивчення причин виїзду українців за кордон. Незрозуміло тільки, навіщо німцям треба було так далеко їздити, якщо в їх рідній країні будь-який український мігрант міг би в доступно-популярній формі пояснити причину свого перебування в країні з розвиненою економікою. А в травні 2011 року до України вирядилася свита соціальних працівників з Німеччини вчити українців піклуватися про родини мігрантів. В Німеччині ж голів тих родин вперто не бачать.
За роки незалежності українська влада змогла підписати двосторонні договори про забезпечення прав українських мігрантів лише з поодинокими країнами. З Німеччиною, наприклад, де живе велика українська громада, досі нічого не підписано. Голова комісії Української греко-католицької церкви у справах міграції Григорій Селещук в розмові з автором статті зауважив: «Україна і Німеччина далекі від діалогу щодо українських мігрантів. Зрушення намітився тільки у відносинах з Італією, Португалією. Один з факторів, чому уряд України досі не подбало про своїх громадян в Німеччині, – це відсутність громадського тиску». І він має рацію.
У Німеччині на захист українських мігрантів, а нелегалів поготів, вставати нікому. Звичайно, для українських парафіян відкриті двері українсьетх церков, але на цьому список «відкритих дверей» закінчується. Церква ж не є тим гравцем, який може здійснювати громадський тиск на уряди, українська діаспора в Німеччині вперто мовчить. Посольство України в Німеччині – теж.

«У тіні нелегальної міграції»

Останнім часом все частіше на міграцію з України стали звертати увагу німецькі журналісти. У минулому році, з подачі автора статті, журналістам німецького каналу ZDF вдалося зняти документальний фільм про долю українок-«заробітчанок» у Німеччині і становище їх дітей в Україні. Про зміст фільму можна судити з назви «В тіні нелегальної міграції». Журналісти закликають німецьке суспільство задуматися про подвійні стандарти своєї моралі. Після гучного візового скандалу, про проблему українських мігрантів у Німеччині, здається, успішно забули, а після зміни політичного курсу України в напрямку Росії – полегшено зітхнули. Все ж, від послуг нелегальних мігрантів відмовлятися не збираються.
А тим часом німецькі діти, в спілкуванні з українками-бейбісітерами, мимоволі вчать українську мову, нудьгують і навіть ллють сльози, коли ті їх залишають. Звиклі дарувати тепло, турботливі матері-українки, не скупляться на нього для своїх маленьких підопічних. І хто знає, може, не так і погано, що нове покоління німців виховується душевними нянями з України, поки їх батьки займаються кар’єрним зростанням. Але хто дасть тепло їх дітям в Україні? Телефон, посилка від мами і тривале відчуття очікування? Наше сусвільство зачекалося змін.
Ольга Самборська, редактор часопису «Імміграда» (Immigrada)

Див. також Іринка: “Мами у мене не має

Міграція соціальна

Берлін, мігранти, доля: правдами і неправдами в боротьбі за життя

 
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s