“Цього разу пані Наталка… активістів не знайшла”


Страсбурзький щоденник. День 1. Україна? А у вас хіба є проблеми з демократією і свободою слова?

Джерело: “Народна самооборона”

11.05.11 0:07

До таких питань я був не готовий. Був готовий до того, що європейці не знають, де є Україна і хто такі українці (таких питань якраз і не було), був готовий розповідати про подробиці економічного і національного тиску, якого зазнають українці сьогодні у своїй (?) країні, але до таких питань….

Вочевидь, старенька Європа, наситившись гепі ендом від помаранчевих часів, забулася за Україну. Телеканали і газети обсмоктують другий тиждень загибель терориста №1, слідкують за бурхливими подіями на Близькому Сході, жваво обговорюють подорожчання полуниці і проблему нестачі питної води… У французів вистачає власних проблем, а українське питання вони «закрили» як доконане: «демократія в Україні перемогла» і крапка.

Для того, щоб розповісти європейцям деякі подробиці цієї «перемоги» (особливо події останнього року), знайшов чудових однодумців – представників української діаспори в Франції.

Пізно ввечері зустрів на вокзалі у Страсбурзі Президента Конгресу українських громад Франції Наталію Пастернак та її колегу – дописувачку газети «Українське слово» (Париж) Анік Білобран-Дено. Це вони – тендітні жіночки із купою власних сімейних клопотів і незмінним аксесуаром – жовто-синьою хустинкою – дістали за останній тиждень страсбурзьку поліцію так, що ті за три дні видали їм дозвіл на «маніфестацію» українців перед будівлею Європейського парламенту. До відома – зазвичай така дозвільна процедура займає 5 тижнів! Щоправда, дозвіл був половинчастим – ви можете робити все, що заманеться у спеціально відведеному місці праворуч парламенту і… ніяких наметів! Напевне, у страсбурзькій поліції ще працюють люди, які знають, що українців з наметами до парламенту підпускати не можна… від гріха подалі… Усю недовгу дорогу з вокзалу до готелю прибулі парижанки дивувалися красі Страсбурга, як виявилося, вони, як і я, в Страсбурзі вперше. Ні, щоправда, пані Наталка пригадала, як вона, зібравши цілий автобус діаспори з Парижу у 2005 році приїздила до Європарламенту, щоб вітати Президента Ющенка… Пройшло шість років… Цього разу пані Наталка, не дивлячись на висловлювану зусібіч підтримку, автобусу активістів не знайшла, та й приїхала не з таким ентузіазмом як тоді… Вона добре обізнана із станом справ в Україні. Особливо її, як куратора організації, що опікується питаннями Голодомору, турбують спроби чинної влади переглянути історію. А її супутниця, пані Аннік, можливо, тому, що колишня вчителька, але найбільше переймається молодими французами українського походження – вони поступово забувають мову і байдуже ставляться до подій в Україні.

Обмін матеріалами, обговорення завтрашнього дня – і ось на годиннику вже друга ночі… Розходимося по номерах, домовившись, що зранку намалюємо лозунги. Я підвів колег – вони о сьомій ранку вже стукали до мене в кімнату, а я ще не встиг підготувати лозунги. Французькі українки взялися мені допомагати, виправляти орфографічні помилки (чого я в школі погано вчив іноземну), розібралися в кольорах і домовилися, що зеленим маркером будемо помічати все хороше, а червоним – погане… Так в нас і вийшло – «червоний» Янукович, який перетворюється на диктатора, та «зелений» Луценко, якому необхідно дати свободу.

Останні приготування перед виходом до парламенту (С.Штурхецький і Н.Пастернак)

За півгодини і за 5,50 євро (квиток на добу на трьох або двох осіб) сучасний трамвай підвозить нас до самого Європейського парламенту. З’ясовуємо у поліцейських – де тут нам можна провести «нотре маніфестасіон». Вони вказують ліворуч – і ми опиняємося на газончику перед мостом… Під’їздить поліцейський автомобіль і старший полісмен, бажаючи здоров’я і «бонн кураже», ввічливо знайомиться, між іншим розповідаючи наші права – ніяких наметів, можна стілець, до туристів не приставати із своїми петиціями, за парламентарями не ганятися… Схочуть – самі підійдуть. Так і сталося. Спілкуємося, розповідаємо. Когось більше цікавить свобода слова, когось – проблема політичних репресій. Юрій Луценко? А хто це такий? І чого його хочуть знищити в тюрмі? Бо не визнає своєї вини і прокуратура не підготувала обвинувального висновку? Тут пауза… Цього зрозуміти не можуть…

Європейська поліція нас береже! Дуже чемні, проте переконливі, коли стосується вказування місця, де можна роздавати листівки. Здивовані, що їх колега – колишній поліцейський має зараз переслідування

Тут, поблизу Європарламенту, за деякий час учишся безпомилково визначати національність. Відкриті і гамірні італійці, зацікавлені жовто-синім прапором поляки, сановиті і горді німці, загорілі греки…І звісно, щедрі на слова французи…

Підходять і запитують: А що Юля? А де вона зараз? Це ж вона була прем’єром? І ось тут, нарешті я чую запитання від француза: Україна? А у вас що, проблеми з демократією, у вас же все добре!

Італійці залишили адресу свого офісу в Страсбурзі і запропонували звертатися за допомогою з будь-якого питання

Обізнаніші із ситуацією в Україні європейці розпитують про прапори і спроби переписати підручники, цікавляться, чи можливий «путінізм» в Україні? Нехай дарує мені чинна влада, але я, як і мої друзі – французькі українці – давали відповіді на запитання не з офіційних релізів, а з власного досвіду.

Якимсь дивним чином міст, перед яким ми стояли, хвилеподібно наповнювався людьми. Дехто зупинявся, розпитував, фотографувався на пам’ять, дехто, ввічливо перепрошуючи, ішов далі… Ми повірили у власне везіння тоді, коли виявилося, що дорога повз нашого пікету веде до парламентської їдальні… Так що тепер ми бачилися із депутатами та гостями парламенту двічі – до обіду і після… До речі, після обіду навіть ті, хто сумнівався спочатку, таки ставив свій підпис. Мабуть, більше хочеться підтримувати демократію у всьому світі на ситий шлунок.

Європейці відгукуються і ставлять підписи проти політичних репресій

Підійшов ще раз поліцейський – попрощався, в нього – перезмінка. Прийшли нові хлопці в кашкетах, взяли листівки, поспілкувалися, традиційне «бонне кураж» і пішли.

Ми дізналися, що пан Литвин мав зустріч у Європарламенті. Пані Наталія пішла дізнатися щось у будівлю, повернулася ні з чим – кажуть, дійсно був зранку, а де зараз – невідомо. Зустріти його нам шансу не було – він же не якийсь депутат Європарламенту, який пішки ходить і здоровається з усіма.

На телефон Президента Конгресу українських громад у Франції Наталії Пастернак приходять СМС підтримки акції від українців з усього світу

За деякий час депутати вийшли з будівлі, сесійний день закінчився… У самому парламенті ми знайшли стенд із плакатом і купою картонних тубусів. Виявилося, що цей тубус можна взяти на пам’ять. Ура! Це саме те, що нам потрібно! А ми переживали, що плакати помнуться! Спечені на сонці і стомлені, рушили назад в готель. По дорозі мої французькі друзі виявили, що я дійсно нічого сьогодні не їв – і запросили в ресторан. Я відповів – солідарність – то солідарність і я насправді їсти не буду. Вони засмутилися (як це бути у Франції і залишитися голодним?) і пішли. А я встиг дописати свій перший щоденниковий запис про день під парламентом.

P.S. Все таки правий письменник Олександр Ірванець, який каже, що на голодний шлунок пишеться краще!

Сергій Штурхецький

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s