” Цей фільм схвально зустріла українська діаспора США, Канади, Австралії “


Ювілеї Степана Бандери на Першому національному
Olga Kravtsova

http://www.tv.net.ua

Стрічка «Степан Бандера. Ціна свободи» вигідно вирізняється серед усього показаного по ТБ про Бандеру.

У Радянському Союзі було поширене оповідання про чолов’ягу, який, потрапивши в аварію, повністю втратив пам’ять. Він не міг згадати свого прізвища, адреси, року й місця народження тощо. Тільки на одне запитання лікарів «який нині рік?» він упевнено відповів: «ювілейний». Так, насправді, в СРСР майже кожний рік був ювілейним: то 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції святкували (1967 р.), то 100-річчя з дня народження Леніна (1970 р.), то 50-річчя утворення Союзу РСР (1972 р.). До цих «вікопомних» і «доленосних» подій ЦК КПРС заздалегідь випускав чергові тези, ЗМІ втовкмачували ці тези в голови трудящих, а ті, в свою чергу, «йдучи назустріч» знаменним датам, ставали на «трудову вахту».

Нинішній рік в Україні – архіювілейний. На нього припали круглі дати трьох державних і політичних діячів, яких нинішня українська офіціозна історична наука визначає як найвидатніших борців за незалежність. У січні ми відзначили 100-річчя від дня народження Степана Бандери, в березні – 370-ту річницю народження Івана Мазепи, у травні – 130 років Симона Петлюри. Восени на нас чекають 300-ті роковини з дня смерті Мазепи та 50-ті – Бандери. Як і годиться в таких випадках, влада, щоби відвернути увагу трудящих від нагальних проблем і пекучих питань, розгорнула широку пропагандистську кампанію. Немає жодних сумнівів, що восени ми станемо свідками змагання між численними претендентами на президентську посаду відносно того, хто з них більший мазепинець/ бандерівець або ж борець проти «українського буржуазного націоналізму».

Чи не першим на ідеологічну трудову вахту став колектив Першого національного. Особливо відзначився Перший своєю бандеріаною. Ще минулого року «йдучи назустріч» він випустив дві доволі змістовні стрічки: «Столиця Степана Бандери» і «Степан Бандера. Ціна свободи». Перша з них, показана наприкінці жовтня (тривалість 25 хвилин), не розкрила, та й не претендувала на розкриття в повному обсязі діяльності й образу лідера українського визвольного руху часів Другої світової війни. Але друга (автор ідеї – народний депутат України з фракції БЮТ Віктор Швець, режисери – Сергій Сотниченко, Тарас Ткаченко, Олена Ножечкіна), продемонстрована 28 грудня, стала помітним явищем у сучасній українській документалістиці. В ній уперше подано цілісну картину життя й боротьби Степана Бандери.

Цей фільм схвально зустріла українська діаспора США, Канади, Австралії тощо. На жаль, вітчизняні ЗМІ відреагували на перший його показ лише коротенькими інформаційними повідомленнями. І от, минулого тижня Перший національний повторив демонстрацію. І знову – майже повна мовчанка в українській пресі. Отже, виникла потреба дати хоча б побіжний аналіз стрічки.

Насамперед, вона вигідно відрізняється від презентації Степана Бандери в проекті «Великі українці». В тій презентації глядач побачив, по суті, два епізоди з життя провідника ОУН. Перші 10 хвилин 26-хвилинної стрічки були присвячені вбивству оунівцями міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького в 1934 р. і пов’язаним із цим обставинам. Потім, з 14-ї хвилини й чи не до самого кінця йшлося про вбивство Степана Бандери агентом КДБ. І лише кілька слів про події Другої світової війни, які стали визначальними в житті Бандери, зате три пісні про героя, ще й дитяча байка про нього. Так, 26 хвилин для розкриття такої непересічної особистості – явно замало, і все ж треба було правильніше розставити акценти й сконцентрувати увагу на головних моментах. Натомість маємо два кримінальні епізоди й бандера-реп, ще й дитячий хор на галявині перед ватрою. Два притупування, три припліскування.

Творці «Ціни свободи» мали у своєму розпорядження втричі більше часу (хронометраж стрічки – 90 хвилин) і використали його набагато ефективніше. Тут чітко підкреслено стрижневу ідею: центральною подією в житті Степана Бандери став Акт відновлення української держави, проголошений ОУН під його проводом у Львові 30 червня 1941 року. «У житті Степана Бандери й українського народу це був найважливіший акт: якщо б він не зайняв такої позиції, українці не мали б чим хвалитися, не мали б УПА й історії боротьби за свою державу», – каже відомий американський історик Тарас Гунчак. Ученому поталанило відшукати два надзвичайно важливі документи: 1) меморандум, надісланий ОУН (Б) керівництву Третього рейху напередодні німецько-радянської війни, де на кожній із 14 сторінок нагадується, що Україна має бути незалежною державою. В меморандумі було підкреслено: «Якщо німці не підтримають боротьби за самостійну Україну, український народ буде вважати німців своїми ворогами»; 2) текст розмови Степана Бандери з німецьким емісаром, який терміново прилетів із Берліна до Кракова з вимогою скасувати Акт. На запитання емісара, хто дозволив акцію у Львові, Бандера чітко відповів: «Я це зробив. Я маю мандат від українського народу… В Україні політичні рішення буде робити український народ». Через кілька днів після цієї розмови провідника ОУН було ув’язнено. На волю він вийшов тільки восени 1944 року.

Весь цей час тиск на Бандеру з вимогою скасувати Акт був величезним: достатньо сказати, що двох його братів Василя й Олександра закатували в 1942 р. в Освенцімі. Але той був непохитним. «Сьогодні запитують: що найголовніше зробив Бандера, то найважливіше, мабуть, те, чого він не зробив… Бандера не відкликав Акт української незалежності», -зазначає онук провідника Степан.

Чітко розставити акценти у фільмі, напевне, допомогло залучення потужної групи науковців. У стрічці задіяно вісім істориків – четверо українських (Ярослав Грицак, Іван Патриляк, Ярослав Сватко, Володимир В’ятрович) і четверо зарубіжних – Тарас Гунчак, Тимоті Снайдер (обидва – США), Олександр Ґогун (Росія – Німеччина), Ґжегош Мотика (Польща). Крім того, залучено відомого політолога Анатоля Камінського, котрого в титрах зазначено як «учасника визвольних змагань».

Загалом, автори фільму надали можливість висловити свої думки 18 (!) фахівцям і свідкам. Серед них: Голова Проводу ОУН Андрій Гайдамаха, Президент благодійного фонду «Літопис УПА» Микола Посівнич, учасники визвольних змагань – Євген Стахів, Анатоль Камінський, Ірена Козак, Ярослава Філь, а також близькі Степана Бандери – його рідна сестра Оксана, онук Степан і зять Андрій Куцан; до них можна додати сина головнокомандувача УПА Романа Шухевича – Юрія.

Такий вдалий добір фахівців і свідків дозволив розкрити тему всебічно й багатогранно. Чи не найбільшим досягненням авторів стало органічне поєднання життєпису Степана Бандери з історичним тлом подій, ґрунтовним аналізом суто теоретичних понять, зокрема, українського націоналізму, який завдяки багаторічній цілеспрямованій імперській пропаганді сусідньої держави протягом тривалого часу сприймався як синонім кривавого насильства.

При цьому автори стрічки надають можливість висловитися кожному, не нав’язують глядачеві якоїсь «генеральної лінії», дають йому змогу на основі об’єктивної інформації скласти свою власну думку. Саме це відрізняє «Ціну свободи» від пропагандистських одноденок.

Такий підхід дозволяє неупереджено простежити еволюцію поглядів і програмних установок як самого Бандери, так і очолюваної ним організації: від вождизму – до соціал-демократичних позицій.

Щоправда, інколи автори недостатньо чітко формулюють деякі положення. Зокрема, варто було би показати якісні відміни українського націоналізму від схожих явищ у Центральній та Східній Європі. Може, навести думку відомого українського історика з діаспори Івана Лисяка-Рудницького: «Колоніальна політика німців в окупованій Україні перекреслила зовнішньополітичну концепцію націоналістичного руху. Але те, що Німеччина взагалі не хотіла мати українців за партнерів, звільнило український націоналізм від ролі, аналогічної до хорватських усташів,чи словацьких глінківців (тобто гітлерівських колаборантів. – О. Д.)».

Невдалий, з моєї точки зору, коментар Івана Патриляка на інформацію про те, що з 1923 р. Євген Коновалець починає контактувати з представниками німецької військової розвідки. Як каже історик, в ім’я здобуття незалежності можна було «співпрацювати хоч із самим чортом». Ну яким же «чортом» була послаблена внаслідок поразки в Першій світовій війні, принижена Версальсько-Вашингтонською системою Німеччина? Навпаки, вона була природним геополітичним союзником так само принижених тією ж самою системою українців, яким було відмовлено в утворенні власної держави. На можливі закиди на мою адресу з боку наших шанованих лівих скажу, що з тим самим «чортом» за рік до контактів Коновальця уклав Рапалльський договір сам Ленін, уповноваживши Чичеріна підписати його. Більше того, за угодою, підписаною 5 листопада 1922 р. в Берліні, договір було поширено на інші радянські республіки, в тому числі на Україну. Отже, комусь можна підписувати міжнародні договори, а комусь і контакти встановлювати – зась!

На основі Рапалльського договору розгорнулася тісна співпраця СРСР з Німеччиною, що зіграло чи не найважливішу роль у відродженні військової могутності останньої. Хто не вірить, нехай почитає збірку документів, опубліковану в Москві (Дьяков Ю. Л., Бушуева Т. С. Фашистский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер. Тайное сотрудничество. 1922-1933. Неизвестные документы. М, 1992). Саме в СРСР сформувалися найкращі гітлерівські полководці, такі як Гудеріан і Манштейн. Нарешті, не Бандера, а Сталін пив за здоров’я Гітлера.

Так, деякі промовисті деталі у фільмі були би не зайвими. Проте це аж ніяк не зменшує його цінності. Шкода тільки, що «Ціна свободи» не стала предметом обговорення громадськості, не була достатньою мірою висвітлена в пресі. Та й в інтернеті, на відміну від продукції «путінфільму», знайти її вкрай складно. Чому?

Чому, нарешті, в нас подібні фільми робляться, як правило, «під дату»? Чи не час уже від ювілейщини перейти до послідовного відстоювання наших національних духовних цінностей?

Я далекий від ідеалізації Степана Бандери. Він був живою людиною й припускався помилок. Але він був справжнім патріотом, і про це повинні знати наші люди. Час віддати Бандері належне.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s