“Привітаємо” українок Берліна Ольгу Каспрук і Людмилу Млош, які представлені у Книзі пошани «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни» та нагороджені нагрудним знаком «Зірка «Патріот України».


Ред. довго думала, як інтерпретувати назву “Зірка патріота”. Українським патріотам давали або хрести, або звання патріотів, героїв тощо. Зірки ж давали патріотам, які стояли за червону зірку, проти якої власне і воювали українські патріоти. То чим і за що нагородили українок, так і не зрозуміли. Але в дусі сьогоднішнього стану української влади, можна уявити за що. Нагадаємо, що за минулої влади пані Млош теж отримала нагороду Орден княгині Ольги.

ред.

Джерело: http://miok.lviv.ua

Міжнародний проект «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни» започаткований 1 грудня 2007 року.

Для реалізації ідеї цього проекту Український видавничий центр(УВЦ) «Галактика-С» та Рада Старійшин створили Організаційний комітет, який звернувся з проханням до Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» долучитися до реалізації цього проекту.

Для відзначення та вшанування української еліти закордоння, яка здійснює вагомий вклад у розвиток й  утвердження держави Україна у світі, Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою за три роки запропонував 59 кращих синів і дочок зарубіжної української еліти (2008 р. – 35,  2010 р. – 14, 2011 р. – 10), які представлені у Книзі пошани «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни» та нагороджені нагрудним знаком «Зірка «Патріот України», вручено дипломи, посвідчення та Книги пошани.

У 2011 році
1. Мирославу  Бучко
  (Таллінн,  Естонія) – ветерана українського  руху  в Естонії,  громадського  діяча, поета
2. Павла Ґрода (Вінніпег, Манітоба, Канада) – президента Конґресу Українців Канади
3. Ольгу Каспрук  (Берлін,  Німеччина) – співачку, квітку української нації в Німеччині
4. Тетяну Лебединську (Санкт-Петербург, Росія) – члена Спілки письменників України
5. Антоніну Макаревич (Томськ, Росія) – заступника голови Центру української культури  «Джерело»
6. Людмилу Млош (Берлін, Німеччина) – голову Центральної Спілки Українців в Німеччині
7. Ганну Сапсай  (Мінськ, Білорусь) – заступника голови Товариства дружби  «Білорусь-Україна», члена редакції українськомовної газети «Українець в Бєларусі»
8. Алессандра Стоцького (Бразилія) – студента ІІ курсу Національного університету  «Львівська політехніка»,  спеціальність  «Електромеханіка»
9. Анну Хранюк (Познань,  Польща) – присяжного перекладача української мови при Міністерстві юстиції Республіки Польщі, члена Товариства Польща-Україна, організатора Фестивалів культури  «Українська весна»
10.Тараса Чернегу (Астана, Казахстан) – заступника голови Асоціації «Українці Казахстану», головного редактора республіканського українського тижневика «Українські новини», голову українського культурного осередку «Ватра» міста Астани, заступника голови «Громадської ради» при Посольстві України  у  Казахстані

До нагородження за три роки Інститут представив:
У 2008 році
1. Ірину Ключковську
(Львів, Україна) – директора Міжнародного інституту освіти культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»
2. Євгена Чолія (Канада) – президента Світового Конгресу Українців
3. Ярославу Хортяні (Будапешт, Угорщина) – голову Європейського Конгресу Українців, першого заступника президента Світового Конгресу Українців
4. Ольгу Метревелі (Рожко) (Тбілісі, Грузія) – голову асоціації  українок Грузії імені Олени Теліги
5. Михайла Петруняка  (Мадрид, Іспанія) – президента Асоціації українців в Іспанії «Україна»
6. Марію Шкамбару (Канада) – голову Світової федерації українських жіночих організацій
7. Василя Антоніва (Москва, Росія) – голову регіональної громадської організації «Товариства української культури «Славутич», доктора медичних наук, професора, заслуженого діяча науки
8. Василя Бабенка (Уфа, Башкортостан, Росія) – засновника  республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану «Кобзар», директора Уфимської філії Московського державного гуманітарного університету імені М.О.Шолохова
9.  Петра-Кузьму  Балицького  (Данія) – голову Української діаспори в Данії та осередку антибільшовицького блоку народів у Скандинавії
10. Андрія Бондаренка (Самара, Росія) – редактора сайту «Кобза» – українці Росії»
11. Владику Гліба (Лончину) – куріального єпископа, апостольського візитатора для українців греко-католиків Італії, Іспанії та Ірландії, керівника адміністрації «Релігійного управління Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви»
12. Владику Діонісія  (Куритиба, Бразилія) – ректора Філософського інституту і семінарії Святого Василія Великого у Куритибі
13. Віру Вовк (Ріо-де-Жанейро, Бразилія) – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, письменницю
14. Володимира Дорошенка (Уфа, Башкортостан, Росія) – голову республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану «Кобзар»
15. Тараса Дутка (Москва, Росія) – заступника голови правління Регіональної громадської організації «Товариства української культури «Славутич», академіка Академії проблем безпеки, оборони і правопорядку
16. Володимира Зарічанського (Москва, Росія) – академіка Академії РАЄН ім. В. І. Вернадського, завідувача кафедри черепно-лицевої хірургії Російського Державного медичного університету
17. Ярославу-Орисю Любомиру Колотило (Бухарест, Румунія) – голову Бухарестського філіалу Союзу Українців Румунії, голову жіночої організації при СУР, радника Міністерства культури і культів Румунії у справах національних меншин, зокрема для української національності в Румунії
18. Віру Коник (Таллінн, Естонія) – голову Конгресу українців Естонії, журналіста
19. Євгена Кулебу (Боснія і Герцеговина) – директора, відповідального редактора газетно-видавничої установи «Рідне слово»
20. Станіслава Лазебника (Київ) – голову Київської громадської організації «Разом», автора першого в Україні довідника «Зарубіжні українці»
21. Наталію Литвиненко-Орлову (Мурманськ, Росія) – голову Національно-культурної автономії українців м.Мурманська  Мурманської області, редактора сайту «Кобза»-українці Росії»
22. Анатолія Лютюка (Таллін, Естонія) – засновника українського земляцтва в Естонії
23. Андрія Макуху (Саскачеван, Канада) – співкоординатора Центру українсько-канадських студій ім.Кулів при Канадському інституті українських студій
24. Людмилу Мельник (Москва, Росія) – начальника відділу інформації та діаспори Культурного центру України в Москві, керівника Української недільної школи Культурного центру України в Москві, секретаря «Товариства української культури «Славутич»
25. Миколу Мушинку (Словаччина) – голову Асоціації україністів Словаччини та Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка у Словаччині, академіка НАН України
26. Бориса Небесного (Новий Cад, Сербія) – члена Національної ради української національної меншини в Сербії, голову  ради з питань освіти
27. Отця Олександра (Сапунка)(Італія) – пасторального координатора для українців греко-католиків в Італії, головного редактора християнського часопису українців в Італії «До світла»
28. Марію Паньків (Варшава, Польща) – секретаря Союзу українок у Польщі, автора трьох книжок «Віра, Надія, Любов» 2 томи та «Даровано життя, щоб правду розказати»
29. Михайла Парипсу (Павлодарськ, Казахстан) – голову республіканської  Асоціації «Українці Казахстану», голову  Павлодарського товариства української культури ім.Т.Г.Шевченка, редактора радіопередачі «Українська родина»
30. Віктора Педенка (Канада) – генерального Секретаря Світового Конгресу Українців
31. Павла Поповича (Москва, Росія) – почесного президента першого в Росії Московського товариства української культури «Славутич», першого голову Координаційної ради українських громадських організацій Російської федерації
32. Євгена Савенка (Нижнєкамськ, Росія) – голову Нижнєкамської міської національно-культурної автономії «Українського товариства «Вербиченька»
33. Анатолія Скальського (Латвія) – заступника голови громадської організації «Спілка українців Латвії»
34. Мирославу Філіпову (Томськ, Росія) – голову центру  української культури «Джерело», очолює комісію з питань  української мови та українського шкільництва на території Росії
35. Юрія Чопика (Мадрид, Іспанія) – голову Української громади Іспанії за права, честь і гідність українців, методиста міжкультурних і соціальних зв’язків Іспансько-українського центру Мадридської спільноти, керівника Комісії допомоги українцям за кордоном Світового Конгресу Українців

У 2010 році
1. Славка Бурду
(Загреб, Хорватія) – голову Культурно-просвітного товариства русинів і українців Загреба, члена Президії Союзу русинів і українців Хорватії, першого заступника Голови Європейського Конгресу Українців, члена Президії Української всесвітньої координаційної ради, Президії Світової федерації українських лемківських об’єднань, Президії Хорватсько-українського товариства
2. Галину Калюжну (Мінськ, Білорусія) – голову Мінського громадського об’єднання українців «Заповіт», голову Комісії з увічнення пам’яті Пилипа Орлика, редактора газети «Українець в Бєларусі», заслуженого працівника культури України
3. Алісу Коханову  (Тираспіль, Молдова) – голову товариства української культури «Червона калина», заступника голови Спілки українців Придністров’я, члена Ради з питань культури при Верховній Раді Придніпровської Молдавської Республіки , заслуженого працівника культури України
4. Володимира Луговського (Рига, Латвія) – голову «Об’єднання українських товариств Латвії»
5. Галину Маслюк-Какку (Греція) – голову товариства «Українсько-грецька думка», члена Президії Європейського конгресу українців, члена Ради директорів Світового Конгресу Українців, Українського товариства «Інтелект нації»
6.  Людмилу Найденко (Нижнєкамськ, Татарстан, Росія) – заступника голови правлінння  Українського товариства «Вербиченька»
7. Стефана Паняка (Урал,  Росія) – першого заступника голови «Українці Росії»,  члена  Президії Української всесвітньої координаційної ради, комітету прав людини Світового Конгресу Українців, автора книги «Україна і Росія: чому окремо»
8. Юлію Сіренко (Уфа, Башкортостан, Росія) – вчителя української мови та методиста Національної української недільної школи «Злагода», організатора Міжнародних навчальних семінарів для вчителів українознавчих дисциплін Башкортостану та Росії
9. Ларису Скрипникову (Петрозаводськ, Карелія) – голову Товариства української культури, члена Президії Української всесвітньої координаційної ради, автора двох книг «Убієнним синам України. Сандармох», «Моя Карелія, моя Україна», альбому «Наші Соловки»
10. Дмитра Славова  (Відень, Австрія) – голову підрозділу Української Світової Інформаційної мережі (УСІМ), головного представника Світового Конгресу Українців ООН у Відні
11. Надію Стаховську (Рига, Латвія) – голову українського товариства «Мрія»
12. Роксоляну Тимяк-Лончину (Чикаго, США) – фотографа, автора виставок «Солов’їна наша мова» 2010р., «Дитинство позбавлене барв» 2002 р.
13. Володимира Халімончука (Сургут, Росія) – керівника культурно-просвітницького товариства «Українська родина» міста Сургута, представника Українського реєстрового козацтва в Росії
14. Дениса Чернієнка (Уфа, Башкортостан) – історика, етнографа, співробітника Наукового центру україністики Уфимської філії Московського державного гуманітарного університету імені М.О.Шолохова

Advertisements

19 thoughts on ““Привітаємо” українок Берліна Ольгу Каспрук і Людмилу Млош, які представлені у Книзі пошани «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни» та нагороджені нагрудним знаком «Зірка «Патріот України».

  1. Цікаво чи перед врученням пані Млош цієї нагороди, організатори проекту поцікавилися “діяльнісью”(якої нема взагалі!) Центральної спілки. Замість того щоб притягнути до відповідальності за самозванство -” Центральна спілка”, то їй ще один за одним ордени видають.

    Німецько-українське культурне об"єднання "Український світ"
  2. Самозванна Спілка активно підтримується посольством України в Берліні. Пані Наталя Зарудна зістрічається з пані Млош частіше,ніж з усіма іншими представниками української діаспори.Мабудь,черпає у пані Млош нові ідеї та думки…Тому і маємо в Німеччині то,що маємо. Маю надію,що ця інформація підштовхне українців Німеччини до довгоочікуваного об”єднання….

  3. якщо такі люди як Млош є гордістю націїе, то я не хочу належати до цієї нації. Але очевидно, що від імені нації тут говорять ті, хто потрапили до неї випадково. Нація українців – це нація порядних людей.
    від бойків, Ольга Самборська

  4. Агов, люде! З чого такий сполох-переполох? Ті всі нагороди давно знецінені ще при ющенкові. Нормальні і поважні люди (Є. Сверстюк, О. Скрипка та ін.) ще тоді відмовлялись стати орденоносцями кшталтово – «ГЕРОЙ УКРАЇНИ» , а нині також і Василь Шкляр.
    А «палучить» всілякі цяцьки-бляшки з «благородної» барської лапи малороської суч.влади – це взагалі ВЕРШИНА, не скажу чого, самі здогадайтесь! Чистоплотність – вона як репутація, замочив – не конче підсихає… Допускаю, що хтось до цього списку потрапив помимо власної волі, тож завжди має шанс відголоситись такої почести, але не зволікаючи. Бо збирати реґалії від смітників, а потім дивуватись, що від тебе тхне і правильні люди відсахуються – справа не хитра! «…бо що людині з того, що всі медальки-медальйони здобуде, а душу свою занапастить…»
    А, до речі! Пам’ятаєте чудову казку Джанні Родарі «Пригоди Чіполліно», як там в 9-му розділі:
    «…сеньйор Помідор роздухарився, пожвавішав і подарував Суничці папірець-обгортку від цукерка.
    – На, тримай, – сказав він великодушно, – можеш облизати цього папірця! Він ще досі солодкий, рік тому в ньому була загорнута карамелька з ромом, тай запах мабуть не звітрився. Насолоджуйся!
    Суничка поклонилась і подякувала панові:
    – Ваша МИЛОСТЕ, за сім років служби, ВИ даруєте мені вже третього фантика від цукерок.
    – От бачиш! – важко сопучи проплямкав Помідор, – значить я добрий і щедрий хазяїн (ТВЁРДЫЙ ХОЗЯЙСТВЕННИК – покращення жизні вже сьогодні (вбачаєте паралелі? прим. авт.)). Поводь себе гарно і будеш мала «satisfUcktion!!!»
    І Суничка подріботіла від ТІЛА хазяїна, заклопотана справами.»
    Отже, відкиньте нині ревнощі і ремствування! Геть всяку тугу-печаль! СТРАНА ДОЛЖНА ЗНАТЬ СВОИХ ГЕРОЕВ! З ДНЁМ ПОБІДЫ, ТОВАРИЩИ!
    PS: і не забудьмо криваві серпасто-малоткасті шмати витягнути із спорохнявілих НКВДистських скринь! А то как-то пєрєд товаріщамі «помідорамі» нєудобно, внатурє…

  5. Перепрошую за недослівний авторський переклад Родарі на українську! Але суть притчі, сподіваюсь, передав.

  6. Ми, всі сьогодні – ті, що на поселеннях і виселеннях; ті, що на внутрішніх вселеннях КОНЦТАБОРУ під назвою «Україна»; ті, що безперервною колоною йдуть ПО-ЕТАПУ на ближню чи дальню еміґрацію, шукаючи щастя і довгого рубля на важких і рабських роботах, – ми всі є учасниками цієї притчі!

  7. Все це могло би бути смішно, якби не було так сумно. Погоджуюсь з вищенаведеними коментарями, але тут йдеться про дещо глибші речі. Якби пані Млош просто дали якусь біло-синю обгортку, бог з ним, ніхто б не лементував. Але їй дали її як голові Центральної спілки українців Німеччини, тобто нашої з вами спільно не обранії голові, тобто по логіці, ногороду дали десь і всім нам. Не могла ж пані Млош всі заходи влаштовувати сама?! А якщо скажете, могла, що є правдою, бо її ніхто не підтримує, то питання, а чи є Центральна спілка українців Німеччині. Віднімаємо доданки і сума змінюється. виходить, що в Німеччині існує людина Людмила Млош, яка видає себе за всіх українців Німеччини, і від їх імені отримує нагороди, їздить на представницькі події і таке інше. Тому так знову народ залементував, бо його знов обурила чергова неправда. Можна жити в концтаборі “Україна”, але жити в концтаборі “Діаспора”, це вже занадто. Продовжуємо лементувати.

  8. І ще маю аауваження, що Скрипку я б аж нічк поруч з Сверстюком не ставила.
    Скрипка може нормальна людина, але аж ніяк не поважна людина. Не хочу на цьому форумі відводити окрему дискусію, але він більше тяжіє до типу Млош, аніж до Каспрук, а тим більше до Свестюка. Просто мала нагоду з ним спілкватись особисто.

  9. я все ж може більше ідеаліст, бо при будь-яких умовах треба боротися зі слом у всіх його проявах, а пан Бог нам допоможе, бо то власне Його справа. І одне від одного потребуємо натхнення. Поборовши менше зло, поборимо і більше, чи не так?

  10. Пані Олю, я саме про це й писав! А моя іронія стосувалася коментаря, а радше ґвалту від «укр. світу», що на «Immigrada» перші заголосили з приводу статті, тобто нагород – їм же ж десь там припекло? Тут нам всім зрозуміло, що кого болить… Я ж постійно про це «ЄРИХОНИВ», як та труба! Для широкого загалу звичайно потрібні пояснення, але втім, як показує життя, тому ж загалу, принаймні українському в Берліні (і поза межами), м’яко кажучи wszystko до лямпочки. Це ж видно з реакції і відгуків, тобто з активности наших співвітчизників у і-нетресурсах. Візьмемо хоча б той же ж „facebook“. Не смію розписуватись за всіх, – є доволі конструктивної і доречної інформації, а відтак і відповідна кількість адекватних коментарів на неї. Але в надто більшій масі – це якась ІНТЕРНЕТ-ОНАНО-МАСТУРБАЦІЯ, де доводиться не мало часу затратити, щоб відсіяти, те емоційне і просто сміття, що більшість фройндів виплескує на «блакитні екрани» фейсбуку. Така собі, ще одна віртуальна можливість зняти взуття, а декому й кирзаки і виставити шкарпетки чи онучі (партянкі) на всенародне обнюхування.
    Насправді ж, ніхто нікого особливо не слухає, тим більше й не чує!!! Адже завжди можна гримнути по клавіатурі і сеанс завершиться! «Sie können den Computer jetzt ausschalten…на добраніч малята, на добраніч…». А коли йдеться про живе спілкування – це ж так накладно, зустрітися поглядом, – це ж impossible. Вже не кажу про потребу відгукнутись на чиюсь біду – хата, як завше скраю. Тому, ще раз, як я вже писав словами леґендарного В. Висоцького «НЕТУ МЕНЯ, Я ПОКИНУЛ РАССЕЮ! Мои…» залишаю без зубовного скреготу любий „facebook“ і стрімголов НАЗАД В ПАМПАСИ, НА ВОЛЮ! В кожному разі існує е-пошта, чи старий-добрий телефон.
    PS: а щодо зауваги про Є.Сверстюка і О.Скрипку в моєму попередньому коменті, то направду їх не можна ставити в один ряд і через кому – кожен з них по-своєму вартує чести і в кожного своя вага і повага від різних людей. А згадав я їх в одному ряді може і невдало, але стосовно контексту доцільно, бо кожен гідно вчинив в тому конкретному випадку, відмовившись від ющенківських «героїв». Всі бачили ціну тим титулам-забавкам коли Ющенко в останні дні президентської агонії розкидувався почесними нагородами, зокрема виставивши на сміх Степана Бандеру. Най їм всім пан Біг помагат і винагороджує, як десь-комусь бракує!..

  11. Шановний отче, Ви як завжди праві, я просто не хочу ставити крапку у цій дискусії, але довести її врешті до логічного кінця. Матеріал про нагородження сьогодні мав неймовірну кількість переглядів. Ще такого не було. Значить це таки новина! У багатьох виникла ідея зробити листа-відозву про стан української громади в Німеччині і роль, яку виконує Центральна Спілка, з запитом, скільки організацій в Німеччині представляє ЦСН, якщо такі знайдуться. Є люди, які працювали там колись і знають ситуацію. Планується довести до відома відповідних інституцій зібрану і оформлену інформаціію. Обговорити листа на зібрані в Берлін з відповідними підписами і на нашому скайп форумі, і вичерпати це питання. Наступним має бути реалізація проекту представницького форуму, ассоціації тощо українців Німеччини. Менше емоцій, більше дій. Думаю, ми до цього дозріли. Треба помізкувати, і як голова варить як кажуть, то і зваримо щось конструктивне.

  12. сьогодні віднайшлася ще новинніша новина. Людмила Млош ввійшла до складу підготовки 5 зборів СКУ, що відбудуться в серпні в Києві, як голова якоїсь Координаційної ради українців Німеччини. Що це знову, зміна маскхалату? https://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2011/05/05/%D0%B7%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC-%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%B5%D1%82/

  13. Даруйте пане “Батюшка”,що “укр. світ” раніше за Вас “гвалт” розпочав, але нас тема несправедливого нагородження пані Млош дійсно турбує, а от про “ІНТЕРНЕТ-ОНАНО-МАСТУРБАЦІЯ, де доводиться не мало часу затратити, щоб відсіяти, те емоційне і просто сміття, що більшість фройндів виплескує на «блакитні екрани» фейсбуку” та казки “Про Чіпполіно” не тільки не цікавлять а й шокують.

    Німецько-українське культурне об"єднання "Український світ".
  14. ВСІМ СВІТАМ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ!

    Шановний «УКРАЇНСЬКИЙ СВІТе», даруйте, що мушу так звертатися, бо ви як колективне несвідоме ніяк не персоніфікуєтесь, а це відома совіцька рудиментарна ознака: «одобрямс», «осуждамс» із кущів пострілямс і т.д.
    Любі лицеміри, о породження єхидни, доки будете праведно і цнотливо очима вашим завертати? Ви все-таки визначіться – чи вас дійсно шокує вище прочитане з мого коментаря, чи вам все ж не цікаво?! Тут закон лоґіки говорить про якесь шизофренічне протиріччя. Бо якщо ваш творчий колектив ШОКУЄ вище мною написане – то тут ВЖЕ присутнє зацікавлення, а вам мовляв не цікаво!

    А відтак, якщо ви впали в шок, тільки і безпосередньо від нормативної лексики «ІНТЕРНЕТ-ОНАНО-МАСТУРБАЦІЯ» (за винятком випадкової, але чинної опечатки, що вкралась до слова «satisfaction»), бо ця словесна зв’язка – не що інше, як технологічно-біблійно-медицинський термін, то читайте текст ще раз і ще, старанно! І так до повного видужання від квазіпотрясіння. І якщо ви всім «укр.світом» потрафили стільки букв подолати, то вже й потрудіться дочитатись змісту, суті і контексту, а не впадати опереточно в обмороки!!! А назагал – це метафора, не більше і не менше, і адресується тим, хто в МЕРЕЖІ постійно «флудить» і «спамить» пустими «постами». Подобається – сидіть, нидійте і далі у всіляких «аднакласніках»! Я зрештою нікого не збираюсь моралізувати і научати – всі мали, чи дай Бог, мають батьків. Кожен вільний в і-неті смітити як заманеться і хамити під «ніками» анонімів, допоки це не кримінал. Я ж під своїми текстами підписуюсь постійно. А от анонімники, завжди були СЕКСОТАМИ (лікнеп: сексот – секретний сотрудник, прохання не шокуватись), які «жИвили» більшовицько-сталінську систему з людожерами від «нквд», мільйонами людських траґедій.

    А, до речі, от вам іще одна «казка» від драматурґа Євгена Шварца, вірніше епізод із неї. Назву п’єси не озвучую навмисне, щоб ви потрудились пелопатити бібліоґрафію – це буде корисно для душ ваших!

    Преамбула:

    Жінка-співачка розказує вченому-історику, про одного із її знайомих – молодого франта і сноба, який, як і належиться був рабом моди, настільки, що як прийшла мода на загар, то загорів і став як негр. А тут раптом загар вийшов із моди і він відразу наважився на операцію. Шкіру із-під трусів на сідниці – а то було єдине БІЛЕ місце на його тілі, хірурги пересадили на обличчя.
    «Сподіваюсь це не пошкодило йому?», сказав вчений-історик. (А ТЕПЕР УВАГА! Цитую дослівно, за Шварцом) жінка відповіла: «Нет. Он только стал чрезвычайно бесстыден, и пощечину он теперь называет просто – шлепок…»

    Відразу і витлумачу, жеби собі ніхто голову не завертав двозначностями і знову впаданнями в ШОК!

    «укр.світ» і «центр.спілк.укр.нім» – це плоть від плоті, яка розпалась свого часу. Тай нині відбуваються постійні перебіжки. Просто, у свій час хтОсь виявився спритнішим і хвацькішим, попавши під прожектуру амбасади і привласнив собі назву шефів і координаторів всія укр.ґерманії, а відповідно до вивіски, зі всіма «вытекающими, как говорят…»

    Ремствуйте, не ремствуйте! А тут вже не йдеться про ваше «справедливе» обурення за несправедливу нагороду когось. Тут, як волав міліціянтам герой Ю.Нікуліна з «Діамантової руки»: «…товарищи! На его месте должен был быть Я!..» Міліціянти з відповіддю знайшлися запопадливо: «Напьёшься, будеш!..».

    І якщо вже на тому стало, то мали би право дійсно шукати справедливости ті, кому то болить – а це в ідеалі представники всіх українських орґанізацій Німеччини. А мріяти про знову одноосібне перехоплення офіційних відкатів із псевдозвітами під посольським крилом – це врешті сума, від переставлення доданків якої, тим паче рівних, ніц ся не змінюється.

    Люде, взагалі після компрометації себе в минулому році на площах під брунатно-кривавими совіцькими флагами, під свистопляски і горлопанство із рядженими ветеранами, майте трохи стримання – що за паразитична манера називати себе українським світом, тут на часі вже вивісити правдивий лейбл – «СОВЄЦКІЙ СВІТ»?

    А дефіліяди в вишиванках і гоп-шароварщина – це не конче первинні ознаки українства. Український світ є дещо більше свідомий своєї історії і буття.

    Де нині направду ті збідовані ветерани 2-ї Світової? Нема значіння чи українські, чи російські, чи грузинські, чи німецькі. Почитайте правдиві спогади фронтовиків – тих дійсних свідків, що в 80-х, 90-х ще жили! Ніхто, хто бачив і пережив жахи тієї бойні, а багато хто й після витерпів подальше етапування на «курорти» Сибіру, ніхто не згадував із ностальгією і захопленням ті деньки. Не кажу вже про безногих і безруких інвалідів, яких спочатку Жуков здоровими, без потреби кидав стотисячними пачками під танки і на амбразури, а потім пачками чекісти викидали їх із Москви за 101-ий кілометр аби очі більшовицькому «сословію» не мозолили.

    Почитайте хоча б, що про ту вОйну думав і згадував, світлої пам’яти Булат Окуджава і тисячі правдивих учасників. І якщо підіймали чарку, то в тихій скорботі – в пам’ять за загиблими, а не дискотечили, глушачи водяру з «іконостасами» орденів на хрущовських, брєжнєвських, а тепер ще й путінсько-януковських «парадах». Сам бо Сталін ні разу не святкував «парад победы», для нього то була поразка. Один лиш раз при Сталіні в 1945-му парад приймав вурдалака Жуков.

    Даю довідку: Сталін також не розкидувався нагородами. Статистика нагороджень тих часів показує, – щоб повернутися додому із декількома серйозними орденами, фронтовики подвигами і кров’ю через всю війну мали пройти. А ці всі незчисленні бряцкалки, що в часи Брежнєва обліпили мов опеньками кітелі, аж до низу живота – то так нквдистська номенклатура самовинагороджувалась за тих, яким вона в спини стріляла або посилала, ще по суті дітей на люту смерть, з наказом: «аружиє дабудєтє в баю».

    P.S.: Ось така от казочка, дорогі малята!!! Читайте книжки правильні, а не лиш совіцькі ґазети! Бо не єдиними лиш серіалами гнилими, а й…
    А щодо ляпасів, то український світ в Німеччині, за останніх горезвісних подій дійсно отримав «пощёчину» (за Шварцом). А стосовно інших «світів», що не можуть самоідентифікувати своє обличчя, то «шлєпкі ето всьо, шлєпкі, дараґіє таваріщі» (і знову за Шварцом)…

  15. Боже скільки злості та ненависті і це “з уст” СВЯЩЕННИКА,який має нести добро,мир та злагоду пропагуючи заповідь “ЛЮБИ БЛИЖНЬОГО СВОГО ЯК САМОГО СЕБЕ”! То хто ж тут “лицеміри, та породження єхидни”?Ну що ж БАТЮШКА ми виходим з дискусії з словами NO KOMMENT!Ви прекрасно висвітили картину хто є хто! А відносно “компрометації себе в минулому році на площах під брунатно-кривавими совіцькими флагами, під свистопляски і горлопанство із рядженими ветеранами”,додам ,ми святкували і будемо святкувати День Перемоги і на “Святі Матері” 8 травня обв”язково приурочимо кілька хвилин нашої програми цьому святу. Всього Вам найкращого і з “ДНЬОМ ПАБЄДИ!”

    Німецько-українське культурне об"єднання "Український світ"
  16. Мария.

    Цiкаво, пане Отче, а який СЕКСОТ вам докладуе, де, коли, а також чим займаеться “Украiнський свiт”?
    Бо ви геть так “докладно знаете” про все! Чи може панi Млош на сповiдi вам розказала, а ви викорастали информацiю, так це ж некоректно, пане Отче!
    Може бы ви самi прийшли и подивилися на “шароварщину”, а потим вже з чистою совiстю “ляпали” языком, як баба на базарi!
    Ви що думаете, якщо ви вставили слово “Советський”, то це вам прибавило честi, як гiдному украiнцю? А цiкаво, при якiй владi ви вчилися? Чи не при “советський” часом?
    Так от, перш чим паплюжити когось, подивiться на себе!
    А ще й Отець называеться! Ть-фу!

  17. Шановна пані Маріє, мушу зауважити, що для того, щоб знати, чим займаються українці в Німеччині, не потрібно слухати сексотів, але достатньо ввійти в інтернет-сексот, де все лежить перед вами. Висновки вже робить кожен сам. Портал “Імміґрада” витягує на світло Боже, все, що сховано на шпальтах медійних і подає в одному місці все і про всіх. Було б краще, якби кожен міг сам про себе і свою роботу писати, але чомусь поки це не робиться. Тому доводиться читати те, що пишуть про вас інші. Це може і не зовсім об”єктивно, але для того, щоб вас знали, мусите про себе говорити самі. Наша ред. завжди відкрита для вас. Тоді жодних сексот нікому не страшний.

  18. Пропаґування любови?! Любов не пропаґується. Пропаґанда – це взагалі прероґатива більшовизму, капіталізму, марксизму-комунізму і всіх «ізмів» разом взятих. А любов – це просто або любиш, або ні. Можна любити конкретну людину, котра перед тобою чи тварину (живу істоту – ЄСТВО – БОГА). І це явище, а радше ДАР, – він є динамічний. Кожен в собі його розвиває або занедбує. Все решту – це вподобання і захоплення, сприйняття або несприйняття, скажімо – «прєлєсті» (церк.слов. прельщатися, іскушатися). За великим рахунком, вподобання – це потреба і необхідність ґенетична, вроджена (мова, земля, мелодика, традиція і т.д.) Пропаґанда любови безликому колективізму – це утопія. Бо ж ім’я йому – «леґіон».

    На загал, ті хто віщає від імени всього «укр.світу» так ніц і не затямили із моєї «присвяти всім світам». Але я вірю в ЛЮДИНУ – як індивідуальність, що здатна розвиватись і засвоювати уроки історії. І якщо я своїм «посланням» пробився до свідомости хоч однієї ОСОБИСТОСТИ, то вже не змарнував час.
    А виходити з «дискусії», якої і не було – за фактом – це, щонайменше сотрясаніє повітря, в стилі батюшки Фьодора (Ільф і Петров): «…сам дурак!..». Я наводжу приклади, фокусуючи лінзу критики на фактах дійсности (даруйте за тавтологію), а у відповідь прилітають диковинні закиди, буцімто я потвора непобожна 🙂 Ну, от і вся дискусія…

    А, ще, – шановній пані Марії! Щодо пані Млош і походження інформації про увесь берлінський і «центральноспілківський» ЕПОС, Вам вичерпно все вияснено в попередньому коментарі Ольгою Самборською (засновниця і адміністратор «Emigrada»). Від себе тільки додам, що п. Млош не є і ніколи не була парафіянкою української грек.-католицької громади. Вона є членкиня інших орґанів і відповідно послуговується настановами певних «духівників». Про буйну діяльність «спілки» на пару з посольством, я також частково писав:

    https://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2010/09/01/%D0%B4%D0%B2%D0%B0-%D0%B2-%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D1%84%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%96/

    А нести всілякі єресі про Таїнство Сповіди – не робить Вам чести.

    Стосовно мого походження? Так, я народився в «СССР», і що з того. Батьківщину не вибирають, як оповідається в «бородатому» анекдоті. Але для людини є можливим вибирати спосіб мислення і світоглядну сферу, навіть в концтаборі. І коли я говорю «совіцький» – то маю на увазі устрій ума і спосіб життя. «Совок» – це не ґеоґрафія і не моє щасливе дитинство, яке попри всі піонєро-комсомольські маразми ні одному комсюку не вдалося остаточно спаршивити, «совок» – це рабська ідеолоґія, яка поколіннями передається і живе у нас понині. І в кожному разі, я прикладаю зусилля, щоб вичавлювати її з себе. А якщо комусь подобається нести в ґенах цей РЕСЕНТИМЕНТ («стокгольмський синдром»), то «с дньом побєди, таваріщі?».

    P.S.: на будучність – якщо би ще хтось бажав поплюватись в мій бік, а забракне слини – звертайтесь, допоможу чим можу – ідеями (напр. ——, ———, —-!..).

  19. Пані Олю, вибачте за помилку в назві “Immigrada”!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s