“ініціятива консолідувати українську спільноту на чужині на якійсь іншій базі”


http://www.ukrcenter.com

НЕВДАЛА СПРОБА ПОЛІТИЧНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ-
Опинившись у вільному світі, українські неповоротці/”діпісти” відновили свою політичну діяльність: відновили своє існування майже всі українські політичні партії, що з вибухом другої світової війни припинили своє існування й не діяли ні в Україні, ні поза Україною в час большевицької й німецької окупації, як УНДО, УСРП й інші, та постали нові, як от УРДП, УНДС та інші. Це висунуло потребу консолідації політичних сил у формі створення єдиної, верховної політичної формації, що об’єднювала б діючі українські політичні партії й “середовища”.
В Україні таку консолідацію було завершено створенням у липні 1944 р. Української Головної Визвольної Ради, УГВР. Для репрезентування за кордоном і керування політичною дією українців на чужині, УГВР вислала за кордон “Закордонне Представництво УГВР”. На-жаль, ЗП УГВР не зуміло сповнити своє завдання, не приєднало до себе еміграційні партії й середовища і, в додатку заплуталось у внутрішній конфлікт в ЗЧ ОУН, і так перетворилось фактично у ще одно еміграційне “середовище”. Тому з’явилася ініціятива консолідувати українську спільноту на чужині на якійсь іншій базі. Після неуспішного намагання здійснити це у формі “Координаційного Українського Центру”, КУК, заініціованого о.др. В.Кушнірем з Канади, прийшла спроба здійснити це у формі еміграційної “Української Національної Ради”. її заініціювало середовище “Державного Центру УНР” і тому відразу поза тією ініціятивою стала організація українських гетьманців. Про становище ОУН до тієї ініціятиви писав Степан Бандера у свому “Слові до Українських Націоналістів”.
“Ми рішуче проти засади відокремлювання нашого руху і нашої політичної акції від решти українського організованого політичного життя й акції, засади двоподілу. Ми визнаємо і реалізуємо засаду змагання до однієї скоординованої самостійницької політичної дії, засаду співдіяння в ній всіх українських самостійницьких політичних середовищ.”
Згідно з цим, Провід ЗЧ ОУН вислав до підготовчої Комісії УН Ради своїх представників, які брали участь в першій сесії тієї еміграційної УНРади. Але, вже при оформлюванню УНРади виявилися надто великі різниці, а то й противенства у розумінню такої формації між ОУН та партіями, що стали членами УНРади.
Насамперед виринула справа суті заплянованої формації та її структура. ОУН висунула вимогу, щоб це було об’єднання всіх українських самостійницьких партій і організацій на чужині, із включенням “Державного Центру УНР” та гетьманської організації як окремих партій, без висування ними якихсь їхніх надрядних претенсій. Керівні органи такого політичного представництва всієї української еміграції повинні бути вибрані демократичним голосуванням всієї еміграції і кількість представників кожної із партій в УНРаді мусіла бути відповідна до одержаних голосів. А щодо змісту праці УНРади, ОУН вимагала, щоб УНРада базувала всю свою дію на протинімецькій і протибольшевицькій боротьбі українського народу і тому була в контакті з УГВР та командуванням УПА. При вступних розмовах Андрій Лівицький погоджувався на це і висував свій “Державний Центр УНР” як тільки початкову базу. Але, вже на першому засіданні “Підготовчої Комісії” представники ОУН зустріли готовий “декрет” А. Лівицького як “президента УНР в Екзилю”, про покликання “УНРади” як органу того “екзильного уряду” з готовою структурою, спертою на “паритетному представництві партій, що входять до УНРади”, по шість представників від кожної. Це було перекреслення демократичного принципу творення представництва і апріорне зведення ОУН до нуля, бо на шість партій, членів УНРади, ОУН мала мати шість представників, а противники ОУН разом тридцять представників. Взагалі, УНРада мала бути нічим іншим, як органом “Екзильного Уряду УНР”. А коли на сесії УНРади прийшла мова про УГВР і УПА, то речник соціялістів, Панас Феденко, поставив провокаційне і глузливе питання: “А чи та ваша УПА зрізала вже хоч один телеграфічний стовп? Бо я не чував про таке”, а представник мельникївців Осип Бойдуник (Осип Бойдуник, представник організації А. Мельника, був дуже активним у організуванню УНРади. І – цікаве: так тоді, як і при всіх попередніх спробах творення всеукраїнської репрезентації, він ніколи ні словом не згадав про мельниківську “Всеукраїнську Національну Раду”, нібито створену весною 1944 р. в Україні, ні про проф. М. Величківського, що, нібито, був президентом тієї “ВУНРади”. Говорячи на сесії еміграційної УНРади про “партизанську формацію А. Мельника”, Бойдуник ані не назвав її “УПА”, ані ніяк інакше, а тільки загадково “повстанська формація полк. А. Мельника”) рішуче спротивився хочби привітати УПА, бо, казав він, тоді мусілось б назвати і “повстанську формацію полк. А. Мельника”. Знову ж лідер УНДО, др. Баран, вигукнув: “А хто дав право УГВР вважати себе речником і репрезентантом українського народу?”, підкреслюючи цим, що він і його однодумці не схвалюють протинімецької і протибольшевицької боротьби ОУН-УПА-УГВР.
На добавок, стало відомо, що ядро “державного центру УНР” виявляє готовість співпрацювати з московськими емігрантами на базі “непередрішенства”.
Штудерна структура УНРади не лишала найменшого сумніву, що представники ОУН, становлячи там одну-шосту голосів, не матиме ніякого впливу на політичний напрямок УНРади, а тим більше не зможе вплинути на пошанування передумови творення консолідаційного центру, що це буде окреме, самостійне об’єднання українських політичних партій і організацій на еміграції, а не органом “Державного Центру УНР”, якого ОУН ніколи “легітимним”, “єдино законним” чи “традиційним” не визнавала.
В такій обстановці, для Закордонних Частин ОУН не було найменшого глузду ставати членом УНРади як органу “Державного Центру УНРади”. Тому на другій сесії УНРади представник Закордонних Частин ОУН склав заяву, що ЗЧ ОУН членом УНРади не є.
Спроба консолідації українських партій і політичних організацій на еміграції у формі еміграційної “Української Національної Ради” закінчилася невдачею.
Свою концепцію політичної консолідації всієї української еміграції створенням єдиного верховного центру не на базі і під командою котрогось із існуючих на еміграції “державного центру”, але на базі злиття всіх існуючих “державних центрів” в один “ініціятивний комітет”, який шляхом загальних виборів всіх українців на чужині створить єдиний верховний центр з устійненою назвою, висунула ОУН знову щойно в 1987 р. Чи вдасться здійснити його цим разом у річницю тисячоліття Християнства в Україні, покаже найближча майбутність.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s