“ініціятива консолідувати українську спільноту на чужині на якійсь іншій базі”


http://www.ukrcenter.com

НЕВДАЛА СПРОБА ПОЛІТИЧНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ-
Опинившись у вільному світі, українські неповоротці/”діпісти” відновили свою політичну діяльність: відновили своє існування майже всі українські політичні партії, що з вибухом другої світової війни припинили своє існування й не діяли ні в Україні, ні поза Україною в час большевицької й німецької окупації, як УНДО, УСРП й інші, та постали нові, як от УРДП, УНДС та інші. Це висунуло потребу консолідації політичних сил у формі створення єдиної, верховної політичної формації, що об’єднювала б діючі українські політичні партії й “середовища”.
В Україні таку консолідацію було завершено створенням у липні 1944 р. Української Головної Визвольної Ради, УГВР. Для репрезентування за кордоном і керування політичною дією українців на чужині, УГВР вислала за кордон “Закордонне Представництво УГВР”. На-жаль, ЗП УГВР не зуміло сповнити своє завдання, не приєднало до себе еміграційні партії й середовища і, в додатку заплуталось у внутрішній конфлікт в ЗЧ ОУН, і так перетворилось фактично у ще одно еміграційне “середовище”. Тому з’явилася ініціятива консолідувати українську спільноту на чужині на якійсь іншій базі. Читати далі

“Провалювали одна за одною спроби об’єднання еміграції…”


Анатолій Кентій. Збройний чин українських націоналістів. Том 1: 1920-1942.

lПЕРШИЙ КОНГРЕС ОУН. СТРУКТУРА Й МЕРЕЖА,
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ІДЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОУН

Створення ОУН відбулося в той важкий час, коли перспективи української справи виглядали малообнадійливими. На так званих “займанщинах” українські землі під Чехо-Словаччиною, Польщею та Румунією) українські суспільно-політичні і громадські організації у переважній більшості, за винятком Української військової організації (УВО), схилялися до легальної діяльності на засадах парламентаризму, що нерідко набувало форм фактичної співпраці з чужими режимами на українських землях. У радянській Україні будь-які спроби антибільшовицької національної діяльності жорстоко придушувалися.

Не було згоди і в емігрантському середовищі українства. Провалювали одна за одною спроби об’єднання еміграції, хоча б для репрезентації української справи на зовнішньополітичному відтинку Читати далі

“не порозумівшись з іншими організаціями, це середовище ОУНР-УГВР почало в Авґсбурґу організувати Центральне Представництво Української Еміграції”


Ред. продовжує публікувати матеріали про історію української діаспори Німеччини, яка тісно повязана з історією ОУН і ПУН, ЦПУЕ, пізніше ЦПУН та інших. Поскіьки не існує одного погляду на розвиток української повоєнної діаспори закордоном, то доцільний є подання різних точок зору.

ред.

Автор: Петро Мірчук

http://www.ukrcenter.com
МЕЛЬНИКІВСЬКИЙ ЧИРЯК
Кінець другої світової війни застав поверх два мільйони молодих українців обох полів у Німеччині, куди вони були заслані в часі війни на примусові, невільничі роботи. Усі вони, з одної сторони – були раді чимскорше повернутися домів, а з другої – зі страху перед московським ярмом, були готові залишатися на еміграції. Розгул большевицьких “репатріяційних місій” стероризував більшість з них, тим більше, що англійські й американські власті ішли зразу большевикам назустріч і змушували всіх повертатися “на родіну”. Сподіючись, що при добровільному повороті большевики дозволять їм повернутися справді домів і залишать їх там у спокою, тоді, коли при примусовому пішлють усіх на Сибір, величезна більшість тих примусових робітників повернулася. Але кругло чверть мільйона таки залишилися як “неповоротці”, або “ді-пі” /”дісплейсд персонс”/ на території західньої Німеччини й Австрії. Читати далі