“що кидається у вічі, є відсутність повного порозуміння та консолідації між усіма українськими емігрантськими організаціями. “

http://www.narodnapravda.com.ua

Інна Бігун (“Вісті Калущини”)

Нещодавно, на запрошення Німецько-Українського наукового об’єднання ім. проф. Ю. Бойка-Блохина, в місті, де кільканадцять років жив і працював С.Бандера, побував голова громадської організації “Бандерівське Земляцтво”, дослідник біографії Провідника, сільський голова Старого і Середнього Угриновів (2000-2010рр.) Тарас Федорів. Ініціатором та організатором наукових студій виступила п. Дарина Блохин.

Основною метою поїздки була участь у міжнародній науковій конференції “Німеччина-Україна: історичні, культурно-наукові, економічні зв’язки”. Протягом двох днів було заслухано численні доповіді та повідомлення. Учасниками наукового форуму стали й гості з України, зокрема, дослідники з Києва, Полтави, Переяслава-Хмельницького, Чернівців, Харкова, Львова. Івано-Франківщину також представляли проректор Інституту культури Прикарпатського університету Ганна Карась та професор цього ж “вишу” Віолетта Дутчак.

Свій виступ Т.Федорів присвятив висвітленню діяльності Степана Бандери в післявоєнній Німеччині, проаналізував стан дослідження теми, вивчення якої слід продовжувати із залученням матеріалів, що зберігаються, зокрема, і в Мюнхені. Навіть за короткий час перебування в Німеччині автору вдалося зібрати цікаві матеріали. Особливо цікавими були зустрічі із членами родини Провідника. Андрій Куцан подарував цінні видання, розповів про маловідомі сторінки життєпису Бандери, особливості суспільно-політичних відносин в українських еміграційних колах. Поділилися своїми спогадами й інші активісти місцевої української громади: відомий митець-співак Богдан Шарко, п. Ярослава Філь – співробітниця структур ОУН, інженер Володимир Богдашевський – родич керівника УГВР К.Осьмака.

Мюнхен у Німеччині можна сміливо назвати найбільш українським серед міст цієї країни або й усієї Західної Європи. За переконанням місцевої української діаспори, кількість наших співвітчизників там становить близько півсотні тисяч осіб. Починаючи з післявоєнного періоду, в столиці федеральної землі Баварії гуртувалися колишні в’язні ДП-таборів, тут діяли структури ЗЧ ОУН, інших українських середовищ. Масовий наступний виїзд українських емігрантів з Німеччини до Америки, Австралії, частково був компенсований новою хвилею переселення з України кінця ХХ ст. Тепер у Мюнхені діє зведений у 70-их рр. ХХ ст. Український центр, переведений із Праги Український Вільний Університет, Інститут освітньої політики, “Рідна школа” з інтернатом, кілька церков, найпомітнішою з-поміж яких є греко-католицький храм на Шинштрассе, 9.

Українська громада продовжує розвиватися. Нещодавно створено футбольну команду “Україна” (Мюнхен), яка виступає у одній із місцевих ліг, причому за підсумками минулого сезону підвищилась у класі. Регулярно відбуваються матчі, вже в цьому році українці боролися на зеленому газоні проти футбольних дружин вихідців із Балкан, Аргентини, Африки, єврейської команди.

Продовжують свою діяльність і громадсько-політичні осередки, найактивнішими, безперечно, є представники бандерівського крила ОУН, яких у Мюнхені очолює зять Степана Бандери – Андрій Куцан. Недоліком, що кидається у вічі, є відсутність повного порозуміння та консолідації між усіма українськими емігрантськими організаціями. Остання централізована українська структура в Німеччині припинила своє існування у 2004 році.

За сприяння п. Іванни Куцан, прикарпатські гості мали можливість відвідати могилу Провідника. Місце спочинку нашого земляка завжди доглянуте і впорядковане, сюди часто навідуються не тільки німецькі українці, але й численні діаспоряни з інших країн, віднедавна тут часто бувають українці, що живуть чи працюють в Італії, до якої через Мюнхен пролягає дорога.

На знак пошани до Степана Бандери, до могили Героя України Т.Федорів привіз із родинного села часточку землі, враховуючи, що все це відбувалося напередодні Вербної неділі – храмового свята угринівської церкви В’їзду Господа в Єрусалим, на могилі з’явилися ще й вербові галузки зі Старого Угринова. Також на святому для всіх українців місту побував прапор Калущини, що ще раз засвідчило незаперечну повагу земляків до Великого Українця.

Навіть короткочасне знайомство з мюнхенськими українцями переконує у величезній силі духу цих людей, які на далекій чужині живуть Україною, близько до серця приймають всі наші успіхи та невдачі. Тож минуле “Української столиці Західної Європи”, “німецькі сторінки” біографій визначних наших діячів потребують подальшого вивчення та популяризації, як унікальний феномен в історії українського народу.