“Німці звезли до Равенсбрюка українських дівчат, які перед війною навчалися в західних університетах. “


Українські жінки за колючими дротами Німеччини

http://neskoreni.lviv.ua

Павло АЙДОНЕЦЬ,
співголова міжнародного Освенцімського комітету, колишній політв’язень Освенціма, Маутхаузена, Лінца.
м. Полтава.

№10 (182) Жовтень 2008
• Пам’яті загиблих українок
В роки Другої світової війни відважні жінки, члени ОУН, партизанки східних областей України, українські дівчата, які були вивезені на каторжні роботи до Німеччини, за різні провини перед третім Рейхом потрапляли до концтаборів, умови життя в яких були нелюдськими.
КОЛИШНІЙ комендант Освенціма Рудольф Гесс засвідчує в своїх тюремних мемуарах після війни: «Перші півтора роки в’язні мерли, як мухи. Люди їли людей. Я сам бачив трупи, у яких була вирвана печінка».
Павло АйдонецьНа початку 1943р. в жіночу філію Освенціма стали прибувати підпільниці з Західної України та саботажниці, утікачки, які працю-вали в Німеччині. Влітку 1944р. ця філія налічувала понад 25 тисяч в’язнів-жінок різних національностей. Серед них українки становили значний відсоток. Скільки їх назавжди залишилось в Освенцімській землі – невідомо. Але відомі імена тих, які вижили.
Марія Федорченко з Миргородщини була привезена в Освенцім разом з двоюрідною сестрою Катериною Квашею на початку 1943р. Після фабричної каторги дівчата потрапили в справжнє пекло. Сестра не витримала, померла. Марія трималася до 18 січня 1945р., коли під тиском східного фронту концтабір Освенцім було евакуйовано на захід. Далі був жіночий концтабір Равенсбрюк, який в той час налічував 46 тисяч в’язнів-жінок, звезених з усієї Європи. Серед них українок було три тисячі.
«Велику сенсацію, – пише Михайло Марунчак в своїй книзі «Українські політичні в’язні в нацистських концтаборах», – викликало прибуття до Освенціма українських дівчат, членів ОУН, літом 1943р. То були підпільниці з Коломиї, зі Львова та з інших міст Західної України.
Галя Харжевська, Марія Горбачевська, Марія Стахів, Ольга Свідерська, Ганна Лаврищук та інші. Всі вони потім були відправлені до Равенсбрюку, а після війни залишилися в еміграції».
Ганна Польщикова з Криму потрапила в Освенцім вагітною і народила там сина. Ховаючи немовля від есесівського ока, вона зуміла зберегти дитину до звільнення концтабору.
У 1995р. Ганна Павлівна Польщикова поїхала до Освенціма на урочистості з нагоди 50-річчя звільнення концтабору. Приїхала з сином, кремезним чорнобородим чоловіком, який вирішив свій 50-річний ювілей відзначити у місці народження.
Починаючи з 1942р., німці везли в Освенцім сотні тисяч євреїв і там знищували їх. Рудольф Гесс пригадує: «Спочатку ми заганяли в газові камери, ніби в баню, жінок та дітей, а потім чоловіків».
Молода єврейка зі Львова, опинившись на плацу перед крематорієм і зрозумівши, що її чекає, вихопила у есесівця Шеллінгера пістолет і застрелила його на місці, важко поранивши другого есесмана. Автоматна черга охоронця навіки заспокоїла жінку.
В РАВЕНСБРЮКУ каралися дружини, сестри та матері відомих противників фашизму країн, які були загарбані Гітлером. Серед них уславлена українська революціонерка Дарія Гнатківська, дружина Миколи Лебедя, одного з керівників руху опору на Україні. Ще в 1936р. вона була засуджена польським судом до 15 років в’язниці, а її наречений Микола Лебедь одержав тоді довічне ув’язнення. З початком Другої світової війни молоді люди опинилися на свободі. Одружившись, вони поринули у вир небезпечних політичних дій. Саме в той час совєтські можновладці заходилися будувати на західних землях України «реальний соціалізм» за допомогою терору.
Невдовзі гітлерівська навала принесла українському народові нові випробування. Проголошений у Львові 30 червня 1941р. Акт відродження Української Держави Гітлер не визнав. Почалися репресії. Майже вся провідна верхівка українського руху опору була заарештована, Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько та інші опинилися в концтаборі Сансенхаузен. Залишалися на свободі подружжя Микола Лебедь та Дарія Гнатківська. Під конспіративним прізвищем Дарія народила у Львові доньку. Гестапо полювало на Миколу Лебедя, але він був невловимий. Маючи на руках немовля, Дарія вимушено порушувала конспірацію. Цим скористалося гестапо. Німці відправили до Равенсбрюку усю жіночу рідню Гнатківських разом з півторарічною Зоєю, донечкою Дарії. В концтаборі маленька україночка символізувала собою наймолодшого в’язня в цілому Світі.
Німці звезли до Равенсбрюка українських дівчат, які перед війною навчалися в західних університетах. Це були студентки Ольга Фроляк, Олена Вітик, Ліда Укарма, Ганна Ганкевич. Одна з них, львів’янка Ганна Столяр, довідавшись, що її відправляють до концтабору, повісилась в берлінській тюрмі. Дарія Гнатківська опікувалася студенткою зі Львова Вірою Франко, внучкою Івана Франка, яка дуже переживала своє концтабірне становище.
Ольга Фроляк пише у своїх спогадах, що тюремні ґрати та концтабірні колючі дроти не для слабкої статі. Тому в Равенсбрюку була висока смертність серед жінок. Українки танули, як весняний сніг на сонці. Майже половина з них не дочекалася свободи. Найближчі до Ольги полтавчанки Людмила Нечіпор та Надія Романюк були закатовані на-глядачками до смерті.
НА ПОЧАТКУ травня 1945р. Микола Лебедь зустрів у м. Равенсбрюк дорогих його серцю людей. Як бути далі? Сталінські погрози на адресу тих, хто в війну перебував у Німеччині, не віщували нічого доброго. Тим більше, що повернуті на Західну Україну енкаведисти готові були негайно заарештувати Дарію Гнатківську та її чоловіка. Тому вирішено було залишатися в еміграції та перевести дух після десятиліття боротьби і страждань.
Опинившись за Океаном, Дарія і Микола забули про відпочинок. Вони занурились в політичне та громадське життя української діаспори. Так пройшли роки. Славна Українка Дарія Гнатківська-Лебедь відійшла у вічність в Нью-Йорку в 1989р., не доживши двох років до проголошення Незалежності Української Держави. А колишня маленька мучениця Равенсбрюка Зоя Лебедь виросла, змужніла, народила та виховала трьох чудових дітей.
Сталін не жартував, коли говорив, що всі без винятку совєтські військовополонені, політв’язні нацистських концтаборів та остар-байтери являють собою факт «зради совєтській батьківщині». Аякже, на ворога працювали під час війни. Почувши таке, старший син Сталіна, військово-полонений і політв’язень Заксенхаузена Яків Джугашвілі наклав на себе руки. Тернополянин Михайло Марунчак зважив на сталінські погрози і після звільнення з концтабору за-лишився на Заході.
Сьогодні доктор Марунчак відомий у світі український історик. А полтавчанин Андрій Рева ностальгійно прагнув до рідного дому. Вчорашній політв’язень німецьких концтаборів, як «зрадник», 10 років карався на Колимі. Громадянка Франції Сімона Вайль після Освенціма та Равенсбрюка 8 років головувала у Європейському Парламенті. А громадянка СССР, полтавчанка Віра Корсун після німецької каторги 7 років відбувала в таборах ГУЛАГу, як пише вона сама, «невідо-мо за що». Ті, хто після німецького концтабору не потрапив у ГУЛАГівський, старанно приховували своє минуле. Так, Марія Іващенко з Хорола зробила собі пластичну операцію, зняла з руки концтабірне тавро – порядковий номер. А полтавчанка Марія Федорченко за допомогою ножа, бритви та кислоти самотужки витравила кляті цифри на руці.
По війні в колишніх нацистських концтаборах були створені музейні експозиції. Мільйони людей відвідують їх, знайомлячись з трагедією ХХ століття. Чимало перших осіб світу побували в цих музеях. Відомі жінки, такі як Маргарет Тетчер, Гілларі Клінтон, Мадлен Олдбрайт, теж при нагоді відвідують трагічні місця Німеччини. До речі, дідусь і бабуся Мадлен Олдбрайт загинули в Освенцімі.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s