о. Володимир Війтович: “українська громада та український народ втратили в його особі незламного патріота та велику людину”


Ред. подає жалібні листи співчуття з приводу смерті п. Степана Костюка від Спілки Української Молоді в Німеччині (див. За Крайову Управу Спілки Української у Німеччині), Світова Управа Спілки Української Молоді висловлює членам КУ CYM в Німеччині й родинi покійного друга Степанa Костюкa, Світовий Конґрес Українців), а також слово Пам’яті Степана Костюка о. Володимира Війтовича (див. внизу). Похорон відбудеться сьогодні,  у п’ятницю, 8-го квітня, о год. 15:00 на кладовищі у м. Шірлінґ біля Реґенсбурґу.

ред.

 

Пам’яті Степана Костюка

В суботу, 26-го березня 2011 року, на 86-му році життя, відійшов у вічність пан Степан Костюк. Покійний був відомим політичним та громадським діячем, незламним патріотом рідної землі та активним борцем за її свободу та незалежність.

Степан Костюк народився 6-го грудня 1925 р. у с. Киданчі, Коломийського району на Іванофранківщині, в сім’ї Анни та Михайла Костюків. Він виріс разом з братами Миколою і Василем та з сестрою Анною у родинному селі. З дитинства був вихований в національно- патріотичному дусі. Навчаючись у Коломийській гімназії, Степан разом із своїми братами вже в юні роки активно включається у визвольні змагання українського народу. 1943 року він всупає до Української дивізії «Галичина». В лавах дивізії він перебуває до закінчення 2-ї світової Війни. Під кінець війни дивізія відступає разом із німецькими військовими частинами через Словенію до Австрії. Тут, біля Штаєрмаркт (Фельдбах) дивізійники відважно боряться проти наступаючих радянських військ. З капітуляцією Німеччини рештки дивізії попадають біля кордону з Італією до полону і переводяться до табору військовополонених біля Ріміні. В таборі Степан Костюк вивчає італійську мову і згодом стає перекладачем. Там же закінчує свою перервану війною матуру.

1947 року рештки дивізійників переводять до Анґлії. Тут полонені живуть у таборах та працюють у сільських господарствах. У таборі пан Костюк працює як перекладач з англійської та допомагає полоненим у різних потребах. Після звільнення дивізії на початку 50-х років пан Костюк переїжджає до Мюнхену і поселяється тут.

Від самих початків свого життя на еміґрації пан Костюк бере активну участь в організованому житті українців Німеччини. Він стає членом Організації Українських Націоналістів (ОУН), де згодом перебирає обов’язки референта крайових зв’язків і стає одним із близьких та довірених співпрацівників Степана Бандери. Він працює також в редакції «Шляху Перемоги». Перебуваючи в Німеччині, пан Костюк отримує страшні вістку про загибель у лавах УПА його обох братів та про поневіряння і репресії його сестри Анни та її родини на Україні.

На громадській ниві пан Костюк особливу увагу приділяє вихованню української молоді в СУМ. Він є довголітнім головою Виховної ради, організатором та учасником виховних таборів, виховником на сумівських таборах в Шонґау та Ґомадінґен та Головою Крайової Управи спілки.

У 1960 році пан Костюк одружується з Ґертрудою Костюк, народженою Вільгельм. В подружжя народжуються троє дітей: Христина (1961), Степан (1964) та Александра (1970). Після заснування сім’ї пан Костюк починає свою працю на фірмі AGFA, де працює як перекладач і технік. Він допомагає здобувати кваліфікацію молодим спеціалістам з різних країн світу.

Попри свою працю і родинні зобов’язання він надалі присвячує кожну вільну хвилину українському життю та невтомно працює для свого народу. Він стає організатором та керівником гуртожитку для української робочої молоді в м. Штутґарт, активним та керівним членом т-ва «Рідна школа». Пан Костюк активно працює в т-ві «Патріархат». З нагоди святкування 1000-ліття Хрищення України він відповідає за технічну та господарську організацію Світового Злету СУМ в Римі та Царгороді.

Після проголошення незалежності України пан Костюк стає ініціатором фундації сприяння першому Генеральному консульству України в Мюнхені. Покійний довгі роки очолював організовану українську громаду в Німеччині як Голова ЦПУН (Центрального Представництва Українців у Німеччині) і стає згодом його почесним Головою.

Великою радістю для пана Костюка стало проголошення незалежності України 1991 року. Після 50 років поза межами Батьківщини він знову відвідує рідну землю та свою сестру, яка єдина з його сім’ї ще залишилася в живих. На місцях загибелі його рідних братів та їхніх побратимів з УПА покійний вшановує їхню славну пам’ять меморіальними дошками та пам’ятниками, які до сьогодні пригадуютьусім поколінням українців, якою дорогою ціною була здобута воля та національна незалежність.

За свою невтомну працю та заслуги перед українським народом пан Костюк був вшанований численними нагородамиь: від СУМ (отримав найвищу нагороду-4 –й ступінь виховника на 60-ліття заснування СУМ у Німеччині та подячні Грамоти з нагоди різних ювілеїв спілки за самовіддану працю); від Львівської облдержадміністрації (Грамота за заслуги в національно-визвольній боротьбі та почесна відзнака «Хрест звитяги»); від Головної Управи Об’єднання Бувших вояків Українців Великої Британії-ОбВУ (пам’ятний хрест за працю в українському організованому житті); від Спілки Офіцерів України-СОУ (Почесна Грамота та медаль спілки); від Братства Österreichischer Kameradschaftsbund Steiermarkt (Silberne Ehrennadel für besondere Verdienste um Kameradschaft); від Посольства України в ФРН (почесна грамота 1995 р.); від Міністерства Закордонних Справ України (почесна грамота з нагоди 75-річчя за збереження культурної та національної самобутності українців у Німеччині) та багатьма іншими відзнаками та нагородами.

На схилі свого життя у 1995 р. пан Костюк переїжджає разом з дружиною до містечка Шірлінґ біля Реґенсбурґу, де замешкала його старша донька Христина. Поки ще дозволяє здоров’я, він надалі цікавиться життям української громади і допомагає своїм досвідом та своєю працею. В грудні 2010 р. помирає внаслідок короткої невиліковної хвороби його дружина Ґертруд. Ця сумна подія остаточно підірвало і його ,в цей час дуже ослаблене здоров’я. Після короткого лікування у лікарнях в Малєрсдорфі та в Реґенсбурзі пан Костюк повертається додому, де помирає 26-го березня в колі своїх рідних.

Спілка Української Молоді в Німеччині, українська громада та український народ втратили в його особі незламного патріота та велику людину, яка самовіддано і цілеспрямовано все своє життя посвятила боротьбі за волю України, яка,не вимагаючи жодних визнань і винагород для себе, працювала для добра української громади. Покійний був дуже дисциплінованою, обов’язковою, ретельною та відповідальною людиною. Він ставив високі вимоги до своїх співпрацівників, а найбільше вимагав від себе самого.

У пам’яті рідних пан Костюк залишиться назавжди як добрий і люблячий батько та дідусь, як цікавий і ерудований співрозмовник і досвідчений порадник. Вічная йому пам’ять!

За родину покійного о. Володимир Війтович.

PS: Заупокійна Бож.Літургія за бл.п. Ґертруд та Степана Костюків буде відправлена у вівторок, 5-го квітня 2011 р., о год. 18:00 у Катедральному храмі УГКЦ м. Мюнхен (Schönstr. 55). Похорон відбудеться у п’ятницю, 8-го квітня, о год. 15:00 на кладовищі у м. Шірлінґ біля Реґенсбурґу.

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s