“Є інші форми вираження волі українців за кордоном”?


Автор: Ольга Самборська

1 квітня. Кому смішно, а кому і не до сміху. Вже багато років поспіль українську громаду Німеччини не представляє жодна офіційна структура. До 2000 року на теренах ФРН існувала так звана Централя (Центральне Представництво Українців Німеччини) або скорочено ЦПУН. Початком 21 століття Німеччину накрила нова хвиля української міграції. Хвиля післявоєнної міграції потроху відступила. Багатьох з тих, хто опинився на території тодішньої післявоєнної Німеччини і організував потужну мережу різного соціального значення організацій, увінчалися у вічній славі від зробленого ними. На короткий час керівництво в ЦПУН перейшло до рук другого покоління-дітей засновників-батьків ЦПУН. Та зовсім коротко довелося їм тримати штурвал. Бурі непорозумінь остаточно посадили судно Централі на милю.

З 2000 року в громадському житті українців Німеччини продовжує відбуватися багато цікавих подій. Представництво ж кожної з них знаходиться на регіональному рівні тої чи іншої землі ФРН. Така децентралізація була б виправданою, якби потреба в інформаційно-координаційній структурі українців, або бодай мережі українських громадських організацій, час від часу не ставала наріжним питанням в ситуаціях, коли йдеться про проблеми українців Німеччини. Можна влаштовувати вечори української культури і цього буде достатньо на локальному рівні. Можна спілкуватися при церквах українського ритуалу і цього буде достатньо на локальному рівні. Коли ж йдеться про загально-німецькі проблеми українців, коли йдеться про формування політичного українського лобі України в Німеччині, тоді спілкування українців на локальному рівні явно недостатньо. Обговорити ситуацію, що склалася в українській громаді в останні роки, зібралися бажаючі. Це були українці з різних куточків Німеччини, які відгукнулись на пропозицію, оприлюднену в анонсі: Круглий стіл “Сьогоднішня українська громада Німеччини: наскільки вона розвинулася і який потенціал вона має”

1 квітня відбулася серйозна дискусія про наболіле. Подаю загальну картину обговорення для тих, хто не зміг, але хотів бути присутнім на обговоренні.

Дискусія відбувалася у формі живого і віртуального спілкування. Учасники з Берліна доїхали до редакції порталу “Immigrada“, де і відбулося підключення через скайп з українцями Німеччини.  Учасники з віддалених міст приєдналися віртуально. Ось як виглядав наш віртуально-вербальний вечір 1 квітня.

Знайомство.

Українську греко-католицьку громаду м. Берліна отець Сергій Данків, священник парафії Св. Миколая.

Від громади віруючих українців-католиків м. Бамберг говорив отець Богдан Пушкар, який є свідком розвитку української громади на теренах Німеччини вже понад 30-ти років. Свого часу отець Богдан довший час працював в Мюнхені.

Приєднався до дискусії отець Петро Свідрун від Української греко-католицький парафії Св. Йосафата. Отець Петро в своїй душпастирській службі охоплює міста Фрайбург, Базель, Карлсруе, територію Бодензее південно-західної частини Німеччини. В його обов’язки входить не тільки духовна служба для українців, але і соціальні, і культурні проекти. За довідкою отця Петра, у Фрайбурзі існує п’ятницька школа для дітей, яка проходить по п’ятницях.

Щоб не склалося враження, що до круглого столу зголосилися лише священники, перейдемо до ознайомлення з подальшими учасниками, якими були студенти і науковці.

Зацікавленість життям українців Німеччини виявив українець з Австрії. Це Мирон Вендзилович, родом зі Львова, студент архітектури у Відні, працівник товариства української молоді Австрії. Його цікавило, чим живуть українці Німеччини. Тому і зайшов до нашого віртуального простору.

Один з “живих” учасників круглого столу — Нестор Пароля, який доїхав до Берліна з Франкфурта-на-Одері. Нестор родом зі Львова, аспірант університету Віадріна, представив українську спільноту Франкфурта-на-Одері.

Ольга Новосельська, історик, недавній випускник Гумбольдського університету, м. Берлін.

А також Роман Рокитський, ІТ- спеціаліст, м. Франкфурт-на-Майні. Роман Рокитський є головою українського товариства у Франкфурті-на-Майні. Зі слів пана Рокитського, у цьому місті існує доволі велика українська громада і суботня школа.

Знайомство з ідеєю круглого столу.

На початку розмови Ольга Самборська як модератор круглого столу познайомила присутніх з його ідеєю: “Німеччина достатньо велика країна, щоб мати змогу українцям тісно спілкуватися, доїжджаючи одні до одних. Та і в одному місті часом налаштувати спілкування між українцями нелегко. У час інформаційних технологій налагоджується спілкування українців в тих чи інших соціальних мережах (фейсбук,різні форуми). Живого ж спілкування бракує. Такого спілкування, коли можна почути вібрації голосу, що часто за звичайним коментарем на сторінці в інтернеті не отримаєш, дуже не вистачає. В той же самий час помічено, що люди швидше спілкуються з допомогою скайпу, коли живий голос поєднує людей на великих відстанях при найменших витратах як фінансових, так і організаційних. Тому і було використано цю сучасну технологію для спроби налагодження спілкування між українцями Німеччини.” Далі модератор просить учасників круглого столу прокоментувати вищенаведену ідею.

Ольга Новосельська: “Нам дуже не вистачає спілкування в Берліні, в Німеччині. Було б добре, якби ми могли хоч раз на місяць зустрічатися віртуально, обговорювати важливі теми, а батьки мали змогу спілкуватися на теми виховання малих українців.”

Отець Богдан Пушкар: “Враховуючи мій довголітній досвід, можу сказати, що будь-які ініціативи завжди будувалися на ентузіазмі одиниць. Якщо не буде таких одниниць, які би хотіли пожертвувати своїм часом заради загальної справи і добра, то з цієї ідеї нічого не вийде.”

Нестор: “Для початку було б варто визначити якісь контрольні пункти по Німеччині, звідки б люди могли виходити на зв’язок. Знайти сформовані осередки, які б мали змогу налагоджувати зв’язки”.

Отець Сергій наголосив, що українцям конче потрібно самоорганізуватися. Зрозуміло, що тут доведеться трохи відірватися від чогось свого, чимось пожертвувати.

Отець Богдан Пушкар нагадав присутнім, що Німеччина, то не Америка, де українська діаспора спромоглася розвинутися до такого рівня, що до її позиції прислухалися американські політики, де існує ціла мережа будинків, фондів, газет. Але одночасно, він погодився, що потрібно на щось опиратися.

Ольга Самборська: “А на що опиратися? Що залишилося українцям Німеччини в спадок від минулих діаспор? Сварки, поділяння на групи “бандерівців” і “мельниківців”. А найгіршим є фінансові і юридичні підводні каміння , на яких погрузла колишня ЦПУН, яку неможливо ані реабілітувати, ані поховати. А довести, що цим скористалася “наступниця” ЦПУН — Центральна Спілка Українців в Німеччині, а тим більше донести правду в громаді про це, то простіше відразу себе задекларувати ворогом всіх і вся. Така реальність, але це не безвихідь. Є інші форми вираження волі українців за кордоном. Є можливість створювати мережі, форуми спілкування. Одною з таких форм може стати регулярне проведення віртуально-вербального круглого столу”.

Отець Богдан Пушкар: “А давайте підійдемо до вирішення цієї проблеми з іншого боку. Може нам створити Допомоговий Фонд для підтримки, наприклад, українських студентів, яких дійсно багато в Німеччині. Навіть невелика сума грошей студенту перед іспитами може дуже допомогти. В нашій парафії студенти є кістяком. І тому доцільним бачив би будування організації, що займалася б солідарними до українців діями”.

Ольга Самборська: “Підтримую, але насправді Німеччина вкрита українськими проблемами вздовж і впоперек. І цільових груп, які потребують дійсної солідарної допомоги, дуже багато. Можу лише сказати, що завдяки тому, що номер телефону редакції “Іммігради” вільно можна знайти в інтернеті, нам дзвонять люди зі всієї Німеччини з такими проблеми, ніби ми є щонайменше посольством України в Німеччині, якщо не Міністерством Закордонних Справ. А посольство тим часом не в стані налагодити звичайного інформаційного сервісу для українців Німеччини. І телефони в них не відповідають, і посол України практично не знає тих проблем, з якими стикаються українці в Німеччині. Зворотнього зв’язкуу між посольством України і громадянами України не має, тому замість рельси люди дзвонять до поодиноких українських громадських організацій Німеччини. Але ж вони не уповноважені до відповідей і до виконання відповідних завдань. Але якщо вже така потреба існує, то для цього потрібно створити таку представницьку структуру, хай навіть паралельну до існуючого посольства України в Німеччині, але яка б мала повноваження і головне фінансові можливості разом з логістикою таку допомогу українцям надавати. Хай би там працювали юристи, консультанти, культурні менеджери. Головне, щоб українці Німеччини знали, що їм практично є куди звернутися. І ці люди – не конче волонтери-українці, що створили громадську організацію “однієї людини”, але це професіонали, які дійсно могли б допомогти, бо мали би це своїм основним заняттям.”

Отець Сергій підтвердив, що дійсно має місце зневажлива позиція посольства України по відношенню до українців Німеччині: “Навіть на зустрічі з в посольстві України, організованій для українців в Берліні, їм дали зрозуміти, що це не є справою посольства займатися проблемами українців, але справою самих українців”.

Ольга Самборська: “Як редактор часопису “Імміграда” мушу зауважити, до редакції були надіслані архівні папери від ЦПУН, з яких видно, що ще двадцять років тому посольство займало дещо іншу позицію, цікавилося українською діаспорою і залюбки користувалося її допомогою і навіть таку допомогу активно використовувало.”

Отець Богдан Пушкар: “Це правда. Був час, коли на початку становлення української держави посольство дійсно потребувало допомоги, бо фонди Радянського Союзу були не розділені і посли були не в стані піднімати новостворені посольства. Тоді діаспора допомогла, чим могла. Але я б не акцентував на цьому. Що маємо, то маємо.”

Ольга Самборська: “Добре, можемо не зосереджуватись на взаємодопомозі між українцями Німеччини і посольством, але давайте не забувати, що саме ця структура раніше брала активну участь в затверджені представників громадських організацій різних представництв. Знову ж таки з надісланих до “Іммігради” матеріалів видно (див. https://ukrajinciberlinu.wordpress.com, що саме представник посольства поставив свій візуючий підпис на протоколі затвердження Віктора Бондарчука як голови берлінського Представництва українців всередині ЦПУН. Пізніше Віктор Бондарчук знаходить собі наступницю в особі Людмили Млош, сьогоднішню голову “Центральної” Спілки Українців Німеччини. Це те, що на поверхні. А що відбувалося глибше, то четвертій хвилі міграції самим не впоратись з інформацією і чи взагалі це по силі, зважаючи на українські безлюстраційні реалії. Простіше сторінку попередньої діаспори просто закрити.”

“І відкрити нову”, – продовжує Андрій, молодий діаспорянин родом з Коломийщини, який вже багато років живе в Берліні. Хоча б навіть тому, що вже одна спроба демократичного створення нової Централі мала місце.

Модератор звернулася до Романа Рокитського, колишнього відповідального за інформацію ініціативної групи зі створення представницької організації українців Німеччини, з проханням розповісти про роботу ініціативної групи і причини її фіаско.

Роман Рокитський: “Починалося все так. До мене звернулися Марія Мельник з Мангайму і Ірина Ястреб з Дюссельдорфу з інформацією, що виникла ідея об’єднати українські організації Німеччини. Мета об’єднання — створення представницької організації для представлення українців в Світовому Конгресі Українців та Європейському Конгресі Українців та багато інших важливих місій. Потім виявилось, що паралельно така сама ідея зародилася і в Мюнхені. Тоді було вирішено об’єднати зусилля над реалізацією цієї ідеї. Перша зустріч відбулася у Франкфурті-на-Майні, яка була більше ознайомчою для нас всіх. Друга зустріч відбувалася в значно ширшому колі. На ній було вирішено практично організовувати представницьку організацію українців і обговорено деталі, як це зробити. З двома протоколами цих зустрічей можна ознайомитись на сторінці http://www.dach-ukraine.de/. У присутньої на другому засіданні голови Центральної Спілки Українців Німеччини попросили зняти слово “центральна” з назви її організації, що вона пообіцяла, але пізніше ніколи не реалізувала. Та і тиску відповідно на неї теж здійснено не було.

На цій зустрічі було сформовано дві робочі групи. Одна з написання статуту, а інша — для організації наступної зустрічі в Берліні. На тому все і зупинилося. Причину затухання цієї ініціативи мені невідомі. На даний момент ніякої комунікації з приводу цієї ініціативи вже не має”.

Шкода, бо як показала подальша дискусія, роботи для такої організації дійсно багато. Співрозмовники кинули ідею організації своєрідної біржі праці для українців в Німеччині з огляду на проблеми з безробіттям для мігрантів. Для багатьох вже стало дилемою: і вдома в Україні не має праці, і за кордоном її не знайдеш.

Далі відбулося невеличке представлення тих українських громад, про які не було згадано під час розмови. Слухачі дізналися, що в місті Бамберг за всебічною підтримкою отця Богдана Пушкаря почалася реєстрація української громадської громадської організації. Це викликано потребою взяти справу представлення України на місцевому рівні в свої руки, перебравши її від тих, хто часто спотворює цей імідж, аніж відтворює.

Отця Пушкаря підтримав отець Сергій Данків. Він так само підтвердив, що і в Берліні має місце не найкраща презентація України: “Тут такі організації як “Центральна спілка українців Німеччини” і “Український світ” іноді більше компрометують, аніж гідно представляють українців. А ми всі про те мовчимо”. (від автора: паралельно до круглого столу 1 квітня в Берліні відбувався вечір “Слов’янський базар” під егідою “Українського світу”). Отець Сергій навів приклад його невдалої спроби підняти кволу громаду на акцію підтримки підприємницького майдану. У відповідь чув лиш: “ А ми не можемо, а ми працюємо і подібні відмовки. Як це не прикро, але на відміну від українців Америки чи Австралії, українців Німеччини наразі не в змозі виказати підтримку великій Україні.”

І хоч темою круглого столу було зауважено знайомство з громадським життям українців Німеччини, дійшла черга і до гістя круглого столу пана Мирона Вендзиловича з Австрії. Йому поставленим питанням було: “А що там українці Австрії?”. Мирон з радістю розповів, що в Австрії існує кілька діючих українських організацій. Це культурно-освітній центр імені Івана Франка, Міжнародна організація ім. Павла Чубинського, недавно створене товариство української молоді Австрії. Останнє, представником якого і є Мирон, існує вже більше року і має за мету гуртування молоді і студентів в Австрії навколо вирішення спільних проблем, а також організація культурних подій. Українська молодь Австрії зацікавлена в контактах зі студентами Німеччини. На жаль, від Союзу Українських Студентів Німеччини до круглого столу ніхто не зголосився, тому Мирон залишився дещо розчарований відсутністю партнерів по розмові.

А можливо їм бракує спілкування в тих формах, які б були для них прийнятними? Учасники круглого столу зійшлися на тому, щоб проводити його раз в місяць, в першу п’ятницю місяця. Отже, наступна зустріч відбудеться 6 травня 2011 року в 19 год. У віртуальному просторі за адресою: скайп “круглий стіл”. Для цього Вам потрібно зробити запит на участь, надіславши свою скайпову адресу на “olgasamborska“. Тривалість зустрічі — 2 години.

Ласкаво просимо до нас з новими ідеями і побажаннями щодо проведення нашого круглого столу.

постскриптум: коли я повернулася додому після скайп-круглого столу, то враження було, ніби поговорила зі всіма українцями світу. Відчуття близькості через почутий голос учасників, їх відкритість і щирість за дві години часу дали стільки, скільки фейсбук за два місяці спілкування. А може навіть більше. Устами виражаємо бажання нашого серця, а воно ніколи не каже неправду.

 

 

 

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s