“На відміну від емігрантів, які приїхали до Європи, ми, що емігрували до Північно-американського континенту, мали вже збудовану попередніми хвилями українську інфраструктуру”


http://www.wfuwo.com
ЧЕТВЕРТА ХВИЛЯ ЕМІГРАЦІЇ
Я представляю четверту хвилю імміграції з України, більша частина представників якої має добру освіту і професійну підготовку. Відсутність можливості для самоутвердження і достойного життя у своєму краї, політична і економічна нестабільність, відсутність житла, криміналізація часто призводять до пошуків кращого життя. Є й інша причина – переїзди з однієї країни до іншої стають нормою цивілізованого життя. І хоча дехто їде з відчаю, частина хоче заробити на майбутнє собі і на навчання дітей, а потім повернутись додому.

Через ряд причин емігранти, які займали в Україні певний соціальний статус (вчителі, лікарі, інженери, науковці та ін.) найчастіше починають своє нове життя з простої, чорнової роботи, часом працюючи по 10-12 годин. Дістаючи найнижчу платню, найпершим завданням для більшості з них є вижити, прогодувати свою сім’ю, а крім того, ще й підтримати родину в Україні. Тяжко працюючи на економіку розвинених країн, заробітчани останньої хвилі пересилають своїм рідним близько 19 мільярдів євро на рік, чим водночас підживлюють економіку своєї країни.

Останній хвилі еміграції характерне й те, що на заробітки виїжджає не вся сім’я, дуже часто їде жінка або чоловік. Нерідко виїжджають обоє, залишаючи своїх дітей на догляд стареньких дідусів і бабусь. Мабуть, зрозуміти таке життя може тільки той, хто його скуштував. За статистичними даними близько 3,5 мільйона дітей в Україні є соціальними сиротами.

“Я знаю, що і мама сумує за мною, дзвонить щотижня. Та це тільки телефонні розмови. А я вже скучив за її ласкавими карими очима, усміхненим обличчям…Та це тільки мої мрії, які не швидко збудуться. Он і бабуся стогне, побивається. Підупало здоров’я, паморочиться в голові. Сьогодні ж буду дзвонити мамі, нехай скоріше приїздить, а то може не застати бабусю живою. А наступного ранку машина швидкої допомоги стояла біля нашої хати. Не витримало бабусине серце, змучилось щоденними переживаннями. НАРЕШТІ Я ПОБАЧУ СВОЇХ БАТЬКІВ!!!” – так написав у своєму творі Юрко Кешкетний із с. Чорноголови на Закарпатті, для якого горе в сім’ї перетворилось на щастя побачити маму і тата, бо ж на похорон вони приїдуть обов’язково.

Статистика свідчить: 25 відсотків такої еміграції – це незворотні, і сумним аспектом тут є те, що жінки залишають дітей, що є за межами законів природи і людського розуму. Залишають від безвиході, з бажанням заробити дитині на освіту, на квартиру, на гідні умови життя, заради кращого майбутнього. На жаль, часто такі бажання обертаються трагедією: дитина втрачає духовний зв’язок з матір’ю, а відчуття покинутості накладає на неї важкий психологічний відбиток на ціле життя. Починається внутрішній протест, який нерідко приводить “безбатченка” на лаву підсудних.

Мені довелося багато подорожувати країнами Європи, то ж я зустрічала багато наших жінок – талановитих, гарних, розумних, сильних (може, занадто сильних), що взяли на себе чоловічу функцію – забезпечувати сім’ю. В розмовах звучало одне: коли б на Батьківщині можна було працювати – повернулися б негайно.

Українська жінка… Споконвіку славилася вона вродою, розумом, мужністю й відвагою – рисами, які роблять наш народ вічним, великим і нездоланним.

Чому новоприбулі не спішать долучатися до роботи в давно заснованих громадських організаціях? Відповідь неоднозначна: це і брак часу (адаптація, навчання, виховання дітей забирає левову частку вільного часу) і, безумовно, різність інтересів з людьми, які прибули до Канади в 40-60-ті роки минулого століття. Наша організація “Четверта хвиля” була створена з метою об’єднати саме новоприбулих, емігрантів, в яких одні й ті самі проблеми, допомогти їм самореалізуватися.

На відміну від емігрантів, які приїхали до Європи, ми, що емігрували до Північно-американського континенту, мали вже збудовану попередніми хвилями українську інфраструктуру, якою могли користуватися: українські суботні школи, садочки, банки, крамниці, церкви. Це звичайно допомогло нам швидше і легше адаптуватися в країні, за що ми надзвичайно вдячні нашим попередникам.

Співпрацю з іншими організаціями я бачу в роботі різних організацій над окремим проектом. Членами нашої організації ведеться тісна співпраця з різними українськими організаціями в спільних проектах, береться активна участь у заходах, які проводять українські організації. Наша організація щойно набирає обертів, у наших планах багато цікавих і потрібних українській громаді заходів, ми готові до співпраці і відкриті для всіх, хто має цікаві задуми і бажання працювати.

Анна Кісіль,

Голова Міжнародної Громадської Організації “Четверта хвиля”

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s