“І виріс я на чужині, І сивію в чужому краї… “


Тарас Шевченко

І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Аж бачу, там тілько добро,
Де нас нема. В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину… Добре, мамо,
Що ти зарані спать лягла,
А то б ти бога прокляла
За мій талан.

Аж страх погано
У тім хорошому селі.
Чорніше чорної землі
Блукають люди, повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
. . . . . . . . . . . . . . .
І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.

І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві… Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Остатні продають штани…
. . . . . . . . . . . . . . .
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать – і мовчать!

А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо,
І на Україні добро.
Меж горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люде веселі.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні.
. . . . . . . . . . . . . .

[Друга половина 1848, Косарал]

Advertisements

2 thoughts on ““І виріс я на чужині, І сивію в чужому краї… “

  1. Шевченкове «…Чому не йде Апостол Правди і Науки…» та «…Чи діждемось Вашингтона з Новим і Праведним Законом…А діждемось таки».

    Людина є те, що думає,
    що читає, у що вірить.

    Народ, старший на рік, радіє здобуткам, згадує малі негаразди прожитого, проте, у великій Вірі і в Надії сподівається на Любов Творця в прийдешньому.
    Ми, українці, нині воздаємо хвалу Отцю за той Святвечір, що понад дві тисячі літ тому найяскравішою зіркою на Сході возвістив народження Спасителя для всіх.

    Вітаєм Господа в собі – вітаємо себе у Господі!

    І ще в Різдвяні дні леліємо у собі мрію, щоб Україна, як держава, достойною у Господі постала, що аби дбати за народ, бо з нього – правди й влади сила.

    Українська мрія? А почнемо з найпростішого. Оглянемось довкола на собі подібних – і кожен, незалежно від вчорашньої витрати, чи здобутку, самостійно (Бог в поміч) починає заново ліпити свої наміри у день, що наступив – це необхідність, якою керується кожен, хто в тілі і з душею.

    Умова тут в замислі і промислі, в причині і наслідку, вході і виході, апріорі і апостеорі, в мотиваціях, у всьому, що іменується структурою, що закладено в основу енергії, тобто душі, душевних станів. А ще дані нам Творцем Завіти.

    Маєте тіло з душею, тіло – нічтоже, дух животворить, душу свою, коли хочете бути ввірні – одухотворюйте – пізнавайте та приймайте на віру ті знання, що дано вам через пророків, апостолів, богословів, священників у Законі Мойсея також єдиній Заповіді Єдинородного Сина, що прописана безкоштовною інформацією як безцінною інструкцією у формі і смислі Нового Завіту.

    На цьому від часу поставлене, нині стоїть і буде стояти Творця Світ до часу.

    «Ідею України, як і консолідуючий образ її майбутнього, неможливо придумати, сконструювати, чи винайти. ЇЇ можна лише розгледіти, віднайти і підняти на поверхню».

    Вона лежить у витоках попотопного часу.

    Завіт Ноя відбувся як наслідок із причини поведінки синів:
    Хам, уздрів тата, що, кріпко захмелівши, лежав у винограднику горілиць «у чому мама породила».
    Від радості спянілий весь.
    Перед братами, наймолодший тут, взяв й насміявся з тата.
    Та старший поруч Сим, як середульший Яфет, відвівши погляди у бік – прикрили наготу старого.

    У шкільному творі на темі Хама я у юнацькім пориві описав би: і сумно стало Богу, побачив тут підтвердження, що Велика Вода не вимила із тіл нащадків насіння Каїна.
    І відродилось д*явольське у Хамі.

    І сталось те: найстаршому, за господарську вдачу, Симу, в завіт дістався Ноєв-град і землі, що при нім.

    Яфетове коліно, вдале до ремесел і в чуйності до Бога ревний, як і Ной, дістало в спадок нові землі – не пропаде у краї за морями. Там з семи рік найбільших уславленою стане лиш Непрун.
    А Хам, з народом власним ханаанським, за насміх з Ноя – вигнаний у піски .
    А ще в Завіті Ной прорік усім наступне:

    «…і сказав: проклятий Ханаан;
    Рабом рабів буде він у братів своїх.
    Потім сказав:
    Благословен Господь Бог Симів;
    Ханаан же буде рабом йому;

    Хай розпросторить Бог Яфета, і
    Хай вселиться він в шатрах Симових;
    Ханаан же буде рабом йому…».
    (Буття 9;25-27).
    Ми у виборі: вірити – не вірити та Яфетові з країв, котрих Ніпро собою омиває, прийдуть в палати Симові, і Хамових з собою приведуть, покаявшись, дань Ною воздадуть і возз*єднають три батьківські коліна, і восславлять Отця і Сина й Духа, що йшов і йде і йтиме всім, хто ввірував і ввірує іще, і йтиме без обмежень.

    Умиротворча Ідея України у Пророцтві Ноя.
    Не обов’язок народу опікуватися проблемами політиків, але святий наш обов*язок допомогти державі, як самим собі, сформувати українську мрію у закон і сповняти його допоки світ стояти буде, як нам самим,так і прийдешнім поколінням.
    Минулі прописали в Конституції *96: “…Держава Україна, у співдружності з державами світу, є незалежною;…». А ще прописано таке «…усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом…»
    Перед тим, упродовж цілого століття національна еліта формувала ідеологію, що Україна мусить постати: 1.Незалежною. 2.Самостійною.3.Соборною.
    Ідея Україна постає у цих трійко смислових ознаках.

    Конституція Німеччини прискіплива до сили закону, порядку його виконання та добробуту. Конституція США жила і живе, бо прописана під американський омріяний рай на землі…
    Витоки нашого формування, роду-племені, як нації, як народу, як Батьківщини, як Країни – вимагають обрати у проект власного розвитку духовну концепцію за наріжний камінь.
    Конституція без надідеї підходить будь – якій державі світу – тільки не Україні.
    Держава УКРАЇНА – НЕЗАЛЕЖНО від світу нинішнього, САМОСТІЙНО (з Божою поміччю) розпочинає ціленаправлено втілювати СОБОРНІСТЬ в собі, від себе на світи.
    Соборнісь тут – Божественна значущість Закону, Милості та Істини Творця.
    Людське тіло, зроджене й освячене водою як Храм, душа якого має народитись в Духові.
    Тіло маємо воодушевленне, а душу слід одухотворювати – це клич нам часу з Нового Завіту.
    Люди повинні мати можливості шукати свого народження в Духові через активні пізнання і і вивчення спадщини завітів і держава тут необхідна й очевидна.
    Соборність України, як держави – в її усвідомленні, що без пізнання Бога – народ і влада будуть в суєті суєт. І мусимо ми дбати за державу, що дасть народові можливість в гурті пізнавати Істину Творця. І стануть ті часи, що яфетове коліно колись примирить світ поміж собою.
    Такими вмотивованими бачаться три іменні слова як складові української, спраглої віками, мрії – утопії: незалежність, самостійність, соборність. Ними прописане наше друге, духовне, умиротворче і об*єднавче начало.
    Поступ у рухові можна затримати, та хто в силі його, Завіт Господній через Ноя, відмінити.

    Життя земних цивілізацій можна стиснути до смислу трьох дієвих слів, спрямованих своєю вдячністю до Творця, як Єдиного Джерела Світла:
    – Взроди.
    – Спаси.
    – Навчи.
    Нас – зроджено. Сином – спасенно. Науку Заповітами дано. Вивчаймо!

    Учімо, хоч нам бракує часу.
    Маємо вчитись більш наполегливіше, ніж іудейські тлумачі проторюють своїм чадам П*ятикнижжя Мойсеєво.
    Мусимо освоювати вчення більш ревниво, ніж тафсіри повчають змалку вірних фанатично зубрити скрижалі Корану.
    У кожного з нас ще багато язичеського – воно, предвічно завітне, примітне сьогодні скрізь – земні інтереси породжують земні смисли відношень. Та пізнання і віра в Божественне начало – дає прикликання бути в одкровеннях і жити у Вірі і в Надії на Любов Його.

    І стає тут необхідність востребованих потреб:

    1. Українську Ідею – в Конституцію.
    2. Конституцію – під Українську Ідею.
    3. Дітям – креативні уроки – науки Творця.
    4. Старшим – безкоштовні вечірні легендарні школи основ Закону, Милості та Істини.
    5. Зміна вектору Українського зовнішнього духовно – політичного інтересу.
    6. Погляд на новий суспільно-політичний устрій, що визріває із вищенаведеного.

    ВіРОКРАТИЧНА УКРАїНА.

    Ми увійшли у III-є тисячоліття. І за всіма ознаками тисячоліття Духу, коли віра у необхідність справедливості стає і постане всенародною востребованістю і реальним змаганням за втілення людських норм поведінки за правом і обовязком.

    Істинна демократія, істинний народ той, що керує собою і є у втіленні сутностей, що
    розбудовують пізнання самих себе, як об*єкта і суб*єкта зполітизованого світу, унеможливлюючи злодійськими законами від держави перебувати у занепаді людських відношеннь.

    Віра у торжество Творцевого прикликання на справедливість, на взаємоповагу і любов – ось головні складові, що приведуть народ у нову розбудову змісту і форми…

    Ті, чи інші суспільно- політичні лади хтось-колись починав формував з «чистого листка», коли приходила на це потреба.

    Останнє, що памятає сьогоднішній світ, про «демократію» – *найгірша форма правління, але нажаль ніхто нічого кращого ще не придумав*. Таку думку приписують Вінстону Черчіллю, втім, народи, що віджили і переживають сьогодні стани «демократії» охоче розділяли і розділять таке визнання.

    У нас сьогодні є шанс перевернути уяву світу про людські відносини і наповнити їх істинним змістом.
    Наука відкриває закони Творця. У науковому процесі людство виробило закон пізнання інформації і законом впроваджує відкриття і винаходи у його реалізацію.
    Найвагоміший вчений – матеріаліст минулого – Ісаак Ньютон, отримав “точку опори” і Законом всесвітнього тяжіння перевернув світ уяви про природу. Наступну половину свого довгого життя шукав другу, духовну,точку опори. Не знайшов та залишив прийдешнім віру і надалі шукати.

    Микола Васильович Гоголь відчув початок формування істинно нового – його він
    бачив в школах Православ*я.

    Тарас Григорович Шевченко знайшов основу приналежності другої точки опори у Слові і Духові Біблійних сказань – із них він черпав для себе мотиви, що здатні перекувати людську душу і укріпивши її, душу, у вірі, одухотворити її до нових діянь у прояві повсякденного неперебачуваного буття, керуючись Милістю та Істиною Господнього Сина – Учителя Хреста.

    Звідси і стало Шевченкове в питанні «чому не йде Апостол Правди і Науки», бо лише ця відміна, наука пізнання, зможе уформувати Нового і Праведного Закону для Неньки.

    Україна постає у прагненні стати державою, що сприятиме кожному громадянинові (як і обраному із себе державної ваги чину) в пізнанні та оволодінні високою духовністю надбань людства.

    При сприянні держави та за її активної участі оволодівання істинною духовністю та
    високоморальною культурою всіма громадянами країни – це і стане основою єдності та розвитку народу України.

    За часів тоталітарних режимів – народ у затишші кухонь укріплював віру надією на краще.
    І кращі часи, що можуть прийти і у формі демократичної доброї диктатури на чолі просвітницького авторитаризму, можуть привести до усвідомлення необхідності просвітництва та зміни державного устрою, при якому ідея істинної демократії витворить себе у новому і зручному суспільно-політичному пошуку, такому як ВІРОКРАТИЧН А УКРАЇНА.

    ВІРОКРАТИЧНА УКРАЇНА потребуватиме власної ідеології, що вийде із розробленої концепції і мотивації ВІРОСОФІЇ, як основи прийдешнього суспільно – політичного устрою України…

    …Останні роки та їх насичені і знаменні події, що в Україні і по цілому світі, дають одкровення, що хочеми ми – не хочемо, а Промисел, що прописаний в Пророків, на виду. А, значить, Україна поступово підходить до дня і до часу, коли Ноєві слова Завіту стануть парадигмою внутрішнього життя кожного українця та у необхідності такого відношення через себе до решти світу.

    Країна стомлена від протиборства в самій собі – матеріальні цінності були у часи
    важливіші над духовні. Та останні два тисячоліття, як дано головного завіту, віки переконливо доводять – затишок в предметах побуту потрібен кожному з нас, щоб більше впізнавати й розпізнати глибші витоки сутності своєї.

    Якось станеться таке, що «злісним язичникам – матеріалістам» відкине суще їм – дурити
    й обкрадати і інше все, що в тому є найгірше.
    Бо крадуть й обкрадають самих себе.

    І одухотворений Господній народ простить своє минуле в діяннях власних.
    І як і старий Ной, до часу давши проклін Хаму та його коліну, все ж з вірою в надії прорік всім трьом синам і їх народам – що в Істинній Любові знов зійдуться усі.
    І в дні свят, що йтимуть від вечора Різдва, як і кожен день до нього і після нього, окрім молитви «Отче Наш» в мені звучатимуть молитвою слова:

    1. Отче мій Небесний, во Ім*я Сина Єдинородного Твого дай школи нам науку щоб пізнати те, дай те, що має збутись із землі Яфетових колін;

    2. Те, що прорік Ти заповітом Ноя – яфетове коліно хай прийде у шати симові, а призвівши з собою хамових, возз»єднає три Ноєві коліна, покаявшись, возз*єднані восславлять всі Тебе – в Отці і Сині в Духові Святому, що йде від Тебе без обмежень до всіх, що ввірили і ввірують іще;

    3. І шану Ноєві потомки воздадуть…

    І не заперечуючи «вибраність єврейського народу» в первородності, як сина старшого в коліні, вірю – ми прикликані пізнавати і вивчати і втілити собою те, що дано Богом через Ноя в Завіті середульшим, Яфетовим синам.

    Народи України, українські татусі і мамусі, дідусі і бабусі мусять вже задумуватись, чи не їхнім дітям, чи потомкам суджено, чи стане призначено виконати пророцтво Ноя на коліно Яфетове.

    Щодо себе. Якими б роздуми не були у прожитий день відносин людських – я навертаюсь у велику віру – саме з нашого народу вироїться той гурт одухотворених мужів державних, що матимуть за святу справу втілити давно прописане для нас.

    І вірую: зберуться народи України у церквах. І від Софії й Лаври зійдуться на верховну раду умиротворити в собі Божественне земне…

    Світ стояв і стоїть на мученниках і праведниках.
    Мученниками сьогодні стають ті, що оприділяються.
    Святою праведністю сьогодні є – вірити в Україну і українців – вірити в себе, бо утверждаємо основи Старого і Нового Завітів.

    Вірмо!

    На додаток – ще памятає світ ( невідворотня память вже навіки), відколи легендарна ідея Гіперборейської епохи про велич Аріїв полонила уми і пристрасті цілої нації і викликала симпатії і заразність в народах теренів Європи і цілого світу.
    Проте, скільки б у знаках не був сповідуваний у них клич: «З нами Бог» – язичницька, у сутності своїй ідея, вже при народженні мала ознаки погибелі.

    Ми – спасенні, бо те, що полонить наше серце, душу, розум, мудрість – все нам дароване Творцем у Спадок.

    Зрештою, Ісус прийшов, всупереч Каїну і Хаму, щоб власним життям, власною вірою показати нам приклад і навчивши, відродити в нас істинне відношення і обов*язку перед Отцем і Творцем.

    Бо сьогодні, а, чи коли, однаково – «…всі будемо навчені Богом…», казали пророки.
    Я вірю у Пророцтво! З Різдвом Христовим, Україно! З Різдвом Держави УКРАЇНА, яку чекає в мирі світ.
    10.03.11

  2. Вищевикладений коментар був викладений в “Українській Правді” (електронна версія) під назвою “Різдво Христове як рождество величі України” від: Четвер, 06 січня 2011, 19:06 Стефан Сим _

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s