Про українську діаспору в Гамбурзі.


Ред. пропонує матеріал зі інтернет-порталу, який носить назву “Українська діаспора”, а домен має назву “укрєвротранс”. Хто стоїть за цим порталом важко встановити. Згідно останніх даних ще за 2009 рік  на сторінці виглядає, що сайт здох. Деякі статті на згаданому порталі вартують ознайомлення з ними.

ред.

http://ukreurotrans.com.ua

Відправляючись в іншу країну, прагнеш дізнатися, чи є там наші земляки, скільки їх, як і чим живуть, чи підтримують зв′язок з батьківщиною. Не став виключенням і друге за величиною місто Німеччини – 1,7-мільйонний Гамбург.
“КЛУБ”, ЗАКРИТИЙ ФЮРЕРОМ
Коли нас знайомили з місцевими визначними пам’ятками, біля озера Альстер, за площею Монако, що перевищує, показали готель, в чиїх апартаментах сім десятиліть тому зупинявся Адольф Гітлер. Виявилось, разом з Мюнхеном, де зароджувався “пивний путч”, майбутній фюрер розробляв ідеї націонал-соціалізму і в Гамбурзі. І саме він заборонив діяльність “Клубу Україна”.
Ця найвідоміша перед Другій світовій на півночі Німеччині українська громадська організація була офіційно зареєстрована, існувала на засоби українських емігрантів, мала свій статут, бібліотеку, де щосуботи збиралися активісти.
З приходом до влади Гітлера клуб опинився під жорстким наглядом поліції, почалися арешти, організація самоліквідіровалась, відновила свою діяльність в 1953-му, але після цього проіснувала тільки п’ять років..
Якщо ж і далі проводити паралелі з Мюнхеном, де був заснований що діє понині “Український вільний університет”, а після війни проживала найбільша в Германії 100-тисячна українська діаспора, то Гамбург в цьому плані виглядає скромнішим. За офіційними даними, зараз на обліку в нашому Генеральному консульстві полягає близько 14 тис. чоловік.
Інші джерела стверджують, що загальна цифра співвітчизників, з урахуванням незареєстрованих українців, складає 30, і навіть 40 тисяч громадян..
ГАЙДЕНАУ І ІНШІ
Як запевняють наші дипломати, перші вихідці із західних областей України з’явилися на півночі Німеччини в кінці Х1Х сторіччя. Гамбург, зокрема, став для багатьох наших земляків якійсь проміжною крапкою перед еміграцією в США, Канаду, Австралію, Аргентину. Ті ж, чиї сили закінчувалися, та і вік не дозволяв продовжити ризикований шлях, осідали тут.

Нова хвиля української еміграції дала знати про себе після Другої світової. Так, в місті Гайденау, недалеко від Ганновера, виник крупний табір біженців, де, за даними Генконсульства, побувало близько 5 тис. вихідців з України і Польщі. Окрім насильно погнаних до Німеччини, там розміщувалися також колишні військовополонені і ті, хто добровільно служив в німецькій армії, співробітничав з окупантами.
Табір був великою захищеною територією з житловими бараками і вільним доступом. Післявоєнну ситуацію в цьому районі контролювали британські союзницькі війська, і при їх підтримці на території табору створили власну українську поліцію..
У більшості не було ніяких зв′язків з історичною батьківщиною. Листування виключалося, оскільки створила б серйозні проблеми для тих, що залишилися там близьких. Окрім українського табору в Гайденау, існували інші, трохи менше, в городках Зєєдорф, Фімбек, Фалькенберг, Морфлет, Орель, Піннеберг недалеко від Гамбурга. Їх розпустили пізніше, в 1958-му, після відходу британців.
Табори зникли, але мешканці перейшли на приватне господарство, скориставшись безпроцентними кредитами на будівництво, що видаються тодішнім німецьким урядом..
Втім, серед тих, що знайшли тут другу батьківщину етнічних українців було немало і представників інтелігенції, учених, викладачів, художників, артистів. На території Гайденау виникли українська народна школа, гімназія, університет, лікарня, друкарня “Заграва”, де видавалася україномовна газета “Наша пошта”.
Створювалися театральні балетні, оперні, хорові кухлі, групи народного танцю. У 1945-му з’явилася перша молодіжна організація “Пласт”, роком пізніше – Союз української молоді. У 1952-му українські школу і університет закрили через відсутність кадрів, що емігрували в інші країни, і політики Німеччини, чий уряд зобов′язав молодь вчитися в німецьких закладах..
Після війни в Гамбурзі виникли українські греко-католицька і православна церкви.
ЖИТТЯ – ЗА ВЛАСНИЙ РАХУНОК

Ярослав Вовк родом із Західної України, з Лемкивщини. Ми познайомилися з ним на урочистому прийомі в Генконсульстві України на честь відкритої “аерозвитому” авіалінії Київ – Гамбург. Пан Ярослав розповів, що його сім’я, в якій було семеро дітей, опинилася в Гамбурзі в далекому 1942-му, і з тих пір він відчуває себе наполовину німцем, наполовину українцем:
– Тут одружувався, тут народилися мої діти, які, як і я, знають рідну мову. Тільки ось вони чомусь соромляться розмовляти по-українськи. А для мене це ниточка, що завжди пов′язувала з батьківщиною…
Співбесідник близько року очолював українську общину в Гамбурзі. Дружина Ірина, уродженка Німеччини, що також прекрасно володіє українським, керувала нею до середини жовтня, коли у зв′язку з розпуском Центрального дроту в Мюнхені припинило існування Краєве представництво українців в Гамбурзі (зараз завершується формування нової організації).
– Дані про її кількісний склад різняться, – розповідає пані Ірина, – люди асимілюються, мігрують, але якщо говорити про найбільш активних членів, то їх в Гамбурзі приблизно 400-500 чоловік.
Ольга Сукенник, що приїхала до Гамбурга після закінчення одного з українських вузів, веде навчання у відкритій за ініціативою Генконсульства недільній українській школі. Вона діє при місцевій греко-католицькій церкві. З підручниками по основних предметах – українській мові, літературі, історії, природознавстві, географія – школі здорово допомогло посольство України в Германії.
Події під час “помаранчевой революції” і після неї помітно пожвавили інтерес до України, позначившись і на активізації громадських організацій. Проте зміни привели і до несподіванок – уряд Німеччини відмовився економічно підтримувати українську діаспору.
Мовляв, країна вже інша, в ній немає передумов для гонінь, переслідувань, отже, і заробляти на життя потрібно уміти самостійно..
Думку підтвердив і генконсул Юрій Лазуто:

Власті резонно розсудили, що з приходом нового керівництва в Україні містити за свій рахунок її общину в Германії недоцільно. Раніше такі можливості були. Зараз наступили інші часи…
…І ВІДЛУННЯ СКАНДАЛУ
Втім, доречно пригадати і що вибухнув весною нинішнього року візовий скандал, відгомони якого, мабуть, теж зіграли свою роль.
Нагадаємо, розділ зовнішньополітичного відомства ФРН звинуватили в тому, що він нібито сприяв масовому проникненню в ЄС злочинних угрупувань з Росії і України, заохочував сучасну работоргівлю і нелегальне завезення тисяч тих, що піддавалися сексуальній експлуатації жінок з Східної Європи..
Йшлося про зловживання туристичними візами до Німеччини, які сталі можливі після лібералізації візової політики і спрощенні процедури видачі в′їзних документів. Отримуючи в Києві легальні туристичні візи, а потім, приїхавши в ЄС, “туристки” нелегально, без офіційного оформлення і сплати податків, влаштовувалися в борделі, заклади громадського харчування, на сельхозработи.
Повідомлялося, що в місті Хоф, на півдні Німеччини якась сімейна пара протягом року вмудрилася вислати громадянам України більше 100 запрошень для працевлаштування… особистими водіями. Пізніше майже всі вони опинилися на нелегальних заробітках. За кожного запрошеного і нелегально прибулого кандидата подружжя отримувало до 600 євро..
– На жаль, в Україні є немало фірм, які дають оголошення про працевлаштування в Германії, але на перевірку виявляється, що люди потрапили в пастку, і визволити їх з рабства дуже важко, – говорить Ярослав Вовк.
– У вас існує думка, що молоді жінки і дівчата свідомо дають залучити себе в сумнівні підприємства, – включається в розмову Ірина Вовк. – Таке трапляється. Але в німецьких засобах масової інформації превалює думка, що ці люди стають мимовільними рабинями секс-індустрії.

Вони приїжджають в ресторани, бари, кафе, працюють там три-чотири дні, а потім у них відбирають документи, погрозами примушуючи йти на панель. Це велика проблема, і ми в міру сил прагнемо допомагати таким, що потрапив в складну ситуацію….
Візовий скандал утихнув так само спонтанно, як і виник. Правда, офіційні власті вибачилися за різкість. Проте заходи посилені: у паспорти тепер вклеюється віза з фотографією, той, що кожен запрошує повинен надати дані про свої доходи і житлоплощу, а запрошуваний – перед виїздом у ФРН обов′язково оформити страховку.
БРАМИ В СВІТ
Гамбург спрадавна стоїть на перетині торгових шляхів з Північної і Західної Європи в Східну, з Північної і Південною Амерік до Азії. Тут знаходиться найбільший порт, що відкриває і для українських підприємців необмежені можливості, які, на жаль, використовуються навряд чи на чверть.
– Один лише приклад, – говорить Юрій Лазуто, – в місті на постійній основі працюють близько 600 азіатських фірм і всього лише дві українські. Звичайно, це нікчемно мало…
В основному наші націлені на розвиток туризму. Ми спілкувалися з колишнім киянином Сергієм Факторовим, що починав колись трудову діяльність на столичному верстатобудівному об’єднанні. Сьогодні він процвітаючий підприємець, очолює крупну фірму.
Але чому так боязко шукають шляхи для взаємовигідної співпраці українські корабели, машинобудівники, деревообработчики, металурги? Питання певною мірою риторичний – всьому провиною наше непередбачуване, суперечливе законодавство, що часто ставить в безвихідь ділових партнерів.
У Гамбурзі сподіваються, що багато бюрократичних рогаток вдасться подолати, вийти на вищий рівень довіри і взаєморозуміння..

Звичайно, добре, що найіменитішими повпредами України в Гамбурзі є Віталій і Володимир Клічко (їх батько Володимир Родіонович, до речі, колишній військовий льотчик, нині – військовий аташе в Бонні). Але чи досить їх авторитет, щоб про нашу країну знали не тільки як про спортивну державу? Тут навряд чи діаспора допоможе, як би не старалася…
У ці різдвяні дні Гамбург, на чиєму гербі зображені прочинені брами, сяє як новорічна ялинка. Нам довелося цілих три рази побували в міській ратуші, куди, до речі, вольний прийти кожен охочий, залишивши будь-яку запис-побажання у великій гостьовій книзі на першому поверсі.
Говорять, пудовий фоліант регулярно перегортають чиновники – він немов барометр настроїв відвідуючих мерію городян і іноземців. Чим не приклад для київської міськадміністрації, куди і журналістів-то не завжди пропустять строгі охоронці?.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s