Берлінале: новинкою буде Камалія зі своїм чоловіком Мохаммедом Захуром.


Українське кіно: так є воно чи його немає?

Розмова біля українського стенду на Берлінале, 13 лютого 2011 року.

Автор: Ольга Самборська

Автор цього матеріалу добре пам’ятає часи останніх Берліналей, на яких гучно говорилося про українське кіно і так само гучно заявлялося про існування українського кіноринку. Цьому сприяла титанічна робота української кіно-фундаціїї як промоторської організації під патронатом фонду Україна 3000” і зокрема, проведення вже традиційних вечірок. На них, як вже відомо з минулих подій, солідно накривалося на столи, лилося рікою вино і музика розривала барабанні та міжкультурні перетинки. Як зауважив один любитель виставляння аматорського відео в інтернеті, одне з яких було якраз з такої вечірки Берлінале: “Танцюй, танцюй, то карпатська пісня какая-то горная.” (див. http://www.myvideo.de)

Українці діаспори рідко потрапляють на такі події, за виключення одиниць, тож я вирішила дізнатися, що ж то таке, український стенд і українські вечірки на Берлінале.

І ось Берлінале. Цю кіношну тусовку можна описати трьома словами: кіно, кіношники, культ. І додайте трохи глямуру. Жителі і гості Берліна свято вірять в культовість Берлінале і вірять, що самі стають на короткий час “богемними”. Квитки розпродані ще за багато місяців до події. На десять днів, з 10 по 20 лютого, Постстамерплатц як представницька частина Берліна перебирає на себе функції кіномістечка.

Тут найцікавішою є метушня. Різношерста публіка від екстравагантно вдягнених кіношників, акторів впереміш з захеканими журналістами, фотографами і камера-манами аж до розгублених глядачів створює враження великого балагану, аніж інтелектуальної святині в царині кіно. Розгледіти в цьому балагані кіномистецтво та ще й пройнятися ним — завдання не з легких. За день прокручують до 150 фільмів. Зали переповненні. В коридорах штовхаються розлючені журналісти, яким не вдалося втиснутися до залів. Знівечена охорона ніяково просить вибачення за незручності, хоча і їй самій би комусь пожалітись.

Тим часом учасники кінофестивалю шукають контактів і рознюхують нове на кіноринку. Для цього поруч з головними кінотеатрами “Берлінепаласт”, “Сінемакс” задіяні всі наявні готелі, в прийомних залах яких проходить базар або культурно “європейський кіноринок”. Хто продає: продюсерські фірми та інші кіношні установи. Хто купує: різні нацьковані на нову і цікаву кінопродукцію агенти.

Саме на цьому кіно-базарі і знайшла я наш український стенд. Він розташований в приміщені готелю “Маріотт” (Мarriott). Номер стенду — 111. На звичний пароль “Добрий день” відгукнулися привітні молоді люди, які обслуговують стенд. До інтерв’ю охоче згодилася Олена Величко, менеджер української кіно-фундації.

Олена Величко, український стенд, Берлінале, 2011 рік

Олена Величко, український стенд, Берлінале, 2011 рік

Ось що цікавого я дізналася:

Українська кіно-фундація привезла на берлінський фестиваль каталог української кінопродукції за 2010-2011. На кожній сторінці, а це близько 80 сторінок, інформація про окремий фільм. Кажуть, це свідоцтво того, що українське кіно є.

Потрапити до каталогу надзвичайно просто: заповнюєте на інтернет-сторінці

кіно-фундації анкету і потрапляєте до каталогу.

А на стенді загалом інформують про українські фільми. Мета – продати українські фільми і просунути їх на міжнародні фестивалі. Але це не так легко, тому стараються хоча б ознайомлювати. Після дебюту Сергія Лозниці, кажуть, цікавитися Україною стали більше. Звичайно, хотілося б більшої зацікавленості.

Ще одним методом привертання уваги гостей фестивалю до українського кіно є влаштовування показів. Можливо після перегляду у когось з’явиться бажання купити фільм.

12 лютого вже показали один фільм “Аня, Волга, рок-н-рол”. Продюсер цього фільму Єгор Борщевський бере участь в обслуговувані стенду. 14 лютого показужуть “Мільйон до неба” Ігоря Копилова, а 16 лютого – фільми короткого метру “Українська панорама”.

А для тих, хто не може відвідати покази фільмів, підготували диск з декількома короткометражними фільмами під назвою “ Українська сучасна панорами” (презентовано для бібліотеки порталу “Імміграда”).

А головним фільмом, з яким Україна виходить як співпродуцент  на конкурс фестивалю, є картина “У суботу”. Цей фільм на чорнобильську тематику є спільною роботою України, Росії і Німеччини (Баварія Фільм). Українське Міністерство Культури виділило гроші на виробництво цього фільму. Всі права на цей фільм вже викупила “Баварія Фільм”, яка і презентуватиме цей фільм на фестивалі 14 лютого.

Якщо ж фільм виграє, то перемогу приписуватимуть і частково Україні.

Після такого ознайомлення від українського стенду на Берлінале ніби все було зрозуміло з кіно і Україною. Все ж мене мучило питання, чому Україна не представила на конкурс жодного фільму сама. Олена Величко посилаючись на директора кінофундації Андрія Халпахчі вимовляється аргументом: “Цього року не було гідного кандидата як на рівень берлінського фестивалю.” Так є українське кіно чи його немає?

Не має на фестивалі цього року і Мирослава Слабошпицького. Не змогла приїхала традиційна гостя, голова фонду “Україна 3000” Катерина Ющенко. Зі спонсорів зник і “Неміроф”, хоча грошей ніби цього року мають навіть більше. Хто розщедрився, не сказали, але можна помізкувати. Новинкою буде Камалія (Наталія Шмаренкова) зі своїм чоловіком-бізнесменом Мохаммедом Захуром. Як головна героїня фільму “Мільйон до неба”, вона приїде для участі в показі цього фільму на берлінському фестивалі.

Єгор Борщевський біля українського стенду, Берлінале, 2011 рік

Єгор Борщевський біля українського стенду, Берлінале, 2011 рік

Камалія, російськомовна співачка,  створюватиме і музичну атмосферу на українській вечірці, презентуючі свої нові пісні.

Тож хто бажає відчути смак сьогоднішньої України з новим присмаком, українська кіно-фундація запрошує на вечірку, яка відбудеться 14 лютого о 22 год  в день премьери фільму “У суботу”. Запрошення на вечірку можна отримати у представників кіно-фундації біля українського стенду, якщо ви попередньо записалися на вечірку. Цю процедуру треба було виконати зарання, звернувшись до української кінофундації за вказаними на її інтернет-сторінці контактними даними (див. http://ucf.org.ua/).

Автор матеріалу хоч і отримала запрошення, та все ж вагається, чи хоче вона того смаку з присмаком. От би тільки відповів би хто на питання: є українське кіно в Україні чи немає?

Advertisements

3 thoughts on “Берлінале: новинкою буде Камалія зі своїм чоловіком Мохаммедом Захуром.

  1. Може десь воно і є українське кіно, але тут, в Україні ми його не бачимо, ані в кінотеатрах, ані в телевізорах.

    Природа не терпить пустки, а тому так легко наш інформаційний простір заповнює північна сусідка, запевняючи, що України немає, а є південна частина Росії зі своїми місцевми особливостями.

    Минулого тижня ходив на ретроспективні покази фільмів О. Довженка, якого презентували як українського режисера.

    Не знаю, може я не рохуміюся на високому мистецтві, але українського духу я не відчув у тих фільмах.
    Дивився фільми “Земля”, “Арсенал”, “Щорс”, “Звенигора”.

    Як загальне гасло всіх фільмів я би назвав “Партія веде. Слава КПРС”…

    Найбільше мене розчарував фільм “Земля.” Українське заховане так глибоко, що важко його й побачити. Лише поле, на якому хвилюється жито, воли, коні, величезні гарбузи на городі, мокрі яблука – ото і вся Україна, яку я побачив у тому фільмі. А все інше слава новому життю, колгоспам, ганьба кровопивцям-куркулям..

    Я дивився на радісні обличчя майбутніх колгоспників і думав, що через два роки вони вже конатимуть у лабетах Голоду, а навколо стоятимуть каральні загони, щоб ніхто не врятувався.

    У книзі головний герой танцював Гопака як ішов селом, а у фільмі російську бариню.

    Як УКРАЇНСЬКИЙ режисер Довженко мене розчарував, я не побачив Його українським режисером, радше совітським.

    Але щоденники Олександра Довженка мені відкрили трохи Його душу. Він таки був Українець, якому боліла в серці Україна, але українським режисером Його назвати ніяк не можу.

    Письменником українським так, був, але кіномитцем-українським наврядчи.

    Хай пробачать мене Українці, може я й не маю рації, і не розумію високого мистецтва, але правдиво написав свої відчуття.

  2. Доброго дня, пані Олю!
    Драматург Олег Гончаров турбує. Щойно ознайомився з Вашою статтею і хочу відповісти на Ваше запитання:чи є все ж таки українське кіно? Українське кіно… буде. Але трохи згодом. Зараз це дійсно велика проблема. Незважаючи на велику армію чиновників від культури і, зокрема від кіно, український кінематограф як перебував в стані стабільно важкої коми, так і перебуває. Якщо поєднувати два слова Україна і кіно, можна дійти висновку, що ці слова не поєднуються, хоча кіно в Україні знімається доволі інтенсивно. Знімається російське кіно. Я не вбачаю в цьому нічого поганого – хоч якось заробляються гроші на утримування колись славетних кіностудій. Але українського кіно практично немає. Кіно не опікується ні держава, ні приватні структури. І це доволі дивно. Кіноіндустрія це завжди добрий бізнес.
    Втім, все ж в Україні дещо знімається. Можемо назвати це аматорським кіно, бо воно знімається практично без бюджету, поза студіями, на напівпрофесійній апаратурі і з доброї волі акторів і таке інше. Але мені здається, що у такий спосіб теж можна зрушити проблему відсутності українського кіноринку з місця. Що, власне, і довів Лозниця.
    Ми з моєю командою у даний час теж намагаємося створити український продукт… На жаль, знімальний процес нашого фільму затягнувся і ми не змогли закінчити кінострічку до Берлінале. Шкода. Втім, життя на цьому не закінчується. Пані Олю, якщо Вас зацікавить ця тема, я зможу запропонувати Вам для перегляду декілька сцен уже готового графічного матеріалу з цього фільму.
    З повагою, Олег Гончаров.

    Skype oliver-sorbas2
    facebook – Oleg Goncharov

    14.02.2011р.

  3. Дякую пане Олегу, за відгук. Так, можна Вас зрозуміти. В адрес Берлінале часто чую критику, що все перейшло на гроші і бізнес. Та так, що вже і кіно самого не має. Не те, що українського. І мені здається, що саме в таких скрутних умовах може родитися мистецтво. Принаймі, так хочеться вірити. Зараз вже прокрутили більше третини фільмів, якщо не половину, але в захвати справжньому від жодного не було. А йдеться про сотні фільмів. Ось сьогодні була на премьєрі фільму “У суботу”, на яке україна виділила великі гроші, хоча і відношення до фільму має посереднє. Фільм поганий. Мені здається, візьмись за цей фільм український режисер і на ті гроші, які мала Баварія фільм, то можна було створити не фільм, а чудо. І не треба їм було тих компютерних фішок з виглядом реактора. Мені здається, що гроші насправді є, але вони використовуються не по призначенню, тобто україна не вміє розпоряжатися грішми, які виділяє на кіно. Я про це напишу пізніше у відгуці на “У суботу”. Буду рада Вас вітати на наступній “Берлінале”.
    а на фейсбуці багато Олегів Гончарових, і не можу Вас знайти, тому заходьте Ви перші в гості до “Іммігради”. Нам цікаве все, що відбуваєтсья за кулісами українського кіно. І сцени, і плани.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s