До української церкви у Німеччині навідуються й заробітчани
Автор: Петро ЖЕЛІНСЬКИЙП
Міський голова Березного Олександр Пилипака та німецька благодійниця, почесна громадянка Березного, Маріанне Ріхтер покладають вінок на могилу українського письменника-політемігранта Юрія Семенка, який став символом єднання двох народів
Недавня поїздка делегації з Рівненщини до Німеччини за участю автора цих рядків, про яку вже йшлося в кількох матеріалах “ГАЗЕТИ”, дала можливість в далечині доторкнутись до сумних сторінок своєї національної історії, що варте окремої розповіді. Мова йде про вимушену післявоєнну діаспору в особі учасників визвольних змагань і просто політемігрантів, яким наприкінці Другої світової війни доля поставила вибір: життя в розлуці з батьківщиною чи смерть у сталінських таборах.
На гарно доглянутому кладовищі на околиці Мюнхена чимала ділянка зайнята українськими похованнями. Читаємо написи на надгробках: голова проводу ЗУОУН Степан Ленковський, голови сенату ОУН Дмитро Андрієвський та Яків Маковецький, тереновий провідник УПА доктор права Ярослав Дзиндря, командант Карпатсько-Української народної армії Стефан Сулятицький, полковник 1УД-УПА Ганс Рен, професор-інженер, композитор Остап Бобикевич, професор, доктор Сократ Іваницький… На могилі останнього викарбувано: “Спи, сину, спи, про долю-волю України тихо спи”. А ось і свіжий вінок на доглянутій могилі керівника проголошеного у Львові 30 червня 1941 року українського уряду Ярослава Стецька до 20-річчя з дня смерті, на стрічці напис: “Він жив для волі України”.
Окрема ділянка української частини кладовища відведена діячам літератури і мистецтва. На ній розшукуємо могилу письменника-політемігранта Юрія Семенка, що поріднився з родиною німецької благодійниці, а віднедавна почесної громадянки Березного Маріанне Ріхтер і, за її словами, залюбив її в Україну. До речі, в помешканні Юрія Семенка наприкінці війни деякий час перебував наш відомий земляк генерал-хорунжий УПА “Поліська Січ” Тарас Бульба-Боровець.
На кладовищі в місті Ульм теж багато українських написів на надгробках, виділяється загальний “Вічна пам’ять братам і сестрам – жертвам війни”. Тут же вклоняємося могилі українського письменника Івана Багряного з його оптимістичними словами на пам’ятнику: “Ми є. Були і будем ми! І Вітчизна наша з нами!” Зачувши українську мову, до нас підійшов земляк, родом з воєнної історії, Микола Міленевич з села Воля Задоровецька на Стрийщині. В 1941 році він приїхав на працю до Східної Німеччини, а в 1945 змушений був утікати.
Через вулицю від кладовища відвідуємо греко-католицький храм. Адміністратор місцевої парафії отець Андрій Пізьо, родом з Тернопілля, розповідає, що в Німеччині та Скандинавії є 22 парафії УГКЦ, а церква в Ульмі стала духовним осередком для двох з половиною сотень українських родин. Щоправда, число прихожан вже поповнюють молоді люди із сучасної заробітчанської діаспори. Має церковна громада і добру традицію – провідування з наданням допомоги хворих українців.
І деякі роздуми про побачені острівці українськості. Загально визнано, що історія України без включення хвиль економічної і політичної еміграцій неповна, адже майже кожен третій за походженням українець проживає за межами України. На жаль, більш як вікова історія життя і діяльності наших земляків у закордонні не систематизована, не вивчена…
Не так давно на зустрічі в Березнівському лісовому коледжі професор Українського вільного університету в Мюнхені, чешка за національністю висловила щире здивування: авторитетний вуз, що впродовж десятиліть плекав і гуртував українську еліту, утримується на кошти німецьких податкоплатників без матеріальних і науково-культурницьких зв’язків з Україною…
Окрема ділянка української частини кладовища відведена діячам літератури і мистецтва. На ній розшукуємо могилу письменника-політемігранта Юрія Семенка, що поріднився з родиною німецької благодійниці, а віднедавна почесної громадянки Березного Маріанне Ріхтер і, за її словами, залюбив її в Україну. До речі, в помешканні Юрія Семенка наприкінці війни деякий час перебував наш відомий земляк генерал-хорунжий УПА “Поліська Січ” Тарас Бульба-Боровець.
На кладовищі в місті Ульм теж багато українських написів на надгробках, виділяється загальний “Вічна пам’ять братам і сестрам – жертвам війни”. Тут же вклоняємося могилі українського письменника Івана Багряного з його оптимістичними словами на пам’ятнику: “Ми є. Були і будем ми! І Вітчизна наша з нами!” Зачувши українську мову, до нас підійшов земляк, родом з воєнної історії, Микола Міленевич з села Воля Задоровецька на Стрийщині. В 1941 році він приїхав на працю до Східної Німеччини, а в 1945 змушений був утікати.
Через вулицю від кладовища відвідуємо греко-католицький храм. Адміністратор місцевої парафії отець Андрій Пізьо, родом з Тернопілля, розповідає, що в Німеччині та Скандинавії є 22 парафії УГКЦ, а церква в Ульмі стала духовним осередком для двох з половиною сотень українських родин. Щоправда, число прихожан вже поповнюють молоді люди із сучасної заробітчанської діаспори. Має церковна громада і добру традицію – провідування з наданням допомоги хворих українців.
І деякі роздуми про побачені острівці українськості. Загально визнано, що історія України без включення хвиль економічної і політичної еміграцій неповна, адже майже кожен третій за походженням українець проживає за межами України. На жаль, більш як вікова історія життя і діяльності наших земляків у закордонні не систематизована, не вивчена…
Не так давно на зустрічі в Березнівському лісовому коледжі професор Українського вільного університету в Мюнхені, чешка за національністю висловила щире здивування: авторитетний вуз, що впродовж десятиліть плекав і гуртував українську еліту, утримується на кошти німецьких податкоплатників без матеріальних і науково-культурницьких зв’язків з Україною…
Хата скраю Hata skraju 