“вони з незапам’ятних часів були жителями Європи, як тепер встановили новітні історичні дослідження, і ні звідки вони до Європи не приходили.”


Анти-слов`яни

http://ant-history.ru

Переходячи до життя наших безпосередніх предків слов’ян-антів, які зуміли асимілювати ще в до-Київський період скіфські та сарматські етнічні групи, перш за все треба сказати, що вони з незапам’ятних часів були жителями Європи, як тепер встановили новітні історичні дослідження, і ні звідки вони до Європи не приходили. Північно-західна група слов’янських племен називалася словенами і їх поселення поширилися далеко вглиб середньої Європи, до Ельби і навіть західніше, а також до узбережжя Німецького моря та на острові Рюген.

Південно-східна група слов’янських племен була відома під загальною назвою антів і поширилася до Приазов’я і берегів Чорного моря.

Обидві групи слов’янських племен в середині першого тисячоліття нашої ери витримали важку боротьбу за своє національне існування. Анти – з готами, гунами, аварами, і візантійцями, які прагнули поширити свій вплив на землі антів. Словенські з німецькими племенами.

Антам вдалося вийти з боротьби переможцями, відстояти свою національність і самобутність і залишитися господарями на палею території – півдні і південному сході Російської рівнини.

Інша група – словени – були частково витіснені зі своїх земель агресивними німецькими племенами, частково ними знищена або поневолена і національно знеособлена. Уцілілі частини цих племен переселилися на схід у межі майбутнього Київської держави, заснував тут нові міста і поселення. Так, наприклад, словенське плем’я, що прийшло з Полабі (району Ельби) і основавшее там місто Любец (Любек у Німеччині), оселилося у гирла річки Десни, при її впадінні в Дніпро і заснувало і тоді місто Любец (пізніше Любеч).

Цікаві дані про те, що представляли собою слов’яни періоду, що передував створенню Київської держави, дає відомий німецький історик Гердер. Він пише: “Слов’яни з любов’ю обробляли землю, займалися різними домашніми мистецтвами і ремеслами, повсюдно відкривали корисну торгівлю творами своєї країни, плодами своєї працьовитості. Вони побудували на берегах Балтійського моря, починаючи з Любека, міста. Між ними Вінета була слов’янським Амстердамом. На Дніпрі вони спорудили Київ, на Волхові – Новгород, незабаром зробилися квітучими торговими містами. Вони з’єднували Чорне море з Балтійським і постачали північну і західну Європу творами Сходу. У нинішній Німеччині вони розробляли рудники, вміли плавити і лити метали, готували сіль, ткали полотно, варили мед, розводили плодові дерева і вели за своїм смаком веселу музичну життя. Вони були щедрі, гостинні до марнотратства, любили сільську свободу, але разом з тим вони були покірні і слухняні – вороги розбою і грабежу. Все це не позбавило їх від утисків з боку сусідів, навпаки – сприяло тому. Так як вони не прагнули до панування над світом, не мали спраглих воєн спадкових государів і охоче робилися данниками, якщо тільки цим можна було купити спокій своєї країни, то скажуть ті люди, особливо належать до німецького племені, сильно погрішили проти них. Вже при Карлі Великому почалися жорстокі війни, які, очевидно, мали на меті придбання торгових вигод і велися під приводом поширення християнства. Хоробрі Франки, звичайно, знаходили більш зручним, звернувши у рабство старанний землеробський і торговий народ, користуватися його працями, ніж вивчати землеробство, торгівлю і самим працювати. Те, що почали, Франки, довершили Сакси. У цілих областях слов’яни були винищені або обернені на кріпаків, а землі їх поділялися між християнськими єпископами і дворянами. Їх торгівлю на Балтійському морі знищили північні германці, Вінета була зруйнована данцями, а залишки слов’ян в Німеччині схожі на те, що іспанці зробили з природних жителів Перу “…

За свідченням об’єктивних німецьких істориків – слов’яни були щедро обдаровані естетичним смаком, музичними та художніми здібностями, були вони порівняно високо-культурні і глибоко моральні, хоча і не сповідували християнської релігії. Серед них була відсутня брехня. Вони ставилися до ближнього з істинно християнською любов’ю. Полонені у них вважалися нарівні з домочадцями і після деякого часу обов’язково ви-пускалися на свободу.

Зараз на підставі новітніх досліджень можна стверджувати, що наші предки мали і палю писемність, так звані “руська письмена”. З ними ознайомилися св. Кирило (Костянтин Філософ) під час свого перебування в Криму, і, треба думати, що саме ця “руська письмена” були згодом святими Кирилом і Мефодієм покладені в основу їх алфавітів – “глаголиці” і “кирилиці”.

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s