“Якби світовій імпресаріо, який нас запрошує, покладався лише на діаспору, він би прогорів.”


Культурна місія ансамблю Вірського в Україні та світі

http://i-pro.kiev.ua

Тіна Пересунько

Про унікальну історію заснування та розвитку ансамблю. Про те, як світові імпресаріо заробляють на українській культурі, а українська держава «економить економіку». Про найкращого президента та міністра для культури в історії ансамблю Вірського. І про те, чому за 18 років незалежності українське обличчя у їхньому танці побачили мільйони глядачів 40 країн світу, а Україна спромоглась на організацію лише 5 турів ансамблю. Про все це кореспондент ПРО дізнався в ексклюзивному інтерв’ю з керівником ансамблю Героєм України Мирославом Вантухом.  

Відомо, що кожна країна має своє унікальне культурне обличчя. Виразниками внутрішнього погляду та зовнішньої краси національного лику є комплекс світоглядних цінностей та культурних ознак народу. Світло й доброта чи лють та самовпевненість можуть виражати погляд нації, яскрава барвистість чи стриманий холод формують її темперамент. Впливають на ці емоції культурні традиції народу. Самураї, козаки – усе це творить культурний бренд кожного країни, а в синтезі – палітру світової культури.

Міжнародне товариство створило різні форми збереження, уніфікації та примноження культурного надбання. Зокрема, світову спадщину ЮНЕСКО. Україна, що славиться величезним спадком нематеріальної культури (танець, спів, фольклорні традиції тощо) лише минулого року вперше взяла участь у роботі відповідної секції ЮНЕСКО. І в той час, коли азербайджанський мугам гастролює різними країнами як складова вже світової культури, українська козацька дума ще досі «прогальмовує» в українському соціо-культурному маргінесі.

Напевно колись творче життя на планеті буде пов’язане із розгадуванням унікального коду призначення кожної нації та її культури і в ментальному взаємозбагаченні полягатиме сенс міжнародного життя. Та сьогодні безперечним є те, що на часі світових цінностей й досі фінансово-політична конкуренція, а в Україні формуванням культурного бренду ніхто не опікується. Тож великим досягненням можна вважати поодинокі приклади конкурентного представлення культурного продукту України на світовій арені. Таким прикладом всупереч, а не завдяки реаліям в державі, є культурна місія Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського.

Пане Мирославе, розкажіть про зародження та ідеологічне призначення ансамблю Вірського

Мушу сказати, що початкові джерела створення ансамблю відносяться до червня 1937 року.  Після того, як у Москві створили ансамбль Мойсєєва, після декади української культури і мистецтва в Москві заснували цей колектив. Тоді відомі балетмейстери Павло Вірський та Микола Болотов вперше в Україні об’єднали навколо себе хореографічний колектив народного танцю, який у 1940 році був реорганізований в ансамбль пісні і танцю України. Разом вони поставили декілька балетів в Одеській опері і в Києві. Це були відомі люди вже на той час. А в жовтні 1951 року, після Декади українського мистецтва і літератури у Москві, він був знову реорганізований у Державний ансамбль танцю України. Організатором і беззмінним керівником ансамблю з 1955 по 1975 роки був Павло Вірський.

Створення цього колективу в такі важкі часи говорить про те, що він був на часі – він був потрібний, так само як і хор імені Вірьовки. Основа основ мистецького руху – це збереження і розвиток української національної культури. Я сьогодні не можу собі уявити, щоб Україна не мала ансамблю Вірського чи хору Вірьовки, чи Черкаського, Закарпатського, Волинського хорів. Україна – пісенна, і в нас є велика потреба у таких колективах. І що б ми сьогодні не говорили про сучасність, про Інтернет – все рівно, ансамбль Вірського у комплексі з іншими – це обличчя нації.

Ансамбль Вірського як Посол Миру відкрив Україну для більше, ніж 60 країн світу

У нашій творчості ми стверджуємо ідеї гуманізму, розповідаючи мовою танцю про історію і сучасність українського народу, його побут і традиції. За справу пізнання і зближення національних культур багатьох народів у 1959 році колектив нагородили Почесною грамотою Всесвітньої Ради Миру.

З почесною місією посланця миру ми об’їздили більше 60 країн світу – це США, Англія, Китай, Японія, Австрія, Канада, Бельгія, Швейцарія, Данія, Франція, Італія, Іспанія, Аргентина, Португалія, Андорра, Венесуела, В’єтнам та багато інших. А в деяких країнах ми виступали і по 20-30 раз. Ось до прикладу, Париж я знаю як Київ – я там був 30 раз.

Коли ми даємо концерти за кордоном, зали – завжди повністю забиті. В Буенос-Айресі (Аргентина) ми дали на одному місці 32 концерти – одинадцять тисяч глядачів у залах. У палаці Кеннеді (Канада) коли виступали – три заповнені зали, в Японії ми виступали 37 разів за один гастрольний тур – і жодного пустого місця. В Національній опері Каїра (Єгипет) зал був забитий битком – ми дали 10 концертів. Перу, Еквадор, Бразилія, ну що говорити – ми побували на всіх континентах світу.

В Ріо-де-Жанейро на наш концерт прийшло 103 тисячі людей. Мене питали: що таке Україна?

У 80-році, коли я прийшов в ансамбль, ми поїхали на гастролі у Бразилію. У Ріо-де-Жанейро є такий національний парк, який вміщає 100 тисяч людей. На наш концерт прийшло 103 тисячі. Це унікальні речі!

Щодо до Америки. Минулого року наш ансамбль повернувся звідти в одинадцятий раз.  І кожен виїзд – це по три місяці. У грудні минулого року ми дали 65 концертів у найпрестижнішій залах. Окрім цього, там є така традиція перед кожним концертом збиратися для спілкування. Приходять по 300-500 людей на зустріч з виконавцями чи керівником. Так, я зустрічався 65 разів по 300 людей кожного разу. Я розповідав про ансамбль, про Україну, про нашу культуру. Вони вже багато знають про нас, але не всі. І навіть у мене питали: а що таке Україна? Не знають…  А журналісти пишуть завжди – хто не знає що таке Україна, нехай піде подивитись на ансамбль Вірського.

Якби світовий імпресаріо покладався лише на українську діаспору, він би прогорів!

Я думаю, що наш ансамбль побачило вже декілька мільйонів людей. Тільки за останній виїзд в США на наших концертах було понад 300 тисяч людей. Якби світовій імпресаріо, який нас запрошує, покладався лише на діаспору, він би прогорів. Не вся діаспора ходить на наші концерти – білети дорогі, не завжди є можливість їх купити. Закордонні імпресаріо самі організовують афіші, телебачення, пресу, глядача. І народ йде! Імпресаріо сплачує за білети, костюми, житло, транспорт, оренду залів, добові і гонорари артистам. Якщо говорити з матеріальної точки зору, то чи ви б узялись за те, що було б невигідним? Імпресаріо не хоче прогоріти, адже це його гроші.

30 років я працюю в ансамблі і ще жодного разу ми не просились за кордон – нас запрошують. Вони самі до нас звертаються – адже ми самий відомий ансамбль у світі. Імпресаріо один раз заробив, другий, третій… Якщо митця люблять, то незалежно від кризи його будуть запрошувати.

Я мушу сказати, що я не пам’ятаю жодного такого випадку, щоб на нашому концерті хтось сидів. Чи це чорний континент, чи жовтий, чи білий – чи Європа, чи Америка, чи Австралія… А в Європі ще й ногами тупають – така у них традиція свій захват проявляти.

Світові ЗМІ: Ансамбль Вірського – №1 у світі!

Які відгуки закордонних медій про український танець?

Дуже схвальні. Ось наприклад, ми довго не були в Парижі. Поїхали. 16 концертів підряд, 5700 місць на Єлисейських полях – і жодного пустого. А там є такий Рене Сервін – журналіст, мистецький критик, оглядач видання «Ля Фігаро». За своє життя він не написав жодної позитивної статті. Раніше був танцівником Гранд Опера Парижу, а це – гордість Франції. Відомо, що світовий балет звідти пішов, щоб попасти на екскурсію в Гранд Опера треба за місяць наперед записуватись.

Тож ясно, що він патріот, правильний, і завжди все критикував. А я знав це і хвилювався, відверто кажучи ще ніколи не було негативної статті, крім хвалебних од.  Ясно, що це було надто відповідально. Він побачив наш концерт і написав першу в його житті позитивну статтю – «Осяйна мрія». І на стільки нас похвалив, ніби Париж таку ідеальну виставу як ансамбль Вірського не бачив вже 20 років. За його словами, якщо цей колектив з кимось і можна порівняти, то лише з Гранд Опера (пан Мирослав зачитує нотатки – ред.): «Якщо існує спектакль, який треба подивитись обов’язково, то це Національний балет України, чудова трупа, в якій поєднана краса, віртуозність і радість життя. Сотня артистів, молодих і усміхнених, хвилями по двадцять або двадцять чотири викочуються на сцену і від червоного, білого, синього і золотого, аж мерехтить в очах. Дівчата – красуні, хлопці – спортивні, творять ансамбль цілісний, як найкраща, найдосконалішу балетна трупа, яку можна порівняти лише з балетом Гранд Опера Парижу…»

Уся світова преса одноголосно пише, що колектив імені Вірського – номер один у світі і кращого такого немає.

«Якщо ви хочете подивитися на українську культуру, дізнатися про історію України і зрозуміти душу і серце цієї країни, то приходьте на концерт ансамблю ім. Вірського, і ви самі все зрозумієте», друкував свого часу «THE NEW YORK TIMES»

***

«Здається, що це лише фольклорний ансамбль, але насправді усе набагато складніше і дивовижніше. Молоді артисти із Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П.Вірського просто злітають над сценою. Вони стрибають дуже високо, і при цьому не забувають про акторську майстерність. Дивлячись на їхні обличчя можна подумати, що це дуже легко та весело робити. Таке враження, що вони просто розважаються на сцені. Що стосується стрибків, то у глядача складається враження, що артисти подолали всі можливі рубежі і начебто на них не діє тяжіння землі. Вони просто зависають у повітрі. Цей колектив по праву займає перше місце серед подібних груп. Це вищий клас майстерності і привабливості», пише кореспондентка Нью-Йоркського видання Анна Кисельгоф.

 

***

Після виступу ансамблю у Вашингтоні у 2004 році «ТНЕ WASHINGTON РОSТ» про Україну написав: «По праву цей ансамбль найкращий у світі. Такого рівня виконання Вашингтон ще не бачив. У концерті беруть участь 60 артистів і 15 музикантів. Під час танців артисти літають, створюючи різноманітні малюнки, орнаменти. Всі рухи доведені до абсолютного рівня виконання, не зважаючи на дуже динамічну музику і складність самих рухів, артисти працюють як єдине ціле. Складається таке враження, що на сцені танцює не 60 осіб, а одна особа, настільки все синхронно. Можна подумати, що вони можуть танцювати з закритими очима і робити все ідеально точно і акуратно».

 

Відомо, що при ансамблі також функціонує школа. У чому її завдання?

Ми виховуємо наших майбутніх артистів з 6 років. Це єдиний колектив у світі, який має 3-ступеневу мистецьку школу. Дитяча хореографічна школа при нашому ансамблі танцю створена в 1992 році з метою пошуку, навчання і виховання обдарованих дітей, які згодом зможуть стати справжніми майстрами сцени. Для реалізації цього задуму художнім керівником школи народною артисткою України – Валентиною Вантух була розроблена навчальна програма, сформований педагогічний колектив, до якого увійшли відомі педагоги, провідні балетмейстери – постановники України. Тут дітей професійно навчають класичному і народно-сценічному танцю, створюють умови для глибокого вивчення теорії і практики української народної хореографії.

 

По 300 дітей ми відбираємо кожного конкурсу – навчаються ці діти 10 літ. Потім вступають у студію, яку створив ще Павло Вірський у 1962 році, і ще 2 роки вчаться там. І тільки після цього знову-таки на конкурсній основі вступають до основного складу ансамблю. І до речі не всі проходять. Так що у нас тут справжній безперервний конвеєр з відбору кращих: як почали в понеділок, так в понеділок і закінчуємо.

Напевно жоден президент чи міністр по-справжньому через свої чиновницькі справи не встигає пропустити через себе такі обсяги національного мистецького духу, як це вдалось Вам. Хто з українських чільників проявився партнером ансамблю Вірського?

Так, дійсно поки є такі колективи як ансамбль Вірського чи хор Вірьовки – серце України буде наповнене високою духовністю.

Кучма й Кирпа зробили ремонт у студії ансамблю Вірського

Ось ви згадали про президентів. Бачите в цьому приміщенні який прекрасний ремонт зроблений. Це колись Кучма, коли був президентом, його зробив. Він тут був – все побачив. В залах його зустрічали і діти і вся студія. І коли Кучма побачив, що тут робиться, то попросив покійного Кирпу, щоб він нам зробив ремонт. Він звернувся до Георгія Кирпи: «зроби тут ремонт, бо цей колектив заслуговує на високу повагу. Сюди приїздять люди з усього світу – хай вони бачать, що ми поважаємо свою культуру».

І фактично Кирпа зробив нам ремонт за 4 місяці. Цього нам не зробив ні Леонід Макарович, ні Віктор Андрійович. Ми за 18 років не отримали й пів копійки ні на голку, ні на нитку. Весь світ визнає, що це номер один у світі, а вже 30 літ держава не міняла костюми й інструменти ансамблю.

Був тут й бувший міністр культури Вовкун, казав «дам гроші на костюми» – так нічого й не зробив. А куди гроші діваються – тільки Бог знає. Слава богу, отримуємо зарплати. А все інше, що заробляємо – самі й витрачаємо на костюми.

Найкращим міністром культури був Бабійчук Ростислав Володимирович

Ну що при Вовкунові створено? Спілки хотів розвалити, національні колективи з його подачі – це вчорашній день. А що ти зробив як міністр? Він мій 15-тий міністр. Найкращим був Бабійчук Ростислав Володимирович – йому вже 99 років. На кожен його день народження я разом зі Ступкою, Богуцьким, Остапенком, Авдієвським, Гамкалом – всі ми йдемо його поздоровляти. Це щось означає – значить людина щось таки зробила для культури! Після нього я можу назвати Богуцького – він також багато робив для культури.

Є у мене надія й на сьогоднішнього міністра. Я його знаю! Він закінчив консерваторію, працював заступником міністра – і зараз став міністром. Я особисто пов’язую з ним надії на те, що все-таки культура буде підтримана, і встане з колін. Він був у мене, ще коли не був міністром. І сказав, що пріоритет буде будувати на академічній і національній культурі. І це правильно. А то в нас одна попса. А треба підтримувати те, що формує обличчя нашої нації – наш колектив, хор Вірьовки, Національну оперу, театр Франка – всі ті колективи, що показують найвищий рівень національної культури і присвячують свою творчість Україні.

У світі зараз дуже поширена практика співпраці зі спонсорами й меценатами, особливо тепер, коли сподіватись на державну підтримку марно. Чи існують фінансові партнери з бізнесу в ансамблі Вірського?

Немає! Наші міліонери культурі не допомагають. Мільярди вони «заробили», але щоб підтримувати свою культуру, а не чужу – ще не доросли до такого рівня свідомості та відповідальності.

Київське «Динамо» стільки разів програвало – ансамбль Вірського ніколи, завжди гідно презентуючи Україну у світі

Уявіть, якщо ми не будемо підтримувати свою культуру, розвивати її та творити, то кому ж вона буде потрібна? Чи вивчають українські пісні в школах? Ні. Натомість футбол вивчають. Купуємо за мільйони гравців, витрачаємо стільки коштів і часу – і вічно програємо. Треба хороший тренер нашій культурі! Ось всі підтримують київське «Динамо», а ансамбль Вірського ніколи не програвав, і не програє, навпаки – завжди лише приноситиме користь державі.

Ось їздила наша команда на Олімпійські ігри – скільки функціонерів та грошей витрачено – і жодного разу український прапор не піднявся вгору.

Тому я дивлюсь на нашу культуру і не заздрю нікому. На жаль сьогодні немає достойної державної політики в області культури. Контрактної системи немає. Я вже звертався й у Верховну Раду, адже весь світ живе на контрактній системі. Нехай артист працює на контракті й хоча би 3-5 років відпрацює на свою землю. Хтось в цьому вбачає притиснення прав людини. А ви створіть нормальні умови для неї – і вона буде задоволена від гідної роботи.

коли ви йдете на роботу – у мене світло вже горить, а коли йдете додому – у мене воно ще горить

Я вже не кажу про себе. Ось коли ви йдете на роботу – у мене світло вже горить, а коли йдете з роботи додому – у мене воно ще горить. Талант – це лише 2-5 %, а все інше – праця, ось тоді й буде результат. Мене ніхто не заставляє працювати – я генеральний директор і формую мистецьку й кадрову політику колективу – я завжди тут працюю. Вдома тільки ночую. Тому що я люблю свою справу, свою землю, свою державу – я частинка свого народу. Як митець я роблю все для того, щоб культура нашого народу зростала з дня в день. Не те, що наші політики, що повторюють – спочатку ми повинні «нагодувати народ». Та поки ви підніматимете економіку, то вже не стане культури. Культура – це не тільки пісня, це запорука професіоналізму.

Чому Японія всім країнам – країна? Чому вона така інтелектуальна? Тому що вони у школах заставляються дітей вивчати 300 народних пісень, інакше атестату ніхто не отримає. А у вищий навчальний заклад кожен повинен знати не менше 100 пісень.

Я був на найвищих прийомах в Японії – там жінки найвищих чиновницьких рівнів приходять на зустрічі в кімоно, не зручно – на колодках, всі ці зачіски… але вони це роблять. І я цьому завидую. Дівчата там виходять заміж в кімоно і не стидаються. Я не призиваю сьогодні, щоб у нас всі ходили в шароварах. Хоча на заході України, яку я її пішки сходив, до церкви всі приходять в національних костюмах. І це така красива картина! І ніхто не встидається. Сьогодні ми чомусь встидаємось на українській мові говорити. Я не проти російської, але хай росіяни розмовляють російською, а українці мають спілкуватись українською. Тоді яка ж у нас держава Україна?

Багато чого у нас є – телебачення , преса, радіо, Інтернет… а де там про українську культуру мовлять? Ось на першому національному Василя Ілащука відправили у відставку, а буде якийсь там Бенкендорф (колишній продюсер каналу ІНТЕР). На Інтері ви щось українське бачили? Ото що було на національному – вже не буде! Живи Україною, твори українське, вирощуй українське – а де ж воно українське? Де ж воно візьметься у цьому інформаційному просторі?

За 18 років в Україні ми були лише 5 разів, та й то за приватні кошти!

Подивіться, ансамбль створений для збереження та поширення культури. А за 18 років в Україні ми були тільки 5 разів, та й за приватні кошти! А чому ми не можемо танцювати на своїй землі? Весь світ нас запрошує наввипередки, а рідна земля цурається… Коли ми доїжджаємо до українських земель, то сльози на очі навертаються… Та людям вже набридла ця попса! Одні і ті ж виконавці. Коли ансамбль виступає на батьківщині, люди на сцену виходять і на коліна переді мною падають і плачуть – дякують, що є такий колектив. Після концерту підходить якось жінка до мене і стає на коліна переді мною й плаче – значить щось є в тій нашій культурі – коли весь світ біжить на ці концерти.

Коли ми їхали по Україні, то багато хто з наших зірок, які сьогодні були на фабриці, а завтра вже хочуть збирати натовпи глядачів, мусив поступитись. Бо на концерти цих зірок було продано по 40-60 квитків. А ось на корпоративах, де все замовлено завчасно їх запрошують і платять по 50-100 тисяч гривень.

Які творчі плани ансамблю Вірського на найближчий період?

Щодо України, то це моя біль сердечна. Я не задоволений ситуацією і не готуюсь до кращих часів. Чому ще досі немає Закону про гастрольну діяльність? Все обіцяють що буде, а його й досі немає. Я навіть коли зі сцени виступаю, то говорю «дорогі шанувальники, щиро вам дякую і щирий уклін за те, що прийшли. Нам наймиліше працювати для своїх співвітчизників. Ми об’їхали 60 країн світу, а перед вами кожного разу як вперше виступаємо, адже на ваш суд ми показуємо нашу з вами українську культуру – його звичаї, традиції і мистецтво. Давайте разом відстоювати наше право на культуру!»

Щодо закордонних планів. 9 вересня 2010 року ми їдемо до Варшавської Опери – там даємо 10 концертів . Повертаємось і 11 жовтня вилітаємо до Канади – там 26 концертів. З Канади ми летимо в Іспанію. Ну і цього року все. Мала бути Італія, але не вийшло, криза. На другий рік, як доживемо, нас чекає Японія – це вже буде 7-ий раз. Який це глядач! Японці, якщо ви не знаєте, коли відкривається завіса і до самого кінця нам аплодують – навіть тоді, коли лірична музика. А на фінальних поклонах вони встають і ще дужче нас вітають, бо їм близька традиція поклоніння і поваги один до одного. Одним словом – культура зближує!

Співпереживала Тіна Пересунько

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s