“30 жовтня 1927 р. у катедрі св. Юра з рук митр. Шептицького отримав священичі свячення та призначення душпастирем для українців-католиків з осідком у Берліні”


http://uniat.ucoz.com
Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ), – одна з чотирьох традиційних українських Церков – спадкоємиць Володимирового хрещення, що налічує біля шести мільйонів вірних в усіх регіонах України та на шести континентах світу; є найбільшою Східною Католицькою самоуправною Церквою (Ecclesia sui juris); зберігає візантійсько-український обряд, тобто – літургічне, богословське, духовне та правове насліддя; перебуває у повному сопричасті зі Вселенським Архиєреєм – Папою Римським і визнає його духовну та юрисдикційну владу; прагне до відновлення первісної єдності Київської Церкви; твердо й послідовно відстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізує велику кількість благодійних та громадських проектів в Україні та поза її межами.

НАЗВИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ НА ОКРЕСЛЕННЯ УГКЦ:
Унійна Церква;
Українська Католицька Церква;
Українська Католицька Церква візантійського обряду;
Київська Католицька Церква.

Назву Греко-Католицька Церква запровадила імператриця Марія-Тереза у 1774 році для того, щоб відрізнити її від Римо-Католицької та Вірменської Католицької Церков.
(http://www.ugcc.org.ua/30.0.html#c231)

Навернення України і тертя між Сходом і Заходом
У 988 році князь Володимир Великий запровадив християнство в його східному (візантійсько-слов’янському) обряді як державну релігію Київської Русі. Це сталося перед тим, як великий церковний розкол 1054 року розділив християнський Схід і Захід. Київська Церква успадкувала традиції візантійського Сходу і була частиною Константинопольського патріархату. Проте, ця Церква також залишалася у повній сопричасній єдності із латинським Заходом і його патріархом – Папою Римським.
Незважаючи на те, що між Константинополем та Римом існували суперечки, київські єрархи намагалися зберегти християнську єдність. Посланці з Русі брали участь у соборах західної Церкви в Ліоні (1245) та Констанці (1418). Сам київський митрополит Ісидор був одним із ініціаторів Флорентійської унії (1439).
Поки Київська митрополія працювала на відновлення єдності, на північ від Києва, у Москві, виникла нова митрополія. Московська Церква відмовилась визнати Флорентійську унію і відокремилась від давньої митрополії в Києві, проголосивши свою афтокефалію (самоврядування) у 1448 році. У 1589 році, скориставшись занепадом грецького православ’я та Константинополя під турецьким пануванням, Церква у Москві здобула статус патріархату.
Римська унія 1596 року та розкол України на Схід-Захід
Київській Церкві був кинений виклик з боку протестантської Реформації та посттридентійського католицизму. Водночас вона переживала серйозну внутрішню кризу. І Синод приймає рішення перейти під юрисдикцію Римського престолу, забезпечивши при цьому збереження традиційної східної обрядовості та власної Церковної і етно-культурної самобутності. Таку модель Церковної єдності було утверджено на соборі 1596 року в Бересті, від якого й починається інституційне існування Греко-Католицької Церкви в Україні.
Однак частина єрархів та вірних Київської митрополії наполягала на дотриманні канонічної приналежності до Константинопольського патріархату. Внаслідок внутрішнього розколу центральна та східна частина України перейшла під “високу руку єдиновірного московського правителя” у 1654 р. Невдовзі й православна Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархатові (1686). З розвитком російської імперії посилювались і репресії проти греко-католиків та їх насильницьке навернення на одержавлене російське православ’я (1772, 1795, 1839, 1876).
Православне духовенство і миряни України були незадоволені тісною пов’язаністю Російської Православної Церкви з імперською владою та з великоросійськими національними інтересами. Це призвело до зародження “українофільської” течії, яка після російської революції 1917 року переросла в організований рух за авфтокефалію українського православ’я, проте спроби її проголошення у 1920-х і 1940-х роках натрапили на рішучий спротив та репресії з боку радянської влади.

Польське та Австро-Угорське панування на заході України
На час проведення Берестейського собору територія всієї України входила до складу Польсько-Литовської держави. У західній частині України, яка і надалі залишалась у складі Речі Посполитої, Церква була найголовнішим чинником збереження культурно-релігійної самобутності українського населення. З переходом західноукраїнських земель до складу Австрійської держави греко-католицька єрархія здобула всебічну підтримку і покровительство уряду габсбурзької монархії.
На порозі ХХ століття Греко-Католицька Церква в Галичині удостоїлася визначної постаті митрополита Андрея Шептицького (1901-1944). Його духовне правління припало на тривожні часи двох світових війн та семиразової зміни політичних режимів, зокрема радянського і нацистського. Його наполеглива душпастирська праця, захист національних і соціальних прав народу, харитативна діяльність, екуменічні зусилля зробили Церкву впливовою суспільною інституцією Західної України.

Тоталітарна спадщина – Україна у ХХ столітті
Більш безпосереднім чинником, що впливає на розвиток релігійного життя в сучасній Україні, є трагедія двадцятого століття – епохи терору та насилля. За приблизними оцінками, в Україні двадцятого століття насильницькою смертю загинуло близько 17 мільйонів людей. Особливо трагічним є те, що ці жертви були породжені не лише війнами та конфліктами, а й химерними ідеями перебудови світу.
Боротьба з релігією була державною ідеологією, для утвердження якої не шкодували зусиль. Храми руйнували, палили, профанували; священиків і вірних православних і католиків, представників інших релігій розстрілювали, арештовували і депортовували в сибірські гулаги. Цілі Церкви переслідувалися, їх заганяли у підпілля і повністю знищували (як от Українську Автокефальну Православну Церкву на початку 30-х років, чи Українську Греко-Католицьку Церкву 1946 році у Галичині та 1949 р. на Закарпатті). Від Римо-Католицької Церкви і Протестантських Церков залишилась лише жменька Церковних спільнот, які підлягали строгому контролю.
Навіть діяльність Російської Православної Церкви (яка функціонувала як державна Церква) була сильно обмеженою. Окрім того вона страждала через проникнення в її ряди радянських спецслужб. У суспільстві прогресувала бездуховність та поглиблювалась деморалізація.
Криза радянської влади у 80-х роках зупинила процес придушення Церков. У 1989 році вийшла з підпілля заборонена режимом Українська Греко-Католицька Церква, були створені громади Української Автокефальної Православної Церкави. Проголошення незалежності України в 1991 році створило для діяльності усіх Церков на її території новий державно-політичний контекст.
Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту приблизно порівну поділяють католики та протестанти. За офіційною термінологією до категорії “традиційних Церков” належать три основні суб’єкти православної юрисдикції та Українська Греко-Католицька Церква.
У XXI столітті в Україні проживають також представники юдаїзму, мусульманства та інших віровизнань.
(http://www.ugcc.org.ua/31.0.html#c232)


Підпілля УГКЦ

У період Польського та Австрійського панування в Західній Україні із XVII до XX століття Українська Греко-Католицька Церква мала великий авторитет серед українців. Отож одразу після радянської окупації Сталін діяв дуже швидко, щоб знищити Церкву. 11 квітня 1945 року було заарештовано митрополита Йосифа Сліпого та інших єрархів. Більшість єпископів згодом померла у засланні.
Після невдалої спроби силою змусити єпископів зректися єдности з Римом, радянська влада під страхом смерті зібрала 216 священиків: 9-10 березня 1946 року в Соборі Святого Юра (духовне серце Західної України) відбувся так званий “Львівський Синод”. Було скасовано унію Берестейського собору, на якому Українська Греко-Католицька Церква офіційно приступила до церковної єдности з Апостольським Престолом. Церкву насильно приєднано до Російської Православної Церкви.
Були заарештовані та заслані до таборів праці сотні священиків, ченців, черниць та вірних мирян, дуже часто разом зі своїми дружинами та дітьми. У період між 1946 та 1989 роками Українська Греко-Католицька Церква була найчисельнішою забороненою Церквою в світі. Водночас вона стала найбільшою структурою суспільної опозиції радянській системі в СРСР. Незважаючи на жорстокі переслідування, Церква продовжувала жити підпільно завдяки ретельно відпрацьованій системі таємних семінарій, монастирів, парафій та молодіжних груп доти, поки її було легалізовано 1 грудня 1989 року.
Упродовж радянських часів історія підпільної Церкви була майже невідома громадськості. Але 1991 року у Львові було створено Інститут Історії Церкви, який записує цю історію для майбутніх поколінь. Інститут бере інтерв’ю у тих, хто вижив у часи підпільної Церкви і розповідає їхні історії світові. Його архів нараховує понад 1000 інтерв’ю з діячами колись підпільної Церкви в Україні.
(http://www.ugcc.org.ua/33.0.html)
Беатифікація слуг Божих 27 червня 2001 року.
Короткі біографії
24 квітня у присутності Його Святості Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декретів мучеництва, героїчних чеснот та чуд 52 Слуг Божих. Декрети стосувалися 28 Слуг Божих Української Греко-Католицької Церкви.
Декретом у Ватикані стверджено мучеництво 26 кандидатів архиєпархіального процесу, що завершився у Львові 2 березня 2001 р. Передана зі Львова документація на кожного з них містила життєпис, відомості про мученицьку смерть, а також богословський аналіз його праць (якщо такі були).
Визнано мученицькою смерть Слуги Божого єпископа Миколая Чарнецького та його 24 соратників: єпископів, єпархіальних священиків, монахів та монахинь і одного мирянина. Усі вони постраждали у час комуністичного переслідування в Україні між 1935 – 1973 рр. Також визнано мученицькою смерть о. Емільяна Ковча, який загинув у нацистському таборі Майданек (Польща).
Окремим декретом проголошено мучеництво Слуги Божого Теодора Ромжі, єпископа Мукачівської єпархії ГКЦ.
Іншим декретом проголошено дійсність чуда, що відбулося через заступництво преподобної сестри Йосафати Гордашевської, співзасновниці згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.
***
Блаженний свщмч. Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 р. у с. Гадинківці на Тернопільщині. Після закінчення Духовної семінарії прийняв св. Тайну Священства. Продовжував студіювати богословські науки у Відні (1894-1899). У 1902 р. митр. А. Шептицький призначив о. Григорія ректором Духовної семінарії у Львові. Інтронізація о.Григорія на Станіславівського Єпископа відбулася в 1904 р. в соборі св. Юра. У 1939 р. уперше арештований НКВД. Удруге його арештовали в квітні 1945 р. і вивезли до Києва.
Помер 17 січня 1947 р. у в’язниці НКВД м. Києва.
***
Блаженний свщмч. Йосафат Коциловський народився 3 березня 1876 р. у лемківському с. Пакошівка. Теологічні студії закінчив у 1907 р. у Римі і згодом, 9 жовтня, прийняв св. Тайну Священства. Незабаром призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові. 2 жовтня 1911 р. вступає на новіціят ЧСВВ. Його Архиєрейські свячення відбулися 23 вересня 1917 р. в Перемишлі. У вересні 1945 р. був ув’язнений польською владою.
Помер 17 листопада 1947 р. у київській в’язниці.
***
Блаженний свщмч. Николай Чарнецький народився 14 грудня 1884 р. у с. Семаківці, Городенського повіту. Після закінчення Духовної семінарії був висвячений на священика 2 жовтня 1909 р. Захистив докторат з догматики у Римі і був духівником та професором Духовної семінарії в Станіславові. У 1919 р. вступив на новіціят оо. Редемптористів у Збоїськах біля Львова. У 1926 р. Папа Пій XI назначив його Апостольським візитатором для українців Волині і Полісся. Архиєрейські свячення відбулися 2 лютого 1931 р. в Римі. У період першої більшовицької окупації митр. Андрей Шептицький призначив єпископа Чарнецького Апостольським Екзархом Волині та Підляшшя. 11 квітня 1945 р. був арештований НКВД і засуджений на 6 років каторги в Сибіру.
Помер 2 квітня 1959 р. у Львові.
***
Блаженний свщмч. Климентій Шептицький, молодший брат Слуги Божого митрополита А. Шептицького, народився 17 листопада 1869 р. у с. Прилбичах Яворівського повіту на Львівщині. Вступив до монастиря св. Теодора Студита в старшому віці (у 1911 р.), відмовившись від успішної світської кар’єри. Богословські студії здобував в Інсбруці. 28 серпня 1915 р. прийняв св. Тайну Священства. Був довголітнім ігуменом Унівської Лаври, а з 1944 р. став її архимандритом. Під час другої світової війни давав притулок переслідуваним євреям. 5 червня 1947 р. його арештовало НКВД та засудило до восьми років каторги.
Помер 1 травня 1951 р. у Володимирській тюрмі.
***
Блаженний свщмч. Іван Зятик народився 26 грудня 1899 р. у с. Одрехова Сяноцького повіту (тепер територія Польщі). Після закінчення богословських студій у 1923 р. був висвячений на священика. У 1935 р. вступає до Чину Найсвятійшого Ізбавителя (оо. Редемптористів). Під час німецької окупації призначений ігуменом монастиря в Тернополі. 5 січня 1950 р. арештований. Спочатку відбував покарання в Золочівській тюрмі, опісля вивезений в Озерлаг Іркурської обл. У Велику П’ятницю 1952 р. його сильно катували. Помер 17 травня 1952 р.
***
Блаженний свщмч. Леонід Фьодоров народився 4 листопада 1879 р. у Петербурзі у православній родині. У 1902 р. залишив православну Духовну Академію і поїхав до Риму, де прийняв католицьку віру. Студіював в Ананії, Римі, Фрайбурзі. 25 березня 1911 р. прийняв св. Тайну Священства в східному обряді в Боснії. Там же в 1913 р. приймає постриження в монастирі студитів. Згодом повернувся до Петербургу, де був арештований і висланий у Сибір. У 1917 р., у зв’язку з амністією, його звільнили від ув’язнення і призначили Головою Російської Католицької Церкви східного обряду з титулом Екзарха. У 1923 р. вдруге заарештували, засудили на 10 літ і вивезли на Соловки, а опісля у Вятку.
Помер 7 березня 1935 року.
У 1937 р. розпочато беатифікаційний процес за старанням Сл.Б. митр. А.Шептицького.
***
Блаженний свщмч. Яким Сеньківський народився 2 травня 1896 р. у с. Гаї Великі на Тернопільщині. Після завершення богословських студій у Львові був рукоположений на священика 4 грудня 1921 р. Здобув ступінь доктора богослов’я в Інсбруці. Із 1923 р. проходить новіціят ЧСВВ у Крехові. Після складення перших обітів переведений до с. Краснопуща на Тернопільщині, згодом с. Лаврів на Старосамбірщині. 3 1931 р. до 1938 р. посідає різні пости в монастирі св. Онуфрія у Львові. А згодом у 1939 р. був призначений протоігуменом монастиря в м. Дрогобичі. 26 червня 1941 р. арештували більшовики, а 29 червня, за переказами, зварений у казані в Дрогобицькій тюрмі.
***
Блаженний свщмч. Віталій Байрак народився 24 лютого 1907 р. у с. Швайківці на Тернопільщині. 4 вересня 1924 р. вступив до монастиря оо. Василіян. Рукоположений на священика 13 серпня 1933 року. Із 1941 р. – ігумен Дрогобицького монастиря. 17 вересня 1945 р. НКДБ арештувало отця, а 13 листопада його засуджено на 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна.
Помер перед Пасхою 1946 року після сильного побиття у Дрогобицькій тюрмі.
***
Блаженний свщмч. Василь Величковський народився 1 червня 1903 р. у Станіславові. У 1920 р. вступив до Духовної семінарії у Львові. У 1925 році зложив перші монаші обіти в с. Голоско біля Львова в ЧНІ, прийняв св. Тайну Священства. Єромонах Василь – учитель і місіонар на Волині. У 1942 р. став ігуменом монастиря в Тернополі, де в 1945 р. його було заарештовано та відправлено до Києва. Смертний вирок замінено 10 роками примусової праці. У 1955 р. повернувся до Львова. Архиєрейські свячення прийняв у 1963 р. У 1969 р. повторно ув’язнений на три роки.
Помер 30 червня 1973 р. у Вінніпегу (Канада).
***
Блаженний свщмч. Андрій Іщак народився 23 вересня 1887 р. у Миколаєві на Львівщині. Богословські студії закінчував в університетах Львова та Інсбрука. У 1914 р. здобув ступінь доктора богослов’я в Інсбруцькому університеті і був рукоположений. Від 1928 р. викладав у Львівській Богословській Академії. Свої професорські обов’язки поєднував із душпастирською працею у с. Сихові біля Львова, де його і застала смерть.
Загинув від рук відступаючих більшовицьких військових частин 26 червня 1941 року.
***
Блаженний свщмч. Григорій Лакота народився 31 січня 1883 р. у с. Голодівка на Львівщині. Богослов’я студіював у Львові. В 1908 р. був висвячений на священика у Перемишлі. У Відні 1911р. здобуває ступінь доктора богослов’я. Із 1913 р. – професор Перемиської Духовної Семінарії, а трохи згодом стає її ректором. 16 травня 1926 р. приймає Архиєрейські свячення і призначений єпископом-помічником в Перемишлі. 9 червня 1946 р. заарештований та засуджений на 10 років ув’язнення і вивезений до Воркути.
Помер 12 листопада 1950 р. у с. Абезь біля Воркути.
***
Блаженний свщмч. Микола Конрад народився 16 травня 1876 р. у с. Струсові на Тернопільщині. Філософські і богословські студії закінчив у Римі, захистивши докторську дисертацію. У 1899 р. рукоположений на священика. Учителював у Бережанській і Теребовлянській гімназіях. У 1930 р. митр. А.Шептицький запросив отця-доктора викладати у Львівській Богословській Академії, а згодом призначив його парохом у с. Страдч біля Яворова, де його і спіткала смерть. Загинув трагічно від рук більшовиків 26 червня 1941 року.
***
Блаженний свщмч. Петро Вергун народився 18 листопада 1890 р. у м. Городку на Львівщині. Здобув докторат з філософії, 30 жовтня 1927 р. у катедрі св. Юра з рук митр. Шептицького отримав священичі свячення та призначення душпастирем для українців-католиків з осідком у Берліні; згодом стає Апостольським Візитатором у Німеччині. У червні 1945 р. арештований і вивезений до Сибіру.
Помер 7 лютого 1957 р. у с. Ангарськ Красноярського краю.
26 липня 2004 року мощі о. Петра Вергуна прибули в Україну. 23 серпня 2004 року мощі Блаженного були перенесені до Катедрального храму Успіння Пресвятої Богородиці м. Стрий. 29 серпня 2004 року частина мощей була перенесена до храму Благовіщення Пречистої Діви Марії м. Городок Львівської області, де народився о. Петро. 14 жовтня 2004 року в Німеччину була передана частина мощей о. Петра. Вони покладені в Кафедральному храмі Покрова Пресвятої Богородиці м. Мюнхен (Німеччина).
***
Блаженний свщмч. Зиновій Ковалик народився 18 серпня 1903 р. у с. Івачеві під Тернополем. Вступив до Згромадження оо. Редемптористів, де 28 серпня 1926 р. склав монаші обіти. Філософські та богословські студії здобув у Бельгії. Після повернення 4 вересня 1932 р. рукоположений на священика. Працював на Волині. Арештовано його у церкві 20 грудня 1940р. під час пропові на честь Непорочного Зачаття Божої Матері. У 1941 р. був розп’ятий на стіні тюремного коридору по вул. Замарстинівській (Бригідках).
***
Блаженний свщмч. Никита Будка народився 7 червня 1877 р. у с. Добромірка Збаразького повіту. У 1905 р., після закінчення теологічних студій у Відні та Інсбруці, отримав священичі свячення з рук митр. А.Шептицького. Єпископська хіротонія відбулася у Львові 14 жовтня 1912 р. Того ж року Апостольська Столиця призначила його єпископом для українців-католиків в Канаді. У 1928 р. стає Генеральним Вікарієм Митрополичої Капітули. 11 квітня 1945 року ув’язнений більшовицькою владою на 8 років.
Помер 1 жовтня 1949 р. у таборі Караганди.
***
Блаженна прпмц. Лаврентія Гарасимів народилася 31 вересня 1911 р. у с. Рудники Миколаївського р-ну Львівської обл. У 1931 р. вступила до Сестер Згромадження Св. Йосифа, а у 1933 р. зложила свої перші обіти. У 1950 р. була арештована солдатами НКВД і вивезена до м. Борислава. Згодом її перевезли до м. Томська. Здоров’я сестри вже було дуже підірване. 30 червня 1950 р. дістала призначення в с. Харськ Томської обл. Жила в одній кімнаті (перегородженій) із паралізованим господарем, бо ніхто не хотів брати на квартиру хвору на туберкульоз. Багато молилася і виконувала ручну роботу. Терпеливо зносила нелюдські умови життя.
Померла 28 серпня 1952 р. у с. Харському Томської області.
***
Блаженна прпмц. Олімпія Біда народилася у 1903 р. у с. Цеблів Сокальського р-ну Львівської обл. У ранньому віці вступила до монастиря Сестер Згромадження Св. Йосифа. У 1938 р. була переведена до м. Хирова, де стає Настоятелькою дому. У 1950 р. була арештована солдатами НКВД і вивезена до м. Борислава. Згодом її перевезли до м. Томська, а тоді до с. Харська. Терпеливо зносила нелюдські умови життя.
Померла 23 січня 1952 р. у с. Харському Томської області.
***
Блаженна прпмц. Тарсикія Мацьків народилася 23 березня 1919 р. у м. Ходорів Львівської обл. У травні 1938 р. вступає до Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Після складення перших обітів 5 листопада 1940 р. працювала в монастирі. Ще перед наступом більшовиків сестра склала обіти на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика (ЧСВВ), що жертвує своє життя за навернення Росії, а також за Католицьку Церкву. 18 липня 1944 р. більшовики мали намір знищити монастир. Зранку, о 8 годині, радянський автоматник без попередження застрілив на фірті сестру, котра на голос дзвінка відчиняла браму.
***
Блаженний свщмч. Микола Цегельський народився 17 грудня 1896 р. у с. Струсові на Тернопільщині. У 1923 р. закінчив теологічний факультет Львівського університету. 5 квітня 1925 р. митр. Андрей Шептицький рукоположив його на священика. Був ревним душпастирем, дбав про духовність, освіту та добробут своїх парафіян. Був парохом с. Сорока Грималівського деканату, де побудував церкву. Після війни почалися масові репресії. Отець до дна випив чашу залякувань, погроз і побоїв. 28 жовтня 1946 р. був заарештований, а 27 січня 1947 р. Військовий трибунал МВС Тернопільської обл. засудив отця на 10 років ув’язнення. Згодом був вивезений у Мордовські табори, залишивши дружину, двох синів і двох дочок. Жив у жахливих умовах, у таборі суворого режиму с. Явас (станція Потьма). Мучився від сильних болів нутрощів.
Помер 25 травня 1951 р., похований на цвинтарі ст. Потьма.
***
Блаженний свщмч. Іван Слезюк народився 14 січня 1896 р. у с. Живачів на Станіславівщині. Після закінчення Духовної Семінарії у 1923 р. був рукоположений на священика. У квітні 1945 р. з рук Владики Григорія Хомишина отримав єпископські повноваження на випадок арешту останнього. Був арештований 2 червня 1945 р., а 12 червня І946 р. Військовий трибунал МВС Станіславівської обл. засудив його на 10 років позбавлення волі і переїзд у Воркутинські табори, куди дістався на початку 1950 р. Звільнившись із ув’язнення 15 листопада 1954 р., повернувся до Івано-Франківська. У 1962 р. вдруге був заарештований на 5 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Після звільнення 30 листопада 1968 р. КДБ часто викликало його на чергову “бесіду”. Останній виклик був за два тижні до смерті. Повернувшись звідти, зліг та більше не підвівся. Помер 2 грудня 1973 р. в Івано-Франківську.
***
Блаженний свщмч. Роман Лиско народився 14 серпня 1914 р. у м. Городку Львівської обл. Студіював теологію у Львівській Богословській Академії. Разом із дружиною охоче навчав молодь. Був рукоположений мирт. А. Шептицьким 28 серпня 1941 р.
9 вересня 1949 р. був заарештований НКВД і поміщений у тюрмі на вул. Лонцького у Львові. Поширювались чутки, що молодий отець Роман збожеволів від тортур і співав у тюрмі на повен голос псалми. Також переказували, що його живцем замурували в стіні.
Помер 14 жовтня 1949 року.
***
Блаженний свщмч. Олексій Зарицький народився у 1912 р. у с. Більче на Львівщині. У 1931 р. він вступив до Духовної семінарії Львівскої Архиєпархії УГКЦ. Св. Тайну Священства прийняв із рук митр. А. Шептицкого в 1936 р. У 1948 р. був заарештований, засуджений на 10 років і вивезений до м. Караганди. Після свого звільнення й реабілітації у 1957 р., розгорнув широку місіонерську діяльність серед католиків візантійського та латинського обрядів, за те й був іменований митр. Йосифом Сліпим Апостольским Адміністратором Казахстану і Сибіру. Через 4 роки вдруге заарештований радянськими органами й ув’язнений на 3 роки. Але терміну свого ув’язнення не відбув – помер 30 жовтня 1963 р. у таборі Долинка поблизу Караганди. Похований там же, але стараннями общини місцевих католиків, а також родичів та його колишніх прихожан на Західній Україні, двічі перезахоронений. Тепер спочиває на кладовищі у с. Рясна Руська Львівскої області.
***
Блаженний свщмч. Симеон Лукач народився 7 липня 1893 р. у с. Старуня Солотвинського району Станіславівської обл. Походив із простих селян. У 1913 р. вступив до семінарії, але перервав своє навчання на два роки через Першу світову війну. Закінчив свої студії в 1919 р. Того ж року єпископ Георгій Хомишин висвятив його на священника. У грудні 1920 р. призначений викладачем морального богослов’я Духовної семінарії в Станіславові і там працював до квітня 1945 р. Є відомості, що того ж року його таємно (через переслідування) висвятив на єпископа Владика Григорій Хомишин. 26 жовтня 1949 р. був заарештований органами НКВД і засланий на 10 років до Сибіру. Від ув’язнення звільнений 11 лютого 1955 р. Був священником у підпіллі, організовував нелегальні богослужіння. У липні 1962 р. заарештований вдруге. Його судили разом із іншим підпільним єпископом Іваном Слезюком. У в’язниці важко захворів на туберкульоз легень, що спричинило його страждання й смерть. Помер єпископ Симеон Лукач 22 серпня 1964 р.
***
Блаженний свщмч. Северіян Бараник (ЧСВВ) народився 18 липня 1889 р.
24 вересня 1904 р. вступив до Чину Святого Василія Великого в Крехові і 16 травня 1907 р. склав свої перші чернечі обіти, а 21 вересня 1910 р. – схиму (вічні обіти). Св. Тайну Священства прийняв 14 лютого 1915 р. У 1932 р. його призначили ігуменом монастиря оо. Василіян та парохом церкви Святої Трійці в м. Дрогобичі. 26 червня 1941 р. заарештований НКВД і ув’язнений до Дрогобицької тюрми. Із того часу ніхто живим не бачив. Після відступу більшовиків люди бачили спотворене тортурами тіло на території в’язниці.
***
Блаженний мч. Володимир Прийма народився 17 липня 1906 р. у с. Страдч на Яворівщині. Після закінчення дяківської бурси служив дяком і регентом в церкві с. Страдч. 26 червня 1941 року по-звірячому закатований енкаведистами разом з о.Миколою Конрадом в лісі, недалеко від села, як поверталися від хворої жінки, котра потребувала сповіді.
***
Блаженний свщмч. Емільян Ковч народився 20 серпня 1884 р. на Косівщині. У 1911 році після закінчення Римської Колегії Сергія і Вакха прийняв священичі свячення. Навесні 1943 року заарештований гестапо за надання допомоги євреям. 25 березня 1944 року був спалений у печах табору смерті Майданек. 9 вересня 1999 р. Єврейська рада України присвоїла йому звання “Праведник України”.

***
Блаженний свщмч. Теодор Ромжа
Народився 14 квітня 1911 р. в багатодітній сім’ї залізничного службовця в с. Великий Бичків на Закарпатті. Після 4-х класової народної школи в рідному селі продовжив навчання у Хустській Державній Реальній гімназії, яку закінчив у 1930 р. з відмінним атестатом. Того ж року з благословення владики-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ Павла Гебея був скерований у Рим в Колегію Германікум-Гунгарікум. Не закінчивши там курсу навчання, він переводиться восени 1934 р. у Папську Російську Колегію (Русікум). У 1935 р. приймає дияконські свячення, у 1936 р. – священичі. Разом з тим продовжує навчання і в 1937 р. здає леценціат з богослов’я у Папському Григоріанському університеті. В цьому ж році повертається на батьківщину для проходження обов’язкового однорічного курсу військової підготовки у Празькому офіцерському училищі. З березня по вересень 1938 р. – адміністратор гірських сіл Березова і Нижній Бистрий Хустського району, далі – кілька місяців служба в чеській армії по загальній мобілізації і повернення до душпастирства в попередні парафії. З вересня 1939 по 1944р. – професор філософії та спіритуал (духівник) Ужгородської Духовної семінарії. 24 вересня 1944 р. – хіротонізований на владику-ординарія Мукачівської єпархії ГКЦ.
Після зайняття Закарпаття радянськими військами та його офіційного приєднання до Української РСР 29 червня 1945 р., в умовах посилення тиску і наступу на УГКЦ, владика Ромжа всіляко підтримує духовенство та своїх вірних, здійснює ряд великих архиєрейських подорожей по єпархії (в цих архипастирських поїхдках він вбачав дійовий спосіб урівноваження пропаганди проти Церкви, щоб укріпити своїх священиків і паству в вірі, щоб витримали в вірності), а також короткочасні поїздки, під час однієї з яких 27 жовтня 1947 р. на нього було вчинено заздалегідь спланований НКВД замах, а 1 листопада 1947 р. – отруєно в Мукачівській лікарні.

***
Народжена у Львові, в Україні, блаженна прп. Йосафата (Михайлина) Гордашевська стала першою членкинею згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Під її керівництвом семеро перших послушниць розпочали свою духовну формацію. Вона започаткувала служіння в галузі освіти й охорони здоров’я та наглядала за відкриттям нових місій.

Протягом свого короткого життя сестра Йосафата багато терпіла від нерозуміння, наклепів та чужого честолюбства. 7 квітня 1919 р. вона померла у тяжких болях, спричинених туберкульозом кісток.

У листопаді 1982 р. земні останки сестри Йосафати були перенесені до невеликої каплиці в Генералаті Сестер Служебниць у Римі. Сотні людей шукали її заступництва у своїх мирських і духовних потребах.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s