“в чужинців хибний образ про Україну, як про хліборобський край, де все зітхає за чиєюсь міцною рукою порядку, влади (“колонія”)…”


http://postup.brama.com

Анна-Галя ГОРБАЧ: Мистецтво насправді трагічне

– Як Ви наважились на перекладацький труд, бо ж якщо перекладати поезію, то мало її любити, треба бути поетом?

– Коли я приїхала до Німеччини, то ходила до школи у Рудольштаті, в місті, де вперше зустрілися Гете і Шіллер. Я завжди намагалася бути старанною ученицею у вивченні німецької географії та історії також. Мені пощастило з учителькою, яка допомагала мені у позаурочний час, наприклад, у німецькій стилістиці. І почала вона з інтерпретації німецьких поетів. Першим був вірш Мерике, автора ХІХ століття, в якому звучало таке запитання: чи ти розумієш мій образ? У тому вірші Ніч була зображена як жінка, яка виходить з моря і стає спиною до скелі. І замріяно, ніби “не від світу цього”, млосно впирається у неї… Справді, чи я зуміла вловити той образ ночі? Цілий рік я із тою вчителькою опановувала поняття “інтерпретації” в поезії. Потім я знайшла товаришок із літературного кола і ми вже читали французьку літературу, дискутували. Хоч любов до поезії я зберегла ще з років навчання у румунській гімназії, цілими сторінками ті прекрасні румунські поезії цитувала… З українських поетів я знала тільки Шевченка. Коли приходила до бібліотеки, то шукала українських авторів, та тоді там не було нічого з української літератури.

– Таке розмаїття мов! Якою ж тоді мовою Ви думаєте, сните?

– Яка моя мова сну? Залежить від того, хто мені сниться і якою мовою з ним краще можна порозумітися. Якщо це німець — німецькою, якщо це мій чоловік, то тільки українською. На жаль, він мені не сниться. Хоч він помер шість років тому, я все одно про нього так багато думаю… Ми з ним, дійсно, були як щось одне, я досі не можу змиритися з тим, що його нема поруч. І то з таким чоловіком прожити п’ятдесят років — це, знаєте…

– Ви якось сказали, що вийшли заміж за консеквентного мовознавця. Він дуже допомагав Вам і в роботі над перекладами?

– Він цікавився моїми перекладами, заохочував мене до праці ще як ми не були одружені. Допомагав мені матеріалами щодо Рильського, Тичини, Лесі Українки і т. д. В одному з листів він писав: “Ви спробували б перекласти щось із Хвильового, наприклад “Я (Романтика)”, Косинки… Бо (на підставі невлучно підібраних матеріалів, перекладених іншими. — Авт.) вимальовується в чужинців хибний образ про Україну, як про хліборобський край, де все зітхає за чиєюсь міцною рукою порядку, влади (“колонія”)… Я тебе так добре розумію, тебе, загублену верховинку серед чужого моря міського. Я такий же був селюх: ми, українці, всі селюхи. Але мене післали до міста тверді мозолисті мужицькі руки і казали здобути те місто, чужинину, зі середини, з нутра…” Я мала до кого підійти, щоб спитатися, що яке слово точно означає.

– Але як можна перекласти Стефаника так, аби його зрозуміли німці?

– Треба самому його спочатку зрозуміти. Навіть із тим словником Рудницького, в якому сто тисяч слів, важко було дати собі раду з перекладами. Та головне, що я виростала на Південній Буковині, де панував гуцульський говір, отже, покутсько-гуцульське для мене не було аж таким чужим, як, скажімо, тексти Хвильового. Саме читання, читання українською мені допомогло.

– Ваше видавництво спочатку, як відомо, видало поезію Юрія Андруховича. Чому саме цього автора?

– Справжній Андрухович — це його рання поезія. І, між іншим, німецький професор, літературознавець, який поручив Юрія, аби він дістав нагороду Гердера у Відні, сказав: “Як шкода, що Андрухович відійшов від стилю своїх перших поезій, та я надіюсь, що він повернеться до поезії”. Шкода. Він дуже хоче бути модерним, бо західні автори модерні. Але я вважаю, що він себе стратить тим. Ці його нові есеї дуже бавлять, та людина відкине ту забаву і пізніше до неї не вертатиметься. То є одноразова лектура. Неврівноваженість в літературі — це, власне, коли автор “скаче з одного в друге”, не розуміючи при тому у чому він міг би найяскравіше себе проявити. Може, Андрухович ще повернеться до тої справжньої поезії. Хоча не тільки він один так “скаче”. Винничук, якого я також перекладала, до речі, також. Чому я так кажу? Вміння передати в тексті багатокультурність старої Галичини — це дуже тонка річ, яка поету Андруховичу вдалася. Нині це вже не та Галичина.

– А земля, де Ви народилися, тепер теж “не та”?

– Багато чого змінилося. І що важливо, на Буковині тоді була високоосвічена жидівська верства, яка писала поезію німецькою мовою. Петро Рихло, чернівецький германіст, видав чудову антологію під назвою “Загублена арфа”. То надзвичайна річ! Серед жидівських авторів вирізняється Челян (Анчель), який зумів вловити й описати атмосферу тих страшних таборів у часи німецько-радянської війни. Скільки генерацій талановитих людей винищили… Одна талановита поетка загинула у 14 років! Залишилась тільки поезія. Ви не читали? О, то ви багато втратили… Мистецтво насправді трагічне. Бо життя таке — не інакше, як трагічне. Карикатурою чи іронією тут нічим не зарадиш: треба показувати правду якою вона є, для того, щоб у неї вчитувалось не одне покоління та не один раз. І найприємніше, що я чула після видання моєї першої антології української літератури, то це слова одного відомого професора: “Ви вмієте підібрати речі”.

Розмовляла Інна КОРНЕЛЮК

DOVIDKA: Анна-Галя Горбач. Народилася 2.ІІІ.1924 р. в українському селі Бродина (Південна Буковина), яке тепер розташоване на території Румунської Республіки. З 1941 р. живе і працює в Німеччині. Перекладач і перекладознавець, літературознавець і публіцист, член-кореспондент НТШ, сьогодні належить до найвідоміших і найактивніших особистостей у німецькому культурно-інтелектуальному світі. У її творчому доробку понад 50 окремих видань перекладів, у тому числі 15 антологій. У 1995 р. заснувала власне видавництво Brodina Verlag. Серед її друкованих праць “Синій листопад. Українські прозаїки нашого століття: Антологія прози” (1959, Heidelberg), “Криниця для спраглих та інші українські оповідання” (1970, Tubingen), “Подай мені лютню з каміння: Українська лірика ХХ століття” (1996, Reichelseim), “Ліна Костенко. Віхи життя: Поезії” (1998, Reichelseim) тощо.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s