Дарина Тетерина-Блохин: “я радію, що, як президент німецько-українського наукового об’єднання, проклала містки зв’язку між німецькими й українськими вченими. “


На Полтавщині буде створено музей поетів-неокласиків Миколи й Михайла Зерових
http://www.poltava.pl.ua
Дарина Тетерина-Блохин | Фото: Наталія Жовнір
В цьому нам допоможе президент німецько-українського наукового об’єднання в Німеччині Дарина Тетерина-Блохин

Вперше ми зустрілися з пані Дариною Тетериною-Блохин — член-кореспондентом Академії Наук Нью-Йорку, професором, доктором, президентом німецько-українського наукового об’єднання в Німеччині імені професора Юрія Бойка-Блохина з осередком у Мюнхені під час її візиту до Полтави наприкінці травня минулого року.

— Україну я відвідую щороку, тому що тут дуже багато цікавого, — сказала пані Дарина. — Мені багато міст подобається, але Полтава — особливо.

Дарина Тетерина-Блохин підписала з Полтавським національним педагогічним університетом ім. В. Г. Короленка договір, згідно з яком співпрацює з вишем уже два роки. І тоді вона читала студентам лекції, які присвятила столітньому ювілею Юрія Бойка-Блохина — щоб більше знали про його творчу, наукову й політичну діяльність, писали на цю тему курсові й дипломні роботи. Бойко-Блохин був відомим ученим і не менш відомим політиком, славістом, істориком слов’янських літератур і української зокрема.

Пані Дарина довірила полтавському видавництву «Асмі» видання двох збірників наукових праць міжнародних симпозіумів, проведених німецько-українським науковим об’єднанням. Перший збірник — «Українці в світі і німці в Україні», другий — «Голодомор 1932-1933 років в Україні. Розсекречена пам’ять».

Дарина Тетерина-Блохин Дарина Тетерина-Блохин

— Ми пішли в обласну державну наукову універсальну бібліотеку імені Котляревського, розглянули деякі спільні проекти разом з директором бібліотеки і намітили план майбутньої роботи над їх реалізацією. Ми вирішили створити німецький центр в Україні на зразок канадського, — розповіла пані Дарина. — Збиратимемо цікаві архівні матеріали, книжки про полтавських німців, які мешкають в Україні, про видатних полтавських діячів. Я передала шостий і сьомий том своїх вибраних праць обласній бібліотеці для нашого німецького центру в Україні. Також ми з головою Полтавського відділення Всеукраїнського товариства «Україна-Світ» Вірою Кошовою задумали зібрати документи для музею відомих полтавців — уродженців Зінькова, видатних поетів-неокласиків української літератури Миколи Зерова і Михайла Ореста (Зерова),який, сподіваємося, буде побудований. Обидва Зерови заслуговують, щоб на батьківщині діяв музей їх імені. Микола Зеров загинув на Соловках у радянських таборах, Михайло, також репресований, перед війною вийшов з тюрми і пішов на Захід пішки… Він працював у Мюнхені в журналі «Сучасність». Заступник губернатора Іван Близнюк сказав, що варто створити в Зінькові музей не лише Зерових, а й українських письменників-емігрантів Дмитра Нитченка, Івана Майстренка, а також Леонтія Рися, який першим у 50-х роках на Заході надрукував книгу «Сумні спогади про голод на Зіньківщині». Цю книгу ми хочемо перевидати в Полтаві.

Німецько-український бібліотечний центр уже діє в Полтаві. Презентація тут книги Дарини Тетериної-Блохин — яскравий приклад співпраці з закордонним українством

Вдруге ми зустрілися з Дариною Тетериною-Блохин пізньої осені, коли вона привезла й передала Полтавській обласній державній універсальній науковій бібліотеці ім. І. П. Котляревського рідкісні й дуже цінні книги найталановитіших українських неокласиків Миколи Зерова й Михайла Ореста. Пані Дарина презентувала також щойно виданий збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції «Голодомор 1932-33 рр. в Україні як геноцид українського народу. Розсекречена пам’ять», яка пройшла 16-18 листопада 2008 року в Мюнхені. Книга, видана в полтавському видавництві «Асмі» — яскравий приклад співпраці з закордонним українством. До неї ввійшли статті за доповідями й повідомленнями полтавців — учасників конференції, які провели велику дослідницьку роботу — доцента Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Людмили Бабенко та старшого викладача цього вузу Лариси Шаповал, директора Полтавського краєзнавчого музею Катерини Фесик, наукового співробітника Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного, голови Полтавського обласного відділення Міжнародної організації «Жіноча громада» Валентини Шемчук, члена Національної спілки художників України Миколи Грибана.

— Збірник допоможе відкрити очі на проблему історичного минулого, яка нас мучить, німцям з моєї теперішньої батьківщини, — пояснила пані Дарина. — Ми не хочемо, щоб те знову повторилося. У нас був проведений тиждень жалоби по жертвах голодомору, симпозіум на цю тему. Німці стали розуміти, що голодомор робився для знищення української нації. Не всі країни ще визнали, що голодомор був геноцидом. У книзі є звернення до німецького Бундестагу з проханням розглянути це питання…

Дарина Тетерина-Блохин Дарина Тетерина-Блохин

Дарина Тетерина-Блохин є ініціатором відкриття в Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. П. Котляревського німецько-українського бібліотечного центру. Як сподвижник ідеї створення на Полтавщині літературно-меморіального музею Зерових, вона першою передала для цього музею деякі експонати, речі. Книги Миколи Зерова й Михайла Ореста, які вона вручила директору бібліотеки, надзвичайно цінні. Одна з них вийшла друком 1958 року в Мюнхені, друга — у видавництві Філадельфії, рік не вказаний. Це унікальні примірники — у фондах бібліотек України таких немає. Наступного разу пані Дарина обіцяє привезти полтавцям не менш цінну книгу Дмитра Чуба (Нитченка), а потім — Івана Майстренка. Незабаром вийде друком книга Дарини Тетериної-Блохин «Історія української політичної еміграції. 1946-1947 рр». Сподіваємося, що й цю книгу матимемо в Полтаві. Авторка обіцяє подарувати й цікаві старі фотографії. Бібліотечка творів письменників Полтавщини в еміграції поповнюватиметься.

«У мене дві батьківщини: та, де я жила, і та, де живу тепер…»

— Пані Дарино, як склалося ваше життя після того, як виїхали з України в Німеччину?

— Я живу в Мюнхені, там училася на філософському факультеті, зробила ще одну дисертацію, і маю багато різних нагород і почесних звань в Україні. Це особливо приємно, бо Україна — моя перша батьківщина. Зараз, вважаю, у мене дві батьківщини: та, де я жила, і та, де живу тепер. Якби я не переїхала до Німеччини, то, напевне, не досягла б того, що встигла на сьогодні. Вся моя праця спрямована на те, щоб розповісти українцям про наших емігрантів, учених, які дуже багато зробили для блага України. Я маю досить великий архів, заснувала фонд у Переяслав-Хмельницькому університеті. Цей фонд працює вже четвертий рік, але офіційне відкриття відбулося 2008 року. Там велика бібліотека — до трьох тисяч книг уже, а якщо рахувати й копії — ще більше. Це архів-музей, там є навіть бюст професора Бойка-Блохина. Вчені й студенти багато там працюють. Мій учень, дисертант, готує зараз дисертацію про політичну діяльність великого вченого, політика, багатократного академіка, віце-президента Української Народної Республіки Юрія Бойка-Блохина в німецькому світі на благо України. Про цю його діяльність українці не знали — поширювати таку інформацію було заборонено. А зараз архів музею показує, ким він був. Студенти пишуть дисертації, а я радію, що, як президент німецько-українського наукового об’єднання, проклала містки зв’язку між німецькими й українськими вченими. Ми обмінюємося досягненнями, разом вирішуємо проблеми…

— Над якими головними проектами зараз працюєте?

— Перший — відокремлення імен українців від загального числа в’язнів концентраційних таборів. Хочу, щоб усі знали, скільки українців загинуло, скільки їх страждало в концтаборах. Проект створення музею видатних полтавців ми з Вірою Михайлівною Кошовою вже два роки виношуємо, але дуже важко його реалізувати, тому що приміщення поки-що немає. Третій проект — маленька бібліотека праць еміграційних учених у цьому канадсько-українському і німецько-українському центрі. Її ми заснували, будемо поповнювати.

— Ви вірите в щасливе майбутнє України?

— Україна матиме щасливе майбутнє тільки якщо молодь стане на її чолі. На жаль, у Києві я не чую української мови, хоча, на щастя, у Переяславі майже не чую російської…

— А в Полтаві?

— Видно, що це — Україна. Мені подобається Полтавщина — українська частина контингенції, яка була. Свідомі українці національні традиції вивчають і поширюють, що дуже відрадно для мене.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s