Росія: “Саме конфлікти між ними призвели до того, що в якийсь момент у Москві існувало три окремі й ворогуючі між собою недільні українські школи, куди нерідко ходили одні й ті самі діти.


Не всі з діаспорян, які раді намалювати тризуб на пузі, гідно відстоюють українські інтереси

Олег Волошин,  журналіст, директор департаменту інформаційної політики МЗС України

ПРО ТЕ, ЩО ЗАВЖДИ ГУЧНІШЕ ЗА ПРАВДУ

В Україні для окремої категорії громадян, частина з яких активно бере участь в дискусіях на сайті ІА „УНІАН”, дуже легко стати героєм – для цього достатньо гучніше рикнути в бік Росії. Так само легко стати й антигероєм – вистачить дозволити собі хоч у чомусь підтримати російську позицію чи навіть визнати, що вона має право на існування з точки зору здорового глузду. Послідовна людина чи, зокрема, послідовний дипломат не той, хто пише собі на лобі якесь гасло і біжить з ним уперед, не роздивляючись шляху й розштовхуючи всіх навколо, а той, хто має принципи, головний з яких, не робити і не казати того, у що сам не віриш.

Дійсно, коли мені довелося працювати прес-аташе Посольства України в Москві, я робив різкі публічні заяви (і їх, напевно, ще можна знайти в архіві УНІАН) на адресу різних молодіжних рухів, що дозволяли собі хамські акції під стінами диппредставництва. Зокрема, мене щиро шокувало як людину витівка молодиків, які зробили труну, поклали в неї ляльку тодішнього президента Віктора Ющенка й інсценували його похорон з траурною процесію. Для мене, як і для всіх інших співробітників Посольства, це була образа не політика, а всієї держави та її народу, який обирав цього президента. І дуже хотілося б, щоб ті, хто зараз так голосно кричить про „зраду українців у Росії”, був тоді поруч зі мною, коли я виходив до мітингувальників, домагався, щоб запрошені на акцію російські журналісти записали й позицію української сторони, і вислуховував при цьому, що „такі, як ви, продали Україну американцям”.

І справді команда „великого друга України” Костянтина Затуліна оприлюднювала заяву, яка за мої висловлювання на адресу його авторської шовіністичної передачі на каналі ТВЦ погрожувала минулої осені тим, що „після зміни влади в Києві”, таким, як я, доведеться шукати нову роботу. Але в той же самий час ні від кого не приховував своєї незгоди з курсом на розпалювання з будь-якого приводу конфліктів з Росією, який проводило тогочасне керівництво МЗС. Для мене бути патріотом України ніколи не означало сповідувати ворожість до Росії. Патріотизм із знаком „мінус” ніколи не приносить тій чи іншій нації чи країні успіх. Так само мене в бутність журналістом журналу „Експерт Україна” щиро здивувало, коли на збори редакційної колегії у 2006 році, на якій обговорювали мою статтю, де я піддав критиці курс Ющенка щодо Росії, одна з колег прийшла в футболці з написом „Дякую, Боже, що я не москаль”.

З точки зору класичної дипломатії, можливо, я зробив помилку, публічно заявляючи про те, що чинне керівництво організації української громади в РФ несе істотну частину відповідальності за той стан, у якому опинилося це об’єднання. Дипломат рідко має право на правду. Але мені дійсно важко казати те, у що я не вірю. Мені важко було запевняти журналіста радіо „Свобода”, який звернувся до мене по коментар з приводу закриття Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНК УР), у тому, що в усьому винна Москва та її „антиукраїнський курс”. Знаючи багато деталей про діяльність ФНК УР та її керманича пана Валерія Семененка, не можу бути його адвокатом перед українським громадянами. Якби мене запитав хтось із представників російських ЗМІ, я б сказав зовсім інше. Але вважаю, мої співгромадяни мають знати, що далеко не всі з діаспорян, які раді намалювати тризуб на пузі, справді ефективно й гідно відстоюють українські інтереси в країнах, у яких вони проживають. Угорці мають у Румунії партію, що представлена в парламенті й уряді, румуни в нашій країні рішуче підтримують свою історичну Батьківщину, про роль єврейської, грецької, вірменської діаспор у політиці США щодо, відповідно, Ізраїлю, Вірменії, Греції взагалі можна зайвий раз не говорити. Натомість у нас звучать заклики, що закордонні українці повинні мати зарезервовані для них місця… у Верховній Раді України. Київ зобов’язаний піклуватися про закордонних українців, але це має бути дорога з двостороннім рухом. Коли ж окремі керманичі діаспори в США свідомо ігнорують зустріч із президентом України, то це просте правило не діє.

„My country, right or wrong” – „права чи ні, але це моя країна”… Цей відомий американський принцип, істотно підірваний реакцією суспільства в США на скандал навколо опублікованих на Wikileaks матеріалів, можна застосовувати. Але у відносинах з іноземними партнерами. Удома ми повинні бути чесними. І якщо українська опозиція так радіє кожному критичному зауваженню Європейського Парламенту на адресу України, то чому табу є правда про реальні причини проблем української громади в Росії? На жаль, ця багатомільйонна громада дійсно швидко асимілюється і не має достатніх можливостей для задоволення своїх гуманітарних потреб. І в цьому є і провина МЗС, й інших органів державної влади, і не завжди таке, яке б ми хотіли бачити, ставлення окремих російських чиновників до „українського питання”. Але це зовсім не знімає проблеми лідерства в цій громаді. Не вірите мені, поспілкуйтеся з суспільно активними представниками діаспори. Саме конфлікти між ними призвели до того, що в якийсь момент у Москві існувало три окремі й ворогуючі між собою недільні українські школи, куди нерідко ходили одні й ті самі діти. І нехай у авторів цього феномену паспорти з двоголовим орлом, а приказка про двох українців та трьох гетьманів діє в Білокам’яній на сто відсотків. Замість того, щоб визнати все це колишньому отримувачу грантів від одного з російських олігархів на сайт „Гуляйполе” Віктору Тимошенку (він і в Україну з Москви повернувся тоді, коли спонсор згорнув фінансування, а знайти нового не зміг) легше було прокричати: „МЗС продався москалям”. Це завжди гучніше, ніж правда.


Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s