Португалія: “По закінченні баталій…”


І Португалія не оминула мильних бульбашок українського об’єднання. Але до цього ставилися нормально.

ред.

http://www.chasipodii.net/

Cпогади колишнього емігранта

07/01/2010 автор: Юрій Атаманюк, Львів. Спеціально для «Час і Події»
номер #2010-26

Вісім років тому мій приятель Богдан Безкоровайний вирушив, як і мільйони моїх співвітчизників, до Португалії на заробітки. Обіцяв, що буде телефонувати і писати, але наші зв’язки обірвалися надовго. Через кілька років через інтернет я дізнався, що Богдан думав не лише про гроші, але й став ініціатором створення громадських організацій у Португалії, а також займав високі посади у таких же громадах в Іспанії.

До того часу, знаю, Богдан вже мав чималий досвід співпраці з українськими громадськими організаціями в Чехії, Польщі, Словаччині, Румунії та Казахстані. Вів листування з представниками українських громад багатьох країн світу, друкувався в численних україномовних часописах. Нещодавно я мав нагоду зустрітися з Богданом і попросив його поділитися спогадами перебування у цих двох країнах і співпраці з громадськими організаціями.

Португалія

Богдане, ти поїхав до Португалії як трудовий емігрант, а коли жтвлився в українське громадське життя?

Я б ніколи не сказав, що їхав як трудовий емігрант. Який з мене трудовий емігрант, коли за рік висилав додому по 300 євро? Поїхав туди з одним наміром: створити українську організацію, якої на той час не було в тій країні. Ідея її створення зародилася в мене 2001 року, після ІІІ-го Всесвітнього Форуму Українців в Києві, учасником якого був і я. Мене приємно вразив цей захід і зацікавило, чому ніхто не представив Португалію, оскільки на той час в країні перебувала велика кількість українців. Чимало серед них було і моїх краян. Також зворушила трагічна загибель мого односельця Василя Негрича, тіло якого доставляли додому два місяці. Тоді я твердо вирішив поїхати туди, не маючи найменшої уяви про те, як живуть і працюють українці в майже невідомому мені краї.

Знаю, що ти створив Спілку українців Португалії. Безперечно, це нелегка справа. Розкажи про процес створення, функції і про людей, які стояли біля витоків її створеня.

Не створив її сам, бо не зміг би, а тільки дав початок створенню, знайшов однодумців, розробив низку планів. До Португалії я прибув 15 травня 2002 року. З роботою було сутужно, але з перших днів свого перебування виношував ідею створення української організації. Не всі сприймали її адекватно: одні сміялися, інші говорили, що приїхали сюди гроші заробити, але були й такі, що погоджувалися. Досі української організації в Португалії не було, за винятком Української Греко-Католицької Церкви в Лісабоні. Я дізнався, що в Португалії виходить три періодичні видання російською мовою. Найпопулярнішим був часопис “Слово”, у якому одна сторінка була українською. А ще були україномовні “Листи читачів”. З часопису також довідався, що в Португалії, ніби гриби після дощу, стали рости різні асоціації “русскоязичних имигрантов”: “Берег”, “Союз”, “Восточний Дом”…

Title

Оргкомітет зі створення СУПу

Після двох тижнів перебування написав листа в редакцію “Слова”, де виклав свою ідею. Вказав адресу і попросив відгукнутися зацікавлених. У наступному випуску мій лист був надрукуваний. У серпні отримав перший відгук із села, неподалік міста Сантарень від Ігоря Грицишина, уродженця Тернопільщини. Згодом прийшло ще кілька листів. У вересні я пішов працювати на рибну фабрику і вже мав гроші для реалізації задумів. У вересні ми зустрілися і прийняли рішення створити оргкомітет з організації Спілки Українців Португалії (СУП). Серед засновників організації були Володимир Бандура, Віктор Садовський, Михайло Стойко. Була негативна реакція зі сторони “русскоязичних асоціацій”.

24 листопада 2002 року відбулися збори оргкомітету, куди ввійшли 22 особи. Головою оргкомітету обрали мене. Заступниками – Володимира Бандуру, Тетяну Марченко, Михайла Стойка, Олену Корольчук. Першою подією стала поїздка на прощу до Фатіми з архієпископом о. Діонісієм Ляховичем. У Фатімі познайомилися і поспілкувалися з представниками лісабонської громади і її головою Олегом Лозинським.

Напередодні 2003 року мені зателефонував перший секретар Посольства України в Португалії Ігор Семенюк і висловив зацікавленість у нашій роботі, запропонувавши допомогу у розповсюдженні інформації та поліграфії.

Паралельно я працював над створенням статуту – хотіли все зареєструвати юридично. Активності не бракувало, навіть долучилася Мирослава Вікніч – Кошта- Брага – людина, яка мешкає в Португалії з 1979 року. Намагалися налагодити стосунки з церквою в Лісабоні, адже мене вразила велика кількість присутніх на Богослужінні. Але чекало і гірке розчарування. Хтось пустив чутку, що нібито з Порту приїхав якийсь комуняка і хоче вивчити людей і здати в місцеву поліцію всіх нелегалів. Чутка миттєво розійшлась і люди почали підозріло дивитися в мою сторону. Коли в перерві між Богослужіннями я звернувся до одного з членів церковного комітету, той мені буркнув: “Ми Вас не знаємо і знати не хочемо”. Мені довелося покидати Лісабон з гнітючим настроєм. Згодом зателефонував Володимиру Лозинському і той відповів, що постарається якось владнати проблему. Згодом усе налагодилося і в нас почалася нормальна розмова. В. Бандура знаходив все нових людей і вніс пропозицію провести установчий з’їзд СУП 10 червня 2003 р. у Фатімі. Настоятель українського храму о. Євген Колосок допоміг знайти приміщення для проведення з’їзду на 150 чоловік.

Title

Візит В.Ющенка у Португалію

10 червня – якраз на День незалежності Португалії ми офіційно оголосили про народження Спілки Українців Португалії. У Фатімі зібралося 119 делегатів з різних куточків країни. Не залишилось в стороні і Посольство України, яке відрядило своїх представників. Осередки були створені у Фатімі, Томарі, Маріньї – Гранде і Сантарені. Першочерговими завданнями СУП було: юридична допомога українцям, піклування про освіту українських дітей, тісна співпраця з релігійними громадами всіх конфесій, працевлаштування безробітних та створення україномовного часопису. Спірним постало питання, де буде перебувати центр організації. Зійшлися на Лісабоні. Загальною більшістю голосів першим Головою СУП став Василь Шайтанюк. Була створена і Рада Спілки, до якої ввійшли практично всі найактивніші її члени. Після з’їзду Рада почала збиратися кожного місяця. Зустрічі проводилися у Фатімі.

Невдовзі була заснована нова українська асоціація “Собор”, яку склали українці з Лісабона і його околиць. Першим головою став Микола Чабан. Однак “Собор” пішов іншим шляхом.

В серпні 2003 року в Києві відбувалось чергове засідання СКУ. Участь у його роботі взяли представники нашої організації і на черговому засіданні СУП було прийнято до складу СКУ.

Наперердодні 2004 р. в Португалії вийшов україномовний часопис, а конкретніше це було чотири сторінки про життя українців в Португалії як вкладка тижневика “Міст”. Редактором був журналіст Михайло Коцюбанський з Кам’янця- Подільського. Найбільшою подією для всіх українців в Португалії в 2004 році був візит тодішнього кандидата в Президенти України В. Ющенка. Разом з ним приїхали Оксана Білозір, Олег Рибачук і Ірина Геращенко і співачка Руслана. Цього ж року побували в Португалії відомий спортивний коментатор Олександр Гливінський та жіноча футбольна збірна України, яка грала в вирішальному для себе матчі за право потрапити на Європейський чемпіонат.

У червні 2004 р. відбувся робочий з’їзд з нагоди першої річниці СУПу. Попри позитивні зрушення у багатьох членів Ради виникали серйозні претензії до голови В. Шайтанюка, але попри всю напруженість наприкінці атмосфера переросла в святкову. По закінченні баталій творчі таланти дали концерт, а згодом був організований святковий бенкет. На з’їзді були присутні делегати практично з усіх куточків Португалії. Навіть прибув голова осередку міста Фуншал з острова Мадейра, долаючи літаком відстань більш як тисячу кілометрів. На той момент в Спілці я займав посаду заступника голови по зв’язках з громадськістю. За різними статистичними даними СУП нараховувала від 1200 до 1500 своїх членів.

Хто фінансував Спілку?

Коли організація створювалася, то фінансові витрати на себе брали всі, хто бажав. Пізніше з’явилися спонсори. Певний час фінансовим патроном виступала канадська корпорація “Міст”. Також в Португалії діє організація АСІМЕ, яка займається проблемами емігрантів в цій країні. Вона готова взяти на себе часткове або повне фінансування готових проектів, надати приміщення для проведення зібрань чи свят. Допомогу можна отримати і від інших португальських структур, релігійних організацій та місцевих муніципалітетів.

Title

Зліва направо: Віталій Шевчук (Португалія),
Василь Борсук і Богдан Безкоровайний

Скільки на той час було українців у Португалії за офіційними даними?

В різних джерелах озвучувалися різні дані. В деяких йшлося і про півмільйона, однак я думаю, що це завищена цифра. Але українців було як мінімум 200 тисяч. Вже згодом, починаючи з 2004 року, вони масово почали покидати країну. Головною причиною стала низька зарплатня в порівнянні з іншими країнами ЄС. Виїжджали до інших країн Європи, зокрема в сусідню Іспанію, інші поверталися на Батьківщину.

В якій переважно роботі були задіяні українці? З яких регіонів?

Основна більшість працювала на “ходових” для чужинців роботах: в сільському господарстві, чоловіки на будівництві, жінки прибиральницями. Представлена була вся Україна, але найбільше людей було з Галичини, Волині, Буковини, Закарпаття.

Члени СУП були більше зацікавлені у користолюбстві чи дійсно була ностальгія за всім рідним?

Були різні. Хтось жертвував останньою копійкою заради справи, а хтось сподівався на якесь тепле місце. А ностальгія за рідним була мабуть в усіх.

Чи мали місце у Спілці чвари і розколи?

А як же без цього? Як кажуть в народі “без сварки – нема господарки”. Одні звинувачували інших, що робиться все не так, намагалися запропонувати щось своє. Воно і не дивно, адже досвіду такої роботи не було ні в кого. Були великі протистояння між членами громад Лісабона і Порту. Взагалі такі протистояння дуже властиві і в суспільно-політичному житті Португалії, як на Україні, скажімо, у Києва і Донецька. Але вважаю, що це цілком нормальне явище, адже від здорової конкуренції ніхто і ніколи не програє. Тому в Португалії згодом появилися нові організації локального значення: Асоціація “Собор”, Спілка Українців Алгарве, Асоціація емігрантів “Дружба” в м. Гондомар, Українське Козацтво в Порту.

Які надбання мають українці Португалії: школи, церкви, клуби?

Школи почали створюватися в 2004 р. Перша з них з’явилася в Порту. На сьогодні їх значно більше. Мені відомі одинадцять: у Лісабоні, Фатімі, Фару, Лейрії, Аґеді, Портімао, Калдаш-де Раїньї і Бразі.

Вже десять років діє церква Різдва Пресвятої Богородиці в Лісабоні, де зараз настоятелями храму є о.Натаїл – Микола Гарасим з 2001 року, о.Йоан-Дмитро Лубів та Микола Ярема, які замінили відповідно отців Боніфатія Залуцького та Йосафата – Андрія Коваля. Церква видає україномовний часопис “Українська Писанка”. Всього на даний час тут душпастирюють 10 українських священників.

Title

З колишнім чемпіоном світу Русланом Пономарьовим (третій зліва)
та болгарським гросмейстером (другий зліва) Димитаром Дочевим

Яких успіхів досягли українці в державному житті країни?

Мені не відомо, щоби хтось з українців входив у португальський парламент. Можливо, згодом… Але дехто певних висот сягнув. Як тут не згадати першого голову Василя Шайтанюка, який, завдячуючи СУПу, із зварювальника перетворився в директора корпорації “MEEST-PORTUGAL”. Фактично спілка стала для нього трампліном для цієї висоти. Олексій Гриненко, уродженець Київщини, працює в Лісабоні директором відділення “Приватбанку”. Знайшлися такі, що навіть свої захоплення перетворили в добру для Португалії справу. Майстри спорту з шахів Сергій Лещенко та Роман Чемерис ще з 2003 р. гідно захищали честь португальських шахових клубів, враховуючи і міжнародні змагання.

Як розвивався шлях Спілки після Твого від’їзду? Хто її очолив?

Вдруге в Португалію я приїхав на запрошення взяти участь у роботі чергового з’їзду через два роки, в червні 2006 р. з Іспанії. Вже на той час в українському громадському житті відбулося багато змін. Редактор Михайло Коцюбанський повернувся в Україну і подальша його доля мені невідома. Покинули Португалію і лідери українського руху в Порту. Робота СУПу в Порту повністю занепала і сьогодні там навіть немає осередку, який би входив до складу СУПу. В 2005 році був усунений з посади голови Спілки В. Шайтанюк. На його місце була обрана Марія Дец, яка перебувала на посаді до січня 2007 року. Зате з’явилися дві українські суботньо-недільні школи в Лісабоні. Щоправда, одну з них заснувала асоціація “Собор”. На півдні країни відмежувався від Спілки місцевий осередок і набув статусу локального масштабу “Спілка Українців Алгарве”. Під час мого перебування на з’їзді було видно, що робота ведеться конструктивно. Незважаючи на те, що в Порту вона занепала, на той час були створені нові осередки в містах Брага, Лейрія, Візеу, Абрантеш, Лагуш, Калдаш да Раїнья, Сантьго де Касень, Аґеда. В Сетубалі і Фуншалі вони збереглися. Проте, в наступні роки про створення нових осередків не було чути нічого.

На початку 2007 р., з невідомих мені причин, була знята з посади голови і Марія Дец. Головою тоді був обраний досить молодий і амбітний Віталій Михайлів із Золочева, але протримався він трохи більше півроку. Його місце зайняв Павло Садоха. Досі не можу второпати, як так могло статися, адже в 2004 році він був секретарем асоціації “Собор”, а до Спілки ставився зовсім неадекватно. Взагалі тих людей, які стояли біля витоків Спілки, залишилося одиниці.

Спілка має свою веб-сторінку, але основну увагу сайт приділяє політичним подіям в Україні. Про українців в Португалії, їхнє життя, досягнення і проблеми пишеться значно менше. А про історію СУПу взагалі не пишеться нічого, але це зрозуміти можна, бо мало знають правду про перші кроки і, на жаль, вже минуле СУП. І чи взагалі комусь та правда потрібна.

Print Close window7/01/2010

автор: Юрій Атаманюк, Львів. Спеціально для «Час і Події»
номер #2010-26

Вісім років тому мій приятель Богдан Безкоровайний вирушив, як і мільйони моїх співвітчизників, до Португалії на заробітки. Обіцяв, що буде телефонувати і писати, але наші зв’язки обірвалися надовго. Через кілька років через інтернет я дізнався, що Богдан думав не лише про гроші, але й став ініціатором створення громадських організацій у Португалії, а також займав високі посади у таких же громадах в Іспанії.

До того часу, знаю, Богдан вже мав чималий досвід співпраці з українськими громадськими організаціями в Чехії, Польщі, Словаччині, Румунії та Казахстані. Вів листування з представниками українських громад багатьох країн світу, друкувався в численних україномовних часописах. Нещодавно я мав нагоду зустрітися з Богданом і попросив його поділитися спогадами перебування у цих двох країнах і співпраці з громадськими організаціями.

Португалія

Богдане, ти поїхав до Португалії як трудовий емігрант, а коли жтвлився в українське громадське життя?

Я б ніколи не сказав, що їхав як трудовий емігрант. Який з мене трудовий емігрант, коли за рік висилав додому по 300 євро? Поїхав туди з одним наміром: створити українську організацію, якої на той час не було в тій країні. Ідея її створення зародилася в мене 2001 року, після ІІІ-го Всесвітнього Форуму Українців в Києві, учасником якого був і я. Мене приємно вразив цей захід і зацікавило, чому ніхто не представив Португалію, оскільки на той час в країні перебувала велика кількість українців. Чимало серед них було і моїх краян. Також зворушила трагічна загибель мого односельця Василя Негрича, тіло якого доставляли додому два місяці. Тоді я твердо вирішив поїхати туди, не маючи найменшої уяви про те, як живуть і працюють українці в майже невідомому мені краї.

Знаю, що ти створив Спілку українців Португалії. Безперечно, це нелегка справа. Розкажи про процес створення, функції і про людей, які стояли біля витоків її створеня.

Не створив її сам, бо не зміг би, а тільки дав початок створенню, знайшов однодумців, розробив низку планів. До Португалії я прибув 15 травня 2002 року. З роботою було сутужно, але з перших днів свого перебування виношував ідею створення української організації. Не всі сприймали її адекватно: одні сміялися, інші говорили, що приїхали сюди гроші заробити, але були й такі, що погоджувалися. Досі української організації в Португалії не було, за винятком Української Греко-Католицької Церкви в Лісабоні. Я дізнався, що в Португалії виходить три періодичні видання російською мовою. Найпопулярнішим був часопис “Слово”, у якому одна сторінка була українською. А ще були україномовні “Листи читачів”. З часопису також довідався, що в Португалії, ніби гриби після дощу, стали рости різні асоціації “русскоязичних имигрантов”: “Берег”, “Союз”, “Восточний Дом”…

Title

Оргкомітет зі створення СУПу

Після двох тижнів перебування написав листа в редакцію “Слова”, де виклав свою ідею. Вказав адресу і попросив відгукнутися зацікавлених. У наступному випуску мій лист був надрукуваний. У серпні отримав перший відгук із села, неподалік міста Сантарень від Ігоря Грицишина, уродженця Тернопільщини. Згодом прийшло ще кілька листів. У вересні я пішов працювати на рибну фабрику і вже мав гроші для реалізації задумів. У вересні ми зустрілися і прийняли рішення створити оргкомітет з організації Спілки Українців Португалії (СУП). Серед засновників організації були Володимир Бандура, Віктор Садовський, Михайло Стойко. Була негативна реакція зі сторони “русскоязичних асоціацій”.

24 листопада 2002 року відбулися збори оргкомітету, куди ввійшли 22 особи. Головою оргкомітету обрали мене. Заступниками – Володимира Бандуру, Тетяну Марченко, Михайла Стойка, Олену Корольчук. Першою подією стала поїздка на прощу до Фатіми з архієпископом о. Діонісієм Ляховичем. У Фатімі познайомилися і поспілкувалися з представниками лісабонської громади і її головою Олегом Лозинським.

Напередодні 2003 року мені зателефонував перший секретар Посольства України в Португалії Ігор Семенюк і висловив зацікавленість у нашій роботі, запропонувавши допомогу у розповсюдженні інформації та поліграфії.

Паралельно я працював над створенням статуту – хотіли все зареєструвати юридично. Активності не бракувало, навіть долучилася Мирослава Вікніч – Кошта- Брага – людина, яка мешкає в Португалії з 1979 року. Намагалися налагодити стосунки з церквою в Лісабоні, адже мене вразила велика кількість присутніх на Богослужінні. Але чекало і гірке розчарування. Хтось пустив чутку, що нібито з Порту приїхав якийсь комуняка і хоче вивчити людей і здати в місцеву поліцію всіх нелегалів. Чутка миттєво розійшлась і люди почали підозріло дивитися в мою сторону. Коли в перерві між Богослужіннями я звернувся до одного з членів церковного комітету, той мені буркнув: “Ми Вас не знаємо і знати не хочемо”. Мені довелося покидати Лісабон з гнітючим настроєм. Згодом зателефонував Володимиру Лозинському і той відповів, що постарається якось владнати проблему. Згодом усе налагодилося і в нас почалася нормальна розмова. В. Бандура знаходив все нових людей і вніс пропозицію провести установчий з’їзд СУП 10 червня 2003 р. у Фатімі. Настоятель українського храму о. Євген Колосок допоміг знайти приміщення для проведення з’їзду на 150 чоловік.

Title

Візит В.Ющенка у Португалію

10 червня – якраз на День незалежності Португалії ми офіційно оголосили про народження Спілки Українців Португалії. У Фатімі зібралося 119 делегатів з різних куточків країни. Не залишилось в стороні і Посольство України, яке відрядило своїх представників. Осередки були створені у Фатімі, Томарі, Маріньї – Гранде і Сантарені. Першочерговими завданнями СУП було: юридична допомога українцям, піклування про освіту українських дітей, тісна співпраця з релігійними громадами всіх конфесій, працевлаштування безробітних та створення україномовного часопису. Спірним постало питання, де буде перебувати центр організації. Зійшлися на Лісабоні. Загальною більшістю голосів першим Головою СУП став Василь Шайтанюк. Була створена і Рада Спілки, до якої ввійшли практично всі найактивніші її члени. Після з’їзду Рада почала збиратися кожного місяця. Зустрічі проводилися у Фатімі.

Невдовзі була заснована нова українська асоціація “Собор”, яку склали українці з Лісабона і його околиць. Першим головою став Микола Чабан. Однак “Собор” пішов іншим шляхом.

В серпні 2003 року в Києві відбувалось чергове засідання СКУ. Участь у його роботі взяли представники нашої організації і на черговому засіданні СУП було прийнято до складу СКУ.

Наперердодні 2004 р. в Португалії вийшов україномовний часопис, а конкретніше це було чотири сторінки про життя українців в Португалії як вкладка тижневика “Міст”. Редактором був журналіст Михайло Коцюбанський з Кам’янця- Подільського. Найбільшою подією для всіх українців в Португалії в 2004 році був візит тодішнього кандидата в Президенти України В. Ющенка. Разом з ним приїхали Оксана Білозір, Олег Рибачук і Ірина Геращенко і співачка Руслана. Цього ж року побували в Португалії відомий спортивний коментатор Олександр Гливінський та жіноча футбольна збірна України, яка грала в вирішальному для себе матчі за право потрапити на Європейський чемпіонат.

У червні 2004 р. відбувся робочий з’їзд з нагоди першої річниці СУПу. Попри позитивні зрушення у багатьох членів Ради виникали серйозні претензії до голови В. Шайтанюка, але попри всю напруженість наприкінці атмосфера переросла в святкову. По закінченні баталій творчі таланти дали концерт, а згодом був організований святковий бенкет. На з’їзді були присутні делегати практично з усіх куточків Португалії. Навіть прибув голова осередку міста Фуншал з острова Мадейра, долаючи літаком відстань більш як тисячу кілометрів. На той момент в Спілці я займав посаду заступника голови по зв’язках з громадськістю. За різними статистичними даними СУП нараховувала від 1200 до 1500 своїх членів.

Хто фінансував Спілку?

Коли організація створювалася, то фінансові витрати на себе брали всі, хто бажав. Пізніше з’явилися спонсори. Певний час фінансовим патроном виступала канадська корпорація “Міст”. Також в Португалії діє організація АСІМЕ, яка займається проблемами емігрантів в цій країні. Вона готова взяти на себе часткове або повне фінансування готових проектів, надати приміщення для проведення зібрань чи свят. Допомогу можна отримати і від інших португальських структур, релігійних організацій та місцевих муніципалітетів.

Title

Зліва направо: Віталій Шевчук (Португалія),
Василь Борсук і Богдан Безкоровайний

Скільки на той час було українців у Португалії за офіційними даними?

В різних джерелах озвучувалися різні дані. В деяких йшлося і про півмільйона, однак я думаю, що це завищена цифра. Але українців було як мінімум 200 тисяч. Вже згодом, починаючи з 2004 року, вони масово почали покидати країну. Головною причиною стала низька зарплатня в порівнянні з іншими країнами ЄС. Виїжджали до інших країн Європи, зокрема в сусідню Іспанію, інші поверталися на Батьківщину.

В якій переважно роботі були задіяні українці? З яких регіонів?

Основна більшість працювала на “ходових” для чужинців роботах: в сільському господарстві, чоловіки на будівництві, жінки прибиральницями. Представлена була вся Україна, але найбільше людей було з Галичини, Волині, Буковини, Закарпаття.

Члени СУП були більше зацікавлені у користолюбстві чи дійсно була ностальгія за всім рідним?

Були різні. Хтось жертвував останньою копійкою заради справи, а хтось сподівався на якесь тепле місце. А ностальгія за рідним була мабуть в усіх.

Чи мали місце у Спілці чвари і розколи?

А як же без цього? Як кажуть в народі “без сварки – нема господарки”. Одні звинувачували інших, що робиться все не так, намагалися запропонувати щось своє. Воно і не дивно, адже досвіду такої роботи не було ні в кого. Були великі протистояння між членами громад Лісабона і Порту. Взагалі такі протистояння дуже властиві і в суспільно-політичному житті Португалії, як на Україні, скажімо, у Києва і Донецька. Але вважаю, що це цілком нормальне явище, адже від здорової конкуренції ніхто і ніколи не програє. Тому в Португалії згодом появилися нові організації локального значення: Асоціація “Собор”, Спілка Українців Алгарве, Асоціація емігрантів “Дружба” в м. Гондомар, Українське Козацтво в Порту.

Які надбання мають українці Португалії: школи, церкви, клуби?

Школи почали створюватися в 2004 р. Перша з них з’явилася в Порту. На сьогодні їх значно більше. Мені відомі одинадцять: у Лісабоні, Фатімі, Фару, Лейрії, Аґеді, Портімао, Калдаш-де Раїньї і Бразі.

Вже десять років діє церква Різдва Пресвятої Богородиці в Лісабоні, де зараз настоятелями храму є о.Натаїл – Микола Гарасим з 2001 року, о.Йоан-Дмитро Лубів та Микола Ярема, які замінили відповідно отців Боніфатія Залуцького та Йосафата – Андрія Коваля. Церква видає україномовний часопис “Українська Писанка”. Всього на даний час тут душпастирюють 10 українських священників.

Title

З колишнім чемпіоном світу Русланом Пономарьовим (третій зліва)
та болгарським гросмейстером (другий зліва) Димитаром Дочевим

Яких успіхів досягли українці в державному житті країни?

Мені не відомо, щоби хтось з українців входив у португальський парламент. Можливо, згодом… Але дехто певних висот сягнув. Як тут не згадати першого голову Василя Шайтанюка, який, завдячуючи СУПу, із зварювальника перетворився в директора корпорації “MEEST-PORTUGAL”. Фактично спілка стала для нього трампліном для цієї висоти. Олексій Гриненко, уродженець Київщини, працює в Лісабоні директором відділення “Приватбанку”. Знайшлися такі, що навіть свої захоплення перетворили в добру для Португалії справу. Майстри спорту з шахів Сергій Лещенко та Роман Чемерис ще з 2003 р. гідно захищали честь португальських шахових клубів, враховуючи і міжнародні змагання.

Як розвивався шлях Спілки після Твого від’їзду? Хто її очолив?

Вдруге в Португалію я приїхав на запрошення взяти участь у роботі чергового з’їзду через два роки, в червні 2006 р. з Іспанії. Вже на той час в українському громадському житті відбулося багато змін. Редактор Михайло Коцюбанський повернувся в Україну і подальша його доля мені невідома. Покинули Португалію і лідери українського руху в Порту. Робота СУПу в Порту повністю занепала і сьогодні там навіть немає осередку, який би входив до складу СУПу. В 2005 році був усунений з посади голови Спілки В. Шайтанюк. На його місце була обрана Марія Дец, яка перебувала на посаді до січня 2007 року. Зате з’явилися дві українські суботньо-недільні школи в Лісабоні. Щоправда, одну з них заснувала асоціація “Собор”. На півдні країни відмежувався від Спілки місцевий осередок і набув статусу локального масштабу “Спілка Українців Алгарве”. Під час мого перебування на з’їзді було видно, що робота ведеться конструктивно. Незважаючи на те, що в Порту вона занепала, на той час були створені нові осередки в містах Брага, Лейрія, Візеу, Абрантеш, Лагуш, Калдаш да Раїнья, Сантьго де Касень, Аґеда. В Сетубалі і Фуншалі вони збереглися. Проте, в наступні роки про створення нових осередків не було чути нічого.

На початку 2007 р., з невідомих мені причин, була знята з посади голови і Марія Дец. Головою тоді був обраний досить молодий і амбітний Віталій Михайлів із Золочева, але протримався він трохи більше півроку. Його місце зайняв Павло Садоха. Досі не можу второпати, як так могло статися, адже в 2004 році він був секретарем асоціації “Собор”, а до Спілки ставився зовсім неадекватно. Взагалі тих людей, які стояли біля витоків Спілки, залишилося одиниці.

Спілка має свою веб-сторінку, але основну увагу сайт приділяє політичним подіям в Україні. Про українців в Португалії, їхнє життя, досягнення і проблеми пишеться значно менше. А про історію СУПу взагалі не пишеться нічого, але це зрозуміти можна, бо мало знають правду про перші кроки і, на жаль, вже минуле СУП. І чи взагалі комусь та правда потрібна.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s