Олекса ВОЙТЮК
Обіцяної хвилі повернення трудових мігрантів до України немає і, скоріш за все, не буде. Але не тому, що заробітчанам добре за кордоном, а тому, що в Україні ситуація ще гірша, каже професор Національної академії державного управління при Президенті України Валентина Гошовська.
«Дослідження показують, що Україна постраждає від кризи набагато більше, ніж країни, де працюють наші заробітчани, – зазначає вона. – Робочі місця в Україні не створюються: в нас багато позірної статистики щодо працевлаштування, але вона ґрунтується на тому, що цілі галузі економіки зменшують тривалість робочого тижня. Тому для повернення трудових мігрантів немає ніяких підстав».
На думку Валентини Гошовської, найбільша соціальна трагедія України в тому, що немає дієвої стратегії створення нових робочих місць, оскільки будь-яку стратегію зводить нанівець корупція. Повернення ж мігрантів можливе лише за умови тривалого покращення соціальної та економічної ситуації в Україні.
Станом на сьогоднішній день близько 4,5 мільйона трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 мільйона – в країнах Європейського Союзу. Як повідомили в комісії „Справедливість і мир” Української Греко-Католицької Церкви, такими є результати дослідження, проведеного експертами європейської комісії “Caritas International”.
При цьому правовий статус українських мігрантів дуже непевний – 60-70% не мають дозволу на проживання або працевлаштування. За даними Міжнародної організації міграції, близько 15 тис. українок зазнають сексуальної експлуатації за кордоном, а близько 100 тис. чоловік перебуває в трудовому рабстві. Багато з них були завербовані для заповнення непрестижних у країнах ЄС вакансій у сферах будівництва, сільського господарства, догляду за дітьми або літніми особами, господарських робіт у приватних домах, ресторанах або готелях. Відтак, криза майже не вплинула на цих працівників, оскільки, не зважаючи на зростання безробіття, мешканці Євросоюзу переважно не бажають виконувати таку роботу.
З іншого боку, заробляючи за кордоном на прожиття для своїх родин, українці паралельно роблять ще одну добру справу – інвестують в економіку України.
ВИРОБИТИ ЗВАЖЕНУ МІГРАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ
Низькі зарплати є однією з основних причин масової трудової міграції українців за кордон, говорить економіст Тетяна Соколова з Інституту економіки РАН. Якщо порівняти умови оплати праці в Україні і, наприклад, у сусідній Польщі, то при однаковому навантаженні чи аналогічній продуктивності праці люди отримують зарплати, які різняться в 5-10 разів.
В той же час Україні вкрай важливо зберегти нинішній рівень спеціалістів, адже починаючи з 80-х років ми його щороку втрачали. Мова йде про працівників освіти, охорони здоров’я, культури, соціальної сфери, кваліфікованих спеціалістів робітничих професій.
Найчастіше трудові мігранти – це особи з середньою та середньою спеціальною освітою, кваліфіковані спеціалісти, які за кордоном зайняті в основному на некваліфікованих роботах. Як правило, їхня заробітна плата у кілька разів нижча заробітків корінних мешканців. Мігранти практично не мають можливостей для кар’єрного зростання і перебувають в умовах, які не відповідають засадам достойної праці.
Якщо врахувати, що за різними оцінками трудовими мігрантами є від 4 до 7 млн. громадян України, то це складає відповідно від 8,6 до 15,1 % від численності всього населення, або від 19,5 до 34,1 % економічно активного населення працездатного віку. Отже, можна говорити про міграцію з України третини (!) активного населення працездатного віку. До того ж, в більшості це найбільш енергійні і підприємливі люди.
Таким чином, трудова міграція є серйозною державною проблемою. Але, на жаль, законодавча й виконавча влади не чують і адекватно не реагують на застереження вчених, які звертають на це увагу. Досі не вироблено чітких засад державної міграційної політики, не розширюється коло країн, з якими укладені угоди про взаємне працевлаштування громадян, практично не приймаються заходи щодо соціального забезпечення працюючих за кордоном. На державному рівні не вживається жодних ефективних заходів, спрямованих на те, аби люди не лише не від’їжджали на роботу за кордон, а навпаки, поверталися на батьківщину, звертає увагу Тетяна Соколова.
В цілому економічні і соціальні наслідки еміграції робочої сили за кордон мають, безумовно, як позитивний, так і негативний ефект. До переваг можна віднести відчутне послаблення напруги на ринку праці, зменшення рівня зареєстрованого і прихованого безробіття. Крім того, зароблені і надіслані на батьківщину кошти є значним інвестиційним джерелом поступлень валюти в національну економіку.
Разом з тим, трудові мігранти в найбільш продуктивний період свого життя не беруть жодної участі у створенні національного доходу. Масова трудова міграція не сприяє наповненню пенсійного і соціальних фондів через відсутність відчислень від заробітної плати мігрантів. Держава ж втрачає свій кращий трудовий потенціал. Відтік молоді на роботу за кордон має негативні демографічні наслідки, руйнує сімейні відносини.
До негативних явищ слід віднести й те, що внаслідок зростання валютних ресурсів окремих сімей відбувається і зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку без відповідного підвищення купівельної здатності основної маси населення, зазначає Тетяна Соколова. До цього додається і дефіцит кваліфікованих працівників.
Звичайно, завдяки заробіткам за кордоном сім’ї мігрантів можуть покращити своє матеріальне становище. Вони оволодівають ринковою психологією і вмінням орієнтуватися на власні сили, вивчають іноземні мови і звичаї, розширюють світогляд. Однак, є й негативні наслідки: люди працюють за кордоном в основному нелегально і майже незахищені від свавілля роботодавців. Часто їхній робочий день ненормований, вони не мають можливості отримати кваліфіковану медичну допомогу через відсутність страхування і т.п.
Враховуючи те, що трудова міграція має для держави і для самих мігрантів позитивні і негативні наслідки, важливо виробити таку державну міграційну політику, яка могла б подолати негативні сторони цього явища і раціонально використовувати позитиви для економічного розвитку країни, наголошує Тетяна Соколова. Цьому заважає ряд проблем, зокрема, відсутність чіткої статистичної інформації про масштаби трудової міграції за кордон, затягування процесу приєднання нашої держави до міжнародних конвенцій з питань соціального захисту трудових мігрантів, недосконалий механізм легального працевлаштування мігрантів за кордоном на підставі системи міждержавних і міжурядових угод.
Та головною проблемою є те, що в Україні поки що не задіяні в повній мірі такі важелі регулювання, як створення привабливого ринку праці і умов для достойної зайнятості. Не дивлячись на те, що в останні роки намітилось зростання заробітної плати, вона залишається значно нижчою, ніж у країнах, які приймають мігрантів. Як свідчать спеціальні дослідження, люди не будуть повертатися на батьківщину, доки їхня заробітна плата не досягне тут хоча б половини їхнього доходу в країнах імміграції.
В підсумку, як зазначає директор Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України, член-кореспондент НАНУ Елла Лібанова, “в нас є два варіанти дій: або ми розвиваємо економіку знань і входимо в число розвинутих країн, або ми відкочуємося на маргінес історії й перетворюємося на придаток, що є поставником якщо не сировини, то чорноземів чи робочої сили”. Серед реальних конкурентних переваг, які має Україна, Е.Лібанова називає земельні ресурси і розвиток сільського господарства, яке неминуче стикнеться з проблемою дефіциту робочої сили. Вже зараз можна сказати, що немало аграрних регіонів потерпають від демографічної деградації.
За прогнозом Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України в 2050 році в Україні буде 36 млн. населення. В той же час ООН називає ще більш песимістичну цифру – 26 млн. Однак, кардинально вплинути на цю ситуацію важко. Порахували, що навіть, якщо кожна українська жінка народжуватиме двох дітей (хоча ніде в Європі немає такого високого показника), а середня тривалість життя збільшиться до рівня Японії (тобто на 13 років), населення України все одно скорочуватиметься. Це значить, що потенціал демографічного зростання вичерпано. Передусім через те, що серед українського населення багато осіб поважного віку і мало молоді. З середини 60-х років рівень народжуваності не забезпечує навіть просте відтворення, тобто кожне наступне покоління – менше за попереднє.
У цих умовах надзвичайно важливо підвищити економічну активність і забезпечити належну якість робочої сили. Визначальною тут має бути освіта і отримання такого рівня кваліфікації, який диктуватиме ринок праці. На жаль, в Україні за всі роки незалежності так і не було розроблено якихось прогнозів, не кажучи вже про середньострокову потребу ринку праці в робочій силі. І значна частина спеціалістів з високою професійно-освітньою підготовкою, зокрема, з вищою освітою, працюють не за спеціальністю чи взагалі виїжджають за межі держави.
Не дивлячись на те, що за останнє десятиліття в Україні приблизно на 70% збільшився об’єм підготовки спеціалістів з вищою освітою, питома вага молодих спеціалістів з вищою освітою в державі знижується. І це триватиме доти, доки конкурентною перевагою в Україні буде не якісна робоча сила, а її низька ціна. Якщо так продовжуватиметься, то за п’ять років матимемо дефіцит не тільки кваліфікованої, але й будь-якої робочої сили.
Соціальні трансферти самі по собі – не панацея від бідності, для цього, звичайно, потрібна зважена політика у сфері праці і зайнятості, переконана Тетяна Соколова. Єдиною можливістю сьогодні побудувати демократичне суспільство з розвинутими громадянськими структурами – це відкрити доступ до освіти і стимулювати прискорений розвиток підготовки спеціалістів саме тих професій, в яких найбільш гостро потребує ринок праці. При цьому освіта виступає по-своєму захистом від бідності: доходи і зайнятість населення прямо пропорційні рівню професійно-освітньої підготовки.
Сьогодні також особливо гостро стоїть проблема бідності української інтелектуальної еліти. Адже так звані “нові бідні”, як зазначає відомий російський економіст Сергій Глазьев, мають кваліфікацію і трудовий досвід, яких в будь-якій цивілізованій країні було б досить для отримання добре оплачуваної роботи. Отже, на відміну від інших країн, де бідність охоплює в основному малоосвічену і некваліфіковану частину населення, в пострадянській Україні (як і в ряду інших пострадянських держав), на бідаків перетворено висококваліфіковані і цілком конкурентоспроможні за світовими мірками кадри. Очевидно, що держава з постійно бідніючим інтелектуальним ресурсом багатою бути не може.
Подолати бідність, знизити масштаби зовнішньої трудової міграції, посилити внутрішню консолідацію населення, створити громадянське суспільство з високою часткою середнього класу – ці завдання вимагають комплексного системного підходу. Інакше неминуче виникне замкнуте коло: відсутність економічної модернізації постійно відкладатиме запуск соціальної, а без соціальної модернізації запустити на повну потужність механізм економічної, як основи підвищення конкурентноздатності нашої держави, буде також дуже проблемно, підсумовує Тетяна Соколова.
ЗНАЧЕННЯ МІГРАЦІЙНОГО КАПІТАЛУ
Тим часом глобалізація світової економіки активізує процеси трудової міграції. “Для країн з низьким рівнем розвитку трудова міграція відкриває нову економічну культуру, – пише Андрій Гайдуцький у книзі “Міграційний капітал в країнах, що розвиваються”. – Для розвинених країн вільна трудова міграція – це можливість перерозподілу дешевих трудових ресурсів. За даними Міжнародної організації з міграції кількість трудових мігрантів у світі постійно зростає і наближується до 200 млн. осіб. В розвинутих країнах вони стали невід’ємною частиною економіки”.
У країнах, що розвиваються міграційний капітал значно перевищує обсяги міжнародної технічної допомоги і є більш ефективним інструментом боротьби з бідністю шляхом прямого досягання тих, хто потребує матеріальної допомоги, зазначає Андрій Гайдуцький. Кошти, зароблені мігрантами, використовуються для оплати витрат на охорону здоров’я, освіту та інших комунальних послуг, які мають важливе значення для розвитку.
Грошові перекази допомагають покращити матеріальне становище значним прошаркам населення в періоди економічних спадів, які час від часу переживають країни, що розвиваються.
У багатьох країнах існують асоціації трудових мігрантів, які реалізують проекти спільного використання міграційного капіталу на розвиток сфери охорони здоров’я, освіти, соціальної інфраструктури їхніх регіонів, міст та селищ. Перевагою колективних переказів мігрантів є зацікавленість різних рівнів влади на батьківщині у реалізації таких проектів. Об’єднання мігрантів і соціальне спрямування міграційного капіталу мають добру перспективу у формуванні й реалізації соціальної політики розвитку сільських територій.
Міграційний капітал є також джерелом фінансування економічного зростання, йдеться в дослідженні. Грошові перекази формують інвестиційну базу особливо для малого і середнього бізнесу. Завдяки мультиплікаційному ефекту зростає споживчий попит населення. Зростання споживання збільшує також доходи бюджетів через сплату прямих і непрямих податків.
Також завдяки потокам грошових переказів окремі країни можуть пом’якшити фінансовий дефіцит та компенсувати додатковий попит на іноземну валюту. Це одне з найбільш стабільних джерел надходження іноземного капіталу.
Тим часом, фінансово-банківська система виявилась не готовою до обслуговування масштабних і специфічних потоків міграційного капіталу. А функціонування неофіційних систем є результатом недостатньої ефективності роботи офіційної фінансової інфраструктури. В той же час поширення неофіційних систем грошових переказів стимулює розвиток офіційного фінансово-банківського сектору. Завдяки масштабним потокам міграційного капіталу відбуваються структурні і технологічні перетворення у банківському секторі країн, що розвиваються.
На сьогодні дедалі більше постає питання не тільки щодо обсягів грошових переказів, а щодо того, як цей величезний фінансовий ресурс використати на розвиток домогосподарств мігрантів та відповідних територій. Тому проблему надходження міграційного капіталу слід підняти на національний рівень і визнати його важливою складовою системи обліку, формування грошової, кредитної та банківської політики, а також фінансового ринку. Тільки в такому випадку ми відчуємо, що міграційний капітал може стати справжнім генератором соціально-економічного розвитку, зазначає Андрій Гайдуцький.
В Україні багато уваги приділяється негативним аспектам міграції. Однак, дослідження показують, що зростання масштабів трудової міграції має загалом має позитивні переваги. Насамперед вони полягають в тому, що обсяги грошових переказів зростають швидше, ніж масштаби самої міграції. Так, за даними Світового банку тільки за останні п’ять років обсяги грошових переказів майже подвоїлись, а кількість трудових мігрантів збільшилась лише на 10%.
В останнє десятиліття обсяги грошових переказів починають зростати навіть швидше за інші складові міжнародного ринку капіталу. При цьому зростає вплив грошових переказів мігрантів на суспільний розвиток країн-реципієнтів. В багатьох країнах світу влада і суспільство давно зрозуміли переваги від трудової міграції і надходження міграційного капіталу. Розробляються програми по залученню міграційного капіталу на розвиток територій.
З України за роки незалежності за різними оцінками виїхало близько 5 млн. осіб, які працюють за кордоном і заробленими коштами підтримують своїх рідних і близьких на батьківщині. Однак, серйозних досліджень по проблемі міграційного капіталу в Україні досі немає. Як немає і достовірного обліку обсягів цього капіталу, підкреслює Андрій Гайдуцький. За даними Національного банку, у 2008 році до країни переказали 2,9 мільярда доларів, а відправили – 0,5 мільярда доларів. Тим часом, за оцінками експертів, річні масштаби міграційного капіталу в кілька разів перевищують обсяги іноземних інвестицій в Україну. А в окремих регіонах обсяги міграційного капіталу в кілька разів перевищують надходження до місцевих бюджетів.
Все це говорить про важливість вироблення в Україні такої державної міграційної політики, яка б сприяла подоланню негативних сторін цього явища і раціональному використанню його позитивів для економічного розвитку країни.
Хата скраю Hata skraju 