“в Європі (Західній) почуваюсь як удома. Але ніколи й ніде не відчував там якоїсь особливої любові саме до українців. “


http://www2.maidanua.org

Ану – хто вгадає та збагне, скільки разів в його тексті знайдемо оте кацапокаліцьке “ДАВАЙТЄ”!

Що за недолугий та скандальний суржикожертва!

Юрій Андрухович: «2010-й буде кращий за 2009-й»

Діана Дуцик, журнал «Главред», 02.01.10
Цього вже культового в Україні письменника навряд чи варто окремо представляти.
Він завжди цікавий: і коли говорить про літературу, і коли говорить про політику, і навіть просто про життя… В ексклюзивному інтерв’ю журналу «Главред» Юрій Андрухович по-своєму оцінив рік, що минає

Україна пережила дуже складний рік. У результаті в 2010 рік ми входимо з дискусією, яку розпочали окремі експерти, про failed state – державу, що не відбулася. Як ви гадаєте, чи коректно взагалі так ставити питання?

Почнемо [ПІЧНІМО] [] з того, що насправді Україна пережила не «дуже складний рік», а «дуже складні 18 років». Тобто наше існування начебто із самого початку піддається тотальному сумніву – ну, не можемо ми – і все! І це з нами вдається, бо ми, українці, в це віримо. Нас до цього легко схилити. Ми ж насправді дійсно закомплексовані, ми – як той пластилін. Чи, може, ви зараз пригадаєте якийсь «офіційно визнаний» успішний рік нашої історії? Це вже просто якась така «кавеенівська» банальщина – Україна от-от заг¬неться, бо їй існувати просто не можна, «не велено». З неї прийнято сміятися, вона пародійна, тож раніше чи пізніше повернеться до свого природного статусу в складі Великої Росії. І «окремі експерти», як ви їх м’яко називаєте, звісно ж, паразитують на цьому настрої – а чому б і ні, якщо йдеться про таке ласе надзав¬дання, як знищення країни, котрої не любиш? Чому б не попрацювати на нього всіма інтелектуальними спроможностями, ще й добряче підгодованими з Москви?

Розберімось з вашим твердженням про те, що «Європа змінила своє ставлення до нас». Ви справді відчули колись якесь особливо тепле ставлення? Я – ні. Я в Європі (Західній) почуваюсь як удома. Але ніколи й ніде не відчував там якоїсь особливої любові саме до українців. Тобто нами там просто не переймаються – і окей. Так і має бути. От росіяни занадто нами перейняті, вони нас так люблять, що це дуже небезпечно. А в Європі про нас особливо не турбуються – і це добре. Будемо гідні Європи – приєднаємося до неї, ніхто нас у цьому не зможе зупинити. Але – давайте [ДАВАЙТЄ] відверто: як може претендувати на «асоціацію з ЄС» країна, де голова парламенту – співучасник розправи над журналістом?
Чим ми можемо бути цікаві світові, адже наша культура настільки ж унікальна, наскільки унікальні культури інших народів?

От на Майдані ми зненацька виросли – і стали красивими і зрілими за одну ніч. Але це диво тривало недовго, давайте [ДАВАЙТЄ] чекати наступного. Давайте його прискорювати.

До речі, це звернення – один із небагатьох прик¬ладів активної позиції української інтелігенції. У більшості випадків вона тримається сьогодні відсторонено. А як же бути із співвідповідальністю, адже навряд чи все вдасться списати на політиків?

Мені здається, слід потроху забувати саме слово «інтеліґенція». Давайте [ДАВАЙТЄ] називати це якось інакше. «

Габермас свого часу зауважував, що інтелектуали потребують громадськості – поінформованої, здатної відгукнутися. То українська громадськість поінформована і здатна відгукнутися?

Ані перше, ані друге. Давайте [ДАВАЙТЄ] ще піддамо сумніву саме поняття «громадськість». Є вона взагалі? Гаразд, припустимо [ПРИПУСТІМО], що є – в якомусь там вічно зародковому стані. Чи поінформована вона? Їй здається, що так. Насправді – дуже вибірково. Скажімо, у процесах нашої європейської інтеграції ця «громадськість» дуже добре поінформована про всі наші невдачі. І водночас нічого не знає про успіхи – на них не акцентують увагу, вони наче й не існують. А вони насправді є, це не моя фантазія. Тепер про здатність відгукнутися. Її не буде так довго, як довго «інтелектуали» залишатимуться на службі у партійних організацій. «Громадськість», вона ж хоч і «дура», а все відчуває – і маніпуляцію, і прислужництво. Здатність відгукнутися – це ж результат довіри. Наші «інтелектуали» мусять її спершу заслужити – передусім власною незалежністю і компетентністю.

Ви, незважаючи на розчарування у Вікторові Ющенку, не в одному інтерв’ю заявляли, що все одно голосуватимете за нього. Чому?

Ви постійно курсуєте між Європою та Україною? Як вам живеться у двох, все-таки різних (щоб там ми не говорили про українську європейськість) світах?

Що дає вам сили повертатися в Україну?

Та я не вживав би таких драматичних вис¬ловів. Це не вимагає від мене жодних сил, бо я люблю повертатися. Україна дає мені відчуття – як би це назвати? – справжньої причетності до чогось більшого і тривалішого, ніж окремо взяте людське життя. До неї неможливо не повертатися, бо це просто складова мого «я», від якої нікуди не подінешся.

Якби довелось обирати між музикою та літературою, що б ви обрали?

У новорічну ніч мрії здійснюються?

Обов’язково. І не лише в новорічну ніч. Вони взагалі здійснюються. Треба лише щосили намагатися бути їм [до них, з ними????] адекватним.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s