“Хочу поділитися з усіма читачами корисним досвідом української громади регіону Рейн – Некар (Rhein-Neckar).”


До Маннгайму на Храмове свято

Автор: Дмитро Мірецький, Штутгарт

Обережно! Українська мова.
Обережно! Українська мова.

Сонячного недільного дня 28. листопада українська громада Маннгайму (Mannheim) та його околиць вітала парафіян і гостей. У римо-католицькому храмі Святого Петра, де правляться українські Служби Божі майже не було вільного місця. Парафіяльне свято було приурочено до цілого ряду особливих для прихожан подій: празнику Святого Івана Золотоустого – покровителя душпастирства та пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932 – 1933 років. 26. листопада Церква вшановує за юліянським календарем пам’ять одного із найбільших святих – святителя Івана Золотоустого, архієпископа Константинопольського.

Українське греко-католицьке душпастирство Святого Івана Золотоустого охоплює регіон північного Бадена архиєпархії Фрайбург, а також єпархії Шпаєр і Трір.

Храмове свято (храм), празник — місцеве свято на вшанування святого чи євангельської події, на пошану яких названо місцеву церкву.

Як свідчить історія України-Русі, вже в «Повісті временних літ» (996) згадується про храмове свято в церкві Преображення у Василькові біля Києва (побудованої князем Володимиром Великим як вияв вдячності за порятунок від печенігів), на яке запрошено бояр, посадників, старійшину з усіх городів і всяких людей багато, для яких варили «300 провар меду» і роздавали бідним 300 гривень.

У 16-17 ст. улюбленими були храмові свята, улаштовуванні братствами. При спільних трапезах братчики обговорювали питання побудови шкіл, церковних видань, питання церковно-релігійного життя. Під час храмових свят жертовність вірних була велика, з одержаних пожертв будувалися церкви, школи, друкарні, шпиталі. Найбільше храмових свят відбувалося восени: на Першу і Другу Пречисту, на Чесного Хреста, на Покрову, на Семена, Дмитра, Кузьму й Дем’яна, на Андрія та інших.

На храмові свята, залежно від значення святого і самої церкви, з’їздилося багато вірних з сусідніх і навіть далеких місцевостей. У цей день вірні сповідалися і причащалися, а після Богослужіння відбувався спільний обід, на якому один одного частували, слухали кобзарів і лірників, велися веселі розмови. Інколи одночасно з храмовими святами відбувалися і ярмарки. У народній творчості часто згадується про храм («де храм, то й я там»), а письменники змальовували їх у своїх творах: І. Нечуй-Левицький, І. Рудченко-Білик, Ю. Федькович, І. Франко, О. Кобилянська та інші. В Україні храмові свята користалися великою пошаною і були нагодою для масових релігійних зустрічей. Свого часу Радянська влада застосовувала репресії проти цієї традиції і намагається їх замінити «соціалістичними» святкуваннями. В українській діаспорі традиція храмових празників збереглася і гідно продовжується.

Організатор «Нашої школи» пані Марія Мельник
Організатор «Нашої школи» пані Марія Мельник

Отець Лірка зазначив, що Іван Золотоустий мав життя подвижника й мученика. Завдання морального перевиховання суспільства стало перед Святим з особливою силою:

У нас, як і у великого святителя, були часи злетів і часи падінь, часи зневаги і часи прославлення. Але, як і святитель, ми ніколи не шкодували про те, що розпочали цю велику справу. “Слава Богу за все ”, – ці знаменні слова стали гаслом нашого життя і повинні бути гаслом кожного із вас, дорогі брати і сестри.

Іван Золотоустий, Іоан Золотоуст, Йоан Золотоустий (*347, Антіохія — †407) — святий, вселенський учитель, один із засновників Константинопольського патріархату, блискучий оратор і релігійний полеміст, є надзвичайною за колоритом постаттю, яка виділяється навіть серед низки непересічних мислителів і проповідників Східної Церкви. Він має почесний титул «вселенського учителя». Крім Золотоустого цим високим ім’ям Церква вшанувалася ще всього двох своїх діячів: Святого Василія Великого та Григорія Богослова. «Золотоустий» — це також титул, отриманий святим за надзвичайне красномовство та офіційно закріплений Церквою на Халкидонському соборі у V сторіччі. У церквах і понині правиться літургія Іоана Золотоустого. Святитель Іван відомий не лише віруючим християнам, його спадщиною цікавляться, захоплюються навіть світські науковці, літератори, а останні слова святителя на цьому світі «Слава Богові за все!», сказані у вигнанні та страшних фізичних муках, стали справжнім символом віри та незламності. Але мало кому відомо, що за освітою та фахом, якщо оперувати сучасними термінами, Вселенський вчитель і Константинопольський архієпископ був адвокатом і мав певний час практику!

437 року жителі Константинополя, разом із тодішнім патріархом Проклом, зажадали повернути мощі архієпископа Івана Золотоустого до столиці. Тоді імператором Візантії був Феодосій. Він підтримав ідею повернення тіла святого та разом із сенатом вийшов зустріти царську колісницю з ним. Феодосій зняв із себе всі відзнаки імператорської влади та підійшовши до священного тіла архієпископа покрив його своєю порфірою. Він звернувся до Золотоустого з молитвою, просячи простити його матір і батька. Під час зруйнування Константинополя латинянами, мощі Івана Золотоустого були переправлені до Риму, де зберігаються й донині.

У Київській Русі, а пізніше і на території України, твори Івана Золотоустого, в корпусі християнської релігійної літератури з’явилися досить давно та набули великої популярності. Наші предки їх переписували та переплітали у збірники «Златоструй», «Ізмарагд» (XIV — XVII сторіччя). В Європі численні промови святителя Іоана були писані та друковані латиною, а у нас, як тільки з’явилася писемність, були перекладені на слов’янську мову майже одночасно зі Святим письмом і богослужбовою літературою. Відомо, що досить значне зібрання творів Золотоустого перекладене на церковнослов’янську мову в XVII сторіччі у Києво-Печерській Свято-Успенській лаврі. Це були проповіді на послання святого апостола Павла, що перевидані в синодальній друкарні 1894 року. Про те, що українці з великою увагою ставилися до творчого спідку святителя Іоана може свідчити те, як часто митрополит Київський і Галицький Святий Петро Могила посилався на нього в своєму знаменитому Катехізисі 1645 року.

Іван Золотоустий завжди залишався за своєю суттю адвокатом, тобто захисником. Він був свідомий свого високого покликання захищати бідних перед багатими, а тих й інших у молитвах перед Богом.

А от ще до закінчення Святої Літургії прибула делегація зі Штутгарту. Настоятель персональної парафії Святого Василія Великого, митрофорний протоієрей Роман Врущак теж відслужив недільну службу в Штутгарті та разом з вірними швидко дістався до Маннгайму.

Після Літургії та проповіді про приклад святителя Івана Золотоустого відбулася Панахида за блаженну пам’ять Архиєрея Кир Платона Корниляка, покійних священнослужителів та парафіян душпастирства, а також жертв Голодомору в Україні 1932 – 1933 років. Днем

Голова Німецько-українського товариства Рейн – Некар доктор Ернст Людеманн
Голова Німецько-українського товариства Рейн – Некар доктор Ернст Людеманн

пам’яті мільйонів жертв радянського комуністичного режиму в Україні, замордованих голодом, є щороку остання субота листопада. В кінці Служби Божої відбувся Чин малого освячення води. Всі учасники та гості Храмового свята сфотографувалися на згадку.

А потім у громадському центрі храму Святого Петра на всіх чекали святковий обід та традиційна українська забава.

У центрі мальовничого університетського міста Гайдельберга (Heidelberg) вже понад рік успішно працює „Наша Школа”, українська суботня школа для дітей від 3 до 15 років. А вже майже 20 років там також діє „Німецько-українське товариство Рейн – Некар” (Deutsch-Ukrainische Gesellschaft Rhein-Neckar e.V.), в якому ентузіасти, згуртованих довкола засновників товариства Марії Мельник і доктора Ернста Людеманна, впроваджують свої ідеї добра в життя.

У затишній залі громадського центру пані Марія Мельник та доктор Ернст Людеманн щиро привітали усіх. Учителі української мови Люся Акошіян, Лариса Кай-Кулаковська, та Андрій Капроцький вели культурну програму.

Спільне фото на згадку;
Спільне фото на згадку;

Учні української школи процитували вірші рідною мовою та розіграли невелику репризу. Батьки разом з дітьми разом виконали українську пісню про «Рідний край». А гість свята зі Західної Польщі, підприємець Петро Мірецький, котрий прислуговує в українській церкві у Вроцлавському воєводстві, заспівав лемківську пісню. А акомпаніатор Жанна Пополітова запросила всіх до танцю своєю майстерною грою на електропіаніно та акордеоні та співом віночка українських пісень.

Хочу поділитися з усіма читачами корисним досвідом української громади регіону Рейн – Некар (Rhein-Neckar). У кінці Свята відбулася благодійна лотерея. Як відзначив отець – декан Ігор Михайло Сапун у черговому числі Вісника Душпастирства: „ Кожний з нас, напевно, має у своїй хаті якусь річ, яка є майже новою і вона нам не конче потрібна для життя, яка, можливо, десь залежалася і якою ми не користуємося. Можливо, ми маємо якусь гарну цікаву книжку, якусь пляшку доброго вина чи шампанського, якийсь український сувенір, якийсь Gutschein та інше. Можемо ми навіть і купити якийсь гарний подарунок… Такі чи подібні речі, якими хтось інший міг би втішатися, а передусім наші діти та наша молодь, маємо нагоду пожертвувати для цієї лотереї. Увесь дохід з проданих квитків буде призначено для фінансової підтримки «Нашої школи», тобто української суботньої школи, яка вже понад рік успішно діє в Гайдельберзі і заслуговує не лише нашої моральної, але й матеріальної допомоги”.

Щедрі подарунки зібрала та привезла до Маннгайму керівник та організатор Школи пані Марія Мельник. І відбулася благодійна лотерея. Один бон коштував усього одне Євро. Майже всі присутні придбали лотерейні квитки, більшість виграла призи. Я особисто виграв пляшку рожевого вина з Фальцу (Pfalz), якими ця виноробська провінція славиться на всю Європу.

Храмове свято для нашого душпастирства Святого Івана Золотоустого є одним із найкращих свят у році, бо завдяки йому всі українські жителі та їх німецькі друзі нашого регіону об’єднуються в одну велику родину. Уже стало хорошою традицією, що до храмового празника готуються усі без виключення вірні, які також беруть активну участь у його проведенні. І це дійство проходить під проводом отця Ігоря Сапуна, – підсумував учитель української мови та вебдизайнер Андрій Капроцький.

А настоятель душпастирства, отець Ігор Михайло Сапун написав у своєму подячному до парафіян, учнів «Нашої Школи», їхніх батьків та всіх помічників свята: – У кожному ділі, яке робить людина з любов´ю, знаходиться також і ключ до досконалості, до якої усі ми, християни, є покликані! І немає нищої праці, як також і немає вищої праці! Існує лише праця, яку ми робимо з любов´ю або без любові. І ви, дорогі помічники, підготовили і провели це свято не лише просто з любов´ю, але з великою любов’ю і самопожертвою!!! Нехай всемилостивий Господь усім вам винагородить!

Свято в Маннгаймі вдалося на славу!

Дмитро Мірецький,

спеціальний кореспондент «Християнського голосу»

Штутгарт – Маннгайм

Фото автора та Олександра Шепіля

2 thoughts on ““Хочу поділитися з усіма читачами корисним досвідом української громади регіону Рейн – Некар (Rhein-Neckar).””

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s