“В Україні прийняли програму формування високої податкової культури зі шкільної лави, оскільки пластика і сила дитячого сприйняття найяскравіші.”


Українські медіа рожевіють подібними (див. внизу) статтями про “гармонійний” процес збору податків за кордоном як приклад для недотепкуватих українців. Чомусь не пишуть, що процес оподаткування був і залишається самим  болісним в західних суспільствах, де масово приховуюються податки, використовуються всі можливі і неможливі трюки перехитрити податкові офіси. Такою є природа феномену, коли від людини забирають більше, аніж вона хотіла б добровільно віддати. І зомбуй, не зомбуй, хоч і з пелюшок. Моє є моє, а що моє – не твоє. Як це не дивно. Навіть в Європі.
ред.
http://www.day.kiev.ua
Податки: платники та збирачі
Час «жити дружно»
Сергій ГОРДІЄНКО, Київ

Водночас кардинальну податкову реформу населення сприймає досить флегматично, і вона ніяк не асоціюється у суспільстві з сигналом до економічного оздоровлення. На мій погляд, український громадянин, ставши найменше оподатковуваним у світі, повинен одночасно і підтримати, і скористатися ініціативами, що йдуть зверху.

Податкова грамотність і формування податкової культури — це одні з найважливіших умов для того, щоб реформи запрацювали. Принцип неминучості та добровільності міцно закріпився у свідомості платників податків розвинених країн.Наприклад, у Голландії добровільність сплати податків сягає 97%. Податкова культура настільки глибоко лежить у свідомості американця, що складається враження про її генетичне закріплення. Звертаючись із проханням або претензією до влади, не кожен американець згадає, що говорить про платника податків. Тоді як ментальність українця ще не дозволяє говорити від імені платника податків. Тому парадигму «податки — основа добробуту держави та суспільства» у нас не сприймають як загальнолюдську цінність. Люди не розуміють, для чого їх примушують платити податки і позбавляють значної частини заробітку. У нас несплата податків не тільки не впливає на ділову репутацію, а й хитромудрий «ухильник» частіше отримує симпатії «у народі» за здатність обдурити «систему». Філософія «ухильника»: «Скільки у держави не кради, свого однаково не повернеш», — це своєрідний щит, який захищає від зовнішніх апеляцій до совісті. І виховати податкову культуру підприємця, який живе з такою філософією, можна лише за умови, що поняття про ділову репутацію стане в Україні таким самим, як і в розвинених країнах із усталеним кодексом честі.

Змінити ментальність і викривлену психологію українського платника податків буде не так просто. З одного боку, радянський період не вимагав навіть замислюватися над темою про податки. Зарплату видавали вже «очищеною», а єдина асоціація з податками виникала у свідомості лише тоді, коли стягували податок із неодружених. Але головне — весь прибуток підприємства, яким би великим він не був, забирала держава, як і збитки підприємства досить толерантно гасила вона ж. З другого боку, довіра населення до реформаторів ринкової економіки після 1991 року падала пропорційно до ступеню зубожіння основної його частини. Введення податків і податкових служб було незрозуміле для основних мас населення, і всі ці служби сприймали на зразок татаро-монгольських збирачів данини.

Істотним чинником стабілізації стягування податків є довіра до влади, розуміння і схвалення політики розподілу податків. Платник податків хоче бути впевненим у тому, що його кошти витратять в інтересах суспільства, на благо кожного громадянина, у т.ч. і його самого. Наприклад, у США платник податків має право подати позов на владу штату, якщо стає очевидною недоцільність витрачання бюджетних грошей на той чи інший проект. Бюджет України залишається далеким від прозорості для громадян, що породжує недовіру і дає підстави для ухилення від сплати податків.

Поки платник податків, з одного боку, і збирачі податків з другого, не зрозуміють, що вони — партнери, і у перших не з’явиться впевненість, що зібрані кошти справді витрачають на благоустрій міста, будівництво доріг, наукові розробки, розвиток освіти, медицини, ліквідацію стихійних лих, утримання армії, флоту, міліції, навряд чи потрібно чекати зростання добровільності сплати податків. Взаємини платника податків й інспектора за кордоном реально виглядають як партнерські. Нерідко підприємець-початківець може побачити свого інспектора тільки через три роки роботи, а поняття «податкова консультація», «податкові пільги» і «податковий компроміс» — це основи вже усталеної податкової культури. Ніхто з автоматами у масках коридорами не бігає, проводиться спокійна і компетентна експертиза необхідної документації і партнерський діалог професіоналів своєї справи. Лише до навмисного і злісного ухилення від сплати податків застосовують примусові методи.

Формування податкової культури населення неможливе без зростання культури і професіоналізму працівників податкових органів. Передусім, необхідно змінювати усталені стереотипи стосовно до податкової міліції, яка залишається у свідомості українців «страхітливим додатком до податкової інспекції». Китай, що вражає своїми темпами економічного зростання, підносить гідні наслідування уроки і в сфері податкової культури. Прості громадяни отримують повідомлення поштою чи на мобільний телефон приблизно такого змісту: «Здрастуйте. Ви можете заповнити податкову декларацію в електронній формі, відвідавши наш веб-сайт. У разі необхідності звернення до податкової інспекції, ми будемо раді бачити Вас будь-якого дня. Дякуємо».

Не можна сказати, що в Україні не приділяють уваги розвитку податкової грамотності та культури, але складається враження, що це потрібне тільки ДПАУ. Ведуться тематичні передачі на центральних каналах телебачення, почастішали рекламні ролики та рекламні наклейки у громадському транспорті. Ян Табачник і Таїсія Повалій стали піонерами в агітації за добровільний принцип сплати податків працівниками культури. В Україні прийняли програму формування високої податкової культури зі шкільної лави, оскільки пластика і сила дитячого сприйняття найяскравіші. Видано барвисто ілюстровану книжку для першокласників «Казка про податки». Таким успішним шляхом пішли й у Росії. У Японії, де податкові ставки дуже високі, висока й податкова культура: струнка система знань про економіку і податки інтегрована в обов’язкові шкільні дисципліни.

Правильно продумана просвітницька робота завжди дає результати у будь-якій країні. Звичайно, громадянська самосвідомість українців ще не скоро дійде до ініціатив на кшталт ініціативи австралійського фермера, який звернувся з клопотанням до місцевого податкового управління про стягування прибуткового податку з… його мавпи. Мавпа Джонні вміла керувати трактором і весь день працювала з господарем у полі, навантажувала і розвантажувала волокушу з сіном, водила коней на водопій. І все робила самостійно, не гірше за будь-якого іншого найманого робітника. Зрозуміло, фермер розраховував на отримання мавпою пенсії, коли вони обидва постаріють.

Особливий акцент на формування умов для партнерства, широкого впровадження принципу добровільності зроблено у Стратегічному плані розвитку ДПАУ. Для цього протягом найближчих 10 років передбачається істотна трансформація податкової служби: запровадження нових стандартів податкового адміністрування; підвищення професіоналізму її співробітників; впровадження «стандартного та прозорого» обслуговування платників податків через Інтернет, вдаючись до особистих контактів лише у випадку, коли спеціальні програми сигналізують виявлення невідповідностей у податковій звітності; розроблено процедуру податкового компромісу (торгу). Передбачається, що у ході такої трансформації служби вдасться підняти добровільність податкових платежів із 54% до 80% до 2013 року. Проте просвітницьку роботу слід поставити ширше і послідовніше, не обмежуючись лише соціальною рекламою на зразок «Заплати податки — і спи спокійно». Поки що ця «мозаїчна» робота нагадує маленькі клаптики добротної тканини на великій старій ковдрі. До системного підходу, особливо у роботі з «бувалими» бізнесменами, ще далеко. І жодні красномовні «казки» їх не розжалоблять.

Встановлення оптимального для держави та її громадян оподаткування скрізь та у всі часи було найскладнішим завданням, що вимагає «тонкого настроювання» як на рівні податкових ставок, так і у встановленні психологічно гармонізованих відносин. Тільки таке вміле настроювання дасть приріст і державній скарбниці, і рівню життя громадян.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s