“принаймні ставилося питання про потрібність централізації, необхідність так званої „дахової” організації “


Генеральний консул України в Мюнхені Юрій ЯРМІЛКО: ”Євро-2012 – не тільки наш футбольний шанс. Це нагода заявити про себе в Європі у політичному та економічному зрізах” / Юлія ВАЛЄЄВА

– Юрію Анатолійовичу, як загалом живеться нашим співвітчизникам у Німеччині? Чи велику частку її населення становлять українці?

– Усе відносно в цьому світі. У Баварії нині мешкають значно більше турків, італійців, вихідців із колишньої Югославії, ніж українців. Та частка їх повсякчас збільшується. Зростає вона за рахунок так званих пізніх переселенців і контингентних біженців. Простіше кажучи, – це етнічні німці та етнічні євреї. Четверта хвиля еміграції, я сказав би, завершилася. І нова формується вже за новими критеріями. Це – і жінки, які одружуються з німцями, і українські студенти, котрих повсякчас стає більше – і це нас, безумовно, радує. Також є невелика частка легальних українських заробітчан.
На випередження можу сказати, що уявлення про Німеччину як країну робочої міграції – лише міф. Це – не Італія, не Іспанія та не Португалія. У Німеччині отримати дозвіл на роботу дуже важко. Напевно, тому тут і небагато українців, котрі працюють офіційно.

– Як розвиваються наші економічні відносини? Які на сьогодні перспективи їх розвитку?

– Якщо звернутися до недалекої історії, слід пригадати, що наприкінці 80-х – початку 90-х років у Німеччині виник гострий суспільний інтерес до встановлення та розвитку більш тісних товариських контактів з іншими країнами, народами, містами. Теплим партнерським відносинам між Баварією і Україною вже багато років. Вони були спорідненими відповідно федеральною землею та республікою ще за радянських часів, так само як Київ і Мюнхен, або Нюрнберг і Харків.
Нюрнберг, Мюнхен – великі німецькі міста. Мюнхен – нинішня столиця Баварії, а Нюрнберг свого часу був столицею Франконії. Харків, Київ – промислові, наукові центри України. Перша та друга столиці. Свого часу ідея побратимства знайшла одностайний відгук і на політичному рівні. Уже понад 17 років підтримуються доволі інтенсивні контакти, які розвиваються за різноманітними напрямами. Це підтверджує, що зацікавленість з обох боків завжди була. Німецька сторона працює з Департаментом міжнародної діяльності Харкова, Будинком Нюрнберга, який відкрився у Харкові понад десяти років тому. У Нюрнберзі існують два товариства побратимства, члени яких ініціюють різноманітні соціальні та культурні проекти. Нюрнберг готовий до співробітництва, це все підтримується і міською громадою, і громадськими організаціями, серед яких „Нюрнберг–Харків” – досить впливова та важлива. На мій погляд, за наявності доброї волі харківської влади це партнерство має величезні перспективи.
Мені здається, що питання відносин міст-побратимів недооцінюють. Тому що відносини між великими державами, якими є Україна і Німеччина, зокрема, базуються на відносинах між містами-побратимами. Я, коли приступив до нинішніх обов’язків, попросив Посольство надати список міст-побратимів. У нас вийшло 23 пари. З них дві третини – мій консульський округ. І я намагаюся зараз, можна сказати, провести ревізію цих відносин, визначити, де їх можна наповнити новим змістом.
Цього року Мюнхену виповнюється 850 років. Це – велике свято, яке відзначається протягом року. Мюнхен має сімнадцять міст-побратимів. Шістнадцять із них приїхали на торжества та офіційні заходи, а от Києва там не було. Прикро…
Як на мене, було б непогано, щоб на день-два делегація з Києва приїхала і репрезентувала достойно місто-партнер Мюнхена, тим паче, що цьому партнерству більш ніж півтора десятки років.
З іншого боку, є чудові приклади. Напевно, повторюся, але мені дуже імпонують відносини між Нюрнбергом і Харковом, а крім цього, між Львовом і Фрайбургом, Сімферополем і Хайдельбергом. Це якраз і є нормальний приклад партнерства міст не як формальності, а реального співробітництва на рівні шкіл, лікарень, інших закладів.
Щодо українсько-німецької економічної співпраці, одразу зазначу, що Німеччина є другим торговельним партнером України після Росії. А Баварія однією з трьох земель, які мають найбільший товарообіг із Україною. Щоб було зрозуміло, з чого він складається, достатньо зазначити, що в Баварії знаходяться п’ять заводів, на яких виробляється БМВ, в Інгольштадті розташований завод, де роблять Ауді. І цього, напевно, було б досить, щоб сформувати якесь підґрунтя для економічних відносин між нашими двома державами. Адже Баварія – одна з федеральних земель Німеччини, яка має найбільший економічний і науковий потенціал, вона є лідером за темпами економічного зростання. Так, ВВП Баварії становить майже 20 відсотків від загальнонімецького. До речі, у 2006 році Баварія стала першою за останні 30 років федеральною землею Німеччини, яка прийняла бездефіцитний бюджет. Тобто це – достойний партнер для України.

– А як би Ви взагалі підсумували українсько-німецькі відносини за останні 17 років?

– Як величезний прогрес. Сьогодні нас вже не сприймають як частину Радянського Союзу – великої російської імперії, нас сприймають, як державу. Це не підлягає сумніву і я вважаю, що це – найбільший наш здобуток. Риторика питань, які я чую впродовж останніх десяти років, а саме стільки моя робота так чи інакше пов’язана з Німеччиною, змінилася. Раніше мене запитували, в основному, про постійність чи тимчасовість незалежності; про відмінності української та російської мов і про існування власної мови тощо. Нині запитання інші, фахові та конкретні, про напрям нашого руху, пріоритети зовнішньої політики, про відносини України з Росією тощо. Це дуже радує. Нас сприймають як незалежну державу.

– Наскільки сприятиме спрощене отримання шенгенських віз для спортсменів, журналістів, митців поліпшенню відносин між нашими країнами?

– Ми свого часу відмовилися від візового режиму для громадян Євросоюзу, зокрема, для Німеччини. Безумовно, це позитив. Наша країна, безсумнівно, стала привабливішою для відвідин. Я чув безліч позитивних відгуків про відкритість нашої держави. З іншого боку, як дипломат, вважаю, що будь-яка угода має бути взаємною. І, відкривши свою державу для громадян Євросоюзу, напевно ми розраховували на якісь зустрічні кроки. Однак їх на сьогодні небагато. Є Угода про спрощення візового режиму для в’їзду наших громадян у держави Євросоюзу, але на практиці вона майже не діє. Тому ми чуємо багато нарікань на проблеми з отриманням візи в посольствах країн Євросоюзу, зокрема, в Посольстві Німеччини. Не хотів би думати, що це якийсь системний підхід, але така проблема є. Тому, як на мене, обом сторонам треба подумати про цю прекрасну ідею – взаємну відміну віз, а для початку суттєве, реальне полегшення в’їзду для громадян України до цих держав. На сьогодні ми своїх зобов’язань дотримуємося, а країни Євросоюзу – не завжди…

– Міністр закордонних справ Володимир Огризко у своїх інтерв’ю наголошує на тому, що український громадянин, який звернувся по допомогу в закордонне дипломатичне представництво, миттєво її отримає. Які проблеми найчастіше вирішує Генконсульство в Мюнхені? Чи відрізняються проблеми українців у Мюнхені від тих, з якими доводилося зіштовхуватися у Франкфурті? (Юрій Ярмілко – Генеральний консул України у Франкфурті-на-Майні в 2002–2006 рр.)

– Проблеми приблизно однакові. До консульства, здебільшого, звертаються українці, які прибули до Німеччини легально. На превеликий жаль, люди приходять до нас, коли вже є проблема, і перше запитання консула, чи є ви у нас на консульському обліку? Та, насправді, ми не ділимо людей на тих, які чи стали чи не стали на облік, на тих, які приїхали законно – незаконно. Люди приходять зі своїми проблемами і, як на мене, громадяни, які постраждали, чи перебувають у в’язниці, потребують ще більшої уваги з нашого боку. Для українських громадян консул – це і нотаріус, і радник, і юрисконсульт. Тобто всі проблеми, які є, вирішуються консульством. Однак питання громадянства, наприклад, дуже важливі, і не всі розуміють, як вони вирішуються. Здебільшого, це українські жінки, які вийшли заміж за німців і вважають, що з деяких пір українська держава для них – пройдений етап. Однак це не так. Для того, щоб вийти з українського громадянства через Генконсульство, треба спочатку оформити дозвіл на постійне місце проживання і вже потім, другим етапом, подавати заяву на вихід. Перший і другий етапи займають приблизно по одному року. Такий порядок.
Серед інших проблем – подовження терміну дії паспортів і оформлення нових. Не всі розуміють, що перебуваючи в Німеччині тимчасово, громадяни не мають пріоритетного права отримати новий закордонний паспорт, якщо термін дії попереднього завершився, адже прописані в Україні. Ті, котрі виїхали до Німеччини тільки у відрядження, для навчання, стажування тощо, мають отримувати новий закордонний паспорт у загальному порядку, в Україні. Доводиться це пояснювати. А ще є багато життєвих ситуацій, які не підпадають ні під які інструкції. Є просто унікальні випадки. Я двадцять років займаюсь консульськими справами й мушу визнати, що кожного дня виникають такі питання, які для мене абсолютно нові. Скажімо, проблеми усиновлення. Є випадки зовсім неймовірні. Нещодавно я зіштовхнувся з ситуацією, коли двоє українських громадян виїхали до Німеччини на постійне місце проживання. Мати цієї дитини померла, а батько одразу покинув немовля і повернувся в Україну. Дитину забрала до себе німецька родина, яка не має рішення суду про його усиновлення, але яка вважала, що й так все нормально, коли прийомні батьки люблять малюка. І нині ми дуже хочемо їм допомогти. І я за те, щоб ця дитинка залишилася у них, і щоб вона була щаслива та здорова. І щоб вона мала те, чого ніколи не отримає сьогодні в Україні від власного батька, який ховається від неї. Однак формально нам дуже складно. Складно виписати новий паспорт цій дитині, яка не всиновлена формально за рішенням німецького суду.

– А як Ви оцінюєте на сьогодні рівень співробітництва з українською громадою в Мюнхені?

– Українська громада в Мюнхені – найчисленніша в Німеччині. Та при цьому її, як такої, не існує. Є окремі українські організації. Їх в Мюнхені близько десяти. Це і Товариство „Україна”, і Союз українських жінок у Німеччині, і Спілка українських студентів у Німеччині тощо. Тобто, з одного боку, суцільний позитив: Мюнхен – центр української еміграції, центр української громади в Німеччині, з іншого боку, Мюнхен має ті вади, котрі притаманні всій, так би мовити, українській Німеччині та, я сказав би, Україні в цілому: децентралізація та небажання об’єднуватися.
Як Генеральний консул скажу, що одним із головних завдань у своїй роботі, крім суто консульських питань, я бачу знаходження спільної мови з українською громадою в Мюнхені. Я дуже хотів би, і я до цього докладаю зусиль, сприяти її об’єднанню. Консульство робить все від нього залежне. Для мене було найбільшим, можливо, розчаруванням, коли я почав свою роботу, довідатися про те, що представники понад десяти українських громадських організацій зі штаб-квартирою в Мюнхені, не знали один одного! Більшість із них не знали дороги до Генконсульства. Ми запрошуємо всіх, намагаємося започаткувати діалог. Тут вже є певні успіхи: відбулося три зустрічі всіх громадських організацій. Остання – наприкінці червня, під час Тижня української культури в Баварії. Мене особисто щиро радує те, що принаймні ставилося питання про потрібність централізації, необхідність так званої „дахової” організації та єдиної політики баварських українських організацій на території Німеччини. Адже від самого початку Баварія традиційно була центром української еміграції і, певно, свою об’єднавчу роль вона має відігравати й надалі.

– На Вашу думку, в яких питаннях Україна може розраховувати на підтримку діаспори?

– За всієї своєї роз’єднаності, безумовний плюс української громади – це намагання відстоювати інтереси України, боротися за них. У Мюнхені є Українська греко-католицька церква, де відбуваються щотижневі служби, і яка є фактично Центром, де зустрічаються українці. Її адресу: Шьонштрасе, 22, з кінця 70-х років знають не лише в Мюнхені, а й у всій Баварії.
Контакти громади, консульства та церкви надзвичайно важливі. Її парох, отець Володимир Війтович, наш великий друг і прихильник України. Ми з ним намагаємося реалізувати багато спільних проектів. Наприклад, минулого року проводилося богослужіння під час відзначення пам’яті жертв Голодомору. Зараз плануємо встановити меморіальну дошку на території церкви. Адже для встановлення її в іншому місці – на території, що належить міській громаді, – треба зібрати безліч погоджень. А церковна громада – це маленька частка України. Тому там вшановувати пам’ять жертв Голодомору простіше. Є в нас ще багато інших ідей. Зокрема, щодо меморіальної дошки на будинку, де працювала родина Стецьків. Це зробити дещо складніше, оскільки будинок є власністю міста. Та я висловлюю обережний оптимізм, що до кінця року нам вдасться реалізувати задумане. Сподіваємося на допомогу Магістрату Мюнхена та України. І Баварська держканцелярія, і Магістрат Мюнхена сприяють нам у встановленні меморіальних дощок та відзначенні знаменних дат. І я знаю, що ми завжди можемо розраховувати на їхню підтримку, що дуже важливо. Ми це відчули під час Тижня української культури. Можливо, уперше вісім днів поспіль відбувалися концерти, виставки, диспути та симпозіуми. Під час концерту на Марієнплац – центральній площі Мюнхена, було кілька тисяч мюнхенців, які щиро аплодували українським артистам. За допомогою мистецтва всі ще раз побачили та відчули, що таке Україна.

– А яке ставлення німецької спільноти до визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу?

– Це питання більше стосується, напевно, федеральних структур Німеччини, Німецького уряду, Бундестагу. Я висловлю свою думку. Ставлення до цієї теми дуже обережне. Це актуально не лише для Німеччини. Це – загальноєвропейська позиція. Не будемо забувати, що тут задіяні сучасні, а не історичні, геополітичні інтереси. І, насамперед, – політика. Я особисто вважаю, що це питання часу. Рано чи пізно світ визнає очевидний для нас факт – Голодомор був геноцидом. Тому ми робимо все для того, щоб донести думку нашого Президента про історичну правду.

– Свого часу ви працювали на радіо, на іномовленні, – висвітлювали спортивні події. Як знавець футболу, як оцінюєте Євро–2008?

– Треба використати досвід Чемпіонату Європи – 2008 для того, щоб самим гідно організувати Євро–2012. Підсумки Євро–2008 мене особисто порадували, як людину, яка вболівала за Іспанію. Я справді дуже люблю футбол. У Мюнхені принагідно дивлюся всі матчі, зокрема, зустрічі Кубка УЄФА „Баварія” – „Зеніт” вболівав за „Зеніт”, за Анатолія Тимощука. Знаю багатьох спортсменів, які мешкають у Німеччині. Я підтримую дружні стосунки з Володимиром Лютим, Віктором Пасульком, Олександром Білостінним. Це українці, які сьогодні проживають у Німеччині.
До речі, Ви ніколи не задумувалися над тим, чому футбол має таку магічну силу? Я можу пояснити це як вболівальник. Президент Футбольного союзу Німеччини Тео Цванцигер з приводу 100-річчя з дня дебюту збірної Німеччини 5 квітня 1908 року в матчі зі збірною Швейцарії (до речі, німці тоді програли 3:5) сказав, що футбол сильно вплинув на Німеччину, особливо після Другої світової війни. Що він завжди був рушієм німецького народу. Це – гра мільйонів. І це справді так. Це гра, яка об’єднує людей, яка здатна об’єднати націю. Це – гра, яка може викликати гордість до нації. Легку атлетику називають королевою спорту, а футбол – це його король. Для Німеччини футбол – це культ, справа, з одного боку, повсякденна, з іншого – незвична. Середня відвідуваність матчів чемпіонату Німеччини Бундесліги – понад 39 тисяч глядачів. Ця цифра небачена не тільки для України, а й для таких провідних футбольних країн, як Іспанія, Італія, Франція. Стадіон „Альянс–Арена” вміщує 63 тисячі глядачів, але є стадіон у Леверкузені на 22,5 тисячі глядачів і стадіон в Ростоці – на 19,5 тисяч. Тобто цифра 39 тисяч – вона неймовірна. Та її легко пояснити. Чемпіонат Бундесліги – це справжня боротьба, справжнє суперництво. Це – свято на кожному матчі. Для мене величезна подія – бути на будь-якому матчі Бундесліги, бо це цікавіше, ніж навіть матч Єврокубків. Мої німецькі друзі не розуміють, що таке договірний матч. Вони розуміють тільки чесну боротьбу на футбольному полі, і я думаю, що це запорука того, що відвідуваність матчів Бундесліги найвища в Європі.

– Як німці сприймають можливість України провести Євро–2012 на належному рівні?

– Думаю, позитивно. І вони будуть на нашому боці. І коментарі, які є останнім часом, що буцімто, якщо Україна не зможе, то вони готові разом із Польщею провести чемпіонат, не відповідає дійсності. Вони нам щиро зичать успіху.

– Як ви оцінюєте стан підготовки до майбутнього чемпіонату в Україні та Польщі? Кажуть, до Австрії та Швейцарії у період підготовки також були претензії УЄФА. А нині дуже напружене становище навколо майбутнього фіналу світової першості у ПАР через два роки…

– Я знаю це. І тут я вже кажу не як дипломат, а як футбольний вболівальник з 1965 року. Я щиро переживаю, щоб Євро–2012 у нас відбулося. Начебто і підстав для переживань немає. Австрія і Швейцарія теж на такому самому етапі, на такій відстані від чемпіонату не були стовідсотково підготовлені. Не кажучи вже про Португалію. Там також була ситуація, яку вважали катастрофічною. У результаті вони успішно провели ігри. ПАР готується до чемпіонату і, напевно, у них теж не все блискуче. Я вважаю, Євро–2012 не тільки наш футбольний шанс, це – політичний і економічний шанс засвідчити про себе в Європі, і для цього в нас є великий потенціал та всі можливості.

 

Advertisements

One thought on ““принаймні ставилося питання про потрібність централізації, необхідність так званої „дахової” організації “

  1. “Тут вже є певні успіхи: відбулося три зустрічі всіх громадських організацій. Остання – наприкінці червня, під час Тижня української культури в Баварії.”

    … цікаво які громадські організації були присутні на зустрічі а також які організації було запрошено… ми (Українське Товариство у Франкфурті-на-Майні) ні запрошення, ні інформації про цю третю зустріч не отримували…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s