“Передусім заслуговує на увагу робота відомого українського художника та гравера В.Масютина (1889 – 1955)”


http://www.cossackdom.com

До 320-річниці обрання І.С.Мазепи на гетьманство.

Образ Івана Мазепи в творах митців української діаспори

Проблемі використання образу Мазепи в творах образотворчого мистецтва було присвячено достатню кількість наукових праць, що вийшли як в Україні, так і за кордоном [1]. Однак його інтерпретація українськими митцями, що працювали за межами України, залишалася поза увагою істориків. Саме тому в цій розвідці спробуємо дати відповідь на запитання: хто з українських художників і коли цікавилися постаттю Івана Мазепи; які з українських художників і коли цікавились постаттю Івана Мазепи, які твори їм належать, де вони зберігаються нині і як саме українські митці діаспори трактували образ українського гетьмана.

Відомо, що ще наприкінці XVII – на початку XVIII ст. особа Івана Мазепи належала до центральних тем творів мистецтва. Здебільшого тогочасні його зображення є ілюстраціями до віршованих панегіриків на честь гетьмана, наприклад, гравюри у виконанні І.Щирського до твору С.Яворського «Ехо голосу волающого в пустелі…» (1689) [2]. Це були композиції з гербом, або з окремими елементами герба «Курч», що належав І.Мазепі. Надзвичайно цікавою була гравюра І.Мигури «Princeps ecclesiarv trivmphans sancta Sophia Augvsto militas nomini Mazepiano…» (1706), яка представляла гетьмана в образі покровителя та благодійника православної церкви [3]. Традиційно цю гравюру називають «Іван Мазепа в оточенні своїх славних справ», оскільки гетьмана зображено в оточенні персоніфікованих фігур Надії, Віри, Любові, Покою, Справедливості та Науки, а над ним уміщено зображення православних святинь, якими опікувався гетьман [4]. Традиція зображення І.Мазепи в образі лицаря та боронителя християнства була продовжена Д.Галяховським в його гравюрі «Апофеоз Мазепи» (1708). Зрозуміло, що в цих творах гетьмана представлено передусім в алегоричному або міфічному трактуванні. Художники та гравери намагалися оспівати в своїх творах кращі вчинки гетьмана та проілюструвати чесноти найвищого достойника України-Гетьманщини всіма доступними їм зображувальними засобами. Саме тому на сучасних І.Мазепі гравюрах перед нами найчастіше постає схематичне зображення постаті гетьмана в образі героя в античних латах, до основних чеснот якого належали відвага, честь, доброта, справедливість, а до основних досягнень – підтримка православної церкви та будівництво храмів. Ці зображення не можна розглядати як портретні. Водночас незаперечний той факт, що ці зображення мали містити обов’язкові елементи справжньої зовнішності героя – для того, щоб не лише він сам, але й інші могли упізнати його в цих зображеннях.

Протягом ХІХ ст. інтерес до образу Мазепи не лише не зменшився, але й надзвичайно зріс, набув поширення як в країнах Європи, так і в Америці. На популярність цього образу протягом зазначеного періоду впливало одразу кілька чинників. По-перше, після знищення гетьманських портретів та спотвотрення присвячених йому тврів, що було здійснено за наказом Петра І, в Україні автентичні зображення Мазепи майже зникли [5]. Водночас в образотворчому мистецтві того часу відомо чимало полотен, які підписані «Мазепа», але з реальною історичною особою українського гетьмана нічого спільного не мали. По-друге, під впливом мемуарів сучасників І.Мазепи, творів історичної літератури середини XVIII ст., а також поетичних творів першої третини ХІХ ст., особливо поем Дж.Байрона і В.Гюго, почав формуватися образ такого собі «українського Казанови», якого ображені суперники прив’язали до кінської спини, і він мчить крізь темряву й хащі невідомо куди [6]. Саме таке, по суті міфологічне, трактування образу сприяло подальшій його популяризації та поширенню за межами України. Тут доречним буде згадати, що романтизм як напрямок у мистецтві допускає подвійне трактування образу романтичного героя. Це означає, що в одному образі одночасно могли співіснувати риси молодого красеня-коханця, що зазнав жорстокого покарання з боку скривдженого чоловіка своєї коханої, так і рішучого керівника повстанців, які підтримали свого ватажка в ім’я свободи [7]. Головна ідея живописних творів як першої, так і другої категорії полягала у прагненні художників продемострувати боротьбу людини з вироком долі, з природною стихією, з власними страхами і водночас силу її духу й волі. Однак коли з другої половини ХІХ ст. в мистецтві набув поширення реалізм, європейським живописцям образ романтичного Мазепи став вже не цікавим. Реалістичний же, історично правдивий образ українського гетьмана Мазепи ніколи не був об’єктом їх інтересу, тим більше що життя вимагало від них нових тем і сюжетів.

Своєрідні спроби зняти табу на використання образу Мазепи в російському мистецтві першими здійснили композитори П.Сокальський та П.Чайковський. Це було пов’язано з планами написати оперу під назвою «Мазепа» [8]. Як відомо, в єдиній закінченій версії опери, автором якої був П.Чайковський, Мазепа виступає як український гетьман. Однак, усю свою увагу композитор зосередив на романтичних стосунках Мазепи з Марією (насправді Мотроною) Кочубей. Ця сюжетна лінія цілком запозичена з поеми О.Пушкіна «Полтава». Дещо згодом, уже за радянських часів, саме ця поема і саме цей сюжет стали поштовхом для В.Сєрова до створення оригінальної ілюстрації «Мазепа і Марія», що вміщена у ювілейному виданні поезій О.Пушкіна [9].

Протягом першої чверті ХХ ст. в умовах відродження українського національно-державного життя образом Мазепи зацікавилися й українські митці, серед яких, зокрема, були Й.Курилас, Г.Нарбут, В.Меллер та деякі інші.  На жаль, поразка національно-визвольних змагань 1917-1923 рр., утвердження в Україні тоталітарного більшовицького режиму і пов’язана з цим вимушена еміграція представників української інтелігенції за кордон, призвели до того, що подальші спроби відродити як науковий, так мистецький інтерес до Мазепи відбувалися вже за межами України. Перебуваючи далеко від своєї батьківщини, представники української діаспори, продовжували осмислювати роль Івана Мазепи в українській історії і намагалися створити його реалістичний образ в нечисленних творах живопису і декоративного мистецтва.

Передусім заслуговує на увагу робота відомого українського художника та гравера В.Масютина (1889 – 1955) [10]. У 1933 році, перебуваючи у Берліні, він виконав чудову гравюру з портретом Івана Мазепи у стилі західноєвропейських гравюр XVIII ст. Робота була подарована автором колишньому гетьману Української Держави Павлу Скоропадському, який на той час проживав у Німеччині. Після смерті останнього гравюра перебувала в родині Скоропадських, а на початку 90-х років ХХ ст. донька Павла Петровича Олена Отт-Скоропадська передала цю гравюру в дар новоствореному київському Музею гетьманства, де вона і перебуває зараз. Згодом на основі цього твору було створено численні копії та інтерпретації.

Образ, створений В.Масютиним, це образ рішучої й сміливої людини, бореця, який ніколи вже не зійде з обраного шляху, навіть якщо заради своєї мети, йому прийдеться заплатити життям. Художник відобразив у своєму творі момент прийняття героєм рішення, коли емоції ще не вщухли, душа палає, а рука мимоволі ще міцніше стискає шаблю. Очевидно, майстер добре ознайомився із творами своїх попередників: І.Щирського, Д.Галяховського, І.Мигури, Л.Тарасевича. Це дало змогу художнику максимально вдосконалити форму свого твору, а що стосується змісту, то жодному з українських майстрів протягом понад трьох століть не вдавалося краще втілити ідеали борця, справжнього державно-політичного діяча, ніж це зробив В.Масютин в образі гетьмана Мазепи.

Спробу створити власний образ Івана Мазепи здійснив і Василь Дядинюк (1900-1944) [11], автор мініатюри з портретом Мазепи та віршованою присвятою. Можна припустити, що ця мініатюра спеціально готувалася як ілюстрація до кількатомного твору Б.Лепкого «Мазепа», публікація якого була завершена в Німеччині в 1926 р. В Україні досить довгий час це зображення залишалося невідомим. Лише завдяки перевиданню у 1991 році творів Б.Лепкого видавництво «Червона калина» розмістило цю мініатюру в томі «Мотря», що дозволило докладніше з ним ознайомитися.

Портрет Івана Мазепи у виконанні В.Дядинюка був скомпонований на основі зображень, виконаних І.Мигурою та Д.Галяховським, тому ми можемо спостерігати певну схожість рис обличчя як на гравюрі В.Масютина, так і на гравюрі В.Дядинюка. Не виключено також, що останній мав нагоду бачити гравюру В.Масютина. Однак у загальному підсумку образ гетьмана у баченні В.Дядинюка вийшов іншим.

У цій роботі бачимо спробу автора створити парадний портрет у традиціях XVII ст., що засвідчують кілька основних складових. Зокрема,  погруддя портретованого вміщено на тлі пейзажу, в цьому разі київських пагорбів, де чітко вимальовуються мури й церкви Києво-Печерської Лаври, збудовані та поновлені коштом І.Мазепи. Парадним є й одяг портретованого: гетьман закутий у лицарські лати з Андріївською зіркою на ланцюзі поверх них. Плечі Мазепи вкриває розкішний плащ, а права рука з коштовним перснем на вказівному пальці міцно тримає булаву. Оскільки з композиції не зрозуміло, де знаходиться ліва рука гетьмана, його фігура здається непропорційною. Це, звичайно, шкодить мистецькій вартості твору, але не заважає цілісному сприйняттю образу.

Незважаючи на те, що гравюри В.Масютина та В.Дядинюка є різними, їх об’єднує прагнення авторів створити образ непересічної особистості, людини з рішучим характером та сильною волею, що яскраво відбилося у виразі обличчя та погляді гетьмана.

Зовсім іншим вийшов образ гетьмана Мазепи на портреті Олекси Булавицького, який також творив за межами України. Відомо, що 1959 рік широко відзначався українцями світу, як рік Івана Мазепи. До святкування 320-ї річниці з дня народження гетьмана і 250-ї – від дня його смерті науковці, що представляли українську діаспору, підготували значну кількість розвідок, статей, монографій, присвячених гетьману, влаштували численні ювілейні заходи, вистави, з метою поширення історичних відомостей про видатного державного діячів України-Гетьманщини. На заході з приводу річниці смерті українського гетьмана професор Віктор Доманицький виголосив промову «Націотворча роля гетьмана Мазепи». Текст цієї промови був опублікований 1960 року окремою книжкою з передмовою Президента УВАН у Канаді, професора Ярослава Рудницького та портретом гетьмана Мазепи роботи Олекси Булавицького [12].

Із попередніми роботами цей портрет пов’язує не лише зовнішній антураж – композиція, одяг, булава, а й портретна схожість. Особливо чітко це видно при зіставленні зображень із гравюри В.Масютина та портрета О.Булавицького. Проте перед нами зовсім інша особа. Цілком можливо, що автор бачив відому гравюру В.Масютина, однак портрет Мазепи у виконанні О.Булавицького війшов іншим через відмінний від попередніх творів ємоційний настрій та психологічну характеристику персонажа. З малюнка на нас дивиться літній чоловік зі стомленими очима,  в яких вже не має колишнього запалу. Це вже «не той» Мазепа, який був готовий до рішучих дій. Це розбита віком, життєвими обставинами, звинуваченнями колишніх соратників та внутрішньою боротьбою людина; гетьманська ледве тримається у ослабленій руці колишнього володаря Гетьманщини. Портрет явно дисонував зі змістом промови В.Доманицького, але таким було бачення художника цього образу.

Дещо осторонь розглянутих творів стоїть образ гетьмана І.Мазепи, створений відомим українським майстером Леонідом Молодожанином [13], знаний також як Лео Мол. Твір вирізняється передусім технікою виконання. Робота Л.Молодожанина – це великий й яскравий вітраж, виконаний автором для греко-католицького собору св. Володимира й Ольги у Вінніпезі [14]. Вітраж має 6 окремих сюжетно-тематичних картин, одна з яких присвячена І.Мазепі. Автор зосередився на меценатській діяльності гетьмана, підтримці ним православної церкви. Не випадково відразу впадають в око глядача  силуети Кирилівської церкви у Києві, Миколаївського військового собору, Братського Богоявленського собору, церкви Всіх Святих Києво-Печерської Лаври та корпусу Києво-Могилянської академії, побудованих, оновлених чи оздоблених коштом І.Мазепи. Очевидно, під час створення вітражу художник керувався біблійною істиною «воздасться кожному за справи його», намагаючись своїм твором ушанувати гетьмана і віддячити йому від імені нащадків за його праведні справи. Розміщуючи портрет  Мазепи в соборі поряд із зображеннями інших історичних особистостей, які долучилися до справи розбудови української державності, Л.Молодожанин хотів наголосити на історичній значущості діяльності гетьмана, незважаючи на анафему, якій піддали його ієрархи православної церкви за наказом Петра І.

Щодо образу Мазепи, створеного Л.Молодожанином, то можна помітити його подібність до портрета, створеного М.Бернінгротгом ще за життя гетьмана (і повтореного пізніше його наступниками С.Бейєлем та С.Фалькою). З роботами ж В.Масютина та В.Дядинюка твір Л.Молодожанина єднає намагання відтворити велич та непересічність особистості Мазепи, його величезний внесок у процес державотворення та розвиток культури українського народу. Вираз обличчя у гетьмана суворий, сповнений гідності й водночас дещо стивожений, ніби бачив він кріз віки, яка доля чекає на його Батьківщину.

Таким чином, аналіз зображень гетьмана Івана Мазепи, створених українськими митцями, які працювали за кордоном, дає змогу твердити, що розуміння цього образу було для них єдиним. Усі художники прагнули створити якомога реалістичніший портрет живої людини, з її емоціями, почуттями та ідеями, без будь-яких міфологічних або романтичних нашарувань. Усі автори усвідомлювали важливість власного творчого пошуку, бо за відсутності автентичних портретних зображень гетьмана, їх власні твори мали виконати функцію зображувального джерела для наступних поколінь. Особливості передачі задуму художників глядачеві полягали лише у тому, наскільки ґрунтовно з наукового погляду вони підійшли до своєї праці, і наскільки глибоко їм вдалося проникнути у психологічний світ такої яскравої та неординарної людини, якою був гетьман Іван Мазепа.

ПОСИЛАННЯ Й КОМЕНТАРІ

1. Січинський В. Гравюри Мазепи. Гравюри на честь Мазепи і гравіровані портрети гетьмана // Мазепа. Зб.ст. – Варшава, 1938. – С.134-161; Mouilleseaux J.P. Mazeppa: [exposition], Musée des beaux-art de Rouen, 19 mai – 30 juin 1978: catalogue. – Rouen: Le Musée, 1978. – 36 p.; Вергун І. Гетьман Іван Мазепа у французькім мистецтві, літературі, енциклопедіях, історіографії // Визвольний шлях. – 1987. – №12. – С.1376-1384; 1988. – №1. – С.68-86., №2. – С.210-225; Marest N. Les représentations de Mazeppa dans les arts du XIX siècle [Texte imprimé]; Le Perray-en-Yvelines: N.Marest, 1993. – 203 p.; Ostrowski J.K. Mazepa pomiędzy romantyczną legendą a polityką // Przegląd Wschodni. – T.1.- z.2. – 1992/93. – S.359-399; Ковалевська О. Образ Мазепи в творчості Олександра Орловського та Вацлава Павлішака // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.) – Вип.4. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2004. – С.438-448 та інші.

2. Jaworski Symeon. Echo głosu wołajacego na puszczy od serdecznej refleksyi pochodzące…przy…powinszowaniu dorocznej festu patronskiego rewolucyjej Jana św. Krzciciela… Janowi Mazepie…brzmiące. – Kijów, 1689.

3. І.Мигура «PRICEPS ECCLESIARV TRIVMPHANS SANCTA SOPHIA AUGVSTO MILITAS NOMINI MAZEPIANO…» Гравірована теза (Київ, 1706 р.).

4. Deluga W. Grafika z kręgu Ławry Pieczarskiej і Akademii Mohylańskiej. – Kraków, 2003. –S. 89.

5. Акція була влаштована за наказом Петра І, з метою знищення будь-яких згадок про «гетьмана-зрадника» не лише в пам’ятках матеріальної культури та мистецтва, але й в народній пам’яті. Наслідками цієї акції стало нищення гравюр на честь гетьмана, його олійних портретів, дарчих написів в книгах та навіть згадок про І.Мазепу в них.

6. Вольтер Франсуа Мари. История Петра Великого, 1731; Гюго Віктор. Мазепа, 1829; Байрон Джордж Гордон Лорд. Мазепа, 1819; тощо.

7. В образі ватажка повстанців постать Мазепи зустрічається на деяких французьких літографіях ХІХ ст.

8. Ковалевська О. Приречений на вічне прокляття: Доля образу «Мазепи» на театральній сцені // Сіверянський літопис. – 2007. – №.1.

9. Пушкин А.С. Поэзия. – М. – Л-Д: Государственное издательство художественной литературы, 1949. – 528 с.

10. Масютин (родове прізвище Масюта-Сорока) Василь Миколайович – визначний гравер, медальєр, скульптор, художник і мистецтвознавець. Походив з відомої козацької родини з Чернігівщини. Навчався у Московському училищі живопису. Мав персональні виставки в Румянцевському музеї в Москві (1920 р.), Берліні (1921 р.). Був членом АНУМ у Львові. Ранні офорти Масютина були на символічно-фантастичні теми («Чоловікожінка», «Жінка з хвостом»), пізніші праці – це в основному медальйони та скульптура на історичну тематику. Масютин також був автором циклу гравюр «Сім смертних грехів», кольорових дереворитів, ілюстрацій до казок Езопа, творів М.Гоголя і О.Бальзака, 63 медальйонів із зображеннями князів, українських гетьманів, відомих культурних діячів, а також численних скульптур, зокрема погруддя гетьманів П.Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, О.Бальзака, автопортрет.

11. Дядинюк Василь (1900 – 1944) – живописець і графік. Народився на Вінничині. Навчався художньому мистецтву в майстерні відомого українського художника О.Новаківського у Львові. Протягом 1930-33 власноруч керував школою релігійного мистецтва при одному з західноукраїнських монастирів. Здійснив кілька стилізацій в українсько-візантійському дусі, розписував церкви, займався книжковою та промисловою графікою. Виставляв свої роботи у Львові, Парижі, Варшаві.

12. Булавицький Олекса (1916 – р.см. невід.) – художник. Закінчив Київський художній інститут. Працював в Києві та Одесі. Після Другої світової війни опинився в США.

13. Молодожанин Леонід (Лео Мол) (р.н.1915) – художник, скульптор. Народився на Хмельниччині в сім’ї гончара. Навчався в Ленінградській Академії мистецтв, але не закінчив навчання через війну. Разом з іншою молоддю його було вивезено до Німеччини. Згодом йому вдалося продовжити навчання: спочатку у майстерні скульптора Вільгельма Франса у Відні, а потім у Берлінській академії мистецтв. Після війни опинився в Канаді, де живе й до нині.

14. За надання цієї інформації дякую кандидату з мистецтвознавства пані Оксані Бойко (м.Кременчук).

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s